Справа № 636/898/19 Провадження 1-кп/636/141/25
02.12.2025
Чугуївський міський суд Харківської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуєві обвинувальний акт по кримінальному провадженню № 12018220440001800, внесеному 26.11.2018 до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, уродженця сел. Куп'янськ-Вузловий Куп'янського району Харківської області, з середньою освітою, неодруженого, не маючого на утриманні неповнолітніх дітей, який не є особою з інвалідністю, непрацюючого, який на момент вчинення злочину проходив військову службу за контрактом у в/ч НОМЕР_2 , на посаді навідника 3 механізованого відділення 2 механізованої взводу 2 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону, у військовому званні «солдат», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого за вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2023 року за ч. 4 ст. 186 КК України, призначено покарання у виді позбавлення волі строком 7 років, на підставі ухвали Харківського апеляційного суду від 11 червня 2024 року дії ОСОБА_4 перекваліфіковано на ч. 4 ст. 185 КК України, призначено покарання у виді у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років; на час вчинення кримінального правопорушення несудимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України,
встановив:
Згідно рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози та збереження територіальної цілісності України», уведеного в дію Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у Донецькій та Луганській областях проводиться антитерористична операція.
В силу положень Закону України «Про боротьбу з тероризмом» Збройні Сили України та інші військові формування приймають участь в антитерористичній операції визначеним складом сил і засобів.
Судом встановлено, що 30 березня 2016 року ОСОБА_4 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у ЗС України з Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_4 полковника ОСОБА_6 .
Згідно наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_5 (військова частина НОМЕР_6 ) від 10 червня 2016 року № 89-РС солдата ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу військової частини, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду навідника 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону.
ОСОБА_4 проходячи військову служба за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 , на посаді навідника 3 механізованого відділення 2 механізованої взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону, у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 12, 14, 16, 49, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, бажаючи тимчасово ухилитися від обов'язків військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, без поважних причин та відповідних дозволів командирів та начальників в умовах особливого періоду, 01 серпня 2016 року самовільно залишив розташування в/ч НОМЕР_2 , та незаконно перебував поза межами військової частини в умовах особливого періоду, до 10 грудня 2018 року.
Обвинувачений ОСОБА_4 пояснив про обставини вчиненого кримінального правопорушення, як вони викладені вище, а саме: 01 серпня 2016 року самовільно залишив місце служби, військову частину НОМЕР_2 , та незаконно перебував поза межами військової частини, в умовах особливого періоду, до 10 грудня 2018 року.
Ставлення ОСОБА_4 до вчиненого злочину не викликає у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
За таких обставин справи, згідно з положеннями ч. 3 ст. 349 КПК України, враховуючи, що проти цього не заперечували обвинувачений та інші учасники судового провадження, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин справи, які ніким не оспорюються. При цьому судом встановлено, що зазначені особи правильно розуміють зміст цих обставин, добровільність їх позицій не викликає сумнівів. Судом роз'яснено, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Європейський суд) передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України», «Коробов проти України»).
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений у ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України», «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Мюррей проти Сполученого Королівства» та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Статтею 370 КПК України передбачено, що обґрунтованим є таке рішення, що ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд вважає, що ОСОБА_4 своїми діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 407 КК України - самовільне залишення військової частини без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби).
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, його конкретні обставини, дані про особу обвинуваченого, стан його здоров'я та міцність його соціальних зв'язків, а саме: те, що він є громадянином України, має середню освіту, неодружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря психіатра не перебуває, не є особою з інвалідністю, несудимий на час вчинення кримінального правопорушення.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_4 , передбачені ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, яке полягає у повному визнанні своєї вини обвинуваченим, осуду власних дій, наявності відчуття жалю за вчинене, розуміння наслідків своїх дій.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , передбачених ст. 67 КК України, судом не встановлено.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), та у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
При призначенні покарання суд виходить із положень ст.ст. 65 КК України, а саме: з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, пом'якшуючі покарання обставини, відсутність обтяжуючих покарання обставин, особу обвинуваченого, його відношення до скоєного злочину, і вважає, що виправлення ОСОБА_4 і попередження скоєння ним нових злочинів можливо лише у разі призначення покарання у виді позбавленням волі.
При призначенні покарання суд виходить із положень ст. ст. 65 КК України, а саме: з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, пом'якшуючі покарання обставини, відсутність обтяжуючих покарання обставин, особу обвинуваченого, його відношення до скоєного злочину, і вважає, що виправлення ОСОБА_4 і попередження скоєння ним нових злочинів можливо лише у разі призначення покарання у виді позбавленням волі.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах 1-3 цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 цього Кодексу.
Суд приймає до уваги, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 407 КК України, вчинене ОСОБА_4 01 серпня 2016 року, тобто до постановлення вироку Ленінського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2023 року, відповідно до якого ОСОБА_4 засуджено за ч. 4 ст. 186 КК України, призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, на підставі ухвали Харківського апеляційного суду від 11 червня 2024 року вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2023 року змінено, дії ОСОБА_4 перекваліфіковані з ч. 4 ст. 186 КК України на ч. 4 ст. 185 КК України, призначено покарання за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком 5 років, а тому йому необхідно призначити остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, на підставі ч. 4 ст.70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 у виді тримання під вартою - залишити до набрання вироком законної сили.
Строк відбування покарання відраховувати з 13 січня 2023 року, з моменту його затримання за попереднім вироком суду.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення і строк відбування покарання за попереднім вироком суду, з 13 січня 2023 року до 02 грудня 2025 року, із розрахунку день за день.
Цивільний позов не заявлений.
Судові витрати про справі відсутні.
Речові докази по справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд,
ухвалив:
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань, з урахуванням вироку Ленінського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2023 року та ухвали Харківського апеляційного суду від 11 червня 2024 року, ОСОБА_4 остаточно призначити покарання у виді у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років 1 (один) місяць.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з 13 січня 2023 року, тобто з моменту його затримання.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення і строк відбування покарання за попереднім вироком суду, з 13 січня 2023 року до 02 грудня 2025 року, із розрахунку день за день.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Чугуївський міський суд Харківської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя ОСОБА_1