03 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 640/10739/22
адміністративне провадження № К/990/31701/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів: Коваленко Н. В., Тацій Л. В.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2025 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, і
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України (далі ? ГУ ПФУ) в місті Києві зарахувати період [часу] з 04 липня 2014 року по 11 лютого 2017 року до проміжку часу, за який була нарахована [акумульована], але не виплачена за життя пенсія її батька ОСОБА_3 ;
- зобов'язати ГУ ПФУ в місті Києві провести розрахунок нарахованої, але не виплаченої за життя пенсії ОСОБА_3 за період з 04 липня 2014 року по 11 лютого 2017 року, та видати довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої пенсії за цей період.
Вимоги мотивувала, зокрема, тим, що вона як єдина спадкоємиця ОСОБА_3 (її батька) прийняла спадщину, яка складалася, зокрема, із нарахованої і невиплаченої ОСОБА_3 пенсії. Вважає, що відповідач під час визначення розміру нарахованої і невиплаченої пенсії ОСОБА_4 безпідставно застосував статтю 46 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), на цій підставі не зарахував суму пенсії за період з 07 квітня 2014 року по 11 лютого 2017 року і таким чином обмежив таку виплату трьома роками із дати звернення спадкоємиці.
Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 18 липня 2022 року прийняв позовну заяву до свого розгляду і відкрив провадження.
На виконання вимог Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» Державна судова адміністрація 16 вересня 2024 року видала наказ № 399, яким затвердила Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок № 399).
Пунктом 22 цього Порядку передбачалося, що на підставі отриманих примірників протоколу та переліку судових справ відповідальною особою протягом семи робочих днів після завершення автоматизованого розподілу судових справ передаються судові справи до судів, визначених за результатами автоматизованого розподілу.
Адміністративна справа № 640/10739/22 за позовом ОСОБА_2 до ГУ ПФУ в місті Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії розподілена Луганському окружному адміністративному суду і направлена листом від 23 січня 2024 року № 03-19/2259/24.
03 лютого 2025 року Луганський окружний адміністративний суд (суддя Смішлива Т. В.) постановив ухвалу про прийняття справи № 640/10739/22 до свого провадження. Цією самою ухвалою суд вирішив продовжити розгляд справи у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
ГУ ПФУ в місті Києві подало відзив, у якому зазначає, що позивачка 26 жовтня 2021 року звернулася із заявою № 32828/П-02/8-2600/21, в якій стверджувала, що під час розрахунку нарахованої, але не виплаченої за життя пенсії ОСОБА_3 [батька заявниці], пенсійний орган не зарахував періоду часу з 04 липня 2014 року по 11 лютого 2017 року.
У відповідь на ці вимоги заяви ГУ ПФУ в місті Києві листом від 03 грудня 2021 року № 32660-32828/П-02/8-2600/21, з покликанням на нормативно-правове регулювання питання виплат недоотриманої пенсії, повідомило заявниці, що розмір запитуваної нею пенсії розраховується відповідно до частини першої статті 46 Закону № 1058-IV, тобто за три роки до дати звернення з усіма необхідними документами до управління пенсійних органів. Оскільки позивачка ОСОБА_2 з вимогою виплатити нараховану, але не виплачену, пенсію її батька до пенсійних органів звернулася 14 серпня 2020 року, то на виконання вимог закону їй була виплачена нарахована, але не виплачена пенсія її батька ? за період з 14 серпня 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_1. У зв'язку з цим автор відзиву вважає доводи позивачки щодо оскаржуваної бездіяльності ГУ ПФУ в місті Києві хибними і безпідставними.
Ухвалою від 10 березня 2025 року Луганський окружний адміністративний суд з посиланням на правила пункту 5 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), яка передбачає, що суд закриває провадження у справі, у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб'єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, закрив провадження у цій справі у зв'язку (принаймні, так можна зрозуміти з тексту цієї ухвали) зі смертю ОСОБА_2 .
Суд зробив висновок, що предметом спору у цій справі є обрахунок розміру невиплаченої за життя померлого ОСОБА_3 пенсії за період з 04 липня 2014 року по 11 лютого 2017 року, спадкоємицею якого була ОСОБА_2 [позивачка у справі], а матеріали справи вказують на те, що пенсія ОСОБА_3 за означений період не нараховувалась та не виплачувалась.
Далі суд із покликанням на статтю 1227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виснував, що ОСОБА_1 (автор касаційної скарги) є спадкоємцем померлої ОСОБА_2 (встановлено з ухвали Шевченківського районного суду міста Києві від 16 листопада 2023 року), але не може бути спадкоємцем ОСОБА_3 , позаяк не перебував з ним у родинних відносинах. Те, що ОСОБА_1 не може бути спадкоємцем ОСОБА_3 , випливає з матеріалів спадкової справи ОСОБА_3 .
Після цього суд першої інстанції підсумував, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, через що справа підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 238 КАС України.
ОСОБА_1 , який вважає себе спадкоємцем та правонаступником позивачки, і як особа, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, оскаржив це рішення до суду апеляційної інстанції.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 25 червня 2025 року ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
Цей суд виходив з того, що суд першої інстанції достовірно встановив, що предметом спору у цій справі є обрахунок розміру невиплаченої за життя померлого ОСОБА_3 пенсії за період з 04 липня 2014 року по 11 лютого 2017 року, спадкоємцем якого була його донька ОСОБА_2 .
Суд зацитував також правила статей 1218, 1219, 1228 ЦК України та зробив висновок, що за цими нормами, які передбачають можливість успадкування особою відповідних прав, визначається подальша доля тільки тих прав, якими був наділений спадкодавець за життя, а також платежів, право на які виникло за життя спадкодавця.
До того ж апеляційний суд згадав правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 520/2772/2020 щодо застосування зазначених норм права у питанні процесуального правонаступництва, яка зводиться до того, що «предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв'язку з його смертю, у тому числі кошти відповідно до судового рішення, яке набрало законної сили за життя позивача».
Відтак колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 238 КАС України.
ОСОБА_1 не примирився з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі й через свого представника адвоката Раєцького А. О., використовуючи підсистему «Електронний суд», подав касаційну скаргу, в якій просить ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2025 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Підставами касаційного оскарження називає, зокрема те, що суди першої та апеляційної інстанцій, коли ухвалювали оскаржувані судові рішення, порушили норми матеріального та процесуального права.
Серед іншого, в касаційній скарзі робиться посилання на те, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою той факт, що предметом спору в цій справі є суми нарахованої, але не виплаченої пенсії, право на отримання яких позивачка отримала після смерті свого батька. Внаслідок бездіяльності відповідача невиплачені суми [пенсії] за період з 04 липня 2014 року по 11 лютого 2017 року не були взяті до розрахунку і, як наслідок, не увійшли до складу спадщини. Акцентує увагу на тому, що спірні правовідносини пов'язані не з перерахунком пенсійних виплат, а зі стверджуваним правом позивачки (його померлої дружини) на отримання пенсії її померлого батька не тільки за три останні роки перед зверненням, а й за увесь період, упродовж якого такі пенсійні виплати не здійснювалися.
З покликанням на статті 49 та 52 Закону № 1058-IV зазначає, що перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіального органу є чітко визначеним; у ньому немає обмеження на отримання сум пенсії, що належали пенсіонерові, і не були ним отримані у зв'язку з його смертю.
Далі автор скарги згадує практику Верховного Суду (постанова від 27 червня 2024 року у справі № 243/11178/21), за якою припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та неоскарження дій пенсійного органу спадкодавцем, не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат, право на такі виплати у спадкодавця зберігається і, в розумінні приписів статті 1227 ЦК України, ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю, а тому спадкоємець відповідно до статті 1227 ЦК України має право на отримання страхових виплат у порядку спадкування за законом.
Доводить, що сама по собі смерть позивачки не є підставою для закриття провадження у справі на підставі статті 238 КАС України. Рішення про заміну сторони (процесуальне правонаступництво) повинно враховувати також обов'язок суду, головним чином, досягнути мети адміністративного судочинства, якою є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спору у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Звертає увагу на те, що неясність або суперечливість законодавства не є підставою для відмови у вирішенні правового питання судом (стаття 6 КАС України). Понад це, через силу дії принципу «in dubio pro tributario», якщо суд має можливість обрати декілька варіантів тлумачення, він має пристати на той, який є найбільш сприятливим для позивача, який не є суб'єктом владних повноважень.
У цій справі сприятливим тлумаченням вважає визнання права на процесуальне правонаступництво у випадках, коли предметом спору є протиправність виключення з розрахунку пенсії спадкодавця, а не зміна її розміру або призначення нових виплат.
Наголошує, що необхідно відмежовувати випадки, коли члени сім'ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат (на що вони не мають права), від випадків, коли спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати. Заявлений спір стосується саме невиплачених сум, а не нового розрахунку чи призначення. Позивачка ( ОСОБА_2 ) набула безумовне право на суми нарахованої, але не виплаченої пенсії свого батька ( ОСОБА_3 ) за спірний період одразу після його смерті і це право не було реалізоване внаслідок бездіяльності відповідача, який до розрахунку помилково включив лише суми пенсії за останні три роки перед зверненням.
Вторує, що оскільки ОСОБА_2 набула право на ці суми за життя, а вони не були отримані через бездіяльність відповідача, це створює підстави для процесуального правонаступництва її чоловіка, ОСОБА_1 , який є її спадкоємцем.
Гадає, що унеможливлення застосування процесуального правонаступництва у цій справі фактично буде означати (чи призведе до того), що протиправні дії органів Пенсійного фонду щодо неправомірного виведення за межі розрахунку пенсії певного проміжку часу, за який така пенсія нарахована, залишаються без правової оцінки, що суперечитиме принципам правової держави та верховенства права. Відмова у визнанні права на правонаступництво у такій ситуації створює прецедент, за яким державні органи можуть уникати відповідальності за свої протиправні дії шляхом очікування смерті особи, права якої були порушені.
Наполягає на тому, що процесуальне правонаступництво у пенсійних спорах допускається не лише у випадках спадкування конкретних сум виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв'язку з його смертю, але й у справах, предметом яких є оскарження протиправної бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо неправомірного виведення певних періодів з розрахунку нарахованої, але не виплаченої пенсії спадкодавця. У таких випадках спадкоємець набуває право вимагати внесення протиправно виключених періодів до розрахунку спадкової маси відповідно до статті 1227 ЦК України, оскільки спірна сума є пенсією, яка належала спадкодавцеві, але не була ним одержана за життя. Право на отримання сум пенсії, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, виникає у членів сім'ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця.
Доводить, що під час з'ясування підстав процесуального правонаступництва у пенсійних спорах треба розмежовувати справи, у яких спадкоємці вимагають перерахунку пенсії або призначення нових виплат (що не допускає правонаступництва), та справи, у яких оскаржується протиправність дій органів щодо неправомірного виокремлення з розрахунку періодів нарахованої пенсії (що допускає правонаступництво). У останньому випадку предметом спору є не зміна розміру пенсії, а встановлення правильного розміру спадкової маси. Процесуальне правонаступництво є допустимим, якщо спірні правовідносини допускають матеріальне правонаступництво. Оскільки право на отримання нарахованої, але не виплаченої пенсії, що неправомірно не була внесена до розрахунку, є правом, яке безумовно належало спадкодавцю за життя і підлягає успадкуванню згідно зі статтею 1227 ЦК України, спори щодо розміру цієї суми допускають правонаступництво, аналогічно як і для будь-яких інших об'єктів спадкової маси.
Верховний Суд ухвалою від 05 серпня 2025 року відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 26 листопада 2025 року призначив справу № 640/10739/22 до розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу.
Колегія суддів Верховного Суду дослідила наведені в касаційній скарзі доводи, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржувані судові рішення і, пам'ятаючи про межі касаційного перегляду справи, визначені статтею 341 КАС України, вважає за необхідне заначити таке.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Предметом касаційного перегляду у цій справі є рішення судів першої та апеляційної інстанцій про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що, з позиції судів попередніх інстанцій, спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Як уже згадувалося вище, підставовість та мотивування рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у цій справі основувалися на конкретній фактичній і юридичній природі обсягу та суті предмета спору, на суб'єктному складі цих правовідносин та на змістовному взаємозв'язку між правом суб'єкта правничих відносин на відшукуване в часі та просторі певне благо і змістом самого блага, що породжує існування такого взаємозв'язку. Щодо цього суди зазначили, що свого часу позивачка ОСОБА_2 заявила вимоги про обрахунок розміру невиплаченої за життя її батька ОСОБА_3 пенсії за спірний період, право на отримання якої перейшло до неї як спадкоємиці. Вона, як донька свого батька ОСОБА_3 , як спадкоємиця вправі була вимагати отримання пенсійних виплат, які залишилися невиплаченими після смерті її батька, але після того як померла й сама спадкоємиця (позивачка ОСОБА_2 ), то претендувати на право на майно батька померлої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , можуть тільки спадкоємці останнього, якщо вони є. ОСОБА_1 (чоловік позивачки і її спадкоємець, автор апеляційної та касаційної скарг) не може бути спадкоємцем ОСОБА_3 , оскільки не перебував з ним у родинних відносинах. Те, що скаржник ОСОБА_1 не був родичем і спадкоємцем померлого ОСОБА_3 , підтверджується матеріалами спадкової справи.
Для повного розуміння суті спору та зумовленої ним правильності вибору та застосування приписів права варто більш детально навести обставини цієї справи.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
За обставинами справи відомо, що батько позивачки ( ОСОБА_3 ) був пенсіонером, перебував на обліку в органах ПФУ міста Свердловська Луганської області та отримував пенсію до 04 липня 2014 року.
Після смерті ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1) позивачка як єдина спадкоємиця, у встановленому законом порядку, прийняла спадщину.
ОСОБА_2 05 лютого 2020 року звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за місцем відкриття спадщини.
На запит державного нотаріуса ГУ ПФУ в місті Києві надіслало лист (від 07 липня 2020 року № 2600-0402-5/90444), у якому повідомляло про наявність нарахованої, але не виплаченої пенсії ОСОБА_3 , у сумі 397 442 грн 11 коп. на дату 13 лютого 2020 року, а також, що розмір недоотриманої суми пенсії буде визначений за три роки перед датою звернення особи, яка має право на спадщину згідно зі свідоцтвом про права на спадщину, за недоотриманою пенсією до територіального органу пенсійного фонду. Оскільки заява за недоотриманою пенсією була подана 14 серпня 2020 року, тому кошти будуть виплачені за період з 14 серпня 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 (дату смерті).
Згідно зі Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 14 серпня 2020 року спадщина ОСОБА_2 складається, зокрема, з грошової суми - нарахованої, але не виплаченої пенсії, у розмірі 397 442 грн 11 коп., що знаходиться у [віданні] ГУ ПФУ в місті Києві.
14 вересня 2021 року ОСОБА_2 звернулась до відповідача із запитом про надання інформації щодо підстав нарахування та обрахунку розміру пенсії її батьку, на який отримала листовну відповідь від 04 жовтня 2021 року № 2600-0202-8/157552. Їй звістили, зокрема, що оскільки її ( ОСОБА_2 ) заява про виплату їй неотриманої пенсії її батька ОСОБА_3 подана 14 серпня 2020 року, то на виконання вимог статті 46 Закону № 1058-IV кошти їй будуть виплачені за період з 14 серпня 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 у сумі 369 626 грн 85 коп. [за останні три роки].
26 жовтня 2021 року ОСОБА_2 подала запит до відповідача, в якому просила надати інформацію: про суму пенсії, яка підлягала нарахуванню ОСОБА_3 за період з 04 липня 2014 року по 11 лютого 2017 року; з яких причин не нараховувалась та не виплачувалась пенсія за період з 04 липня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 (дату смерті), а також чи ухвалював пенсійний орган рішення про припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_3 .
Відповідач листом від 03 грудня 2021 року № 32660-32828/П-02/8-2600/21 надав відповідь на звернення позивачки, в якому, зокрема, повідомив, що недоотримана пенсія у зв'язку зі смертю виплачується відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 1058-IV, а нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії (статті 46 Закону № 1058-IV).
У листі також повідомлялося, що на запит державного нотаріуса був надісланий лист з відомостями про наявність нарахованої, але не виплаченої пенсії ОСОБА_3 у відповідній сумі, а ще й про розмір недоотриманої пенсії, розрахованої за три роки перед датою звернення спадкоємця.
Згадувалося й про те, що ОСОБА_3 за життя не звертався із заявою щодо взяття на пенсійний облік до ГУ ПФУ в місті Києві, тому 12 лютого 2020 року для здійснення виплат (допомоги на поховання та недоотриманої пенсії) за заявою його спадкоємиці ОСОБА_2 . ГУ ПФУ в місті Києві поставило на облік електронну архівну справу померлого ОСОБА_3 (перебував на обліку в органах Пенсійного фонду міста Свердловська Луганської області).
Позивачка, вважаючи, що має право на отримання нарахованої, але не виплаченої за життя пенсії ОСОБА_3 за період з 04 липня 2014 року по 11 лютого 2017 року, через свого представника звернулася до суду з цим позовом.
Протиправність дій відповідача вбачала в тому, що той з посиланням на частину першу статті 46 Закону № 1058-IV звузив (скоротив) період і розмір виплати нарахованої і невиплаченої пенсії (пенсіонер ОСОБА_3 до його смерті мав на неї право) до трьох років, які передують зверненню спадкоємиці, а не за весь період, коли пенсія не виплачувалася.
Вважає, що відповідач безпідставно не зарахував період з 07 квітня 2014 року по 11 лютого 2017 року, за який померлий не отримував пенсію, позаяк ця норма (частина перша статті 46 Закону № 1058-IV) застосовується у разі отримання невиплаченої пенсії за життя пенсіонера, а не спадкоємцями після його смерті.
Окремо треба зазначити, що суди попередніх інстанцій, як видно з текстів оскаржених судових рішень, аргументами на користь рішення про закриття провадження у справі використали відомості з іншої судової справи (№ 761/1857/22), розглянутої за правилами цивільного судочинства. Наприклад, вони послалися на те, що у січні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ГУ ПФУ в місті Києві, вимогами якого були стягнення з ГУ ПФУ в місті Києва (відповідача) суми боргу в розмірі 27 815 грн 26 коп. за період з грудня 2020 року по липень 2022 року, а також виплатити інші названі нею компенсаційні та іншого виду виплати. Щодо цього позивачка пояснювала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина. Вона є єдиним спадкоємцем після смерті батька, 14 серпня 2020 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, до складу якої входить сума нарахованої, але не виплаченої пенсії, в розмірі 397 442 грн 11 коп.
27 листопада 2020 року вона отримала від відповідача кошти в розмірі 369 626 грн 85 коп., тобто на 27 815 грн 26 коп. менше від суми невиплаченої пенсії, яка є частиною спадкового майна. ОСОБА_2 в цьому суді доводила, що невиплата позивачу всієї суми є перешкодою в користуванні та розпорядженні спадковим майном, яке залишилось після смерті її батька і спадкодавця ОСОБА_3
ГУ ПФУ в місті Києві з посиланням на статтю 46 Закону № 1058-IV повідомило, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Відтак вважав, що оскільки ОСОБА_3 за життя не звертався до ГУ ПФУ в місті Києві із заявою взяти його на пенсійний облік, а позивачка ОСОБА_2 , як спадкоємиця, із заявою про виплату пенсії її померлого батька ОСОБА_3 звернулася до відділу обслуговування громадян № 2 (сервісний центр) управління обслуговування громадян ГУ ПФУ в місті Києві лише 14 серпня 2020 року, тому від дати її звернення з такою заявою отримала суму недоотриманої пенсії в розмірі 369 626 грн 85 коп., за три роки, [але за мінусом пенсійних виплат, які належали спадкодавцю від часу настання смерті й до дати звернення позивачки з заявою про виплату нарахованої, але не виплаченої пенсії].
Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 17 серпня 2022 року задовольнив позов ОСОБА_2 , зокрема, в частині стягнення заборгованої частини недоотриманої суми пенсії в розмірі 27 815 грн 26 коп. Це рішення набрало законної сили.
Згодом у цій самій справі № 761/1857/22 ОСОБА_1 [автор касаційної скарги] звернувся до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому провадженні з таким самим номером (№ 761/1857/22), виданому у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ГУ ПФУ в місті Києві.
У своїй заяві ОСОБА_1 , серед іншого, повідомив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 26 січня 2023 року), а він ( ОСОБА_1 ) є чоловіком померлої та спадкоємцем за законом, який постійно проживав зі спадкодавицею і тому вважається таким, що прийняв спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України.
На виконання рішення суду від 17 серпня 2022 року Шевченківський районний суд міста Києва 23 лютого 2023 року видав виконавчий лист, строк пред'явлення до виконання якого становить до 02 грудня 2025 року. Оскільки рішення суду не виконане, а через смерть ОСОБА_2 у виконавчому провадженні у цій справі не буде стягувачки, але є підстави для правонаступництва. У зв'язку з цим просив замінити стягувачку ОСОБА_2 на її спадкоємця - ОСОБА_1 .
Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою від 16 листопада 2023 року заяву [спадкоємця] ОСОБА_1 про заміну стягувача у виконавчому листі, виданому у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ГУ ПФУ в місті Києві про стягнення коштів, задовольнив і змінив стягувача у виконавчому листі, виданому у [цивільній] справі № 761/1857/22 за позовом ОСОБА_2 до ГУ ПФУ в місті Києві про стягнення коштів, з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 .
Треба нагадати, що предметом касаційного оскарження у цій справі є згадані вище судові рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі у зв'язку зі смертю фізичної особи - позивачки ОСОБА_2 , і тому що спірні правовідносини в цій справі не допускають правонаступництва. Суд першої інстанції, коли ухвалював таке рішення, виходив з того, що позаяк позивачка ОСОБА_2 заявила до суду позовні вимоги про обрахунок розміру пенсії її померлого батька ОСОБА_3 за період з 04 липня 2014 року по 11 лютого 2017 року, що за життя останнього не нараховувалася і не виплачувалася, а ці спірні правовідносини, за розсудом цього суду, є такими, що не допускають правонаступництва, тому утвердився в думці, що є підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 238 КАС України (у зв'язку зі смертю фізичної особи).
Суд апеляційної інстанції погодився з визначенням та мотивацією суду першої інстанції про те, що предметом спору є «обрахунок розміру пенсії не виплаченої за життя померлого [ ОСОБА_3 ] за період з 04 липня 2014 року по 11 лютого 2017 року, спадкоємцем якого була [ ОСОБА_2 ]», і що в рамках цього спору вимагати в судовому порядку обрахувати та виплатити невиплачену пенсію померлого пенсіонера ОСОБА_3 за законом можуть лише спадкоємці останнього, яким ОСОБА_1 (автор апеляційної скарги) не є, і таким чином, не може бути визнаний правонаступником у цих спірних правовідносинах.
Верховний Суд вважає, що правничі висновки оскаржених судових рішень у цій справі є дочасними, поквапливими і небезсумнівними. Вони основуються на фактичній доказовій базі, яка не є повною і такою, що була всебічно досліджена в об'єктивно можливому обсязі, у зв'язку з чим ці рішення не можна визнати законними, обґрунтованими і справедливими.
У своєму рішенні суд першої інстанції зосередив увагу (зробив логічні акценти) на тому, що спір стосується властиво обрахунку та визначення величини пенсії, тобто певної суми коштів, право на яку ще не матеріалізоване (не втілене) у вигляді конкретного розміру коштів, і право на яку потрібно ще визначити та визнати.
Однак, як бачиться зі змісту позовної заяви, позиції відповідача та тексту рішення суду першої інстанції, цей суд не дослідив і не надав юридичної оцінки тому, що позивачка ОСОБА_2 не заявляла вимог, які би стосувалися правильності визначення величини чи розміру нарахованої, але не виплаченої суми пенсії її померлого батька ОСОБА_3 за певний часовий відтинок, право на яку оспорювало би ГУ ПФУ в місті Києві і тим самим спричинилося до виникнення спору.
ОСОБА_2 вважала, що відповідач має віддати її майно - знов-таки нараховану, але не виплачену пенсію її померлого батька ОСОБА_3 за період з 04 липня 2014 року по 11 лютого 2017 року, який мав на неї право, але не міг отримати, як вважала позивачка, з поважних причин (як пенсіонер, що проживав на окупованій території України, на виконання вимог закону, щоб продовжувати отримувати пенсію, не зміг зареєструватися в пенсійних органах на підконтрольній території України).
Позивачка стверджувала, що частина нарахованої, але не виплаченої пенсії її батька за означений вище проміжок часу, набуває властивостей майна, яке вона успадкувала після смерті її батька, і стає її власністю.
Зі змісту доводів позивачки випливало, що нарахована, але не виплачена пенсія за життя її батька ОСОБА_3 за період з 04 липня 2014 року по 11 лютого 2017 року, є таким самим майном, як та частина пенсії за період з 14 серпня 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 у сумі 369 626 грн 85 коп. [за останні три роки], право на яке ГУ ПФУ фактично безспірно визнало.
Отже, в аспекті наведених обставин суд першої інстанції, перш ніж закривати провадження у справі, мав би дослідити і дати юридичну оцінку тому, які насправді правничі відносини утворюють конфлікт або предмет спору. Суд має дати свій, ґрунтований на фактичному змісті спірних правовідносин та їхній правничій основі, розсуд щодо того, що предметом спору є саме «обрахунок розміру пенсії, не виплаченої за життя померлого [ ОСОБА_3 ], за період з 04 липня 2014 року по 11 лютого 2017 року, спадкоємцем якого була [ ОСОБА_2 ]», а не вимоги про протиправне обмеження ГУ ПФУ в місті Києві права спадкоємця - ОСОБА_2 на спадкове майно ? пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, яке належить їй і зобов'язує відповідний пенсійний орган влади виплатити її без обмежень на виконання вимог Закону № 1058-IV.
ГУ ПФУ в місті Києві у відзиві (відгуку) на доводи позову, серед іншого, послалося на правила частини першої статті 46 Закону № 1058-IV і переконувало, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Відтак, вважає, що розмір нарахованої та невиплаченої суми пенсії ОСОБА_3 мав бути визначений за три роки перед зверненням спадкоємиці (позивачки).
Відповідно до вимог статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Стаття 1219 ЦК України визначає права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини. Зокрема, не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
За статтею 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Згідно зі статтею 52 Закону № 1058-IV сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Виклад правил статті 46 Закону № 1058-IV у системному зв'язку з приписами статті 52 цього самого Закону, чинними як на час виникнення спірних правовідносин, так і ухвалення оскаржених судових рішень, якщо їх трактувати крізь призму доводів позовної заяви ОСОБА_2 , дає підстави вважати, що суд першої інстанції перед тим, як ухвалювати оскаржене судове рішення про закриття провадження у справі з відомих причин, теж мав би дослідити і навести мотиви згоди або відхилення аргументів сторони позивача щодо відомостей про те, чи була (чи мала бути або чи могла бути) нарахована пенсія ОСОБА_3 за період з 04 липня 2014 року по 11 лютого 2017 року і чи були законні підстави, щоб ці пенсійні виплати не нараховувати; чи отримував пенсію ОСОБА_3 до дати припинення її виплати, зокрема до 04 липня 2014 року; через які такі причини ОСОБА_3 за його життя припинили виплачувати нараховану пенсію, які обставини свідчать, що ОСОБА_3 за життя свідомо, з власної волі, тобто тоді, коли знав, що має право на нараховану пенсію, має можливість її отримати, ніхто і ніщо не заважає (не утруднює) її отримати, але він упродовж трьох років її не отримує.
Потребувало дослідження й судового розсуду відповіді на питання, чи отримав би за життя ОСОБА_3 нараховану, але невиплачену йому пенсію, або, чи відбулася би виплата на підставі статті 52 Закону № 1058-IV «належна пенсіонерові і залишена недоотриманою у зв'язку з його смертю» пенсія, або перевласнення цих пенсійних виплат як майна в порядку спадкування, якщо би було з'ясовано, що причини, через які пенсіонер упродовж трьох років не отримував нарахованої пенсії, не були вольовими, усвідомленими, що належна пенсіонерові пенсія залишилися недоотриманою не з власної волі пенсіонера, а за інших причин чи передумов.
Відтак, залежно від отриманих результатів судового дослідження обставин у цій справі, суд першої інстанції до того, як ухвалювати рішення по суті спору або використовувати процесуальні підстави для припинення (закінчення) провадження у справі, має з'ясовувати, чи пенсіонер ОСОБА_3 за життя мав право на всю нараховану, але не виплачену йому за життя пенсію; чи правила статті 46 Закону № 1058-IV про обмеження трьома роками виплати пенсіонерові нарахованої, але не отриманої своєчасно з власної вини пенсіонера суми пенсії, стосуються «живого» пенсіонера, у якого, приміром, за життя можна було дізнатися чи з власної волі він своєчасно не отримував нараховану йому пенсію, і якщо ні, то чи має він право на всю нараховану, але не виплачену пенсію. Чи згадані правила статті 46 цього Закону про умовне (основане на суб'єктивному (з власної волі) ставленні пенсіонера до своєчасного отримання пенсії) обмеження виплати нарахованої, але не виплаченої пенсії, узгоджуються і мають застосовуватися для визначення та виплати членам сім'ї померлого пенсіонера, які проживали разом з ним на день його смерті, та іншим особам, встановленим цим Законом, суми (обсягу, розміру) пенсії, що належала померлому пенсіонерові, у разі, коли підстави, розмір та умови виплати якої встановлені статтею 52 цього Закону, правила якої, як бачиться з тексту цієї статті, не встановлюють якогось обмеження.
У рамках спірних правовідносин суд, який розглядає справу по суті заявлених вимог, мав би уяснити також, чи виникло (з якого моменту часу чи з настанням якої події) у позивачки ОСОБА_2 право на виплату їй, як члену сім'ї померлого пенсіонера (її батька ОСОБА_3 )., нарахованої, але неотриманої суми пенсії, вже як частини майна у виді заборгованої суми пенсійних виплат, протиправну протидію в отриманні яких, з позиції позивачки ОСОБА_2 , чинить ГУ ПФУ в місті Києві.
Верховний Суд пам'ятає і не оминає увагою те, що смерть фізичної особи може бути підставою для закриття провадження у справі, а також і те, що закриття провадження у справі у разі настання такої події як смерть особи можливе за умови, коли немає об'єктивних, предикатних причин для правонаступництва. Важливим у питанні правонаступництва є з'ясування того, чи допускають спірні правовідносини правонаступництво, тобто треба чітко уяснити, чи переходить право, на захист якого поданий адміністративний позов, до спадкоємців чи не є це особистим майновим / немайновим правом, яке за приписами ЦК України не переходить до спадщини.
Заразом Верховний Суд нагадує, що для того, щоб ухвалити рішення про закриття провадження у справі, суди попередніх інстанцій, які застосовують так підстави для закриття провадження, на виконання конституційних гарантій права особи на судовий захист порушених прав, повинні констатувати, що рішення про закриття провадження у справі не перечитиме обставинам (факторам, чинникам), які викликають обґрунтовані сумніви у правомірності припинення провадження у справі.
Знов-таки треба нагадати, що рішенню про заміну сторони (процесуальне правонаступництво) передує «переслідує» обов'язок суду, головно, досягнути мети адміністративного судочинства, якою є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спору у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У цій справі і суд першої інстанції, і суд апеляційної інстанції, коли розв'язували питання наявності у скаржника ОСОБА_1 підстав для заміни позивачки ОСОБА_2 (його дружини (спадкодавиці) і доньки (члена сім'ї) пенсіонера ОСОБА_3 в одній особі) на нього - ОСОБА_1 за правом спадкування, виходили з того, що предметом спору є вимоги ОСОБА_2 про обрахунок пенсії, право на задоволення яких переходить до членів сім'ї й кола інших перелічених законом осіб, серед яких чоловік дружини (зять) не фігурує.
Однак суди попередніх інстанцій не дослідили всіх обставин справи і не дали правничої оцінки тому, чому ОСОБА_1 в контексті описаних спірних правовідносин не може мати щонайменше інтересу в тому, щоб вимагати не так права на пенсію померлого батька його дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , скільки просити захисту права на майно, яке залишилось після смерті його дружини ОСОБА_2 , спадкоємцем якого він є і до складу якого входять майнові права його дружини на пенсію її померлого батька ОСОБА_3 , яке він вважає таким, що його заборгувало ГУ ПФУ в місті Києві подібним чином, як у ситуації з частиною майна, право на яке за життя дружини було підтверджено судовим рішенням (рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року про задоволення позову ОСОБА_2 ).
Повторимося, такій правній і реально існуючій ситуації суди попередніх інстанцій ці обставини не досліджували і своєї судової юридичної оцінки не давали.
Відповідно до правил статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Процесуальним правонаступництвом є заміна сторони або третьої особи іншою особою (правонаступником) у зв'язку з вибуттям із процесу суб'єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки правопопередника і він продовжує в судочинстві участь останнього.
Підсумовуючи, Верховний Суд вкотре підкреслює, що суди попередніх інстанцій дійшли дочасних, а тому хибних висновків про те, що у цій справі немає підстав правонаступництва. З таких самих міркувань треба визнати, що поспішними є висновки судів попередніх інстанцій про справжній предмет спору у цій справі, зокрема, що предметом спору у цій справі є обрахунок розміру пенсії не виплаченої за життя померлому ОСОБА_3 за період з 04 липня 2014 року по 11 лютого 2017 року, спадкоєницею якого була позивачка ( ОСОБА_2 ), адже, як уже зазначалося, ні позивачка, ні відповідач не спорили про розмір пенсії; спір був тільки у тому, що пенсійний орган вважав, що невиплачена пенсія підлягає виплаті тільки за три роки перед зверненням.
Не викликає застережень покликання в оскаржених судових рішеннях на сталу практику Верховного Суду, яка зводиться до того, що «предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв'язку з його смертю, у тому числі кошти відповідно до судового рішення, яке набрало законної сили за життя позивача». Але суди не обґрунтували і не мотивували, чому за існування недосліджених передумов про існування «предмета спадкування» у вигляді «лише конкретних сум виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв'язку з його смертю» не вважає таким, що має трактуватися як майно, яке залишилося недоотриманим у зв'язку зі смертю пенсіонера і виплачується членам сім'ї останнього, а кваліфікує винятково і беззастережно як вимоги про обрахунок пенсії.
Те, що позивачка у прохальній частині позову просила зобов'язати відповідача провести розрахунок нарахованої, але не виплаченої за життя пенсії померлого ОСОБА_3 за період з 04 липня 2014 року по 11 лютого 2017 року, попередньо не звільняє від обов'язку з'ясувати, чи вона саме наполягала на обрахунку пенсійних виплат померлого пенсіонера, чи щоб пенсійний орган арифметично додав величини щомісячних пенсійних виплат за спірний період і визначив подібно до того, як визначив розмір нарахованої, але не виплаченої пенсії померлого пенсіонера ОСОБА_3 за безспірний відтинок часу (за останні три роки від дати звернення).
Отож, з огляду на наведені міркування, Верховний Суд погоджується із доводами касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і тому є підстави для втручання в оскаржувані судові рішення.
Відповідно до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що учасникам справи надана відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2025 року, а справу № 640/10739/22 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - направити до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді: Н. В. Коваленко
Л. В. Тацій