про відмову у відкритті касаційного провадження
04 грудня 2025 року
м. Київ
справа №240/6939/25
адміністративне провадження № К/990/48019/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Кравчука В.М. та Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року
у справі №240/6939/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просив:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо зменшення пенсії з 76% грошового забезпечення встановленого при призначенні пенсії, до 70% грошового забезпечення та відмови в перерахунку та виплаті пенсії в розмірі, обчисленому відповідно до законодавства України;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести з 01 січня 2025 року перерахунок та виплату пенсії у розмірі 76% грошового забезпечення;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, що виразилась у відмові поновити, нарахування та виплату щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14 липня 2021 року №713 (далі - Постанова КМУ №713);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області поновити з 01 січня 2025 року нарахування та виплату щомісячної доплати, встановленої з 01 липня 2021 року, згідно з пунктом 1 Постанови КМУ №713 та виплачувати її без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням індексації.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, які полягають у зменшенні відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_1 з 76% до 70%.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 січня 2025 року виходячи з відсоткового значення її розміру 76%.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн, передбаченої постановою КМУ №713.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн, передбаченої Постановою КМУ №713 з 01 січня 2025 року.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Ухвалено стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2442,40 грн.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області 18 листопада 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №240/6939/25, які передбачені частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а та постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Колегія суддів вважає, що зазначений відповідачем висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а, та висновок Верховного Суду, викладений від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19 не суперечать висновкам судів першої і апеляційної інстанцій у цій справі з огляду на таке.
Так на обґрунтування підстав касаційного оскарження відповідач зазначає, що позивач пропустив шестимісячний строк, передбачений статтею 122 КАС України, для звернення до суду.
На думку скаржника, суди під час розгляду справи мали застосувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а, та правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19, та, враховуючи положення статті 123 КАС України, дійти висновку про залишення позову без розгляду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а та постановах Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №340/1019/19 та від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19 щодо застосування строку звернення до суду, встановленого статтею 122 КАС України, зазначено про те, що:
« 1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.».
Вирішуючи питання про застосовність наведених у касаційній скарзі висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для їх застосування в межах цих правовідносин.
Колегією суддів встановлено, що позивач у березні 2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з позовом про визнання протиправними дій щодо зменшення розміру пенсії з 76% грошового забезпечення до 70% грошового забезпечення та відмову у перерахунку й виплаті пенсії у розмірі 76% з 01 січня 2025 року, а також про визнання протиправною відмову у виплаті щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн, передбаченої Постановою КМУ №713, та непоновлення її виплати з 01 січня 2025 року без обмеження десятьма прожитковими мінімумами.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не пропущений шестимісячний строк для звернення до суду з цим позовом, а висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а, та висновок Верховного Суду, викладений від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19, не вказують на наявність порушень судами норм процесуального права.
Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також, враховуючи, що наведені у касаційній скарзі висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду не вказують на порушення судами норм процесуального права, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
В цілому, мотиви судів першої та апеляційної інстанцій, якими вони керувалися ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у рішенні від 04 лютого 2019 року у зразковій справі №240/5401/18, постановах від 08 листопада 2022 року у справі №420/2473/22, від 02 березня 2023 року у справі №600/870/22-а, які містять висновки щодо питання правильного застосування норм права, питання застосування яких стояло перед судами першої і апеляційної інстанцій, про що обґрунтовано зазначено в оскаржуваних судових рішеннях.
При цьому касаційна скарга не містить доводів про помилковість врахування судами першої і апеляційної інстанцій вищенаведених висновків Верховного Суду, що свідчить лише про незгоду відповідача з ухваленими судовими рішеннями.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої і апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та такими, що прийняті у відповідності до усталеної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах. Крім того, станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданих висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне ініціювати питання про відступлення від зазначених висновків.
Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №240/6939/25, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржуване судове рішення ухвалене у справі незначної складності, а передбачені статтею 328 КАС України підстави касаційного оскарження судових рішень та виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку належним чином не обґрунтовані скаржником у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 10 лютого 2025 року у справі №580/5315/24, від 20 березня 2025 року у справі №160/15692/24, від 31 березня 2025 року у справі №420/30425/24.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року у справі №240/6939/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді В.М. Кравчук
С.М. Чиркін