04 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/25679/24 пров. № А/857/24680/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довгої О.І.,
Запотічного І.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року (головуючий суддя Потабенко В.А.) у справі № 380/25679/24, ухвалене в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження м. Львів за адміністративним позовом Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про скасування постанови,
24 грудня 2024 року Західне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі-ДПС) звернулося в суд з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі-ВДВС), просило скасувати постанови від 09.12.2024 ВП №76717813 про стягнення виконавчого збору та від 09.12.2024 ВП №76717813 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що аналіз норм чинного законодавства дає підстави суду для висновку про те, що положення Закону спростовують твердження позивача про те, що аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави для висновку, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є фактичне виконання судового рішення. З аналізу ч. ч. 1, 2 ст. 27 Закону №1404-VIII суд зробив висновок, що такими встановлюють загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем. Разом з тим, ця стаття передбачає винятковий перелік підстав, коли виконавчий збір не стягується. При цьому, згідно судового рішення у справі № 380/13387/22 боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії, тобто рішення має немайновий характер. Тому до стягнення підлягає виконавчий збір у розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати. Водночас, стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та не є правом державного виконавця, а його обов'язком при відкритті виконавчого провадження. Щодо постанови державного виконавця про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 09.12.2024 ВП № 76717813 зазначив, що така як і постанова про стягнення виконавчого збору винесено одночасно із відкриттям виконавчого провадження згідно виконавчого листа Львівського окружного адміністративного суду № 380/13387/22 від 03.10.2024, а, отже, відповідно до чинного законодавства.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Західне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувані постанови повинні бути винесені у разі повного невиконання боржником судового рішення при наявності реальної можливості (фізичної та фінансової) виконання судового рішення. Окрім зазначає, що у постанові державного виконавця не вказано дій контролюючого органу, спрямованих на умисне та свідоме невиконання рішення суду, при цьому маючи реальну можливість виконувати свої зобов'язання. Крім того, додатково вважає за необхідне наголосити на протиправності оскаржуваних постанов з огляду на специфіку порядку виконання рішення суду у справі № 380/13387/22. Звертає увагу суду, що сума, яка визначена рішеннями які не оскаржувались, є узгодженою, таким чином у ДПС виникають технічні труднощі щодо списання пені, яка відображена у чинних рішеннях контролюючого органу, а тому неможливо зобов'язати ДПС списати штраф та пеню без визнання нечинними самих рішень, якими визначено суму штафу та пені.
Враховуючи положення статей 287, 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), за відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31.01.2023 у справі №380/13387/22 позов ДП «Львіввугілля» до Західного міжрегіонального управління ДПС про визнання протиправним дій, зобов'язання вчинити дії задоволено повністю, визнано протиправною бездіяльність щодо відмови в списанні штрафних санкцій та пені за несплату єдиного внеску за період з 01.03.2020 по 18.08.2021 відповідно до п. п. 9-11.1, 9-11.2 розділу VШ «Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та зобов'язано списати відповідно нараховану пеню та штраф. Загальна сума позовних вимог становила 2988983,75 грн.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2023 р. апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.01.2023 у справі №380/13387/22 - без змін.
Ухвалою Верховного суду від 15.12.2023 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Західного міжрегіонального управління ДПС на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.01.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2023 у справі №380/13387/22 відмовлено.
На адресу Західного міжрегіонального управління ДПС надійшли постанови державного виконавця ВПВР від 09.12.2024 ВП №76717813 про стягнення із виконавчого збору в розмірі 32 000,00 грн., а також від 09.12.2024 ВП №76717813 про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 426,95 грн.
Позивач зазначає, що в інтегрованій картці ДП «Львіввугілля» неможливо технічно виокремити період пені та штрафних санкцій, про який вказав суд. Разом з тим, коректний період та розмір пені та штрафних санкцій вказаний у рішенні про застосування штрафних санкцій від 08.06.2021 №15733000401 та рішенні від 18.08.2021 №2333300040. Однак, контролюючий орган, його посадові особи не вправі виключити з інтегрованої картки платника податку зазначені рішення, оскільки вони не скасовані судом та є чинними. А відтак, пеня та штрафні санкції залишаються відображені у інтегрованій картці ДП «Львіввугілля», оскільки вони визначені у рішеннях контролюючого органу. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31.01.2023 у справі №380/13387/22 зобов'язано Західне міжрегіональне управління ДПС здійснити списання штрафної санкції і пені ДП «Львіввугілля» за період з 01.03.2020 по 18.08.2021, які фактично є складовими рішень про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 08.06.2021 №15733000401 та від 18.08.2021 №23333000400. Водночас, як зазначає позивач, самі рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені не були предметом спору у справі №380/13387/22, резолютивна частина рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.01.2023 не містить жодних вказівок щодо скасування рішень про застосування штрафних санкцій та нарахування пені.
Задля з'ясування та уточнення спірних питань, Західним міжрегіональним управлінням ДПС 27.06.2024 до Львівського окружного адміністративного суду подано заяву про роз'яснення судового рішення від 31.01.2023 у справі № 380/13387/22, а саме: чи вважаються рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 08.06.2021 № 15733000401, від 18.08.2021 №23333000401 узгодженими згідно вимог ст.25 Закону №2464 та чи ототожнюється рішення суду від 31.01.2023 у справі №380/13387/22 із процедурою скасування даних рішень про застосування штрафних санкцій у судовому порядку.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 09.07.2024 у задоволенні заяви про роз'яснення судового рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 у справі №380/13387/22 відмовлено.
Позивач вважаючи оскаржувані постанови відповідача протиправними, звернувся до суду з даним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з таких підстав.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з положеннями статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. №1404-УІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що примусовому виконанню підлягають, зокрема, виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-УІП виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частина 4 ст.19 Закону №1404-VIII зобов'язує сторони виконавчого провадження невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч.8 ст.19 Закону №1404-VIII).
Згідно із частиною першою статті 26 Закону № 1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частинами п'ятою та шостою статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Як встановлено судом першої інстанції, 09.12.2024 заступником начальника відділу примусового виконання рішень ВДВС Романом Н.О. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №76717813 за виконавчим листом №380/13387/22 від 03.10.2024, в якій постановлено виконати судове рішення протягом десяти днів та стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 32000,00 грн.
Окрім того, 09.12.2024 року - посадовою особою ВДВС винесено постанову у виконавчому провадженні №76717813 про стягнення виконавчого збору у розмірі 32000,00 грн. та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження на суму 426,95 грн.
Слід зауважити, що згідно із частиною четвертою статті 27 Закону № 1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Пунктом 8 розділу ІІІ «Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження» Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802 (далі Інструкція № 512/5), передбачено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону. Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору. Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
Таким чином, приймаючи одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, державний виконавець діє правомірно, відповідно до норм чинного законодавства, є правильними та відповідають обставинам справи.
Поряд з цим, згідно з частиною першою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що виконавчий збір є своєрідною штрафною санкцією майнового характеру за невиконання в добровільному порядку виконавчого документа, а обов'язковою передумовою стягнення виконавчого збору є вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
Частиною п'ятою статті 27 Закону № 1404-VIII визначено вичерпний перелік підстав, за яких виконавчий збір не стягується. Крім того, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (частина сьома статті 27 Закону № 1404-VIII).
Частиною дев'ятою статті 27 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього ж Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Отже, системний аналіз положень статті 26, статті 27 Закону № 1404-VIII, Інструкції № 512/5 в аспекті спірних правовідносин дає підстави суду апеляційної інстанції дійти висновку, що стягнення виконавчого збору, крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується, пов'язується з початком примусового виконання виконавчого документа. Останнє розпочинається з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження, у якій, з-поміж іншого, державний виконавець зобов'язаний зазначити суму виконавчого збору, яка підлягає стягненню.
Верховний Суд у постановах від 28.04.2020 по справі № 480/3452/19, від 20.11.2019 по справі № 480/1558/19 дійшов висновку, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення із винесенням відповідної постанови.
Стягнення з боржника виконавчого збору під час відкриття виконавчого провадження є обов'язком державного виконавця, спрямованим на перерахування цих коштів до Державного бюджету України. Дана правова позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом у постановах від 23.01.2019 року (справа № 703/1086/17), від 13.02.2019р. (справа № 295/13991/16-а), та від 19.09.2019р. (справа№ 420/1373/19).
Суд апеляційної інстанції в площині аргументів апеляційної скарги щодо не зазначення державним виконавцем про дії контролюючого органу, які спрямовані на умисне та свідоме невиконання рішення суду, а також на специфіку порядку виконання рішення суду у справі № 380/13387/22 в контексті технічні труднощі ДПС щодо списання пені, яка відображена у чинних рішеннях контролюючого органу зазначає, що в разі дійсного існування певних труднощів/перешкод у виконанні судового рішення, у боржника наявний певний обсяг процесуальних інструментів, в тому числі і передбачених ст. 378 КАС України, які, в разі їх існування [труднощів/перешкод], дають йому можливість такі «подолати».
Апеляційним судом з матеріалів справи не встановлено, що посадова особа ВДВС розпочала примусове виконання виконавчого документа за наявності процесуальних перешкод для вчинення таких дій, а відтак правомірно прийняла постанову про стягнення виконавчого збору.
З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що оскаржена постанова про стягнення виконавчого збору в розмірі 32000,00 грн., прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Щодо постанови від 09.12.2024 ВП №76717813 про розмір мінімальних витрат в сумі 426,95 грн., то апеляційний суд зазначає таке.
Згідно з частиною третьою статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.
Частиною четвертою статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Фінансування виконавчого провадження також регламентовано розділом VІ Інструкції № 512/5.
Фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону. Використання коштів виконавчого провадження органами державної виконавчої служби здійснюється відповідно до Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року № 554. ( пункт 1 розділу VI. «Фінансування виконавчого провадження» Інструкції № 512/5).
Витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження. Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов'язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу). Витрати, пов'язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв'язку)). ( абзаци 1- 4 пункту 2 розділу VI. «Фінансування виконавчого провадження» Інструкції № 512/5).
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6, 8 частини першої статті 37 Закону, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7, 9-15 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією. Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження. (абзаци 7-8 пункту 2 розділу VI. «Фінансування виконавчого провадження» Інструкції № 512/5).
Системний аналіз наведених норм Закону України «Про виконавче провадження» та приписів Інструкції № 512/5, дає можливість суду апеляційної інстанції констатувати, що такими чітко визначений обов'язок державного виконавця виносити постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
В силу наведених положень виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону № 1404-VІІІ, а також відповідно до інших законів, які є обов'язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов'язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.
Водночас, матеріалами справи підтверджується, що 09.12.2024 посадовою особою ВДВС окрім постанови про відкриття виконавчого провадження, прийнято і постанови про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
Водночас, апеляційний суд враховує, що до повноважень державного виконавця при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження винести одночасно і постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, яка є виконавчим документом та підлягає виконанню в порядку, передбаченому вказаним вище Законом та цією Інструкцією, а відтак при прийнятті постанови у виконавчому проваджені ВП №76717813 від 09.12.2024 року про стягнення з позивача мінімальні витрати виконавчого провадження в сумі 426,95 грн. державний виконавець діяв відповідно до вимог чинного законодавства.
Оскільки апеляційним судом з матеріалів справи не встановлено, що посадова особа ВДВС розпочала примусове виконання виконавчого документа за наявності процесуальних перешкод для вчинення таких дій, а відтак правомірно прийняла і постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, враховуючи відсутність встановлених судом порушень відповідачем порядку прийняття оскаржуваних постанов про стягнення виконавчого збору та постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 09.12.2024 у виконавчому провадженні № 76717813, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції що таку є правомірні, прийняті з дотриманням принцпів, передбачених ст.2 КАС України, а відтак не підлягають скасуванню.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено мотиви правомірності винесення оскаржуваних постанов, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 287, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року у справі № 380/25679/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний