Суддя Ритов Я. М.
Справа № 646/5404/25
Провадження № 2/644/4621/25
04.12.2025
Іменем України
(заочне)
04 грудня 2025 року м. Харків
Індустріальний районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді Ритова Я.М.,
за участю секретаря Швайка О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
установив:
Адвокат Орловська Вікторія Анатоліївна, яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики у загальному розмірі 40 424,66 грн. та судових витрат.
В обґрунтування позову зазначено, що 02.05.2025 року між сторонами укладено письмовий договір позики у вигляді розписки, відповідно до якого, відповідач отримав в борг грошові кошти в сумі 20 000 грн. та зобов'язався їх повернути до 15.05.2025 року, сплатити у разі прострочення платежу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, за кожен день невиконання зобов'язань від суми боргу. Сума річних визначена в розмірі 365%, сума інфляційних витрат відповідно до законодавства України. Проте відповідач взяті на себе зобов'язання не виконує, уникає зустрічі із позивачем, на телефонні дзвінки не відповідає. У зв'язку з чим, виникла заборгованість за період з 16.05.2025 року по 09.06.2025 року у загальному розмірі 40 424,66 грн., з яких 20 000 грн. - сума боргу, 424,66 грн. - штрафні санкції, 20 000 грн. - штраф.
Ухвалою судді Основ'янського районного суду міста Харкова від 20.06.2025 р. матеріали дійсної справи направлено до Індустріального районного суду міста Харкова за підсудністю.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Харкова від 17.09.2025 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явились, остання надала до суду заяву, в якій просила справу розглядати без її та позивача участі, позовні вимоги підтримала, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.
Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідач, згідно вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК України, у судове засідання не з'явився, в порушення ч. 3 ст. 131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не подав, у зв'язку з чим, на підставі ухвали Індустріального районного суду міста Харкова від 04.12.2025 року проведено заочний розгляд даної справи згідно з вимогами ст.ст. 280-282 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо, у їх сукупності та взаємозв'язку, дійшов до наступного.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 02 травня 2025 року ОСОБА_2 було власноручно написано та підписано розписку про те, що ним було отримано у борг від ОСОБА_1 грошові кошти на власні потреби у розмірі 20 000 грн., які він зобов'язався повернути до 15 травня 2025 року.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17.
У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 201/11388/17 провадження № 61-12383св19 зроблено висновок про те, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідний правовий висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.
Відповідно до статті 525 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно із частиною першою статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Аналізуючи долучену позивачем до матеріалів справи розписку, судом встановлено, що розписка написано власноручно позичальником - відповідачем, тобто факт укладення договору і отримання позичальником коштів за договором підтверджено належним (письмовим) доказом.
Сторони дотримались письмової форми договору.
Таким чином, позивач довів факт укладення договору і факт передачі ним коштів позичальнику на вказаних у розписці умовах, тобто виконання ним умов договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Таким чином, встановлено, що відповідач свої договірні зобов'язання за договором позики не виконав, і не повернув позикодавцю позичені у нього кошти у сумі і у строк, визначений договором (вказаний ним у розписці).
Враховуючи, що судом встановлено факт укладення між сторонами договору позики, та відповідно факт існування боргового зобов'язання, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суму боргу за розпискою в розмірі 40 424,66 грн.
На підставі ст. 141 ЦПК України суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265, 268, 280-283 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за розпискою від 02.05.2025 року у розмірі 40 424 (сорок тисяч чотириста двадцять чотири) грн. 66 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч. 3 ст. 354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Сторони:
позивач: ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;
відповідач: ОСОБА_2 , рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .
Суддя Я.М. Ритов