04 грудня 2025 року
м. Київ
справа №420/13398/25
адміністративне провадження №К/990/48550/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року
та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року
у справі №420/13398/25
за адміністративним позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
В квітні 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, скаржник), в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 та з урахуванням раніше здійснених виплат;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року включно;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 3706,66 грн. в місяць за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення із врахуванням індексації грошового забезпечення за 2018-2022 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії відповідача з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 , індексацію-різницю грошового забезпечення в розмірі 4066,66 грн. на місяць за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо обчислення та виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2018 - 2022 роки ОСОБА_1 без врахування індексації грошового забезпечення.
Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2018 - 2022 роки ОСОБА_1 з урахуванням індексації грошового забезпечення та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, скаржник звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Частиною третьою статті 55 КАС України встановлено, що юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб'єкта владних повноважень), або через представника.
Згідно із частиною першою статті 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Пунктом 1 частини першою статті 59 КАС України визначено, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи.
Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами (частина третя статті 59 КАС України).
Касаційну скаргу від імені Військової частини НОМЕР_1 підписано Сичовим Євгеном Борисовичем, який на підтвердження своїх повноважень додав до матеріалів касаційної скарги довіреність, сформовану через підсистему "Електронний Суд".
Разом з тим, із тексту довіреності, сформованої через підсистему "Електронний Суд" слідує, що її видано в порядку передоручення. Так, Філіпенко Денис Богданови, який діє на підставі довіреності від 24.01.2024, виданої щодо Військової частини НОМЕР_1 , уповноважив ОСОБА_2 представляти інтереси Військової частини НОМЕР_1 в порядку передоручення.
Своєю чергою, до касаційної скарги додано довіреність, сформовану через підсистему "Електронний Суд", з якої слідує, що Опря Михайло Миколайович, який діє на підставі Витягу з наказу від 08.01.2024 щодо Військової частини НОМЕР_1 , уповноважив у порядку передоручення ОСОБА_3 уповноважив представляти інтереси Військової частини НОМЕР_1 .
З наявної в матеріалах справи копії витягу з наказу вбачається, що ОСОБА_4 є командиром Військової частини НОМЕР_1 .
Поряд з цим, в матеріалах касаційної скарги відсутні документи, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є особами, які діють відповідно до статуту, положення чи іншого акта, на підставі якого вони здійснюють представництво інтересів Військової частини НОМЕР_2 порядку самопредставництва.
Ба більше, документу, що підтверджує повноваження Філіпенка Дениса Богдановича уповноважувати інших осіб представляти інтереси Військової частини НОМЕР_1 , у тому числі й в порядку передоручення, до матеріалів скарги не додано, що унеможливлює визначення повноважень представника, який підписав касаційну скаргу.
Щодо наданої довіреності, якою уповноважено ОСОБА_3 , Верховний Суд зазначає таке.
Суд, зазначає, що 30.09.2016 набув чинності Закон України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016.
Відповідно до положень частини 3 статті 131-2 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Положеннями частини 4-статті 131-2 Конституції України передбачено, що законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Відповідно до підпункту 11 пункту 161 Перехідних положень Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01.01.2017; у судах апеляційної інстанції - з 01.01.2018; у судах першої інстанції - з 01.01.2019.
Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01.01.2020.
Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.
Отже, з 01.01.2020 представництво органів державної влади у справах, провадження в яких розпочато після 30.09.2016, здійснює виключно адвокат.
Згідно з частиною четвертою статті 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Разом з тим, змінами, внесеними до КАС України Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення" розширено випадки самопредставництва юридичної особи, суб'єкта владних повноважень і визначено, що "юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені" та визначено вичерпний перелік документів, що можуть підтвердити відповідні повноваження: "відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту)" (частина третя статті 55 КАС України).
Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування) або через представника (частина четверта цієї статті).
Отже, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб'єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).
Законодавець розмежував поняття "самопредставництво" та "представництво інтересів", які, відповідно, передбачають участь, зокрема, юридичної особи незалежно від порядку її створення у справі через свого керівника, іншу уповноважену особу відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) або через представника.
У разі здійснення самопредставництва повноваження особи, яка підписує касаційну скаргу, мають бути підтверджені, зокрема: статутом, положенням, трудовим договором (контрактом), відомостями про займану посаду. При цьому, мається на увазі статут, положення органу (юридичної особи), а не його структурного підрозділу.
Так, Верховний Суд зазначає, відповідно до частини четвертої статті 131-2 Конституції України та процесуального законодавства, у малозначних справах допускається участь у суді не адвокатів, а інших осіб.
У такому випадку керівник може уповноважити працівника через довіреність. Представник, який отримав повноваження в порядку передоручення, не може передоручати їх третім особам.
Це випливає зокрема, з:
конструкції статті 59 КАС України,
вимог до довіреності юридичної особи,
структури самопредставництва.
Якщо працівник органу отримав повноваження у передоручення, то він не може їх передавати далі, оскільки:
він не є самопредставником, повноваженим законом чи статутом;
його власні повноваження є похідними, виникають з довіреності,;
КАС не передбачає багаторівневого передоручення для органів державної влади.
Отже, передоручення повноважень у порядку самопредставництва можливе лише один раз і виключно в малозначних справах, причому - від керівника органу до іншого працівника цього ж органу.
Жодна інша особа, яка отримала повноваження у передоручення, не має права передавати їх третім особам.
Разом з цим, слід зазначити, що й витяг з ЄДР, в якому зазначені відомості про особу, яка підписала процесуальний документ, як таку, яка може вчиняти дії від імені суб'єкта владних повноважень в порядку самопредставництва, є належним і достатнім доказом підтвердження таких повноважень. Указане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 16.09.2021 у справі №280/8728/20, від 28.04.2022 у справі №160/9003/21, від 04.08.2022 у справі №640/12628/21, від 30.05.2024 у справі №569/21495/23.
Так, пункт 13 частини другої статті 9 Закону №755-IV передбачає, що в ЄДР містяться відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв'язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
При цьому, згідно з частиною першою статті 10 Закону №755-IV, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до ЄДР, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Особа, яка бере участь у судовому процесі через самопредставництво, не позбавлена права додатково подати інші документи до тих, які визначені статтею 55 КАС України, у тому числі й витяг з ЄДР.
З урахуванням викладеного, Суд доходить висновку, що скаржником не надано доказів належного уповноваження Філіпенка Дениса Богдановича на вчинення процесуальних дій від імені скаржника у розумінні частини четвертої статті 55 КАС України, у тому числі й витягу з ЄДР.
Зважаючи на вищенаведене, наявні в матеріалах касаційної скарги довіреності, сформовані через підсистему "Електронний Суд", не можуть достеменно підтверджувати повноваження означених осіб діяти від імені скаржника в порядку самопредставництва.
Згідно з частиною 2 статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Отже, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 330 КАС України, а тому відповідно до частини другої статті 332 КАС України Суд дійшов висновку про залишення її без руху зі встановленням особі, яка її подала, строку для усунення недоліків, а саме: надання належних доказів на підтвердження повноважень на вчинення процесуальних дій від імені Військової частини НОМЕР_1 у розумінні частини четвертої статті 55 КАС України та з урахуванням положень, наведених у мотивувальній частині ухвали.
Водночас, за змістом частин першої, другої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень 24 вересня 2025 року П'ятим апеляційним адміністративним судом розглянуто справу та ухвалено оскаржувану постанову. Повний текст судового рішення складено того ж дня, тому останній день строку на касаційне оскарження припадав на 24 жовтня 2025 року, а скаргу подано 25 листопада 2025 року.
В той же час, скаржник не заявляє клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.
Також, за правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Крім того, аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України в частині необхідності сплати судового збору.
В той же час, в касаційній скарзі скаржником заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Вирішуючи заявлене клопотання, колегія суддів виходить з такого.
Так, статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року №3674-VІ «Про судовий збір» (далі Закон №3674-VІ).
Відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Статтею 8 Закону №3674-VI встановлено умови за яких суд своєю ухвалою може відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від сплати такого на певний строк за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або 2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю; або 4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.
Отже, Кодексом адміністративного судочинства України та Законом України «Про судовий збір» встановлено вичерпний перелік умов, суб'єктів та коло правовідносин, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема відстрочити сплату судового збору.
Зважаючи на те, що вищезазначені умови за наявності яких скаржнику можливо було б відстрочити сплату судового збору, відсутні, і враховуючи те, що звільнення, відстрочення та розстрочення суб'єкту владних повноважень сплати судового збору може розцінюватися, як надання державним органам певних процесуальних переваг перед іншими учасниками судового процесу - юридичними та фізичними особами, які зобов'язані сплачувати відповідний збір, підстави для задоволення клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги - відсутні.
Відповідач, маючи однаковий обсяг процесуальних прав і обов'язків поряд з іншими учасниками справи, діє як суб'єкт владних повноважень та є бюджетною установою, що фінансується з Державного бюджету України, а тому обмежене її фінансування, зокрема, в частині видатків, передбачених на сплату судового збору, не є підставою для відстрочення, розстрочення, зменшення розміру або звільнення від сплати судових витрат останнього, оскільки кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі установи своєчасно і у повному обсязі.
Таким чином, особа, яка звертається до суду касаційної інстанції, повинна дотримуватися вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги щодо сплати судового збору за подання касаційної скарги та вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання такого обов'язку.
Подані заявником докази не містять безсумнівних відомостей про час і обсяг очікуваних надходжень на рахунок скаржника, призначених для сплати судового збору, й жодним чином не підтверджують виникнення у нього можливості сплатити такий збір упродовж нового строку. Обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у них коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення, розстрочення чи відстрочення від такої сплати.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18 зроблено висновок, що суд може відстрочити (розстрочити) сплату судового збору, враховуючи майновий стан особи, що звертається до суду. Цей висновок Великої Палати Верховного Суду стосується і суб'єкта владних повноважень. При цьому, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що звільнення юридичної особи від сплати судового збору за наявності майнового критерію, можливе виключно у випадку, якщо предметом позову у справі є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Для вирішення питання про відстрочення сплати судового збору необхідним є доведення особою, яка звертається із відповідним клопотанням, фінансової неможливості сплатити судовий збір. При цьому, оцінці також підлягають дії, вчинені скаржником задля сплати судового збору та причини, з яких такі дії не призвели до позитивного вирішення питання його сплати.
З огляду на наведене суд вважає, що заява скаржника про відстрочення сплати судового збору з наведених ним підстав задоволенню не підлягає, оскільки незадовільне матеріальне забезпечення суб'єкта владних повноважень, не є належною правовою підставою для цього в розумінні положень частини першої статті 8 Закону №3674-VІ.
Разом з тим, Верховний Суд зазначає, що сплата судового збору є обов'язковою для відповідача. Зловживання правом на звільнення, відстрочення чи розстрочення від його сплати є недопустимим.
Відповідач є державним органом, який утримується за рахунок Державного бюджету України, та має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів, якими можна було б забезпечити сплату судового збору.
Слід зазначити, що скаржником не надано на розгляд суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про неможливість сплатити судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі, встановленому Законом України "Про судовий збір" та вжиття скаржником послідовних та вичерпних заходів для сплати судового збору за подання касаційної скарги саме у даній справі.
За вказаних обставин та з урахуванням встановленого наведеними законодавчими приписами режиму правового регулювання питання відстрочення сплати судового збору, визначених законодавцем умов та підстав для цього, заявлене відповідачем клопотання задоволенню не підлягає.
Принагідно, суд зазначає, що сплата судового збору не може вважатись перешкодою в доступі до правосуддя, оскільки право на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов'язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов'язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що позивач звернувся до суду у 2025 році заявивши дві вимоги майнового характеру.
Пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року №3674-VI "Про судовий збір" (надалі - №3674-VI) у редакції, яка була чинна на час звернення позивача до суду, ставка судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою встановлена на рівні 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ставка судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру фізичною особою встановлена на рівні 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України №3674-VI ставка судового збору за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду встановлена на рівні 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року становив 3028 грн 00 коп.
Частиною третьою статті 4 Закону України №3674-VI установлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, розмір судового збору за подання касаційної скарги у цій справі становить 3875,84 грн.
Згідно з частиною 2 статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Отже, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 330 КАС України, а тому відповідно до частини другої статті 332 КАС України Суд дійшов висновку про залишення її без руху зі встановленням особі, яка її подала, строку для усунення недоліків шляхом надання: належних доказів на підтвердження повноважень на вчинення процесуальних дій від імені Військової частини НОМЕР_1 у розумінні частини четвертої статті 55 КАС України та з урахуванням положень, наведених у мотивувальній частині ухвали, уточненої касаційної скарги, в якій навести підстави касаційного оскарження із врахуванням зазначених в мотивувальній частині цієї ухвали вимог; надання документа про сплату судового збору в установленому законом розмірі, заяви із зазначенням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів.
Реквізити для сплати судового збору:
ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102;
код отримувача ЄДРПОУ: 37993783;
банк отримувача - Казначейство України (ЕАП)
номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007;
код класифікації доходів бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)";
призначення платежу: "*;101; _____ (код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи або серія та номер паспорта громадянина України в установлених законом випадках); судовий збір, за позовом _____ (ПІБ/назва), Верховний Суд (Касаційний адміністративний суд)".
Керуючись статтями 329, 330, 332 КАС України,
1. Відмовити Військовій частині НОМЕР_1 у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору.
2. Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року у справі №420/13398/25 - залишити без руху.
3. Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали, шляхом:
- належних доказів на підтвердження повноважень на вчинення процесуальних дій від імені Військової частини НОМЕР_1 у розумінні частини четвертої статті 55 КАС України та з урахуванням положень, наведених у мотивувальній частині ухвали;
- уточненої касаційної скарги, в якій навести підстави касаційного оскарження із врахуванням зазначених в мотивувальній частині цієї ухвали вимог
- документа про сплату судового збору в установленому законом розмірі;
- заяви із зазначенням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів.
4. Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали, зокрема, якщо наведені скаржником підстави для поновлення строку касаційного оскарження будуть визнані судом неповажними або відсутністю клопотання про поновлення цього строку, у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
5. У разі невиконання вимог ухвали в установлений судом строк в іншій частині, касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук
В.М. Соколов
А.Г. Загороднюк ,
Судді Верховного Суду