Справа № 569/20247/25
(заочне)
04 грудня 2025 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі судді О. Левчука,
за участі секретаря судового засідання М. Янка,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про стягнення боргу за розпискою,
учасники справи в судове засідання не з'явились
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 5 000, 00 доларів США.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що розпискою від 05.06.2023, ОСОБА_2 (далі - Відповідач) отримав від неї грошові кошти у розмірі 7 000 доларів США безвідсотково із терміном повернення у строк до 31.08.2023 року (зобов?язання щодо повернення 2 000 доларів США) та із терміном повернення у строк до 05.06.2024 року (зобов?язання щодо повернення 5 000 доларів США). В підтвердження даного факту відповідач склав розписку, яку засвідчив власним підписом.
З врахуванням часткового виконання боржником свого обов'язку щодо повернення позики, відповідачем не виконано взяті на себе зобов?язання і не повернуто їй позику в сумі 5 000 доларів США.
Ухвалою суду від 09.10.2025 у вказаній справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 13.11.2025 підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду.
Позивач у судове засідання не з'явилася, подала заяву про проведення судового засідання без участі позивача, позовні вимоги підтримує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоч про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином. Про причини неявки суд не повідомив, заяв чи клопотань про перенесення розгляду справи до суду не подавав.
Відтак, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності відповідача в заочному порядку, на підставі документів та доказів, що є в матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд встановив таке.
Згідно з розпискою від 05.06.2023 ОСОБА_1 передала у борг ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 7 000 доларів США безвідсотково із терміном повернення у строк до 31.08.2023 (зобов?язання щодо повернення 2 000 доларів США) та із терміном повернення у строк до 05.06.2024 (зобов?язання щодо повернення 5000 доларів США).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Вирішуючи справу суд враховує, що позивач на підтвердження своїх вимог надав для огляду відповідний оригінал розписки, складений відповідачем про те, що він отримав в борг грошові кошти.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК України, згідно з якою одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Як встановлено судом відповідач зобов'язався повернути кошти 5 000 доларів США в термін до 05.06.2024, однак грошові кошти не повернув, протилежного суду не доведено.
Про неналежне виконання відповідачем свого обов'язку щодо повернення грошових коштів також свідчить наявність оригіналу боргового документа (розписки) саме у позивача як кредитора, який надав оригінал розписки для долучення до матеріалів справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Частинами 1, 2 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Судом встановлено, що між сторонами дійсно виникли правовідносини позики. Борг за розпискою не повернуто.
Згідно зі ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошову суму в іноземній валюті, вона підлягає сплаті в гривнях за офіційним курсом НБУ на день виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16.01.2019 року №464/3790/16 дійшла висновку, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
З огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Таким чином, оскільки відповідач на час написання розписки мав в користуванні грошові кошти, належні позивачу, та сторони дійшли обопільної згоди про те, що такі кошти будуть перебувати у користуванні відповідача певний час, про що склали відповідну розписку, зазначене підтверджує факт укладення договору позики між ними та його умови, відповідач не виконав свого обов'язку про повернення боргу, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу в розмірі 5 000, 00 доларів США.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 2062, 44 грн.
Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 280-282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
ВИРIШИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою- задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики (розписки) від 05 червня 2023 року в розмірі 5 000,00 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 062, 44 грн.
Заочне рішення може бути переглянуто Рівненським міським судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне найменування учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач: ОСОБА_2 (останнє місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Повне судове рішення складене та підписане 04 грудня 2025 року.
Суддя О. Левчук