04 грудня 2025 року
м. Київ
справа №990/77/25
адміністративне провадження №П/990/77/25
судді Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду Стеценка С.Г. на рішення Верховного Суду від 26.11.2025 у справі № 990/77/25 (адміністративне провадження № П/990/77/25) за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення.
Сутність справи та рішення Верховного Суду.
Указом Президента України від 01.08.2016 №321/2016 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Сарненського районного суду Рівненської області строком на п'ять років.
Рішенням ВККС України (далі також - ВККС, Комісії) від 07.06.2018 №133/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, встановлено черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання, зокрема, для суддів місцевих судів (кримінальна спеціалізація), в т.ч. для позивача - 16.08.2018.
Рішенням Комісії від 18.12.2018 № 320/зп-18 визначено результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді «Іспит» та вирішено питання допуску суддів до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди». Відповідно до цього рішення ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді.
У подальшому, у зв'язку із змінами чинного законодавства, повноваження членів ВККС припинено, що унеможливило завершення кваліфікаційного оцінювання суддів, в т.ч. і позивача. Повноважний склад ВККС сформовано 01.06.2023, після чого оцінювання позивача продовжено з етапу «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
До Комісії 08.01.2024 надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі також - ГРД) від 06.01.2024 (далі також - висновок ГРД № 1) про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики.
15.01.2024 Комісією проведено співбесіду з позивачем в ході якої, досліджено матеріали суддівського досьє, висновок ГРД № 1, письмові пояснення судді, подані документи, а також інші обставини і матеріали.
Рішенням Комісії в складі колегії від 15.01.2024 №5/ко-24 визначено, що позивач за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрав 674,125 бала, що становить більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв та є достатнім для визнання судді таким, що відповідає займаній посаді. Вказаним рішенням внесено на розгляд Комісії у пленарному складі питання щодо відповідності позивача займаній посаді.
18.03.2024 до Комісії надійшов висновок ГРД в новій редакції від 16.03.2024 (далі також - висновок ГРД № 2) про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики.
20.05.2024 до Комісії надійшов висновок ГРД в новій редакції від 19.05.2024 (далі також - висновок ГРД № 3) про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики.
В пленарному складі ВККС відбулося три засідання щодо розгляду питання судді ОСОБА_1: 25.03.2024, 27.05.2024, 03.02.2025.
Рішенням Комісії у пленарному складі від 03.02.2025 №12/ко-25 позивача визнано таким, що не відповідає займаній посаді та вирішено внести до Вищої ради правосуддя подання про його звільнення з посади судді Сарненського районного суду Рівненської області.
Не погоджуючись з вказаним вище рішенням Комісії, вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з позовом.
Верховний Суд рішенням від 26.11.2025 у задоволенні позову відмовив, виснувавши про те, що рішення ВККС, в основі оскарження яких знаходяться обґрунтування та мотиви їх прийняття, підлягають попередньому перегляду Вищою радою правосуддя (далі також - ВРП), а не у судовому порядку.
Мотиви, які лежать в основі непогодження із рішенням колегії суддів.
Поділяючи окремі положення мотивувальної частини рішення Верховного Суду у вказаній справі, все ж вважаю, що викладена в ньому позиція з основних питань є вразливою, судом не використано всі можливості, надані процесуальним законодавством із перевірки доказів, аналіз яких міг би підтвердити / спростувати важливі обставини, які мають значення для справи, що у сукупності призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок - прийняття помилкового рішення. Мотиви непогодження - далі в окремій думці.
1. Ненадання колегію суддів ВС належної оцінки наявності 3-х (трьох) висновків ГРД стосовно позивача.
У справі за позовом ОСОБА_1 ГРД надала до ВККС 3 (три) висновки ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності: від 06.01.2024, від 16.03.2024 та від 19.05.2024.
Відповідно до вимог частини 6 статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, Громадська рада доброчесності надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.
Своєю чергою, стаття 88 даного нормативно-правового акту констатує, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев'ятьма голосами.
Автор окремої думки акцентує увагу: як у статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», де сформульовані повноваження ГРД, так і у статті 88, де мова йде про рішення ВККС, висновок ГРД вживається в однині. Не висновки, а саме висновок. Іншими словами, законодавець презюмує, що висновок ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності може бути один. Не два і тим більше не три, як у справі за позовом ОСОБА_1 .
Судом встановлено, що 15.01.2024 ВККС у складі колегії проведено співбесіду з ОСОБА_1 . За результатами співбесіди, в ході якої досліджено матеріали суддівського досьє, висновок ГРД № 1, письмові пояснення судді, подані документи, а також інші обставини і матеріали, Комісією у складі колегії ухвалено рішення від 15.01.2024 № 5/ко-24, в якому визначено, що ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрав 674,125 бала, що становить більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв та є достатнім для визнання судді таким, що відповідає займаній посаді. Наголошую, що ВККС у складі колегії «подолала» висновок ГРД № 1 стосовно ОСОБА_1 і внесла на розгляд ВККС у пленарному складі питання щодо відповідності судді Сарненського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 займаній посаді.
У подальшому до Комісії надійшов висновок ГРД № 2 від 16.03.2024 про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики. Наголошу, що це сталося незадовго перед запланованим проведенням засідання ВККС у пленарному складі, де мало розглядатися питання стосовно судді ОСОБА_1 (25.03.2024).
Надалі до Комісії надійшов висновок ГРД № 3 від 19.05.2024 про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики. Наголошу, що це сталося незадовго перед запланованим проведенням засідання ВККС у пленарному складі, де мало розглядатися питання стосовно судді ОСОБА_1 (27.05.2024).
Тобто, за час оцінювання судді ОСОБА_1 . ГРД було надано три висновки.
Чи мала право ГРД надавати до ВККС 3 різних висновки про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності? На переконання автора окремої думки - ні. Чи мала право ВККС у пленарному складі розглядати, враховувати та базувати своє остаточне рішення стосовно судді на цих трьох висновках ГРД? На переконання автора окремої думки - ні.
Причин стосовно такого роду підходу - достатньо багато, зазначу основні:
по-перше, таких повноважень немає у ГРД. Вона уповноважена оцінювати професійну етику та доброчесність судді і, у разі наявності відповідних підстав, надавати висновок про невідповідність цим критеріям. Це повноваження може бути реалізовано стосовно судді один раз - не пізніше ніж за 7 днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди стосовно такого судді (п. 115 Регламенту ВККС України). Підкреслю: співбесіда із суддею у контексті висновку ГРД - це те, що здійснюється у рамках засідання ВККС у складі колегії, яке відбулося 15.01.2024. Не у пленарному складі, а саме у складі колегії. Про це свідчать норми ст. 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 122 Регламенту ВККС України, вступна частина рішення ВККС від 15.01.2024, де здійснювалась співбесіда із суддею ОСОБА_1
по-друге, ВККС у пленарному складі мала розглядати ТОЙ САМИЙ (виділено мною. - С.С.) висновок ГРД, який розглядала ВККС у складі колегії. Мова йде про логіку законодавця, який визначив особливий характер підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у випадку наявності висновку ГРД. Недарма у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, у ч. 1 ст. 88 вказано, що ВККС « … може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев'ятьма голосами». Іншими словами, той висновок ГРД, який був на розгляді у ВККС у складі колегії (висновок ГРД № 1) мав бути на розгляді і у ВККС у пленарному складі;
по-третє, ВККС у пленарному складі, взявши за основу свого рішення висновки ГРД № 2 та № 3, оперували інформацією, яка не була предметом розгляду ВККС у складі колегії. Іншими словами, ВККС у пленарному складі, розглядаючи питання щодо відповідності судді ОСОБА_1 займаній посаді, здійснила не «підтримку / не підтримку» рішення ВККС у складі колегії, а досліджувала матеріали, що містились у висновках ГРД № 2 та № 3, які були створені ГРД уже після проведення співбесіди з позивачем і прийняття рішення ВККС у складі колегії. Це нелогічно, неправильно і не відповідає чинному законодавству.
До певної міри застосовним до описаної ситуації є сформульована Європейським судом з прав людини доктрина «плодів отруйного дерева», відповідно до якої якщо джерело доказів не може вважатись належним (у справі за позовом ОСОБА_1 такими є висновки ГРД №2 та № 3), відтак і самі докази не можуть вважатись належними (інформація з вищевказаних висновків ГРД, яка слугувала підставою для прийняття рішення ВККС у пленарному складі). Таким чином, протиправні дії (розгляд, аналіз та використання ВККС висновків ГРД № 2 та № 3) не можуть зумовлювати настання правомірних наслідків.
2. Наявність суперечливих та неспростованих відомостей про формування порядку денного та голосування пленарного складу ВККС з питання відповідності судді ОСОБА_1 займаній посаді.
Акцентуємо увагу, що ВККС у складі колегії 15.01.2024 ухвалено рішення № 5/ко-24, в мотивувальній частині якого зазначено, що «… суддя Сарненського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 набрав сумарно 674,125 бала, що становить більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв. Цей бал є достатнім для визнання судді таким, що відповідає займаній посаді». Своєю чергою, резолютивна частина даного рішення містить наступне: «Внести на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі питання щодо відповідності судді Сарненського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 займаній посаді».
Ще раз: ВККС у складі колегії внесла на розгляд ВККС у пленарному складі питання ЩОДО ВІДПОВІДНОСТІ (виділено мною. С.С.) судді займаній посаді. Оскільки цей суддя набрав достатню кількість балів за результатами складання іспиту і колегія за результатами дослідження досьє та проведення співбесіди позитивно оцінила його професійну етику та доброчесність, здійснивши аналіз, серед іншого, висновку ГРД № 1.
03.02.2025 ВККС в пленарному складі, виходячи із змісту протоколу № 25, розглядала питання 1.1. порядку денного із наступною назвою: «Про розгляд питання щодо відповідності судді Сарненського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 займаній посаді». Акцентую увагу - питання щодо відповідності, як і було воно сформульовано у резолютивній частині рішення ВККС у складі колегії.
Відповідно, на голосування ставилось питання саме щодо відповідності судді Сарненського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 займаній посаді.
З резолютивної частини оскаржуваного рішення вбачаються наступні результати голосування: 10 голосів «за» та 4 «проти». Тобто, виходячи із формулювання назви питання порядку денного, саме «за» рішення щодо відповідності судді Сарненського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 займаній посаді позитивно проголосувало 10 членів ВККС.
На це була звернута увага і члена ВККС Р. Сидоровича, викладена ним в окремій думці що оскаржуваного рішення Комісії.
Відповідно, враховуючи правила, встановлені абз. 2 ч. 1 ст. 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виключно у разі, коли за результатами засідання у пленарному складі рішення колегії ВККС про відповідність судді займаній посаді не підтримано 2/3 голосів призначених членів Комісії (тобто члени Комісії проголосувати «проти»), в такому випадку ВККС у пленарному складі ухвалює рішення про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
При цьому звертаю увагу, що резолютивна частина оскаржуваного рішення (визнати суддю Сарненського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді») не відповідає такому результату голосування, оскільки в порядку денному сформульоване інше питання і пленарним складом ухвалено протилежне рішення.
Вказане свідчить про елементи неналежного урядування та невідповідності вимогам ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства у діях ВККС при прийнятті оскаржуваного рішення. У цьому сенсі вважаю за доцільне припустити, що ВККС в оскаржуваному рішенні порушила принцип об'єктивності і безсторонності («Органи державної влади здійснюють свої повноваження з урахуванням лише відповідних питань. Вони не повинні діяти упереджено або створювати враження, що так діють»), сформульований інституціями Ради Європи для державних органів, зокрема у ст. 4 Рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи СМ / Rec (2007) 7 «Щодо належного адміністрування» [Адміністрування і Ви. Посібник. Принципи адміністративного права у відносинах між особами та органами публічної влади. Рада Європи. Київ, 2020. С. 17-18].
3. Правильна гіпотеза, але хибний висновок.
Верховний Суд у рішенні, з приводу якого висловлюється окрема думка, правильно припустив, послуговуючись судовою практикою Великої Палати Верховного Суду, що рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді (з процесуальних порушень, ймовірно допущених ВККС) може бути оскаржене до суду; натомість коли мова йде про ймовірні порушення ВККС визначених законом підстав ухвалення рішення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, - оцінку їм надає Вища рада правосуддя при аналізі документів, що надходять до ВРП від ВККС.
Також акцентую увагу на тому, що Суд у рішенні по справі ОСОБА_1 справедливо зазначив: «У справі, яка розглядається, підстави позову пов'язані одночасно як з процедурними порушеннями щодо розгляду його питання та ухвалення рішення неповноважним складом ВККС України, так і безпосередньо з незгодою позивача з обґрунтуванням та мотивами оскаржуваного рішення (щодо можливості врахування висновків ГРД, щодо оцінювання відповідачем конкретних критеріїв та показників).»
Проте, на переконання автора окремої думки, Суд у підсумку дійшов помилкового висновку стосовно того, що очевидні процесуально-процедурні порушення, які мали місце у діях ВККС при прийнятті оскаржуваного рішення (наявність трьох висновків ГРД, суперечливі та неспростовані відомості про формування порядку денного та голосування пленарного складу ВККС з питання підтвердження здатності судді ОСОБА_1 здійснювати правосуддя), не стали предметом ретельного аналізу у суді.
Суд обмежився акцентуванням на тому, що «оцінку обґрунтуванням та мотивам оскаржуваного у цій справі рішення ВККС буде надано Вищою радою правосуддя під час розгляду подання, внесеного на його підставі, і в разі незгоди з рішенням Вищої ради правосуддя, таке може бути оскаржене до суду».
Фактично це порушило права позивача, передбачені статтею 55 Основного закону України («Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб»), статтею 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII («Суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України»), позбавило позивача можливості у суді довести протиправність рішення ВККС України.
У цьому сенсі автор окремої думки солідаризується із авторами науково-практичного коментаря до Конституції України, які стверджують, що «Частина друга коментованої статті (стаття 55 Конституції України. - С.С.) стосується права оскаржувати діяння чи бездіяльність органів влади і місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Аналіз законодавчих актів, прийнятих відповідно та у розвиток цієї статті показує, що сфера судової діяльності й судового контролю за законністю рішень, дій чи бездіяльності посадових і службових осіб, органів держави й місцевого самоврядування має тенденцію до розширення. Суспільство переконалося в перевагах судового порядку оскарження над адміністративним» [Конституція України. Науково-практичний коментар / [Ю.Г. Барабаш, А.П. Гетьман, С.Г. Серьогіна та ін.: Нац. акад. прав. наук України]; за заг. Ред. Р.О. Стефанчука та О.В. Петришина. Київ: ВАІТЕ, 2024. С. 262].
І наостанок. Як свідчать матеріали справи, суддя ОСОБА_1 з квітня 2022 року проходить службу у Збройних Сил України. Тобто він є військовослужбовцем.
У Рішенні від 06 грудня 2022 року №1-р(II)/2022 Конституційний Суд України зазначив, що військовослужбовці, інші громадяни, які залучені до виконання обов'язків оборони держави, виконують обов'язок щодо захисту Вітчизни у Збройних Силах України та інших військових формуваннях не заради отримання спеціальних статусів, зокрема привілеїв, пільг чи компенсацій.
Підтримання високого рівня обороноздатності є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України. Захист суверенітету та територіальної цілісності України є «найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу» (частина перша статті 17 Основного Закону України).
В умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України. Відтак усебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України є одним із засобів розширення оборонних можливостей держави.
Є всі підстави вважати, що конституційний обов'язок держави щодо забезпечення посиленого захисту військовослужбовців є значущішим, ніж цілі із визнання ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді і потенційно можливим подальшим його звільненням із цієї посади.
Як видається, Комісія в оскаржуваному рішенні і Суд при ухваленні рішення, з приводу якого висловлюється окрема думка, невиправдано не взяли до уваги означені вище важливі аспекти виконання позивачем обов'язків військової служби.
Підсумок
Враховуючи зазначені вище обставини, обґрунтування позовної заяви, а також положення чинного законодавства, які визначають вимоги до ВККС як суб'єкта владних повноважень, вважаю, що слід було задовольнити позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення.
...........................
С.Г. Стеценко,
Суддя Верховного Суду