Справа № 645/7398/25
Провадження № 2/645/3624/25
02 грудня 2025 року м. Харків
Немишлянський районний суд м. Харкова у складі :
головуючого судді - Спесивцева О.В.,
за участю секретаря судових засідань - Асєєвої К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» (далі - ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за договором №TDB.2021.0173.24388 від 25.08.2021 року в розмірі 24382 грн. 13 коп., судові витрати у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 11200,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що 25.08.2021 Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №TDB.2021.0173.24388 про приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank (далі - Кредитний договір), який складається з публічної частини договору, яким є Договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank з додатками, розміщений у місці інформування Клієнта та на сайті АТ «МЕГАБАНК»: www.megabank.ua та в мережі інтернет www.todobank.com (далі - Договір), та індивідуальної частини, якою є вказана Заява - Договір. Сторони погодили істотні умови договору, і відповідач своїм підписом підтвердив, що з умовами Договору (з урахуванням Правил, що розміщені на офіційному сайті Банку)ознайомлений і згодний. Позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, відкривши відповідачу поточний рахунок, видавши відповідачу платіжну картку міжнародної платіжної системи та здійснивши перерахування кредитних коштів в межах лімітів кредитної лінії. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, станом на 03.09.2024 заборгованість відповідача за кредитом становить 24382 грн. 13 коп., яка складається з 8212,53 грн.-заборгованість за кредитом; 16169,60 грн. заборгованість по сплаті відсотків. 03.09.2024 відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024, між Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» був укладений Договір №GL1N426240 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» набув право вимоги до Боржників за Основними договорами, серед яких і право вимоги до Відповідача - боржника за Кредитним договором №TDB.2021.0173.24388 від 25.08.2021 року. 27.12.2024 ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» уклало з ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» Договір №1/12 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» набуло право вимоги і є поточним кредитором щодо заборгованості Боржників за Основними Договорами, серед яких і право вимоги до Відповідача -боржника за Кредитним договором №TDB.2021.0173.24388 від 25.08.2021 року. Відповідач своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав, в зв'язку з чим, позивач звернувся суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості у судовому порядку. Також просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 11200,00 грн.
Ухвалою суду від 22.10.2025 року відкрито спрощене провадження та призначено судове засідання. Надано відповідачу строк для надання відзиву на позов.
10.11.2025 року до суду від представника відповідача - адвоката Данько Лариси Вячеславівни, через систему «Електронний суд» надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити позивачу про стягнення заборгованості за наданим кредитом в заявленому розмірі, стягнути з відповідача заборгованість за кредитом в розмірі 2200,00 грн., в іншій частині позовних вимог - відмовити.
Обґрунтовуючи відзив на позовну заяву, представник відповідача вказує, що позовні вимоги відповідач визнає частково - а саме визнає заборгованість за кредитом в сумі 2200,00 грн. та повністю не визнає заборгованість по сплаті відсотків в розмірі 16169,60 грн., заперечує про стягнення витрат на правничу допомогу в заявленому розмірі, вважає їх незаконними та необґрунтованими. Зазначає, що твердження позивача про те, що Сторони погодили всі істотні умови, що є необхідними для цього виду договорів не підтверджується наданими доказами, оскільки ані в публічній частині, ані в індивідуальній частинах договору, ані в Паспорті споживчого кредиту не зазначений загальний розмір виданого ОСОБА_1 кредиту, у наданій до позовної заяви Виписці/Особового рахунку з 25/08/2021 по 02/12/2022 відсутня інформація про перерахування суми на рахунок відповідача, в позовній заяві навіть не зазначено - в якому розмірі ОСОБА_1 отримав кредит. Тобто, з наданих документів не вбачається, що сторони узгодили всі істотні умови договору - загальний розмір кредиту, на який строк надавався кредит, процентну ставку за користування кредитом, орієнтовну реальну річну процентну ставку, орієнтовну загальну вартість кредиту, розмір щомісячного платежу та інші істотні умови договору. Відтак, оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим позивач має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Проте, наявні у матеріалах докази, надані позивачем не підтверджують ті обставини, на які він посилається, а тому, згідно роз'яснень, що викладені у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, з огляду на їх мінливий характер, таку Заяву - Договір № TDB.2021.0173.24388 про приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank не можна вважати складовою кредитного договору. Додатково вказує, що на дату звернення позивача з даним позовом до суду в Акціонерному товаристві «МЕГАБАНК» розпочато процедуру ліквідації та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію, тому на сайті АТ «МЕГАБАНК»: www.megabank.ua відсутня будь-яка інформація щодо розміщення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank з додатками, що також не дає можливості перевірити обставини, зазначені позивачем у позовній заяві. Сам по собі розрахунок заборгованості за кредитним договором або реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються новому кредитору, які надано позивачем, не можуть достеменно свідчити про реальне існування заборгованості, оскільки не є документами первинного бухгалтерського обліку відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Оскільки в матеріалах справи на підтвердження укладення кредитного договору та наявності заборгованості за кредитом відсутні докази, які містять всі істотні умови кредитного договору, зокрема суму кредиту, строк користування кредитом, процентну ставку за користування кредитом, заявка та підтвердження кредитного договору підписані власноручним підписом відповідача, розрахунок заборгованості та інше, вважає, що відсутні підстави для задоволення позову. Вказує, що на теперішній час у відповідача відсутня можливість скачати застосунок todobank для підтвердження своїх сплат за кредитом, застосунок недоступний, тому відповідач не може надати квитанції про сплату щомісячних платежів. При цьому, надана позивачем виписка за період з 03.12.2022 р. по 03.09.2024 р. не містить дані про особу, що брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта, які б могли її ідентифікувати. Також просить застосувати строк позовної давності. На підставі викладеного, вважає, що заборгованість за кредитом складає приблизно 2200,00 грн.
Також, 10.11.2025 року до суду від представника відповідача - адвоката Данько Л.В., через систему «Електронний суд» надійшла заява, в якій, просить зменшити заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що заявлений розмір не співмірним із складністю справи.
13.11.2025 року до суду від представника позивача - адвоката Журавльова Станіслава Георгійовича, за допомогою системи «Електронний суд», надійшла письмова відповідь на відзив відповідача.
17.11.2025 року до суду від представника відповідача - адвоката Данько Л.В., через систему «Електронний суд» надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив.
Представники сторін у судове засідання не прибули, про дату, час та місце слухання справи повідомлялися, просили провести розгляд справи без їх участі.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідність до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 25.08.2021 року між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір №TDB.2021.0173.24388 про відкриття рахунків, видачу та обслуговування платіжних карток з відкриттям кредитної лінії.
Згідно з розділом «Запевнення та умови» вищевказаної заяви-договору передбачено, що сума максимального ліміту кредитної лінії становить 200000 грн., строк кредиту 12 міс., пільговий період 62 дн., тип кредиту кредитна лінія, процентна ставка базова 56 %, у пільговий період відсоткова ставка 0,0001%, орієнтована реальна річна процента ставка 87,30%, орієнтовна загальна вартість кредиту 273293 грн.
Відповідно до п. 2 розділу «Запевнення та умови» Кредитного договору, Банк на підставі отриманої від Клієнта заяви, відкрив Клієнту Поточний рахунок у гривні, що обслуговується за дебетово-кредитною схемою, та Поточні рахунки у доларах США та у Євро, що обслуговуються за дебетовою схемою, та видав платіжну картку міжнародної платіжної системи.
Факт отримання Клієнтом картки та її номер зафіксовано та зазначено у заключному розділі Кредитного договору (реквізити та підписи сторін).
За умовами п. 8 розділу «Запевнення та умови» Кредитного договору, він набирає чинності з моменту підписання Заяви-Договору та діє протягом 3 (трьох) років. Якщо за 30 календарних днів до дати закінчення строку дії цього Договору жодна із Сторін не заявить про його розірвання, цей Договір вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах. Кількість таких пролонгацій Договору є необмежною.
Згідно з п. 11 розділу «Запевнення та умови» Кредитного договору клієнт своїм підписом підтвердив, що з ця заява-договір, договір із додатками у сукупності складають єдиний договір, істотні умови якого можуть міститися як у цьому тексті так і в інших частинах договору.
Згідно з п. 14 договору сторони погодили наступний порядок інформування Клієнта про зміни в тарифах, комісіях та інших умовах надання банківських послуг за цим Договором: шляхом розміщення інформації про відповідні зміни у загальнодоступних місцях (на інформаційних дошках у відділеннях Банку, сайті Банку http://www.megabank.ua, тощо), за 30 календарних днів до введення в дію таких змін.
Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором, станом на 03.09.2024 заборгованість відповідача становить 24382 грн. 13 коп., яка складається з 8212,53 грн.-заборгованість за кредитом; 16169,60 грн. заборгованість по сплаті відсотків.
З виписки по рахунку відповідача у АТ «Мегабанк» за період з 03.12.2022 по 03.09.2024 вбачається, що відповідач неодноразово користувався коштами на своїй картці і йому нараховувалися відсотки за користування кредитом. У виписці детально вказано всі нараховані суми відсотків, а також всі суми фактично отриманих відповідачем коштів.
03.09.2024 року АТ «Мегабанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» уклали Договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги.
Пунктом 1 договору, передбачено, що за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, Банк відступає новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до дебіторів та/або позичальників та/або фізичних осіб-підприємців та/або юридичних осіб, зазначених у Додатку №1 до цього Договору, включаючи права вимоги до правонаступників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки Боржників, за договорами на розрахунково-касове обслуговування та/або обслуговування та/або договорами про користування банківськими індивідуальними сейфами та/або кредитними договорами з урахування усіх змін, доповнень, додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього Договору. Новий кредитор сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором. Заборгованість за Основними договорами, вказаних у Додатку №2 цього Договору, погашена в повному обсязі до укладення цього Договору, та відповідно права вимоги за такими договорами не відступається у зв'язку з їх припиненням.
Відповідно до п. 4 Договору № GL1N426240 сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за Основними договорами, відповідно до цього Договору Новий кредитор сплачує Банку грошові кошти у сумі 21 723 211,51 (Двадцять один мільйон сімсот двадцять три тисячі двісті одинадцять гривень) 51 копійку. Ціна договору сплачується Новим кредитором Банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим Договором, відповідно до пункту 14 цього Договору, на підставі протоколу, сформованого за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став Новий кредитор.
Оплата за вищевказаним договором підтверджується копією Платіжної інструкції № 66895 від 31.07.2024 на суму 23425777,00 грн.
Відповідно до Витягу з Додатку №1 до Договору № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, укладеного "03" вересня 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 за договором №TDB.2021.0173.24388 від 25.08.2021 року в розмірі 24382 грн. 13 коп.
27.12.2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» та ТОВ «ФК Єврокредит» укладено Договір № 1/12 про відступлення прав вимоги.
Пунктом 1 договору, передбачено, що за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, Банк відступає новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до дебіторів та/або позичальників та/або фізичних осіб-підприємців та/або юридичних осіб, зазначених у Додатку №1 до цього Договору, включаючи права вимоги до правонаступників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки Боржників, за договорами на розрахунково-касове обслуговування та/або обслуговування та/або договорами про користування банківськими індивідуальними сейфами та/або кредитними договорами з урахування усіх змін, доповнень, додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього Договору. Новий кредитор сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором.
Права вимоги, що відступаються за цим Договором належать первісному кредитору на підставі договору від 03.09.2024 № GL1N426240 про відступлення права вимоги, що укладений ним з попереднім кредитором Боржників АТ «Мегабанк», відповідно до результатів відкритих торгів, оформлених протоколом CFD001-UA-2024618-01260 від 09.07.2024, переможцем, яких став Первісний кредитор.
Оплата за вищевказаним договором підтверджується копіями платіжних інструкцій №1074 від 27.12.2014, №1091 від 31.01.2025, №1822 від 22.09.2025 на суми 8030000,00 грн., 9200000,00 грн., 5500000,00 грн.
Відповідно до Витягу з Додатку №1 до Договору № 1/12 про відступлення прав вимоги, укладеного "27" грудня 2024 року, ТОВ «ФК Єврокредит» отримало право вимоги до ОСОБА_1 , за договором №TDB.2021.0173.24388 від 25.08.2021 р. в розмірі 24382 грн. 13 коп.
Позивач вказує, що оскільки на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, він звернувся суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості у судовому порядку.
Перевіряючи обґрунтованість заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 527ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено , що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з статями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За приписами пункту 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Частиною 1 статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування» відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Кредитодавець, який відступив право вимоги за договором про споживчий кредит новому кредитору або залучив колекторську компанію до врегулювання простроченої заборгованості, зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит новому кредитору або залучення колекторської компанії до врегулювання простроченої заборгованості повідомити споживача у спосіб, визначений частиною першою статті 25 цього Закону та передбачений договором про споживчий кредит, про такий факт та про передачу персональних даних споживача, а також надати інформацію про нового кредитора або колекторську компанію відповідно (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, місцезнаходження, інформацію для здійснення зв'язку - номер телефону, адресу, адресу електронної пошти). Зазначений обов'язок зберігається за новим кредитором у разі подальшого відступлення права вимоги за відповідним договором.
Віднесення банку до категорії неплатоспроможних, запровадження процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку не припиняють дію кредитних договорів. Позичальник зобов'язаний повернути банку основну суму боргу та сплатити проценти у розмірах і у строки, встановлені умовами кредитного договору. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 638/13976/15-ц.
У постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року по справі № 361/2105/16-ц вказано, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
Суд звертає увагу на те, що відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
З вищевказаних положень норм матеріального права вбачається, що позивач повинен довести суду наявність кредитних правовідносин між первісним кредитором та боржником, наявність договору факторингу між первісним кредитором, наступними кредиторами та новим кредитором, а також правомірність вимог нового кредитора до боржника (факт видачі кредиту боржнику та неповернення кредиту боржником).
Суд вважає, що позивачем підтверджено укладення кредитного договору між первісним кредитором та відповідачем, підтверджено факт видачі кредитних коштів та нарахування відсотків, а також підтверджено наступне укладення договорів факторингу між первісним кредитором, його наступниками та позивачем щодо спірного договору.
Матеріали справи містять достатні докази, що підтверджують наявність боргу позичальника перед кредитором за кредитним договором.
Суд зазначає, що відповідач, підписавши договір, підтвердив те, що ознайомився з текстом договору та Правилами, отримав всю необхідну інформацію, що забезпечує вірне розуміння змісту послуги та погодився з умовами кредитного договору, у тому числі строку кредитування, розміру кредиту та процентів, порядком їх нарахування, був обізнаний про реальну проценту ставку та орієнтовану загальну вартість кредиту.
Верховний Суд у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц зазначив, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Верховний Суд підкреслив, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Отже, виписки за договором є належними та допустимими доказами, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій та свідчить про користування кредитом та утворення заборгованості за кредитним договором.
Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, у передбачений в договорі строк, грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування позикою у повному розмірі не повернув, унаслідок чого виникла заборгованість.
Відповідач на час розгляду справи судом, не надав доказів, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.
Щодо розміру нарахованих процентів та розрахунком заборгованості, то суд зазначає, що сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
Згідно із указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
У банківських виписках детально відображено суми фактично отриманих відповідачем коштів та всі суми нарахованих йому відсотків. Будь-якого контр-розрахунку відсотків відповідач не надав. Отже, позовні вимоги про стягнення боргу є обґрунтованими.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
На підставі викладеного, позивачем доведено та не спростовано відповідачем факту укладання між АТ «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 договору №TDB.2021.0173.24388 від 25.08.2021, а також його виконання АТ «МЕГАБАНК».
Посилання відповідача на те, що віднесення банку до категорії неплатоспроможних спричинило неможливість виконання кредитних зобов'язань, суд вважає необґрунтованими. По-перше, до суду не було надано жодних доказів того, що відповідач намагався погасити кредитну заборгованість, або звертався до відділень банку чи Національного банку України, або звертався до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб після віднесення АТ «Мегабанк» до категорії неплатопроможних. По-друге, віднесення банку до категорії неплатоспроможних, запровадження процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку не припиняють дію кредитних договорів. Позичальник зобов'язаний повернути банку основну суму боргу та сплатити проценти у розмірах і у строки, встановлені умовами кредитного договору.
Щодо застосування строків позовної давності суд зазначає, що з 15.03.2022 по 03.08.2025 був чинним пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, де було визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Тобто, строк позовної давності для звернення з цим позовом був зупинений з 24.02.2022 по 03.08.2025, а тому не був пропущений позивачем станом на час звернення до суду.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач свої зобов'язання з повернення заборгованості за договором кредиту виконав не у повному обсязі, у зв'язку із чим утворилася заборгованість в загальній сумі 24382 грн. 13 коп., яка станом на час розгляду не погашена.
З аналізу долучених до матеріалів справи доказів підтверджений факт відступлення права грошової вимоги АТ «МЕГАБАНК» до ТОВ «ФК «МУСТАНГ ФІНАНС», яке в свою чергу відступило право вимоги до боржника ОСОБА_1 , за кредитним договором №TDB.2021.0173.24388 від 25.08.2021 року в розмірі 24382 грн. 13 коп. до ТОВ «ФК Єврокредит».
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).
Одним із способів захисту майнових прав відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України є примусове виконання обов'язку в натурі.
З урахуванням викладеного, враховуючи, що внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором порушено майнові права позивача, тому наявні підстави для судового захисту прав позивача шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором №TDB.2021.0173.24388 від 25.08.2021 р. в сумі 24382,13грн
З приводу вимоги позивача про стягнення на його користь сплаченого судового збору, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно наданого платіжного доручення, звертаючись до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,00 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.
З приводу заявленого позивачем клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд дійшов висновку про наступне.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Так, Конституційний Суд України у Рішенні від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 абзаци перший та другий підпункту 3.2. пункту 3 мотивувальної частини (справа про право на правову допомогу) вказав, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо; вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Відповідно до частини першої статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Система правничої допомоги в Україні побудована таким чином, що вона може бути надана на безоплатній основі або за оплату.
Зміст права на безоплатну правничу допомогу, порядок реалізації цього права, суб'єктів, підстави та порядок надання безоплатної правничої допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правничої допомоги визначає Закон України «Про безоплатну правничу допомогу» від 2 червня 2011 року № 3460-VI.
Особи, які не є суб'єктами права на безоплатну правничу допомогу, відповідно до зазначеного закону, захищають свої права, свободи, інтереси в суді самостійно або користуючись правничою допомогою у тому числі й за оплату. Тож такі особи несуть витрати, пов'язані з участю осіб, які здійснюють представництво їх інтересів у справі.
Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (частини 1, 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно зі статтею 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Судом встановлено, що представником позивача у позовній заяві було вказано суму витрат на правничу допомогу у розмірі 11200 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду договір про надання правничої допомоги № 1/07 від 01.07.2025, укладений між АО «АЛЬЯНС ДЛС» та ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ», відповідно до умов якого Клієнт доручає, а Адвокатське обєднання зобов'язується надавати йому на довгостроковій основі, відповідно до умов даного Договору, правничу допомогу, у відповідності до завдання Клієнта, а Клієнт зі свого боку зобов'язується прийняти зазначені послуги та сплатити Винагороду.
Відповідно до п. 3.2 Договору сума гонорару за надання послуг по стягненню Заборгованості з Боржників, визначається виходячи із фактичного обсягу наданих послуг та вартості послуг, зазначеного в Додатку № 2 до цього Договору, та зазначається Об'єднанням в Акті приймання-передачі наданих послуг
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав суду договір про надання правничої допомоги № 1/07 від 01 липня 2025 року, укладений між АО «Альянс ДЛС» та ТОВ «ФК Єврокредит»; додаток № 2 до договору про надання правничої допомоги № 1/07 від 01 липня 2025 року «вартість послуг (прейскурант)» від 01 липня 2025; ордер на надання правничої допомоги серії АЕ № 1414107 від 11 серпня 2025 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю; акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги від 14.08.2025 року, який є невід'ємною частиною до договору про надання правничої допомоги № 1/07 від 01.07.2025, згідно з яким Клієнт отримав наступні послуги: проведення юридичного та фінансового аналізу Боржника вартістю 1200 грн; складання, підписання та подання до суду позовної заяви щодо стягнення заборгованості 10000 грн. Вказані в цьому Акті послуги з правничої допомоги прийняті Клієнтом у повному обсязі, без зауважень.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону№5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду справа № 755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Так, відповідно до положень ч.6 ст. 137 ЦПК України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою - п'ятою та дев'ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна позиція відображена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції», заява № 31107/96, (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема, постановами Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 923/560/17, від 10 листопада 2021 у справі № 329/766/18, від 01 вересня 2021 у справі №178/1522/18.
Крім того, Верховний Суд свого часу зазначав, що «… суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованою та є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу … дійшовши висновку про неспівмірність розміру витрат на правничу, суди першої та апеляційної інстанцій не визначили розмір судових витрат на правничу допомогу, який має бути відшкодований» (пункти 81 та 82 постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №160/6762/21).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
При цьому, згідно частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Виходячи із положень ч.3 ст. 141 ЦПК України, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає, що зазначені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 11200, 00 грн. є неспівмірними складності справи, а тому дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 гривень 00 коп. за розгляд справи у суді першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 141, 206, 247, 258-259, 268, 280-282 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» заборгованість за договором №TDB.2021.0173.24388 від 25.08.2021 року в розмірі 24382 (двадцять чотири тисячі триста вісімдесят дві) грн. 13 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Заяву позивача про розподіл судових витрат на правничу допомогу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ», код ЄДРПОУ 40932411, адреса: 49001, м. Дніпро, пров. Ушинського, 1, оф. 105.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РОНКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 04.12.2025 року.
Головуючий суддя О.В. Спесивцев