04 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 580/6246/23
адміністративне провадження № К/990/18891/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Кравчука В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 (головуючий суддя Руденко А.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2024 (головуючий суддя Чаку Є.В., судді: Єгорова Н.М., Коротких А.Ю.) у справі № 580/6246/23 за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області Дем'яненко Ірини Анатоліївни, треті особи - Балаклеївська сільська рада, Виконавчий комітет Смілянської міської ради, за участю Черкаської обласної прокуратури, про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій та зобов'язання прийняти рішення,
І. РУХ СПРАВИ
14.07.2023 до Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області Дем'яненко І.А. від 12.06.2023 № 67983830 про відмову в проведенні реєстраційних дій;
- зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області Дем'яненко І.А. повторно розглянути заяву позивача від 06.06.2023 № 55633974 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Ухвалою від 08.09.2023 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, Балаклеївську сільську раду Черкаського району Черкаської області.
Ухвалою від 08.09.2023 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, виконавчий комітет Смілянської міської ради.
Ухвалою суду від 11.10.2023 прийнято заяву Черкаської обласної прокуратури про вступ у справу № 580/6246/23, допущено прокуратуру до участі у справі з метою представництва інтересів держави у справі, що розглядається.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05.12.2023, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2024, у задоволенні позову відмовлено.
15.05.2024 на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивачки, у якій скаржниця просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2024 і прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 27.05.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2024 у справі № 580/6246/23 за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області Дем'яненко І.А., треті особи - Балаклеївська сільська рада, Виконавчий комітет Смілянської міської ради, за участю Черкаської обласної прокуратури, про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій та зобов'язання прийняти рішення та витребувано справу з Черкаського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03.12.2025 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Позов обґрунтований тим, що спірним рішенням державного реєстратора відмовлено у проведенні реєстраційних дій про реєстрацію права власності на асфальтову площадку, інвентарний № 605, 1980 року побудови, що знаходиться в адміністративних межах Балаклеївської сільської ради Смілянського району за межами населеного пункту з тієї підстави, що асфальтова площадка не є об'єктом нерухомого майна у розумінні Закону України від 01.07.2004 № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-ІV), а є об'єктом благоустрою.
Такий висновок державний реєстратор зробила із покликанням на пункт 2.2 наказу Міністерства юстиції України від 14.04.2009 № 660/5 «Про затвердження Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації» (далі - Наказ № 660/5), Закон України від 08.09.2005 № 2862-IV «Про автомобільні дороги» (далі - Закон № 2862-IV) та постанову Вищого адміністративного суду України від 28.05.2014 у справі № К/800/55374/13.
Не погоджуючись із спірним рішенням, позивач зазначає, що відповідно до статті 181 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 5 Закону № 1952-ІV, Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000) асфальтова площадка за своїми індивідуальними ознаками є нерухомим майном (інженерною спорудою).
Із покликанням на роз'яснення, викладені в листі Фонду державного майна України від 24.12.2020 № 10-16-26490, адресовані Державній митній службі України, позивач стверджує, що тлумачення поняття «асфальтовий майданчик» є тотожним поняттю асфальтова площадка.
Віднесення асфальтової площадки до лінійної інженерної споруди підтверджується висновком судового експерта за результатами судової будівельно-технічної експертизи від 30.06.2023 № 13-23.
Стверджує, що згідно з технічним паспортом (інвентаризаційною справою № 241-23), виготовленим Комунальним проектно-виробничим підприємством «Архітектурно-планувальне бюро», об'єкт інвентаризації - асфальтова площадка є інженерною спорудою - лінійним об'єктом інженерно-транспортної інфраструктури.
Зазначає, що Інструкція про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 № 127 (далі - Інструкція № 127), передбачає здійснення інвентаризації лише об'єктів нерухомого майна, а отже сам по собі технічний паспорт свідчить про те, що об'єкт інвентаризації є нерухомим майном.
Вказує, що посилання відповідача на пункт 2.2 Наказу № 660/5 є необґрунтованим, оскільки наказ визнано таким, що втратив чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України від 07.04.2014 № 599/5.
Наголошує, що покликання державного реєстратора на Закон № 2862-IV є безпідставним, оскільки цей Закон не регулює спірні відносини.
Що стосується посилань державного реєстратора на постанову Вищого адміністративного суду України від 28.05.2014 у справі № К/800/55374/13, то, на думку позивача, вона не є застосовною у даній справі, оскільки наведений у ній висновок зроблений з урахуванням визнаного нечинним Наказу № 660/5.
Відповідач проти позову заперечила, зазначивши у відзиві на позовну заяву, що у Державному реєстрі прав на нерухоме майно реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.
Звертає увагу на пункт 58 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127), згідно із яким державна реєстрація права власності на об'єкт проводиться за наявності відомостей про його технічні характеристики, отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, проте згідно витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (реєстраційний номер документа ТІ01:4481-8023-5868-7561) асфальтова площадка відноситься до об'єкта благоустрою, загальна площа 2837 кв. м, на ділянці розташовані тимчасові споруди (печі для виготовлення деревного вугілля та навіси).
В якості нормативного обґрунтування заперечень покликалась на норми Закону України від 06.09.2005 № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» (далі - Закон № 2807-IV), Закону № 2862-IV, ДБН Б.2.2.5:2011 «Благоустрій територій» та Закону № 1952-ІV, зазначивши, що асфальтова площадка не є об'єктом нерухомого майна у зв'язку з чим права на неї не підлягають державній реєстрації.
Також відповідач послалась на ті обставини, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що асфальтове покриття (чи асфальтова площадка) є завершеним будівництвом та його збудовано за наявності відповідного документа, який давав право виконувати будівельні роботи; виданий технічний паспорт лише фіксує наявність елемента благоустрою, який однак не є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, відомості про який підлягають внесенню до Державного реєстру речових прав; позивачем не надано свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП (майновий сертифікат) та акт приймання-передачі нерухомого майна, наданий позивачем висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 30.06.2023 № 13-23 містить суперечливі відомості та не враховує норми Закону № 2807-IV, ДБН Б.2.2.-5:2011, Закону № 2862-IV, тому не може бути підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності на асфальтову площадку чи асфальтове покриття.
Позивач надала відповідь на відзив від 24.08.2023, у якій зазначила, що посилання відповідача на Закон № 2807-IV не може бути прийнято судом, оскільки це не було підставою для прийняття спірного рішення.
Стверджує, що предметом регулювання вказаного Закону є благоустрій населених пунктів, в той час як асфальтова площадка знаходиться за межами населеного пункту. Також відповідачем не спростовані доводи позивача про безпідставне застосування Закону № 2862-IV. Водночас асфальтова площадка не є автомобільною дорогою у розумінні вказаного Закону. Крім цього, стверджуючи, що асфальтова площадка є приналежністю головної речі, відповідач головну річ не називає. Проте асфальтова площадка як нерухоме майно є самостійною головною річчю.
Щодо інших доводів відповідача, та обставин, на які вона посилається, то вони не були підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
25.08.2023 відповідач подала заперечення, у яких щодо доводів, наведених у відзиві на позовну заяву, і які не узгоджуються, на думку позивача, з підставами прийняття спірного рішення, зазначила, що заявлене речове право не підлягає державній реєстрації, оскільки не є об'єктом нерухомості. Щодо порушення процедури прийняття рішення, то не кожний дефект акта робить його неправомірним, а скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу та принципу правової стабільності та справедливості.
Наголошує, що у відповідь на запит відповідача 24.08.2023 каналами електронної пошти надійшла відповідь Міністерства юстиції України, згідно якої асфальтова площадка не є самостійним об'єктом нерухомого майна.
Щодо доводів позивача про те, що не підлягає застосуванню Закон № 2807-IV, оскільки асфальтова площадка знаходиться поза межами села, то відповідно до частини першої статті 177 Земельного кодексу України межа села - це умовна лінія на поверхні землі, що відокремлює територію села від інших територій. За матеріалами справи спірна асфальтова площадка знаходиться в с. Балаклея, в адміністративних межах Балаклеївської сільської ради, в межах земельної ділянки, належної Балаклеївській сільській раді.
Вказує, що згідно технічного паспорта на об'єкт благоустрою в назві містяться відомості про асфальтову площадку як про об'єкт інженерно-транспортної інфраструктури.
Звертає увагу, на відмінність назв об'єкта реєстрації у правовстановлюючих документах, зокрема, в рішенні суду та договорі купівлі-продажу майнових паїв від 25.03.2008 зазначені різні назви: асфальтова площадка та асфальтове покриття, також у документах зазначена різна площа: 2555 кв. м і 2837 кв. м.
В поясненнях від 18.09.2023 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, виконавчий комітет Смілянської міської ради, стверджує, що позивачем не надано договору купівлі-продажу майнових паїв КСП «Дружба», відомостей про земельну ділянку (її кадастровий номер) чи відомостей про право користування.
Погоджуючись з доводами відповідача стверджує, що асфальтова площадка відноситься до елементів благоустрою та є типом покриття доріг, тротуарів, площадок, може бути приналежністю головної речі або складовою частиною речі і не відповідає головним ознакам нерухомості, а основним її призначенням є допоміжне обладнання відповідної частини земельної ділянки, вона є земельним поліпшенням з твердим покриттям, яке призначено для ефективного використання земельної ділянки.
Вважає, що таке узгоджується зі статтями 13, 21 Закону № 2807-IV, ДБН Б.2.2-5:2011 «Благоустрій територій», статтею 1 Закону № 2862-IV, ДБН В.2.3-5:2018, Технічними правилами ремонту і утримання вулиць та доріг населених пунктів, затвердженими наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 14.02.2012 № 54, Земельним кодексом України.
Щодо технічної інвентаризації об'єкта благоустрою як інженерної споруди, то асфальтова площадка не підпадає під ознаки інженерної споруди, вказані у пунктах 8- 11 розділу 1 ДК 018-2000. Отже, асфальтова площадка не є об'єктом нерухомого майна, відомості про яке підлягають внесенню до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
16.11.2023 Черкаська обласна прокуратура надала пояснення, у яких зазначила, що подані позивачем для реєстрації документи не відповідають вимогам Порядку № 1127, оскільки відсутні документи підприємства правонаступника реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства про виділення майна в натурі, які були б засвідчені підписом керівника такого підприємства та печаткою. З посиланням на пункт 2.2 Наказу № 660/5, Закон № 2862-IV стверджує, що виходячи з юридичної природи асфальтобетонне покриття відноситься до елементів благоустрою і не є об'єктом нерухомості. Зазначає, що асфальтобетонне покриття є поліпшенням земельної ділянки, яке неможливо відокремити, влаштування такого покриття призводить до зміни експлуатаційних характеристик поверхневого шару земельної ділянки. Посилається на правову позицію Вищого адміністративного суду України, викладену у постанові від 28.05.2014 у справі № К/800/55374/13.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26.05.2010 у справі № 2-1354/2010 визнано за ОСОБА_1 право власності на асфальтову площадку, інвентарний № 605, 1980 року побудови, в адміністративних межах Балаклеївської сільської ради Смілянського району в межах населеного пункту, на викопіюванні заштриховано зеленим кольором.
У Державному земельному кадастрі наявна інформація про право власності та речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 7123780500:02:001:0972, площею 1,3284 га, на частині якої розміщена асфальтова площадка, інвентарний № 605, а саме суб'єктом права власності на вказану земельну ділянку є Балаклеївська сільська рада, дата державної реєстрації права - 11.08.2021, реєстраційний запис - 43515273.
16.05.2023 Комунальним проектно-виробничим підприємством «Архітектурно-планувальне бюро» був виготовлений технічний паспорт на об'єкт благоустрою - асфальтову площадку, інвентарний № 605, за адресою: урочище «Радіолус», будинок 2, за межами села Балаклея, Балаклеївська територіальна громада, Черкаський район, Черкаська область.
06.06.2023 ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора Дем'яненко І.А. із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно - асфальтову площадку, інвентарний № 605, за адресою: урочище «Радіолус», будинок 2, за межами села Балаклея, Балаклеївська територіальна громада, Черкаський район, Черкаська область.
До заяви позивачка додала:
- копію рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26.05.2010 у справі № 2-1354/2010;
- копію технічного паспорта від 16.05.2023;
- рішення виконавчого комітету Балаклеївської сільської ради від 23.06.2011 № 44 про присвоєння адреси об'єкту нерухомості;
- інформацію Смілянського відділку КП «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» від 18.05.2023 № 577-0, згідно якої станом на 01.01.2013 право власності на спірний об'єкт не зареєстровано.
Під час розгляду заяви позивача відповідачем було отримано Витяг з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (реєстраційний номер документа ТІ01:4481-8023-5868-7561), в якому зазначено, що асфальтова площадка відноситься до об'єктів благоустрою, загальною площею 2837 кв. м, на ділянці розташовані тимчасові споруди (печі для виготовлення деревного вугілля та навіси).
12.06.2023 державним реєстратором прав на нерухоме майно Дем'яненко І.А. прийнято рішення № 67983830, яким відмовлено у проведенні реєстраційних дій у зв'язку з тим, що асфальтова площадка, інвентарний № 605, не є об'єктом нерухомості, тому заявлене речове право не підлягає державній реєстрації відповідно до статті 5 Закону № 1952-ІV.
У рішенні державний реєстратор послалася на статтю 5 Закону № 1952-ІV, пункт 2.2 Наказу № 660/5 і Закон № 2862-IV та зазначила, що асфальтобетонне покриття - це верхній шар землі з твердим покриттям, яке впливає на довговічність, зокрема дороги. Виходячи з юридичної природи асфальтобетонного покриття та ознак нерухомого майна, це покриття не є нерухомим майном; асфальтове покриття є елементом благоустрою, тобто є типом покриття доріг і тротуарів, а не окремим об'єктом нерухомості. Даний об'єкт не відповідає головним ознакам нерухомості, а основним його призначенням є допоміжне обладнання відповідної частини земельної ділянки (дороги, тротуару) з метою задоволення потреб населення у покращенні можливостей її експлуатації за призначенням. Такого висновку дійшов Вищий адміністративний суд України у справі № К/800/55374/13. Вказала, що асфальтова площадка з твердим покриттям є частиною асфальтобетонної дороги, площею 2837 кв. м, розташованої на території Балаклеївської сільської ради і є допоміжним обладнанням відповідної частини земельної ділянки, елементом благоустрою, призначеним для ефективного використання частини земельної ділянки, яка належала членам спілки майнових паїв реорганізованого КСП «Дружба», та не є об'єктом нерухомості, тому державній реєстрації не підлягає.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачка звернулася до суду.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05.12.2023, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2024, у задоволенні позову відмовлено.
За висновками судів попередніх інстанцій асфальтова площадка відноситься до земельних поліпшень, здійснених у результаті проведення будівельних робіт, вона не є самостійним об'єктом нерухомості, тому право власності на неї не може бути зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.
Судами зауважено, що виходячи з юридичної природи асфальтової площадки вона відноситься до елементів благоустрою, тобто є типом покриття доріг і тротуарів, а не окремим об'єктом нерухомості, а основним її призначенням є допоміжне обладнання відповідної частини земельної ділянки (дороги, тротуару) з метою задоволення потреб населення у покращенні можливостей її експлуатації за призначенням.
Не зазначена асфальтова площадка як самостійний об'єкт і згідно ДК 018-2000.
Щодо долученого до матеріалів справи висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 30.06.2023 № 13-23 суди попередніх інстанцій зазначили, що судовим експертом не враховані положення підпункту 9.1.1 пункту 9.1 ДБН Б.2.2.-5:2001 «Благоустрій територій», згідно з якими асфальт є лише матеріалом, який використовується для покриття, та Інструкції № 127, яка передбачає, що замощення підлягають технічній інвентаризації в складі основної будівлі, а також помилково застосовані норми ДК 018-2000, який не передбачає будь-яких площадок як окремих інженерних споруд. Отже, висновок експерта не підтверджує, що асфальтова площадка, інвентарний № 605, є інженерною спорудою - об'єктом нерухомості.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Обґрунтовує касаційну скаргу заявник тим, що висновок судів попередніх інстанцій про те, що твердження про приналежність асфальтової площадки до об'єктів нерухомого майна робиться позивачем виключно в розрізі положень ДК 018-2000, є помилковим та спростовується матеріалами справи, зокрема, і змістом позовної заяви.
Вважає, що суди помилково виснували про не віднесення асфальтової площадки до об'єктів нерухомого майна в контексті положень ДК 018-2000, оскільки це відбулося без належного аналізу як рішення Балаклеївської сільської ради від 23.06.2011 № 44 «Про присвоєння нової адреси», відповідно до змісту якого присвоєно адресу об'єкту нерухомості (асфальтовій площадці), власником якої є позивач - урочище «Радіолус», будинок № 2, так і підстав позову та належних і допустимих письмових доказів, що додані до позову, зокрема, висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 30.06.2023 № 13-23, зазначеного вище рішення виконавчого комітету Балаклеївської сільської ради та листа Фонду державного майна України від 24.12.2020 № 10-16-26490. Тим більше ДК 018-2000 не забезпечує вирішення завдання віднесення конкретної споруди до об'єктів нерухомого майна.
Позивач наголошує, що саме Національним стандартом № 2 у взаємозв'язку із ДК 018-2000, а також статтею 181 ЦК України, нормативно підтверджується той факт, що асфальтова площадка, право власності на яку визнано за позивачем на підставі рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26.05.2010 у справі № 2-1354/2010, є об'єктом нерухомого майна, а відповідно і підлягала державній реєстрації відповідачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Звертає увагу і на те, що суди попередніх інстанцій не вказали і якої конкретно речі у розумінні статей 186-188 ЦК України є складовою асфальтова площадка, адже без надання відповіді на означене питання висновок про віднесення асфальтової площадки площею 2837 кв. м. до приналежності є припущенням.
Посилається позивач і на знаходження асфальтової площадки як нерухомого майна за межами населеного пункту, що апріорі виключає можливість її віднесення до об'єкту благоустрою, оскільки таке можливе лише у випадку її розміщення у межах населеного пункту. У зв'язку з чим посилання судів попередніх інстанцій на положення підпункту 9.1.1. пункту 9.1 ДБН Б.2.2-5:2001 «Благоустрій територій» як підставу для відхилення висновку судової експертизи слід визнати помилковим. Рівно як помилковим слід визнати і посилання судів на положення Закону № 2807-IV, оскільки норми цього закону не регулюють спірних правовідносин з підстав розміщення асфальтової площадки за межами населеного пункту.
Скаржник не погоджується і з відхиленням судами попередніх інстанцій висновку судової експертизи з підстав того, що замощення підлягають технічній інвентаризації в складі основної будівлі, як це передбачено Інструкцією № 127. Позивач наголошує, що згідно технічних характеристик асфальтової площадки, власником якої вона є, остання не є тотожною поняттю замощення у розумінні пункту 2 Інструкції № 127, оскільки жодних фундаментів для захисту від атмосферних опадів, для яких необхідне замощення, належна позивачу асфальтова площадка не містить
Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, мотивований фактично тими ж підставами, з яких виходили суди попередніх інстанцій. Відповідач доводить, що спірне асфальтове покриття є об'єктом благоустрою, адже:
1) технічний паспорт на асфальтову площадку, який було надано для реєстрації, чітко визначає цей об'єкт як елемент об'єкта благоустрою. Це документально підтверджує статус асфальтового покриття як елементу благоустрою, що виключає його класифікацію як нерухомого майна;
2) відомості з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва також підтверджують статус асфальтової площадки як елементу благоустрою, що не є самостійним об'єктом нерухомості;
3) ОСОБА_1 не надала належних чи допустимих доказів про внесення змін чи виключення відомостей з вказаних документів про об'єкт благоустрою;
4) відповідно до частини 4 статті 5 Закону № 1952-ІV не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на малі архітектурні форми, тимчасові некапітальні споруди та інші об'єкти, які не відповідають ознакам нерухомості. Асфальтове покриття не є самостійним об'єктом нерухомості, а відноситься до елементів благоустрою.
Як зауважує відповідач, матеріали справи не містять цільового призначення покриття чи площадки, класифікації, технічних характеристик такого об'єкту, об'єктів нерухомості розміщених на ній, інженерного задуму її будівництва чи використання, тобто з наданих ОСОБА_1 документів не можливо встановити ознак, які є необхідні для визнання такого об'єкта нерухомим. З цих самих підстав Смілянський відділок Бюро технічної інвентаризації від 27.06.2011 відмовив ОСОБА_1 у проведенні технічної інвентаризації та реєстрації права власності спірного майна, через те, що воно не є нерухомим майном. Асфальтобетонне покриття (площадка), незалежно від змін у законодавстві, продовжує виконувати ті ж функції, що і раніше, воно використовується як складова чогось, чи для ефективного використання певної частини земельної ділянки.
Рішення сільської ради про призначення асфальтному покриттю адреси, в свою чергу, жодним чином не спростовує вказаних обставин, воно може лише свідчити про намір ради систематизувати асфальтні покриття чи майданчики, як об'єкти благоустрою.
В підтвердження своєї позиції відповідач звертає увагу на роз'яснення Міністерства юстиції України (лист від 24.08.2023 № 112169/Д-27187/19.1.3), отримані в ході розгляду цієї справи, за змістом яких асфальтова площадка не є об'єктом нерухомості, відомості про який підлягають внесенню до Державного реєстру речових прав.
Виконавчим комітетом Смілянської міської ради також подано відзив на касаційну скаргу, мотивований схожими з відповідачем аргументами. Третя особа вважає, що суди попередніх інстанцій всебічно, повно та об'єктивно дослідили обставини справи, врахували надані сторонами докази та надали їм належну оцінку, суди з дотриманням норм матеріального та процесуального права відхилили висновок експерта, який несумісний з вимогами законодавства, суперечить нормам статей 13, 21 Закону № 2807-IV, підпункту 9.1.1 ДБН Б.2.2.-5:2011, ДК 018-2000 та не підтверджує, що асфальтне покриття (площадка) є нерухомим майном.
Інші учасники справи правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися, хоча про відкриття касаційного провадження у справі були повідомлені належним чином, що підтверджується документально.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального права у спірних правовідносинах й дотримання процесуальних норм, виходить з наступного.
Зважаючи на встановлені судами обставини, ключовим питанням, яке підлягало вирішенню у ході розгляду цієї справи й відповідь на яке надавали суди попередніх інстанцій, було віднесення асфальтової площадки до самостійних об'єктів нерухомості, право власності на які підлягають реєстрації в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною третьою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Законом, який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, є Закон № 1952-ІV.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 2 Закону № 1952-ІV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр речових прав на нерухоме (далі також - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1952-ІV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом:
1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;
2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;
3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;
4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;
5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);
6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;
7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;
8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам (частина восьма статті 18 Закону № 1952-IV).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV підставою для відмови в державній реєстрації прав є, зокрема, заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону.
Частиною другою статті 24 Закону № 1952-IV передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.
Відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою статті 24 Закону № 1952-IV, заборонена (частина п'ята статті 24 Закону № 1952-IV).
Відмовляючи в проведенні реєстраційних дій відповідач виходив з того, що асфальтова площадка, інвентарний № 605, не є об'єктом нерухомості, тому заявлене речове право не підлягає державній реєстрації відповідно до статті 5 Закону № 1952-ІV.
Позивач, зі свого боку, наполягає на тому, що асфальтова площадка за своїми ознаками є нерухомим майном, що підтверджується рішенням Балаклеївської сільської ради від 23.06.2011 № 44 «Про присвоєння нової адреси», відповідно до змісту якого присвоєно адресу об'єкту нерухомості (асфальтовій площадці), власником якої є позивач - урочище «Радіолус», будинок № 2, висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 30.06.2023 № 13-23 та листом Фонду державного майна України від 24.12.2020 № 10-16-26490.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1952-ІV у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.
Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі (частина четверта статті 5 Закону № 1952-IV).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що земельна ділянка, на частині якої розміщена спірна асфальтова площадка, інвентарний № 605, є комунальною власністю Балаклеївської сільської ради.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26.05.2010 у справі № 2-1354/2010 визнано за ОСОБА_1 право власності на асфальтову площадку, інвентарний № 605.
16.05.2023 Комунальним проектно-виробничим підприємством «Архітектурно-планувальне бюро» був виготовлений технічний паспорт на об'єкт благоустрою - асфальтову площадку, інвентарний № 605, за адресою: урочище «Радіолус», будинок 2, за межами села Балаклея, Балаклеївська територіальна громада, Черкаський район, Черкаська область.
Суди попередніх інстанцій цілком слушно прийняли до уваги інформацію зазначену у Витязі з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (реєстраційний номер документа ТІ01:4481-8023-5868-7561), згідно із якою асфальтова площадка, інвентарний № 605, є об'єктом благоустрою.
Верховний Суд враховує, що в законодавчих актах відсутнє визначення асфальтобетонного покриття, лише Законом України «Про автомобільні дороги» визначено, що дорожнє покриття - це укріплені верхні шари дороги, що сприймають навантаження від транспортних засобів (стаття 1).
Колегія суддів зазначає, що згідно із приписами ДБН В.2.3-4:2015 «Автомобільні дороги» асфальтобетонне покриття - це покриття капітального типу, яке збудовано з ущільнених асфальтобетонних сумішей, яке використовується як складова об'єктів, які мають різне функціональне призначення, зокрема, як складова дорожнього покриття, тротуару, тощо (розділ 8).
Отже, асфальтобетонне покриття - це верхній шар землі з твердим покриттям, яке впливає на довговічність, зокрема, дороги.
До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість), в свою чергу, належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (стаття 181 ЦК України).
Колегія суддів наголошує, що при визначенні споруд, права на які підлягають державній реєстрації, необхідно враховувати, що для таких споруд повинні бути притаманні ознаки нерухомого майна, визначені статтею 181 ЦК України, а саме, розташування на земельній ділянці, переміщення споруди неможливе без її знецінення та зміни її призначення.
Водночас державній реєстрації підлягають лише речові права на споруди, які є окремою нерухомою річчю, тобто не є приналежністю головної речі і складовою частини іншої речі.
В свою чергу, асфальтова площадка не створює будь-якого об'ємного простору, не має конструктивних елементів, що притаманні спорудам. Фактично, асфальтобетонне покриття є допоміжним обладнанням відповідної частини земельної ділянки з метою задоволення потреб у покращенні можливостей її експлуатації за призначенням, тобто воно є приналежністю до головної речі - земельної ділянки.
Отже, виходячи з юридичної природи асфальтобетонного покриття та з ознак нерухомого майна, це покриття не є нерухомим майном. Асфальтове покриття відноситься до елементів благоустрою, тобто є типом покриття доріг і тротуарів (підпункт 9.1.1 пункту 9.1 ДБН Б.2.2.-5:2001 «Благоустрій територій»), а не окремим об'єктом нерухомості.
Враховуючи викладене вище Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що спірна асфальтова площадка, інвентарний № 605, як допоміжне обладнання відповідної частини земельної ділянки, елемент благоустрою, призначене для ефективного використання частини земельної ділянки, яка належить Балаклеївській сільській раді, не є об'єктом нерухомості та обов'язковій державній реєстрації не підлягає.
Щодо посилання позивача на Національний стандарт № 2, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1442, у взаємозв'язку із ДК 018-2000 слід зазначити таке:
споруди - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій (дамби, тонелі, естакади, мости тощо) (пункт 2 Національного стандарту № 2);
споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт;
інженерні споруди - це об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів і таке інше (розділ І ДК 018-2000).
Верховний Суд зауважує, що асфальтове покриття не є ані земельним поліпшенням, призначеним для виконання спеціальних технічних функцій, ані об'ємними, площинними або лінійними наземними будівельними системами.
Жоден з наведених нормативно-правових актів не визначає асфальтову площадку як самостійний об'єкт нерухомого майна.
Як правильно зауважено судами попередніх інстанцій, асфальтове покриття відповідно до пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 2807-IV відноситься саме до елементів благоустрою, тобто є типом покриття доріг і тротуарів, а не окремим об'єктом нерухомості. Той факт, що спірне асфальтове покриття знаходиться за межами населеного пункту, не змінює його сутнісних характеристик як елементу благоустрою.
Тим більше, як зазначено вище, технічний паспорт був виготовлений на об'єкт благоустрою - асфальтову площадку, інвентарний № 605, та під час розгляду заяви позивача відповідачем було отримано Витяг з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (реєстраційний номер документа ТІ01:4481-8023-5868-7561), в якому зазначено, що асфальтова площадка відноситься до об'єктів благоустрою.
Покликання позивача на лист Фонду державного майна України від 24.12.2020 № 10-16-26490 Суд до уваги не приймає, оскільки, по-перше, останній містить роз'яснення (стосовно запиту Державної митної служби України) щодо віднесення асфальтного покриття до об'єкту оренди саме в пунктах пропуску через державний кордон для автомобільного сполучення, а не до об'єктів нерухомого майна, а, по-друге, відповідні роз'яснення не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз'яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер.
Колегія суддів критично оцінює також покликання скаржника на рішення Балаклеївської сільської ради від 23.06.2011 № 44 про присвоєння адреси об'єкту нерухомості (асфальтовій площадці), власником якої є позивач - урочище «Радіолус», будинок № 2, адже це рішення не є безспірною ознакою набуття останнім властивостей об'єкта нерухомого майна.
Щодо долученого до матеріалів справи висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 30.06.2023 № 13-23 слід зазначити таке.
По-перше, відповідно до частини першої статті 108 КАС України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу.
По-друге, висновок експерта може бути доказом у справі лише тоді, коли експертиза здійснена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. У разі коли висновок експертизи наданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за клопотанням сторони чи її представника, то такий висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці (постанова Верховного Суду від 12.07.2021 у справі № 766/12142/16-а).
І, по-третє, суди попередніх інстанцій правильно відзначили, що судовим експертом при проведенні судової будівельно-технічної експертизи не враховано, що асфальт є лише матеріалом, який використовується для покриття доріг, а сама асфальтова площадка не є інженерною спорудою, що дозволяло б віднести її до об'єктів нерухомого майна.
Суд ураховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29) і повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, що згідно зі статтею 350 КАС України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2024 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена.
Судді Верховного Суду С.М. Чиркін
Я.О. Берназюк
В.М. Кравчук