про відмову у відкритті касаційного провадження
03 грудня 2025 року
м. Київ
справа №280/10062/24
адміністративне провадження № К/990/47093/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Кравчука В.М. та Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року
у справі №280/10062/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просив:
- визнати дії/бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправними та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вчинити наступні дії: здійснити перевірку в СПОВ Д.Р.РЗО за вимогами постанови правління Пенсійного фонду України, скласти обумовлений постановою №25-2 від 03 грудня 2023 року акт перевірки, копію якого направити на його адресу; на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду внести в Д.Р.РЗО в його персоніфіковану карту терміни заробленого/виплаченого страховими внесками страхового стажу в повному обсязі: з 01 квітня 2004 року по 31 грудня 2004 року; з 01 січня 2010 року та з 01 квітня 2005 року по 01 квітня 2007 року; підстави - вимоги статей 1, 21, частини третьої, п.2/страховий стаж; видати відповідний наказ про внесення змін до ДР.РЗО в його персональну облікову карту в СПОВ, в якій зазначити бракуючий обсяг страхового стажу перерахований у позові та вимозі. Відносно Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області: на підставі статті 42 Кодексу адміністративного судочинства України, за твердженням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпровської області, що внесення змін про застраховану особу в Р.З.О. відповідно до рішення суду, що набрало законної сили, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі наказу керівника відповідного органу у десятиденний строк після надходження (надання особою) рішення суду, визнати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області учасником справи - третьої особою. На підставі статей 46, 48, 55, 68 Конституції України перерахувати/нарахувати наново, призначену йому пенсію з 17 липня 2023 року за нововиявленими обставинами - збільшенням страхового стажу, який протизаконно не було внесено в його облікову картку Д.Р.РЗО і зобов'язати відповідним рішенням адміністративного суду здійснити зазначений перерахунок.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року, відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 12 листопада 2025 року звернувся з касаційною скаргою та заявою про поновлення строку на касаційне оскарження до Верховного Суду.
На обґрунтування поважності підстав пропуску строку касаційного оскарження при поданні касаційної скарги скаржник зазначає, що копія оскаржуваної постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року надійшла на його поштову адресу 16 жовтня 2025 року, що підтверджується копією конверта Третього апеляційного адміністративного суду.
Згідно з результатом електронного пошуку поштових відправлень на офіційному сайті Акціонерного товариства «Укрпошта» (www.ukrposhta.com) відправлення за номером R067017017940, яким направлено ОСОБА_1 копію постанови від 04 вересня 2025 року, надіслане судом 13 жовтня 2025 року та вручене адресату 16 жовтня 2025 року.
Враховуючи викладене, а також положення вимог частини другої статті 329 КАС України, згідно з якими учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення, Суд вважає, що підстави пропуску скаржником строку на касаційне оскарження є поважними, у зв'язку з чим такий строк підлягає поновленню.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №280/10062/24, які передбачені частинами четвертою та п'ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 24 червня 2021 року у справі №233/179/17; справа має виняткове значення для позивача; позивач позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями, при розгляді справи №280/5796/25.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24 червня 2021 року у справі №233/179/17, оскільки такий висновок сформовано за відмінних із даною справою фактичних обставин, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, що виключає можливість застосування наведених у касаційній скарзі висновків в межах правовідносин у справі №280/10062/24.
Варто наголосити, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року задоволено позовну вимогу щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу без обмеження максимальним розміром.
Так правовідносини у справі №280/10062/24, рішення у якій пропонується переглянути в касаційному порядку, стосуються коригування електронних даних у Державному реєстрі застрахованих осіб (СПОВ Д.Р.РЗО) за порівняно нові періоди, де обов'язок зі сплати внесків лежав на позивачу, як фізичній особі-підприємцю.
Водночас правовідносини у справі №233/179/17 стосуються документального підтвердження заробітку за періоди до 2000 року, що, на відміну від правовідносин у справі №280/10062/24, вимагає інших форм доказування, зокрема подання довідок, складених на підставі особових рахунків.
Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведений у касаційній скарзі висновок Верховного Суду сформований за відмінних із даною справою фактичних обставин, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання і його застосування, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, суть доводів касаційної скарги зводиться до необхідності здійснення Верховним Судом дослідження та оцінки доказів у справі. Проте, вказане призведе до порушення Верховним Судом положень статті 341 КАС України, зі змісту яких вбачається, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Колегія суддів також відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.
Крім того, використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Перевіркою змісту касаційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що позивач не конкретизував обставини, які були встановлені оскаржуваними судовими рішеннями, при розгляді іншої справи та які він позбавлений можливості спростувати, а також яким чином ці обставини впливають на вирішення спору по суті в межах цих правовідносин.
Разом з тим, колегією суддів самостійно не встановлені обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями у справі №280/10062/24, при розгляді справи №280/5796/25, оскільки правовідносини в останній виникли з приводу непроведення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області індексації пенсії позивача. При цьому у рішенні від 01 вересня 2025 року Запорізьким окружним адміністративним судом не встановлено обставин щодо сплати/несплати позивачем страхових внесків та необхідності фактичного коригування електронних даних у Державному реєстрі застрахованих осіб (СПОВ Д.Р.РЗО).
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б підтверджували наявність обставин, встановлених оскаржуваними судовими рішеннями, при розгляді справи №280/5796/25 та які позивач позбавлений можливості спростувати, а також, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №280/10062/24, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічного висновку стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності дійшов Верховний Суд, зокрема в ухвалах від 22 квітня 2020 року у справі №240/9981/19, від 31 липня 2020 року у справі №580/3801/19, від 23 січня 2023 року у справі №260/1808/22, від 17 квітня 2025 року у справі №380/5308/24.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд
1. Визнати поважними наведені ОСОБА_1 підстави пропуску строку та поновити строк на касаційне оскарження рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року у справі №280/10062/24.
2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року у справі №280/10062/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
3. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді В.М. Кравчук
С.М. Чиркін