04 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 640/14270/22
адміністративне провадження № К/990/46202/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків
на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року (суддя Петросян К.Є.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2025 року (суддя Коротких А.Ю., Сорочко Є.О., Чаку Є.В.)
у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛАМ Україна"
до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «ОЛАМ УКРАЇНА» (далі також - ТОВ «ОЛАМ Україна» або Позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі також - ЦМУ ДПС або Відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13 вересня 2021 року №55531040202 (далі також - ППР) в частині основного зобов'язання на 6 386 962,21 грн та за штрафними санкціями на 1 596 740,55 грн.
Позивач зазначав, що ППР у відповідній частині є протиправним, оскільки операції з ТОВ «АГРОКОМПАНІЯ "ВІДРОДЖЕННЯ" мали реальний характер і підтверджені належними первинними документами, тоді як висновки податкового органу про їх нереальність, покладені в основу акта перевірки, є помилковими. Крім того, на думку Позивача, податковий орган не мав правових підстав для проведення перевірки правомірності декларування бюджетного відшкодування ПДВ відповідно до підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), оскільки раніше контрагент уже пройшов камеральну перевірку, яка завершилася складанням довідки, що свідчило про узгодження задекларованої суми бюджетного відшкодування ПДВ.
1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Луганський окружний адміністративний суд рішенням від 21 травня 2025 року задовольнив позов ТОВ «ОЛАМ УКРАЇНА». Суд визнав протиправним та скасував ППР у частині зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ: за основною сумою на 6 386 962,21 грн та за штрафними санкціями на 1 596 740,55 грн.
Обґрунтовуючи рішення, суд зазначив, що надані ТОВ «ОЛАМ УКРАЇНА» докази у сукупності підтверджують реальне виконання контрагентом своїх зобов'язань та фактичне здійснення господарських операцій. Висновки контролюючого органу щодо недостатності ресурсів у ТОВ «АГРОКОМПАНІЯ "ВІДРОДЖЕННЯ» не спростовують реальності операцій, а принцип індивідуальної відповідальності, закріплений у статті 61 Конституції України, не дозволяє покладати негативні наслідки дій контрагента на добросовісного платника податків, що узгоджується з практикою ЄСПЛ.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 6 жовтня 2025 року залишив апеляційну скаргу ЦМУ ДПС без задоволення, а рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року - без змін.
Колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції, вказавши, що податковий орган не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами склад податкових правопорушень, тоді як надані Позивачем матеріали підтверджують реальність господарських операцій.
2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
2.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)
Так, Відповідач наполягає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а підставою касаційного оскарження визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Так, Відповідач стверджує, що при вирішенні спору не враховано висновків Верховного Суду України та Верховного Суду, наведених, зокрема, у рішеннях від: 12 січня 2016 року у справі щодо НВПП «Пласт»; 23 травня 2018 року у справі № 826/16865/14; 27 березня 2018 року у справі № 2а-1670/5096/12; 30 січня 2018 року у справі № 2а-0870/6083/11; 1 грудня 2015 року у справі № 21-3788а15 (№ 826/15034/14); 14 березня 2017 року у справі № 21-1513а16; 28 грудня 2022 року у справі № 520/1284/19; 19 вересня 2018 року у справі № 822/1771/17; 16 березня 2020 року у справі № 160/2636/19; 14 травня 2019 року у справі № 825/3990/14; 31 січня 2020 року у справі № 520/10953/18; 15 травня 2018 року у справі № 810/4391/16; 24 січня 2018 року у справі № 2а-19379/11/2670; 21 травня 2019 року у справі № 815/662/16; 27 березня 2018 року у справі № 826/1588/13-а.
Так, Відповідач посилається, зокрема, на такі висновки, наведені у зазначених вище постановах.
- статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку;
- документи бухгалтерської звітності позивача не дають підстав визнати помилковим висновок контролюючого органу про те що, угоди щодо поставки товару між позивачем та його контрагентами фактично не виконувались і що мало місце лише її документальне оформлення;
- наявність первинних документів є обов'язковою, але не єдиною достатньою умовою для формування податкового кредиту та витрат, оскільки виконання зобов'язання за правочином зумовлює складання й інших документів. Формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції, якщо контролюючий орган наводить доводи, які ставлять під сумнів її здійснення, зокрема доводи щодо неможливості здійснення поставок контрагентами з огляду на відсутність у них матеріальних, трудових ресурсів для здійснення підприємницької діяльності та не відповідність при цьому номенклатури придбаних товарів номенклатурі поставлених товарів згідно з даними з Єдиного реєстру податкових накладних; епізодичну або обмежену терміном, на який припадають дати виписування документів на операцію з постачання, фінансову та податкову звітність контрагентів, не відображення у цій звітності відповідних податкових зобов'язань;
- встановивши, зокрема відсутність можливості у контрагента позивача здійснити господарські операції з постачання товарів внаслідок відсутності у нього транспортних засобів для транспортування будівельних матеріалів, машин та механізмів на об'єкт; не підтвердження факту придбання контрагентом такої послуги із залученням третіх осіб; ненадання доказів позивачем щодо реального виконання робіт зазначеним в акті перевірки контрагентом; не спростування доводів податкового органу стосовно відсутності у контрагента необхідних ресурсів для здійснення господарської діяльності в обсягах задекларованих показників, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що первинні документи, надані позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій із зазначеним вище контрагентом, є формально складеними, а господарські операції між позивачем та цим підприємством не є реальними;
- з огляду на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів контрагенти позивача не мали умов для ведення господарської діяльності такого роду, що в свою чергу унеможливлює реалізацію спірних товарів в обсягах, які відповідають бухгалтерським розрахункам. Підприємницька діяльність здійснюються суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента;
- платник податків має виявляти належну обачність та обережність при виборі постачальника послуг/товарів, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів.
З покликанням на ці правові висновки контролюючий орган у касаційній скарзі стверджує, що висновки акта перевірки ТОВ «ОЛАМ УКРАЇНА» зроблені на підставі первинних документів підприємства, наданих до перевірки, регістрів бухгалтерського обліку, наявної інформації в інформаційних системах ДПС та зібраної податкової інформації із зовнішніх джерел, відповідно до якої:
- кількість застрахованих осіб у контрагента у відповідні періоди становила від 0 до 4 працівників, при цьому відсутні дані про наявність техніки, транспорту, орендованих чи власних ресурсів для здійснення сільськогосподарської діяльності у задекларованих обсягах;
- дані форми № 20-ОПП та податкової звітності із землекористування підтверджують наявність у контрагента лише земельних ділянок у користуванні загальним обсягом 2251,5417 га, що є недостатнім для вирощування задекларованого обсягу кукурудзи - 22 347 тонн;
- згідно із статистичними даними, урожайність кукурудзи у Житомирській області у 2020 році становила 6,79 т/га, що означає, що для вирощування такої кількості продукції необхідно щонайменше 3 291,19 га землі;
- в ЄРПН відсутні будь-які дані щодо отримання контрагентом послуг із зберігання, проведення сільськогосподарських робіт, оренди техніки, придбання паливо-мастильних матеріалів чи іншої діяльності, необхідної для вирощування та реалізації продукції в задекларованих обсягах. Наявні трудові ресурси контрагента є об'єктивно недостатніми;
- умови Договору поставки передбачають, що у разі якщо продавець не є виробником товару, виробники повинні бути узгоджені з покупцем із наданням документів про походження товару. Проте контрагент формував податковий кредит у 2020 році та січні-травні 2021 року за рахунок придбання добрив та послуг зберігання сільськогосподарської продукції без підтвердження факту вирощування або придбання відповідних обсягів кукурудзи.
Зазначає Відповідач також і те, що судами не враховано висновків Верховного Суду, наведених у постанову від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19, відповідно до яких пункт 56.18 статті 56 ПК України не встановлює процесуальних строків, а лише закріплює право платника податків на оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення в суді в будь-який момент після його отримання із застереженням про те, що реалізація такого права за загальним правилом стає неможливою поза строками давності, які закріплені в статті 102 ПК України. Також ця норма закріплює обмеження на позасудовий порядок оскарження відповідних рішень податкового органу, у разі їх оскарження в судовому порядку, та визначає зміну правового стану грошового зобов'язання на неузгоджене. Водночас пункт 56.19 статті 56 ПК України прямо встановлює строк для звернення до суду у разі застосування платником податку досудового порядку оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання, і цей строк становить один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження.
У контексті наведеної позиції Відповідач зазначає, що рішення ДПС України про результати розгляду скарги Позивач отримав 3 грудня 2021 року. Ухвалою від 11 серпня 2022 року у справі № 640/413/22 адміністративний позов до ЦМУ ДПС щодо визнання протиправним та часткового скасування податкового ППР було залишено без розгляду (повний текст складено 15 серпня 2022 року). Відтак повторно позовну заяву подано лише 31 серпня 2022 року, що суперечить приписам частини четвертої статті 240 КАС України та свідчить про пропуск установленого законом строку звернення до адміністративного суду. Поведінка Позивача у період з 11 по 30 серпня 2022 року свідчить, що він очікував набрання законної сили ухвалою у справі № 640/413/22, хоча про підстави залишення позову без розгляду він був обізнаний уже 11 серпня 2022 року, і після усунення недоліків міг звернутися до суду наступного дня.
Таким чином, несвоєчасне звернення до суду є наслідком недбалості, легковажності, байдужості або неорганізованості Позивача, а не результатом об'єктивних перешкод. Такі дії не свідчать про належну підготовку до звернення до суду, а тому підстави, наведені у заяві про поновлення строку, не можуть бути визнані поважними. Очікування набрання законної сили ухвалою суду не є правовою підставою для поновлення строку, у зв'язку з чим Відповідач вважає, що строк звернення до суду пропущено без поважних причин.
Зважаючи на наведене у сукупності Відповідач просить рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2025 року у справі № 640/14270/22 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ТОВ «ОЛАМ УКРАЇНА»- відмовити в повному обсязі.
2.2. Доводи Позивача (наведені у відзив на касаційну скаргу)
Представник Позивача вказав, що не погоджується з вимогами касаційної скарги, вважає її необґрунтованою
Стверджує, що господарські операції між ним та ТОВ «Агрокомпанія «Відродження» носили реальний характер. Позивач закупляв зернові культури для їх подальшого експорту - без поставок зернових від Контрагента Позивач не зміг би виконати свої зобов'язання перед третіми особами щодо поставки законтрактованих об'ємів зернових. Реальність господарських операцій підтверджується припортовим зерноперевантажувальним терміналом та АТ "Українська залізниця". Позивач дотримався вимог належної податкової обачності. Контрагентом надано документальні підтвердження наявності достатнього обсягу ресурсів, необхідних для вирощення поставленого Позивачеві обсягу товару. Наявність у контрагента значних обсягів земельних та матеріальних ресурсів підтверджується в Акті перевірки. Суб'єктивні розрахунки службових осіб податкового органу щодо достатності земельних та трудових ресурсів для виробництва законтрактованого обсягу зернових можуть бути розцінені виключно як припущення, які не є належними і допустимими доказами. Наведені в Акті перевірки показники середньої врожайності не відповідають даним, що надані територіальними управлінням статистики у відповідь на адвокатський запит.
Щодо обставин поновлення строку для звернення до адміністративного суду Позивач доводить, що посилання податкового органу на обставини щодо пропуску строків звернення до суду на стадії касаційного провадження є безпідставними.
Суд першої інстанції, на його думку, надав належну оцінку обставинам щодо нібито пропуску строку звернення до адміністративного суду та задовольнив заяву Позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду. Посиланням Відповідача на обставини щодо нібито пропуску строку звернення до адміністративного суду уже було тричі надано належну оцінку у межах розглядуваної справи судами першої інстанції. Окремо вказане питання досліджувалось судом апеляційної інстанції.
Рішення суду першої інстанції (в двох складах суду) про визнання поважними причин пропуску Позивачем строків звернення до суду, на думку Позивача, є реалізацією дискреційних повноважень суду, не є порушенням норм процесуального права, а отже не може бути підставою для касаційного оскарження рішення суду першої інстанції.
Посилання Відповідача на нібито зволікання Позивача в повторному зверненні до адміністративного суду, як твердить представник Позивача, є необґрунтованими.
Позивач також стверджує, що у податкового органу були відсутні підстави для перевірки правомірності декларування бюджетного відшкодування ПДВ під час проведення перевірки, призначеної на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України.
Підсумовуючи викладене, Позивач наголошує, що податковий орган у касаційній скарзі не навів жодного аргументу, який би свідчив про незаконність чи необґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій або підтверджував би наявність у діях Позивача порушень податкового законодавства. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили протиправність ППР у відповідній частині та правомірно скасували його.
З урахуванням наведеного, Позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
3. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
ЦМУ ДПС було проведено перевірку ТОВ «ОЛАМ УКРАЇНА», за результатами якої складено акт від 20 серпня 2021 року № 789/31-00-04-02-02/33832039,згідно з яким встановлено порушення Позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1 статті 198, пункту 198.2 статті 198, пункту 198.3 статті 198, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 200.4 статті 200 ПК України. Це, на думку Відповідача, призвело до завищення податкового кредиту за декларацією з ПДВ за травень 2021 року на 6 481 811 грн, завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду (показник рядка 19 декларації) на 6 481 811 грн, що призвело до завищення суми, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, на 6 481 811 грн.
На підставі акта перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення від 13 вересня 2021 року № 55531040202 щодо завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ на 6 481 811 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 1 620 452,75 грн.
Фактичною підставою для прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення у оскаржуваній у судовому порядку частині стали твердження Відповідача про нереальність операцій з ТОВ «АГРОКОМПАНІЯ «ВІДРОДЖЕННЯ», які ґрунтувалися на:
- недостатності земельних ресурсів, адже згідно з даними Державної служби статистики України, для вирощування 22 347 тонн кукурудзи, задекларованих ТОВ «АГРОКОМПАНІЯ «ВІДРОДЖЕННЯ» до постачання, була необхідна посівна площа щонайменше 3 291,19 га, тоді як контрагент мав у користуванні лише 2 251,5417 га земельних ділянок;
- недостатності трудових ресурсів, адже кількість застрахованих осіб у ТОВ «АГРОКОМПАНІЯ «ВІДРОДЖЕННЯ» у січні та березні 2021 року становила 0 осіб, а у квітні та травні - 4 особи, що контролюючим органом визнано об'єктивно недостатнім для здійснення операцій з вирощування та реалізації значного обсягу сільськогосподарської продукції;
- відсутності технічних засобів, оскільки за даними АІС «Податковий блок» у контрагента були відсутні будь-які відомості про придбання паливно-мастильних матеріалів, оренду сільськогосподарської техніки чи отримання послуг із проведення сільськогосподарських робіт. Автотранспортні засоби та сільськогосподарська техніка у контрагента також були відсутні.
ТОВ «ОЛАМ УКРАЇНА», не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, подало скаргу до ЦМУ ДПС (вх. № 29606/6 від 06 жовтня 2021 року) у частині, що стосувалася господарських операцій із ТОВ «АГРОКОМПАНІЯ «ВІДРОДЖЕННЯ».
За результатами розгляду зазначеної скарги, Державна податкова служба України залишила без змін ППР в оскаржуваній частині, а скаргу - без задоволення.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права в межах, встановлених статтею 341 КАС України, виходить з такого.
4.1.1. Щодо фактичного здійснення господарських операцій між Позивачем та ТОВ «АГРОКОМПАНІЯ «ВІДРОДЖЕННЯ»
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Ключовим для розв'язання спору у цій справі є питання перевірки відповідності нарахованих податкових зобов'язань та застосованих штрафних санкцій у відповідному розмірі на підставі ППР вимогам законодавства у контексті з'ясування того, чи були фактично здійсненими господарські операції між Позивачем та його контрагентом - ТОВ «АГРОКОМПАНІЯ «ВІДРОДЖЕННЯ».
Спірні правовідносини врегульовані наступними положеннями ПК України.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;
ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг.
Податковий кредит звітного періоду, як передбачено пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);
ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Як визначає пункт 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями(тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
За змістом пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до положень пункту 200.4 статті 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Згідно з пунктом 200.7 статті 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можна дійти висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкової вигоди виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної та зареєстрованої податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.
Водночас норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкової вигоди, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.
У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є фіктивними, сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, якщо її узагальнити, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді права платника податків на формування в податковому обліку податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язано з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника. Господарські операції мають відповідати економічному змісту, відображеному в укладених платником податків договорах, та підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, господарської діяльності у зв'язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податків даних податкового обліку.
Верховним Судом вже сформована стала та послідовна правова позиція щодо застосування наведених норм права. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 липня 2022 року у справі № 160/3364/19, виснувала, зокрема, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов'язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.
Такий висновок Велика Палата зробила, застосувавши норму частини восьмої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно з якою відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Цю норму Велика Палата тлумачила як таку, в якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів.
Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі лише наявність вироку щодо контрагента платника податків, факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
У справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій установили, що між Позивачем та ТОВ «АГРОКОМПАНІЯ «ВІДРОДЖЕННЯ» (продавець) було укладено договір поставки кукурудзи 3 класу 2020 року врожаю, кількістю 10000 тон за ціною 5 699,27 долларів США з ПДВ за 1 тону.
З урахуванням додаткової угоди до договору місцем поставки (за вибором та відповідно до інструкцій Покупця) є: Зерновий термінал «Нептун» («М.В. Карго»), Морський торговельний порт «Південний» та/або Зерновий термінал ТОВ «ІЗТ», Морський торговельний порт «Чорноморськ».
За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами вбачається, що контрагентом було сформовано та виставлено Позивачу низку рахунків на оплату, розрахунки за якими здійснено у безготівковій формі. Факт постачання відповідної продукції підтверджується належним чином оформленими видатковими та податковими накладними, що узгоджується з умовами договору поставки. Доказом проведення оплати за поставлений товар є банківська виписка з рахунку Позивача.
У подальшому придбаний у ТОВ «АГРОКОМПАНІЯ «ВІДРОДЖЕННЯ» товар (кукурудза) був використаний Позивачем у власній господарській діяльності, а саме для здійснення операцій з експорту сільськогосподарської продукції. Цей факт підтверджується належно оформленими вантажно-митними деклараціями, коносаментами та дорученнями на відвантаження зерна з терміналу. Додатково наявність товару та його фактичне одержання підтверджуються довідками припортового зерно-перевантажувального терміналу ТОВ «ІЗТ» Морського торговельного порту «Чорноморськ», який відповідно до умов договору поставки визначено місцем постачання товарів.
Крім того, як установлено судами попередніх інстанцій, листом від 11 липня 2022 року № ЦМ-12/431 АТ «Українська залізниця» підтверджено наявність у базах даних інформації щодо залізничних перевезень за накладними, перелік яких наведено у реєстрі залізничних накладних. Крім того, АТ «Українська залізниця» надало належним чином оформлені залізничні накладні відповідно до зазначеного реєстру, які, зокрема, містять відмітки пункту призначення про отримання вантажу.
З урахуванням наведеного суди попередніх інстанцій констатували, що наявними у справі доказами підтверджено факт здійснення залізничних перевезень відповідно до залізничних накладних, а саме перевезення кукурудзи від постачальника - ТОВ «Агрокомпанія «Відродження» - до припортового зерно-перевантажувального терміналу ТОВ «ІЗТ» у квоту ТОВ «ОЛАМ Україна».
Надаючи оцінку доводам Відповідача, які були покладені в основу нарахування податкових зобов'язань згідно зі спірним податковим повідомленням-рішенням та стосувалися нібито недостатності у ТОВ «АГРОКОМПАНІЯ «ВІДРОДЖЕННЯ» земельних ділянок із посівною площею, необхідною для вирощування сільськогосподарських культур у задекларованих обсягах, суди попередніх інстанцій визнали ці доводи необґрунтованими. Суди зазначили, що податковий орган, стверджуючи про недостатність земельних ресурсів у зазначеного контрагента, не дослідив у межах перевірки фінансову звітність постачальника, не проаналізував умови договорів поставки з іншими контрагентами, щодо яких були складені податкові накладні, на які посилається Відповідач та які, на його думку, свідчать про реалізацію більшого обсягу продукції, ніж могло бути вирощено. Водночас контролюючий орган обмежився лише використанням відомостей із сайту Державної служби статистики України щодо середньої врожайності сільськогосподарських культур у Житомирській області за 2020 рік, які, як зазначили суди попередніх інстанцій , не можуть бути достатнім та самостійним доказом неможливості вирощування та подальшої реалізації кукурудзи у задекларованих обсягах, тим більше з огляду на наявність у контрагента земельних ділянок у користуванні загальною площею 2 251,5417 га.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що у матеріалах справи міститься звіт ТОВ «АГРОКОМПАНІЯ «ВІДРОДЖЕННЯ» про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2020 року (форма № 4-сг), згідно з яким загальна площа сільськогосподарських угідь становила 2 227,94 га, з яких 2 217 га фактично використано під посів кукурудзи на зерно. Крім того, відповідно до Звіту про посівні площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду за 2020 рік (форма № 29-сг), із площі посіву кукурудзи 2 217 га було зібрано 214 859,57 ц, або 21 485,957 т врожаю, що перевищує обсяг фактичної реалізації товару на адресу Позивача, оскільки ТОВ «ОЛАМ УКРАЇНА» придбало 9 826,8 т кукурудзи на підставі договору поставки.
Крім того, відповідно до податкової декларації з плати за землю встановлено, що у користуванні ТОВ «АГРОКОМПАНІЯ «ВІДРОДЖЕННЯ» перебували земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 2 251,54 га, що спростовує доводи Відповідача щодо відсутності у контрагента необхідного земельного ресурсу для вирощування відповідних обсягів продукції.
Твердження Відповідача про відсутність у ТОВ «АГРОКОМПАНІЯ «ВІДРОДЖЕННЯ» персоналу та матеріально-технічних можливостей для реального вирощування сільськогосподарської продукції та подальшої її реалізації по ланцюгу постачання суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованими, з тих підстав, що такі доводи не можуть свідчити про неможливість здійснення контрагентом відповідної господарської діяльності.
Колегія суддів не може погодитися з твердженням Відповідача про нереальність господарських операцій Позивача із зазначеним контрагентом з підстав наявності негативної податкової інформації щодо останнього, оскільки такі доводи досліджено судами попередніх інстанцій і надано їм правову оцінку.
Усталеним є підхід Верховного Суду, за яким платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку; зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент позивача або суб'єкти господарювання, з якими мав відносини контрагент позивача, в подальшому не дотримувалися у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.
Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.
Надавши оцінку поданим під час судового розгляду доказам суди першої та апеляційної інстанцій вважали їх сукупність достатньою для цілей підтвердження фактичного здійснення операцій між Позивачем і його контрагентом, та відповідно достатньою для підтвердження правомірності формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування.
Вважаючи помилковими ці висновки Відповідач у касаційній скарзі покликається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, зміст яких зводиться до того, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів (фактичне здійснення операцій), що є обов'язковою умовою для формування податкової вигоди.
Разом з тим, застосування норм права судами попередніх інстанцій у цій справі не вказує про те, що при вирішенні спору не враховано цих висновків, навпаки суди попередніх інстанцій досліджували обставини фактичного здійснення операцій з контрагентами та з урахуванням всієї сукупності обставин, наведених у судовому процесі, наданих під час судового розгляду та перевірки документів та доказів дійшли висновку про документальне підтвердження їх здійснення.
Водночас, цитуючи у касаційній скарзі абзаци з текстів зазначених постанов Верховного Суду, Відповідач посилається на висновки Верховного Суду, які пов'язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, та відображають загальний сформований Верховним Судом підхід до оцінки обставин, які можуть свідчити на користь реальності/нереальності господарських операцій платника податку, що не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права, без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.
Суд вважає за необхідне зазначити і те, що у справі, яка переглядається, податковим органом не надано належних та достатніх доказів на підтвердження обставин в обґрунтування власної позиції за наведеними вище, на думку контролюючого органу, порушеннями.
Доводи Відповідача, викладені у касаційній скарзі, є тотожними аргументам, наведеним ним під час розгляду справи судами попередніх інстанцій, та фактично зводяться лише до незгоди з мотивами, якими керувалися суди першої та апеляційної інстанцій при оцінці доказів і встановленні фактичних обставин справи. При цьому касаційна скарга не містить жодних належних, конкретних та об'єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували зроблені судами попередніх інстанцій висновки або свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Доводи, які на думку представника Відповідача, вказують на те, що суди при розгляді справи допустили порушення норм процесуального права, а саме, не дослідили зібрані у ній докази, не спростовують встановлених судами попередніх інстанцій фактів та сформованих на їх підставі висновків та зводяться до посилань на необхідність переоцінки вже оцінених судами доказів, додаткової перевірки доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною першою статті 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції не має права здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди попередніх інстанції при вирішенні справи, повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №925/698/16).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), згодом підтриманий Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17 вересня 2020 року у справі № 908/1795/19).
Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 341 КАСУ, не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
4.1.2. Щодо поважності підстав пропуску строку звернення до суду
Як підтверджується матеріалами справи, 31 серпня 2022 року Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про часткове визнання протиправним та скасування ППР від 13 вересня 2021 року.
Разом із заявою Позивач подав клопотання про визнання поважними підстав пропуску строку звернення до суду, мотивуючи це тим, що:
- ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року у справі № 640/413/22 (повний текст ухвали складено 15 серпня 2022 року) позов ТОВ «ОЛАМ Україна» було залишено без розгляду, а з повторним позовом Позивач звернувся невідкладно після набрання законної сили цим судовим рішенням, а саме 31 серпня 2022 року;
- у зв'язку із запровадженням воєнного стану в Україні та зловживаннями податкового органу своїми повноваженнями первісна позовна заява була залишена без розгляду лише через вісім місяців після звернення до суду.
Після залишення позовної заяви без руху ухвалою від 5 вересня 2022 року у зв'язку з несплатою судового збору, Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 9 вересня 2022 року відкрив провадження у справі та зазначив, що підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, передбачених КАС України на стадії вирішення питання про відкриття провадження, не встановлено.
Представник Відповідача подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду. Це клопотання обґрунтоване було тим, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року у справі № 640/413/22 (повний текст ухвали складено 15 серпня 2022 року) позов ТОВ «ОЛАМ Україна» було залишено без розгляду, а з повторним позовом Позивач звернувся лише 31 серпня 2022 року. На думку Відповідача, поведінка Позивача та вчинені ним дії не свідчать про намір належним чином підготуватися до звернення до суду, і, як наслідок, встановлений законом строк звернення з позовом до суду було пропущено.
Представник Позивача подав заперечення на цю заяву, де вказав, що:
- первісне звернення до адміністративного суду відбулося своєчасно, у межах строку, визначеного ПК України та КАС України.
- Позивач звернувся із повторним позовом у день набрання законної сили ухвалою у справі № 640/413/22 про залишення первісної позовної заяви без розгляду, тобто одразу після усунення перешкоди для повторного звернення до суду.
- воєнний стан на території України призвів до відкладення судових засідань у справі № 640/413/22, істотно продовжив строки підготовчого провадження та фактично став однією з причин того, що первісна позовна заява була залишена без розгляду лише через понад вісім місяців після її подання. Позивач вважає ці обставини об'єктивними та такими, що підтверджують поважність причин пропуску строку.
- з 22 лютого 2022 року і до 5 липня 2022 року судові засідання у справі № 640/413/22 не проводилися. Представник податкового органу не з'явився на засідання, призначене на 5 липня 2022 року. Клопотання про залишення позову без розгляду податковий орган подав лише 26 липня 2022 року, а задоволено його було ухвалою суду від 11 серпня 2022 року - тобто майже через вісім місяців після первісного звернення та більш ніж через шість місяців після відкриття провадження, у період, коли строки підготовчого провадження, визначені КАС України, вже були порушені.
Урахувавши означені обставини Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 10 листопада 2022 року відмовив ЦМУ ДПС в задоволенні клопотання про залишення позовної заяви у справі №640/14270/22 без розгляду й вказав, що:
- під час звернення до суду з позовом Позивач подав заяву про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та про поновлення пропущеного строку;
- відкриваючи провадження у справі № 640/14270/22, суд урахував подану Позивачем заяву щодо визнання поважності причин пропуску строку та поновлення строку звернення до суду.
У зв'язку зі змінами у законодавстві, позовну заяву було передано до Луганського окружного адміністративного суду та ухвалою від 25 березня 2025 року прийнято до провадження суддею Петросян К.Є.
10 квітня 2025 від представника ЦМУ ДПС надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Це клопотання було залишене без розгляду Луганським окружним адміністративним судом ухвалою від 11 квітня 2025 року з посиланням на те, що під час дослідження клопотань, поданих Відповідачем у листопаді 2022 року та 10 квітня 2025 року, встановлено їх ідентичність. Отже, суд уже надав правову оцінку доводам Відповідача щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском Позивачем строку звернення до суду - в ухвалі Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року. З огляду на це суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність клопотання Відповідача від 10 квітня 2025 року.
Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Усталеною та послідовною є практика Верховного Суду про те, що під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з апеляційною скаргою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Відповідач не заперечує доводи Позивача про те, що первісна позовна заява була подана у встановлений законом строк звернення до суду, так само як і не спростовує того, що саме поведінка Відповідача, а також запровадження воєнного стану призвели до того, що ухвалу про залишення позовної заяви у справі № 640/413/22 було постановлено лише через вісім місяців після реалізації Позивачем свого права на звернення до суду шляхом оскарження ППР в частині.
Як можна зрозуміти зі змісту касаційної скарги, Відповідач наполягає саме на тому, що Позивач мав невідкладно, після залишення попередньо поданої ним позовної заяви без розгляду з підстав її підписання неуповноваженою особою, подати нову позовну заяву, усунувши відповідні недоліки. Натомість, на думку Відповідача, несвоєчасне подання повторної позовної заяви є наслідком недбалості, легковажності, байдужості або неорганізованості Позивача, а не результатом об'єктивних перешкод. Такі дії, на переконання Відповідача, не свідчать про належну підготовку до звернення до суду, а тому підстави, наведені у заяві про поновлення строку, не можуть бути визнані поважними.
Поряд із цим Відповідач так і не спростував тверджень Позивача про те, що повторне подання позовної заяви було обумовлено саме тим, що ухвала про залишення позовної заяви у справі № 640/413/22 набрала законної сили 31 серпня 2022 року, тобто у день подання позовної заяви у цій справі № 640/14270/22. Така поведінка, як пояснював представник Позивача протягом усього розгляду справи, була обумовлена обмеженнями, визначеними КАС України (пункт 4 частини першої статті 170, пункту 3 частини першої статті 240 КАС України) за змістом яких суддя (суд) відмовляє у відкритті провадження (залишає позов без розгляду) в адміністративній справі, якщо у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Відповідач так і не спростував цих доводів Позивача, а в касаційній скарзі позиція Відповідача жодним чином не враховує зазначені Позивачем під час судового розгляду підстави пропуску строку звернення до суду.
За таких обставин твердження Відповідача, наведені у касаційній скарзі, про нібито недбале або легковажне ставлення Позивача до реалізації свого права на судовий захист у період з моменту постановлення ухвали від 11 серпня 2022 року у справі № 640/413/22 до 31 серпня 2022 року (дати повторного подання позовної заяви) не підтверджені жодними доказами, які мали бути подані до судів першої та апеляційної інстанцій. Суд вважає за необхідне наголосити, що жодного доказу, який би свідчив про свідоме зволікання Позивача чи умисне порушення строків звернення до суду, Відповідачем не подано, посилання на такі не наведено у касаційній скарзі.
З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що у контексті зазначених у касаційній скарзі доводів щодо нібито допущених судами першої та апеляційної інстанцій порушень не встановлено підстав, за яких суди попередніх інстанцій мали б задовольнити клопотання Відповідача про залишення позову без розгляду.
Відтак, твердження Відповідача не спростовують обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не містять належних аргументів щодо наявності підстав для їх скасування.
Суд звертає увагу на те, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, що прямо випливає із положень статті 77 КАС України.
За практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішенні від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів, має саме податкове управління.
В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин у справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. За таких обставин, з урахуванням наведеного у сукупності Суд не знайшов передбачених КАС України підстав для задоволення касаційної скарг відповідачів та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У суду касаційної інстанції немає підстав вважати, що увалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС щодо законності і обґрунтованості судового рішення, принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, суд дійшов висновку про необхідність залишення рішень судів попередніх інстанцій без змін, а касаційної скарги без задоволення.
Керуючись статтями 3, 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає
Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська
Судді О.В. Білоус
І.Л. Желтобрюх