04 грудня 2025 року
м. Київ
справа №520/11857/25
адміністративне провадження №К/990/48221/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року
у справі №520/11857/25
за позовом ОСОБА_1
до Вищого антикорупційного суду
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вищого антикорупційного суду, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду з нарахування судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 по 30 квітня 2025 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 гривні;
- зобов'язати Вищий антикорупційний суд здійснити нарахування судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 недонарахованої суддівської винагороди за період з 01 по 30 квітня 2025 року, на підставі ч. ч. 2 і 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3028,00 гривні).
Рішенням Харківського адміністративного суду від 22 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
До Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року у справі №520/11857/25.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд зазначає таке.
За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Підставою касаційного оскарження вказано пункти 1, 2 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Водночас, Верховний Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Всупереч вищенаведеному, скаржником не зазначено конкретні постанови Верховного Суду, в яких викладено висновок та який не враховано судами попередніх інстанцій.
При цьому Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише посилання на такий підпункт, необхідно указати конкретну норму права, яку було застосовано судами попередніх інстанцій неправильно, яка регулює спірні правовідносини та щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду (у взаємозв'язку з посиланням на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що норма права, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
На стадії відкриття касаційного провадження, касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Скаржник посилаючись на пункт 1 та 3 частини 4 статті 328 КАС України, не розмежовує, яку норму права, на його думку, застосовано всупереч висновкам Верховного Суду та щодо, якої відсутній висновок Верховного Суду, хоча такі підстави відносно застосування одних і тих самих норм права є взаємовиключними.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження так само, як і норму права щодо якої на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду, а також норму права, яку на думку скаржника, застосовано всупереч висновкам Верховного Суду, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України.
Перевіривши такі доводи скаржника, Суд звертає увагу, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 р. у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.
Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.
Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
В той же час, обґрунтовуючи підстави для відступлення від такої позиції скаржник посилається на те, що правова позиція, яку використав суд не є релевантною.
Верховний Суд зазначає, що заявник касаційної скарги довільно ототожнює поняття необхідності відступлення від висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах з нерелевантністю їх застосування судом до спірних правовідносин.
При цьому, скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій припустилися неправильного застосування норм матеріального права, оскільки існує необхідність відступлення від висновку, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 року у справі № 240/9028/24, а висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, абзаців першого, четвертого і п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», що є підставами касаційного оскарження судових рішень, які визначені п. п. 2 і 3 ч. 4 ст. 328 КАС України.
Також позивач вказує, що суди попередніх інстанції в оскаржуваних рішеннях послалися на висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, що міститься у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24 наступного змісту: «З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначає про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
При цьому, зазначає, що висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду викладені у постанові від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 стосуються правозастосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік», а у постанові від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 - статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», а не статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд вбачає певну невизначеність скаржника в зазначених ним підставах касаційного оскарження судових рішень.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункти 1, 2 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Суд звертає увагу скаржника, що Верховний Суд не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на скаржника, як на особу, яка зацікавлена у відкритті касаційного провадження. Підстави касаційного оскарження мають обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Оскільки, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, скаржнику необхідно чітко вказати підставу касаційного оскарження, яка обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Чітке посилання унеможливить неоднозначного розуміння судом підстав відкриття касаційного провадження та дозволить забезпечити належний касаційний перегляд справи у межах заявлених доводів.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Таким чином, відповідно до частини 2 статті 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням скаржнику строку для усунення недоліків, шляхом надання до суду уточненої касаційної, в якій навести передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Керуючись статтями 329, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року у справі №520/11857/25 - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали, шляхом надання до Суду:
- уточненої касаційної скарги, в якій обґрунтувати наявність передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, підстав касаційного оскарження судових рішень.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху в установлений судом строк, касаційну скаргу буде повернуто скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук
А.Г. Загороднюк
Ж.М. Мельник-Томенко ,
Судді Верховного Суду