04 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 520/23759/24
адміністративне провадження № К/990/47558/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Харківській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,
Головне управління ДПС у Харківській області звернулося до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі також - Відповідач, ОСОБА_1 ), у якому просило стягнути податковий борг у загальному розмірі 161 185 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року позов задоволено. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі №520/23759/24 - без змін.
Ухвалюючи рішення у справі, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що:
- Відповідач мав податковий борг із земельного податку з фізичних осіб у загальному розмірі 161 185,00 грн;
- цей борг утворився внаслідок несплати грошових зобов'язань, визначених контролюючим органом у двох податкових повідомленнях-рішеннях: №6414947-2418-2023-UA63140150000093944 від 27 червня 2023 року (80 592,50 грн) та №305843-2418-2029-UA63140150000093944 від 31 серпня 2023 року (80 592,50 грн); зазначені податкові повідомлення-рішення були направлені та отримані ним належним чином. Незважаючи на оскарження у судовому порядку, ці податкові повідомлення-рішення не були скасовані та залишаються чинними, що свідчить про наявність у Відповідача узгодженого податкового боргу.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою Суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Також обов'язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна вважати подібністю правовідносин.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Скаржник у касаційній скарзі покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, наведених у постановах від: 13 березня 2018 року у справі №348/992/16-ц; 20 червня 2018 року у справі №317/2520/15-ц; 22 серпня 2018 року у справі №606/2032/16-ц; 31 жовтня 2018 року у справі №677/1865/16-ц; 21 листопада 2018 року у справі №272/1652/14-ц; 12 грудня 2018 року у справі №388/1103/16-ц; 12 грудня 2018 року у справі №704/29/17-ц; 16 січня 2019 року у справі №695/1275/17; 16 січня 2019 року у справі №483/1863/17; 27 березня 2019 року у справі №574/381/17-ц; 20 березня 2019 року у справі №615/2197/15-ц; 03 квітня 2019 року у справі №628/776/18; 10 квітня 2019 року у справі №275/82/18; 13 листопада 2019 року (ухвала) у справі №275/82/18; 01 квітня 2020 року у справі №320/5724/17; 23 червня 2020 року у справі №179/1043/16-ц; 23 червня 2020 року у справі №922/989/18; 24 жовтня 2007 року (ухвала Верховного Суду України) у справі №6-20859св07; 10 жовтня 2007 року (ухвала Верховного Суду України) у справі №6-14879св07; 30 січня 2008 року (ухвала ВСУ) у справі №6-20275св07. За змістом цих рішень, як вважає Позивач, після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Тобто Відповідач в обґрунтування своєї позиції фактично наводить доводи щодо протиправності спірних у справі №520/4343/25 податкових повідомлень-рішень.
Це саме стосується і доводів Відповідача щодо формування висновку (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України) в частині ігнорування, на його думку, факту подвійного оподаткування на підставі податкових повідомлень-рішень, які, як зазначає Відповідач у касаційній скарзі, мають різні номери та дати прийняття, зокрема: №6414947-2418-2023-UA63140150000093944 від 27 червня 2023 року та №305843-2418-2029-UA63140150000093944 від 31 серпня 2023 року.
Усталеною є позиція Верховного Суду (зокрема, але не виключно постанови від 13 лютого 2018 року у справі №826/18379/14, від 19 лютого 2019 року у справі №807/495/17, від 3 лютого 2022 року у справі №560/4343/19, від 14 лютого 2022 року у справі №826/9711/17 при їх системному аналізі) про те, що предметом доказування у справах про стягнення податкового боргу є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку: наявність узгодженого грошового зобов'язання; складові основної суми боргу, штрафних (фінансових) санкцій, пені; підстави виникнення боргу; момент його виникнення; встановлення факту сплати податкового боргу в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених Податковим кодексом України, тощо.
При вирішенні позову про стягнення податкового боргу у відповідний спосіб здійснюється перевірка дотримання контролюючим органом вимог, передбачених Податковим кодексом України, які надають право контролюючому органу звернутися до суду з відповідним позовом.
Проте зі змісту касаційної скарги вбачається, що Відповідач фактично наводить доводи щодо неправомірності податкових повідомлень-рішень, за результатами несплати грошових зобов'язань за якими у Позивача і виник податковий борг. Такі доводи підлягають дослідженню в межах спору у справі №520/4343/25, розгляд якої, згідно з даними КП «Діловодство спеціалізованого суду», у Верховному Суді призначено на 10 грудня 2025 року.
Зазначене унеможливлює встановлення взаємозв'язку між доводами касаційної скарги та вимогами про скасування судових рішень у повному обсязі й ухвалення нового рішення про відмову в позові. За таких обставин суд також не має підстав визнавати обґрунтованим посилання Відповідача на судові рішення касаційної інстанції у контексті їх подібності до спірних правовідносин у цій справі.
Щодо доводів Відповідача, наведених у касаційній скарзі, про порушення норм процесуального права, то вони викладені безвідносно до визначених у пунктах 1- 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстав касаційного оскарження.
При цьому суд вважає за необхідне ще раз звернути увагу на те, що відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Так, відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу; або;
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Згідно з частиною другою статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі;
5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
Проте, хоча Відповідач і посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, свої доводи він не наводить у взаємозв'язку з підставами касаційного перегляду, передбаченими частинами другою і третьою статті 353 КАС України.
Усталеною є позиція Верховного Суду про те, що вимогам касаційної скарги щодо скасування судових рішень і ухвалення нового про відмову у задоволенні позову має кореспондуватись викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судових рішень у взаємозв'язку із усіма висновками, які стали підставою для задоволення позову. Тобто, вимоги касаційної скарги мають бути сформульовані і відповідати їх безпосередньому обґрунтуванню.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню.
Разом з тим суд звертає увагу, що повернення касаційної скарги не позбавляє Відповідача права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Зокрема, Відповідач має можливість реалізувати право на касаційне оскарження у разі, якщо під час розгляду справи №520/4343/25 будуть установлені обставини, які можуть мати значення для правильного вирішення спору про стягнення податкового боргу у цій справі та свідчитимуть про порушення судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права. Водночас Суд звертає увагу, що для відкриття касаційного провадження касаційна скарга має бути подана з дотриманням вимог КАС України, зокрема тих, що зазначені у цій ухвалі.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Харківській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Є. Блажівська