04 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/15457/22 пров. № А/857/39994/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року про відмову у встановленні судового контролю у справі № 380/15457/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державна судова адміністрація України про визнання протиправними дій (головуючий суддя Костецький Н.В., м.Львів, письмове провадження),-
рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2023 адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 з 01 липня 2022 року додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
- зобов'язано Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000 грн. на місяць, починаючи з 24.02.2022 року;
- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення набрало законної сили 24.11.2023.
У березні 2025 року позивач звернувся до суду із заявою, у якій просив встановити судовий контроль за виконанням судового рішення у справі №380/15457/22.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2025, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2025 року, у задоволенні вказаної заяви було відмовлено.
11.08.2025 позивач подав чергову заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, у якій заявник просить:
- поновити розгляд заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 у справі №380/15457/22 у зв'язку з нововиявленими обставинами;
- застосувати судовий контроль за виконанням рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року у справі №380/15457/22: зобов'язати відповідача - Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області - повністю виконати рішення Львівського ОАС від 23.10.2023 (нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду згідно з постановою КМУ №168 від 28.02.2022) у строк не пізніше 1 (одного) місяця з дня постановлення ухвали про судовий контроль;
- зобов'язати відповідача подати звіт до суду про виконання рішення у справі №380/15457/22 - із зазначенням вжитих заходів та документальним підтвердженням повного виконання - у строк до 10 днів після спливу встановленого судом граничного строку виконання (тобто не пізніше 40 днів з дня постановлення ухвали);
- попередити керівника відповідача (начальника Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області) про юридичні наслідки невиконання цієї ухвали суду. Зокрема, у разі неподання звіту або невиконання рішення у встановлений строк суд може накласти на керівника штраф у розмірі, передбаченому ч.8 ст.382 КАС України, та ініціювати питання про притягнення до відповідальності за ст.382 Кримінального кодексу України (умисне невиконання судового рішення);
- стягнути з Територіального управління Служби судової охорони в Львівській області на користь позивача витрати, понесені у зв'язку з підготовкою та поданням цієї заяви про встановлення судового контролю, а саме: 324 грн 21 коп. (витрати на друк/копіювання від 07.02.2025 р.); 781 грн 74 коп. (витрати на друк/копіювання від 09.04.2025 р.). Квитанції в додатках до заяви. Загальна сума: 1105 грн 95 коп. (одна тисяча сто п'ять гривень дев'яносто п'ять копійок).
В обґрунтування вимог заяви позивач зазначав що усі можливі та передбачені законом заходи державного примусового виконання рішення - вичерпані. Державний виконавець офіційно підтвердив відсутність механізму забезпечити виконання рішення без виділення коштів і зміни формулювання. Водночас, стверджує, що Служба судової охорони не дотримується черговості виконання рішень, що також виключає перспективу фактичного отримання присудженого в добровільному порядку. Судовий контроль у даній ситуації є єдиним дієвим засобом захисту права, що вже було підтверджено у зразковій справі №260/3564/22, де його застосування забезпечило повне виконання рішення протягом двох місяців.
Позивач зазначав, що після ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій про відмову у встановленні судового контролю, державний виконавець надав офіційну відповідь, в якій вичерпно перелічив усі дії, вжиті у виконавчому провадженні №73710104, та прямо констатував відсутність подальших дієвих засобів примусового виконання рішення у справі №380/15457/22.
На думку позивача, цей документ виконавчої служби є нововиявленою обставиною у розумінні п.1 ч.2 ст.361 КАС України, оскільки містить істотний факт - підтвердження неможливості виконання рішення в примусовому порядку - який не був встановлений судом раніше і не міг бути відомим суду на час ухвалення рішення про відмову у судовому контролі. Лише після отримання офіційного висновку виконавця стало беззаперечно ясно, що без втручання суду рішення не буде виконано взагалі. Зазначає, що на момент розгляду заяви про контроль, яку було подано у березні 2025 року, суди вважали, що примусове виконання ще можливе (або не до кінця вичерпане), а відтак контроль може бути «передчасним». Тепер же примусові заходи вичерпано, але борг не погашено. Відтак позивач стверджує, що підстави, з яких суд ухвалою від 09.04.2025 відмовив у встановленні судового контролю (відсутність доказів неможливості виконання рішення у звичайному порядку) відпали. Вважає, що жодної альтернативної можливості добитися виконання, окрім судового контролю та пов'язаних з ним санкцій суду щодо боржника немає.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення відмовлено.
Суд першої інстанції інстанції дійшов висновку про те, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2023 у справі №380/15457/22, в частині виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, виконується протягом тривалого часу (більше двох років) з підстав, що не залежать від волі посадових осіб Територіального управління служби Судової охорони у Львівській області. Суд зазначив про відсутність підстав вважати, що за умови не встановлення судового контролю, рішення суду у цій справі залишиться невиконаним, оскільки у суду відсутні фактичні та правові підстави для реалізації свого диспозитивного права покладення (в порядку ч. 1 ст. 382 КАС України) на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, обов'язку подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанцїі ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове, яким заяву про встановлення судового контролю задовольнити.
Помилковість висновків суду першої інстанції відповідач обґрунтовує покликанням на те, що встановлення судового контролю є необхідним для виконання судового рішення у цій справі, оскільки з отриманих відповідей від державного виконавця з'ясовано про неможливість фактичного виконання рішення внаслідок відсутності у Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області достатніх асигнувань. На переконання ОСОБА_1 Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області ускладнює/свідомо уникає виконання рішення. Висновки суду про те, що у відповідача в цій справі відсутнє фінансування для виконання судового рішення вважає безпідставним з огляду на наявність нерозподілених бюджетних коштів зі спеціального фонду, які мали б бути спрямовані на виконання судового рішення.
Отже, ОСОБА_1 вважає, що застосування механізму судового контролю дозволить та зобов'яже відповідача залучити кошти від розпорядників вищого рівня, в тому числі Державної судової адміністрації України на виконання рішення на користь позивач- шляхом цільового виділення, щоб унеможливти або їх безспірне списання державною казначейською службою України в рахунок боргу та захистить від нецільового використання.
У відповідь на апеляційну скаргу Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області подало відзив, в якому проти вимог скарги заперечує, просить у її задоволенні відмовити. Доводи відзиву зводяться до того, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2023 у справі №380/15457/22, в частині виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, виконується протягом тривалого часу (більше двох років) з підстав, що не залежать від волі посадових осіб Територіального управління служби Судової охорони у Львівській області. Зауважує, що Службою судової охорони проводиться відповідна робота щодо збільшення відповідних асигнувань, однак дотепер додаткові асигнування не надані. Листом ДСА України проінформовано, що останні зверталися до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету із пропозицією збільшення бюджетних призначень за Програмою (лист Служби судової охорони від 28.10.2025 № 01.30-02.2-2925/вн). Листом від 17.02.2025 № 08020-01-2/5032 Міністерством фінансів України пропозиції ДСА України не були підтримані, так як у період продовження дії воєнного стану наявні фінансові ресурси держави насамперед спрямовуються на виконання завдань щодо відсічі збройної агресії, забезпечення недоторканості державного кордону та захисту держави, забезпечення життєво необхідних потреб жителів, реалізації заходів територіальної оборони та захисту безпеки населення. Таким чином, керівництвом Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області, у межах повноважень, вжито всіх можливих заходів для забезпечення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, однак виконання даного судового рішення потребує додаткового часу та виконання дій, які не залежать безпосередньо від управління.
ОСОБА_1 подав відповідь на відзив, в якій зазначив про вибірковість виконання Територіальним управлінням Служби судової охорони у Львівській області рішень суду щодо виплати додаткових винагород за рішенням суду, порушення черговості. Знову ж таки, зазначає про нерозподілений залишок бюджетних коштів у спеціальному фонді, а відтак реальній можливості виконання рішення суду у цій справі.
06.11.2025 ОСОБА_1 подав клопотання про долучення доказів, зокрема просить апеляційний суд врахувати акти державного виконавця, прийняті в межах виконавчого провадження №73710104, з виконання виконавчого листа № 380/15457/22 від 07 грудня 2023 року. ОСОБА_1 зазначає, що державним виконавцем було вжито всіх заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, зокрема: надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження; надано десятиденний строк для добровільного виконання рішення; перевірено виконання рішення; винесено постанови про накладення штрафів відповідно до частини другої статті 63; 22 вересня 2025 року - штраф 5 100 грн; 06 жовтня 2025 року - повторний штраф 10 200 грн. ; направлено повідомлення про кримінальне правопорушення за статтею 382 Кримінального кодексу України до органу досудового розслідування (частина третя статті 63); винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 73710104 на підставі пункту 11 частини першої статті 39 у зв'язку з неможливістю виконання рішення без участі боржника. Таким чином, на думку ОСОБА_1 , усі заходи примусового виконання вичерпано, рішення суду фактично не виконано.
На підставі статті 312 КАС України, за відсутності клопотань учасників справи про участь у розгляді справи, розгляд проводиться у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності - за її межами.
За приписами ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, статтею 382 КАС України передбачено процесуальний механізм реалізації конституційного принципу обов'язковості судового рішення у формі встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом подання відповідачем - , суб'єктом владних повноважень звіту про виконання судового рішення.
Згідно ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до ч.ч. 4, 7 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.
Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п'ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
В Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина судового процесу для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналіз наведених норм законодавства свідчить, що КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб'єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних, підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Також суд зазначає, що статтею 382 КАС України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 14 травня 2018 року у справі №820/4283/17.
Крім цього суд зауважує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Вказаний порядок встановлений ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема в ч.1 цієї статті зазначено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Частиною 2 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно з ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Отже, у разі відсутності факту добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Як підтверджується матеріалами справи - 05.01.2024 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №73710104 з виконання виконавчого листа №380/15457/22, виданого 07.12.2023 Львівським окружним адміністративним судом, та станом на момент розгляду заяви позивача судом про встановлення судового контролю не завершено.
Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 17.07.2025 у даній справі №380/15457/22, за результатами розгляду апеляційної скарги позивача на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 про відмову у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, зробив висновок про те, що виконання рішення суду у справі №380/15457/22 здійснюється в примусовому порядку, а тому у встановленні судового контролю за виконанням рішення суду потреби немає.
Разом з тим, позивач зазначає, що після ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій про відмову у встановленні судового контролю, державний виконавець надав офіційну відповідь, в якій вичерпно перелічив усі дії, вжиті у виконавчому провадженні №73710104, та прямо констатував відсутність подальших дієвих засобів примусового виконання рішення у справі №380/15457/22. Більше того, як державним виконавцем, так і відповідачем зазначено, що виконанню рішення перешкоджає саме відсутність бюджетного асигнування.
Отже, суд першої інстанції правильно констатовано, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2023 у справі №380/15457/22 в частині виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, виконується протягом тривалого часу (більше двох років) з підстав, що не залежать від волі посадових осіб Територіального управління служби Судової охорони у Львівській області.
Відповідно до ст.ст. 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет). Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Грошові кошти у вигляді додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»,, які належать стягувачу, не є власністю Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області , не знаходяться на його рахунках, а фактичне виконання судового рішення у повному обсязі можливе лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України.
Таким чином, оскільки виконання рішення суду залежить виключно від бюджетного фінансування, то встановлення судового контролю не призведе до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на забезпечення додаткового фінансування державою витрат по виплаті позивачу додактової винагороди, а відтак у Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області автоматично не з'являться кошти для фактичного виконання рішення суду.
Таким чином, слід погодитись із висновком суду першої інстанції про те, що про відсутність підстав вважати, що за умови не встановлення судового контролю, рішення суду у цій справі залишиться невиконаним, оскільки у суду відсутні фактичні та правові підстави для реалізації свого диспозитивного права покладення (в порядку ч. 1 ст. 382 КАС України) на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, обов'язку подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 246, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 378 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року про відмову у встановленні судового контролю у справі № 380/15457/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар