03 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/13651/24 пров. № А/857/8847/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Волинської митниці на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року, ухвалене в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження суддею Мачульським В.В. у м. Луцьку у справі №140/13651/24 за позовом товариства з обмеженою відповідальність «ПІТСТОП» до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови , -
24 листопада 2024 року позивач - товариство з обмеженою відповідальність «ПІТСТОП» звернулося з адміністративним позовом до відповідача - Волинської митниці, у якому просило:
- визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA205140/2024/000162/2 від 17.06.2024;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті миної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205140/2024/221579.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року позов задоволено. Здійснено розподіл понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, на послуги перекладача та на сплату судового збору.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що розбіжності в документах, які подано для підтвердження митної вартості товарів, слугували беззаперечною підставою для сумніву митниці в достовірності заявлених відомостей про митну вартість товару, та, як наслідок, - витребування додаткових документів, які б ці сумніви усунули. Скаржник звертає увагу суду, що оскільки позивачем не було надано всіх документів на запит митного органу, які б документально підтвердили або визначили кількісно і достовірно складові митної вартості, митна вартість не могла бути визначена за основним методом визначення митної вартості. Апелянт вказує, що твердження суду першої інстанції про невиконання митним органом обов'язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом, не відповідає дійним обставинам справи, оскільки характеристики оцінюваного товару зазначені у графі 26 оскаржуваного рішення, а характеристики товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості, - у графі 33. Щодо витрат на правничу допомогу, то скаржник вказує, що з огляду на предмет спору, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критеріїв розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, вважає, що розмір витрат на професійну правову допомогу, визначений рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 у сумі 2000,00 грн, є завищеним та підлягає зменшенню. Щодо витрат на залучення перекладача, то такий, на думку апелянта, є завищеним та неспівмірним критеріям, встановленим ч. 6 ст. 137 КАС України, а тому підлягає зменшенню.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 16.02.2016 між ТОВ «ПІТСТОП» (покупець) та фірмою «Denckermann Sp. z o.o.» (продавець) було укладено контракт №D-P-102-17 (т.1, а.с.27-28), згідно з яким продавець продає, а покупець купує продукцію, далі названу товар. Товар поставляється на умовах FCA-Хелм (Польща). Допускається поставка на інших умовах. Оплата товару проводиться після приймання товару, але не пізніше 90 календарних днів з дати отримання.
Відповідно до додаткової угоди №9 до контракту №D-P-102-17 від 26.11.2021 починаючи з 25.11.2021 змінені банківські реквізити (т.1, а.с.29).
Додатковою угодою №11 від 05.01.2023 (т.1, а.с.30) до вказаного договору були внесені зміни, зокрема, сторони погодилися, що товар поставляється на умовах FCA- Хелм (Польща). Допускається поставка на інших умовах, вказаних в інвойсі. Ціна товару трактується згідно з умовами поставки, визначених в інвойсі. Вартість тари, упаковки та навантаження входять у ціну товару.
Як впливає з матеріалів справи 11.06.2024 компанія «Denckermann Sp. z o. o.» (Республіка Польща) виставила позивачу інвойси, а саме: №2024/FVE/G/000098 на загальну суму 21 829,43 євро та №2024/FVE/G/000099 на загальну суму 55 361,01 євро. В інвойсах визначено, що поставка буде здійснена на умовах FCA free carrier ... (named place), FCA Warszawa».
14.06.2024 для митного оформлення в режимі імпорту ввезеного на територію України товару (19 товарних позицій запасних частин для легкових автомобілів) декларант позивача МПП «СТАТУС-КВО» подав до митного посту «Луцьк» Волинської митниці МД №24UA205140038715U3 (т.1, а.с.103-106).
Фактурна вартість імпортованого товару становить 77190,44євро (еквівалентно 3 387 502,46 грн), митну вартість визначено на рівні 3 424 502,46 грн (з урахуванням транспортних витрат у сумі 37 000,00 грн).
До митної декларації для підтвердження митної вартості додано:
- контракт №D-P-102-17 від 16.02.2016;
- додаткову угоду №9 від 26.11.2021 до Контракту №D-P-102-17;
- додаткову угоду №10 від 05.01.2023 до Контракту №D-P-102-17
- додаткову угоду №11 від 05.01.2023 до Контракту №D-P-102-17;
- додаткову угоду №12 від 20.01.2023 до Контракту №D-P-102-17
- дистрибуційну угоду від 13.05.2019;
- інвойс №2024/FVE/G/000098 від 11.06.2024;
- інвойс №2024/FVE/G/000099 від 11.06.2024;
- прайс-лист від 13.06.2024;
- договір №10/05/21-1 про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні від 10.05.2023;
- заявку на перевезення вантажу №11/06/24-1 від 11.06.2024;
- довідку №13/06/24-1 про транспортні витрати від 13.06.2024;
- рахунок на оплату №13/06/24-04 від 13.06.2024;
- міжнародну товаро-транспортну накладну (CMR) №125245 від 12.06.2024;
- митну декларацію країни відправлення 24PL445010E1604919 від 12.06.2024;
- контракт-доручення на декларування та митне оформлення товарів №94 від 16.10.2019;
- судові рішення по справі №140/5295/23.
Здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товару, заявленого до митного оформлення, митним органом в електронному повідомленні декларанту запропоновано подати такі документи:
1) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваних товарів;
2) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товарів та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезених товарів;
3) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з контрактом про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс- листи) виробника товарів;
6) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товарів.
Декларантом на повідомлення митного органу, надіслано лист № 14/06 від 14.06.2024, у якому просив підтвердити заявлену митну вартість відповідно до наданих документів (т.2, а.с.56-зворот).
17.06.2024 Волинська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів №UA205140/2024/000162/2 (т.1 а.с.155) та сформувала картку відмови №UA205140/2024/001579 в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (т.1, а.с.156).
Як зазначено у графі 33 оскаржуваного рішення, під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товару було встановлено, що документи, які подані для підтвердження заявленої митної вартості, не містять усіх відомостей, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом, та містять розбіжності, а саме:
1) Відповідно до п.5.2 Контракту J№D-P-102-17 від 16.02.2016 продавець зобов'язується надати прайс-лист, який не поданий до митного оформлення. Прайс-лист виробника б/н від 11.06.2024 є комерційною пропозицією та виданий виключно на конкретну поставку товару до інвойсу №°2024/FVE/G/000098, прайс-лист виробника товару відповідно до VII статті ГАТТ повинен бути виданий для загального (широкого) кола покупців та містити весь асортимент продукції, який виробник пропонує для продажу.
2) Заявлені умови поставки FCA передбачають, що покупець повинен оплатити вартість перевезення та навантажувально-розвантажувальні роботи. Відомостей про вартість навантаження/розвантаження не надано.
3) Заявка-Договір № 11/06/24-1 від 11.06.2024 містить інформацію щодо надання транспортно-експедиційних послуг. Рахунок-фактура про надання транспортно- експедиційних послуг №13/06/24-04 від 13.06.2024 містить інформацію лише щодо транспортних витрат, інформація про експедиційні витрати не надана, тобто експедиційні витрати не були включені до митної вартості.
4) В рахунку-фактурі №2024/FVE/G/000098 від 11.06.2024 - вказана вартість 77190,44 Євро, що не відповідає числовому розрахунку згідно декларації країни відправлення 24PL445010E1604919 від 12.06.2024 - 330638 пол.злот. (330638 пол.злот./4,25750 = 77660,13 євро).
У зв'язку із неможливістю застосування наступних методів визначення митної вартості, а саме методу 2а та методу 2б з причини відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в та методу 2г з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості для митного органу та декларанта, митну вартість товару визначено за резервним методом згідно статті 64 МК України та у відповідності до наказу ДМСУ № 476 від 01.07.2021 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо посадових осіб митних органів з аналізу виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначенням митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України» на підставі цінової інформації ЄАІС Держмитслужби:
- Товар №2 - 8,16 Дол.США/кг за МД №UA205050/2024/12637 від 20.03.2024.
- Товар №9 - 6,59 Дол.США/кг за МД №UA205030/2024/2235 від 24.03.2024.
- Товар №11 6,49 Дол.США/кг за МД №UА205030/2024/4736 від 30.05.2024.
Товар було випущено у вільний обіг за №24UA205140039281U6 від 17.06.2024 року з наданням гарантій, передбачених ч.7 ст.55 МК України (т.1, а.с.249-250, т.2, а.с.1-10).
ТОВ «ПІТСТОП», не погоджуючись із рішенням про коригування митної вартості товару та карткою відмови, у зв'язку з чим звернулося до суду із позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з таких підстав.
В розумінні пунктів 23 та 24 частини 1 статті 4 МК України митне оформлення виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
Відповідно до статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Згідно з частиною 1 статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.
Відповідно до статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення.
Згідно із статтею 264 Кодексу митна декларація реєструється та приймається органом доходів і зборів у порядку, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою органу доходів і зборів, яка її прийняла, шляхом проставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій.
У випадках, коли з причин, визнаних органом доходів і зборів обґрунтованими, окремі документи, визначені цим Кодексом, не можуть бути представлені разом з митною декларацією, дозволяється подання таких документів протягом часу, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику
З моменту прийняття органом доходів і зборів митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації.
Орган доходів і зборів не має права відмовити у прийнятті митної декларації, якщо виконано всі умови, встановлені цим Кодексом.
Відповідно до статей 49, 50 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Згідно із частиною першою статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та главою 8.
За приписами частини другої цієї статті декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Як встановлено частиною першою статті 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах 5 і 6статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (ч.2 ст. 53 МК України).
За правилами частини третьої статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини.
Відповідно до частини 5 статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Згідно з частиною першою статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу (ч. ч. 2-3 ст. 54 МК України).
Частиною четвертою статті 54 Митного кодексу України встановлено, що орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний: здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування.
Водночас частиною п'ятою статті 54 Митного кодексу України передбачено, що орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю
Згідно з частиною 6 статті 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Із матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами виник з приводу правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за основним методом (за ціною договору (вартість операції)).
Відповідно до статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом (тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)) та другорядними: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); за резервним
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МК України за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів.
Відповідно до частини п'ятої статті 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Відтак, в силу приписів статті 55 МК України орган доходів і зборів має право здійснювати коригування митної вартості товару, заявленої декларантом, за відповідних умов, зокрема, якщо ним у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органи доходів і зборів мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено тощо.
Наявність в органу доходів і зборів обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Відтак, наведені приписи зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
В свою чергу, відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29 січня 2019 року (справа №815/6827/17), а відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішення суб'єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).
Судом встановлено, що для підтвердження заявленої митної вартості за основним методом за ціною договору (контракту) декларант позивача подав разом із митною декларацією документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості товару згідно з частиною другою статті 53 МК України, зокрема: контракт №D-P-102-17 від 16.02.2016; інвойс №2024/FVE/G/000098 від 11.06.2024; інвойс №2024/FVE/G/000099 від 11.06.2024; прайс-лист від 13.06.2024; договір №10/05/21-1 про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні від 10.05.2023; заявку на перевезення вантажу №11/06/24-1 від 11.06.2024; довідку №13/06/24-1 про транспортні витрати від 13.06.2024; рахунок на оплату №13/06/24-04 від 13.06.2024.
Отже, аналіз змісту вищевказаних документів, свідчить про те, подані декларантом документи підтверджують складові митної вартості за першим (основним) методом, дозволяють ідентифікували оцінюваний товар та містять об'єктивні дані, що піддаються обчисленню.
Так контрактом від 16.02.2016 №D-P-102-17 та додатками до нього визначено предмет та умови поставки, основні зобов'язання продавця та покупця.
Відповідно до інвойсів №2024/FVE/G/000098 та №2024/FVE/G/000099 від 11.06.2024 загальна вартість товару становить 77190,44 євро. Цим документом визначено ідентифікаційні ознаки товару, їх кількість, ціну.
Ціна товару у вищевказаних інвойсах відповідає фактурній вартості, зазначеній в МД №24UA205140038715U3 від 14.06.2024 (графа 22) (т.1 а.с.103).
Визначаючи митну вартість за першим методом, декларант до фактурної вартості додав також витрати на перевезення товару від місця передачі перевізнику до кордону України (37000,00 грн), що не заперечується відповідачем.
Апеляційний суд критично оцінює доводи відповідача про наявність розбіжностей у поданих документах, які зазначені в оскаржувану рішенні з огляду на наступне.
В оскаржуваному рішенні відповідач посилається на те, що в рахунку-фактурі №2024/FVE/G/000098 від 11.06.2024 - вказана вартість 77190,44 Євро, що не відповідає числовому розрахунку згідно декларації країни відправлення 24PL445010E1604919 від 12.06.2024 - 330638 пол.злот. (330638 пол.злот./4,25750 = 77660,13 євро).
Щодо цього апеляційний суд зазначає, що незважаючи на те, що в декларації країни відправлення 24PL445010E1604919 від 12.06.2024 вартість товару визначена у валюті Республіка Польща злотих, згідно з наданих до митного оформлення інвойсів №2024/FVE/G/000098 та №2024/FVE/G/000099 від 11.06.2024 вартість товару визначена в євро, тобто вартість товарів у польських злотих сторонами контракту взагалі не визначалась.
Суд зауважує, що митна декларація країни відправлення в розумінні частини другої статті 53 МК України не є документом, який підтверджує митну вартість товарів, натомість відповідно до частини шостої статті 53 МК України її декларант може подати за власним бажанням. Митна декларація країни відправлення у даному випадку підтверджує проходження товару (вантажем) митного оформлення в країні відправлення, однак ніяк не може підтверджувати чи спростовувати числове значення заявленої митної вартості товару.
Будь-яка різниця статистичної вартості товару в експортній декларації не може викликати сумнівів, оскільки якщо така і мала місце, то це обумовлено застосуванням курсу валют в країнах Євросоюзу, а не заниженням ціни позивачем згідно з документами, виданими йому продавцем. При цьому, у митній декларації країни відправлення вказується статистична вартість товарів (із врахуванням витрат на митне оформлення в країні експорту), а не фактурна вартість експортованих товарів, що не може свідчити про розбіжність в цифрових значеннях між митною декларацією країни відправлення і рахунком-фактурою та бути підставою для коригування вартості ввезеного товару.
Щодо посилання в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів на те, що відповідно до п.5.2 Контракту J№D-P-102-17 від 16.02.2016 продавець зобов'язується надати прайс-лист, який не поданий до митного оформлення, апеляційний суд зазначає, що на підтвердження ціни товару митному органу було надано прайс-лист виробника по рахунку 2024/FVT/G/000098 (т.1, а.с.63-67 та 68-73 переклади), з яких вбачається вартість товару, що надавало можливість митному органу її перевірити.
На переконання суду, сам факт надання позивачем прайс-листів не є підставою для визначення числового значення вартості товару і жодним чином не впливає на митну вартість товару, зокрема не свідчить про її заниження та не є підставою для коригування митної вартості.
Крім того, прайс-лист - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який безпосередньо адресований покупцю, та є лише пропозицією щодо вартості товару, а його конкретна ціна, порядок її сплати визначаються сторонами та обумовлюються відповідним інвойсом, відтак, суд дійшов висновку, що така неповнота чи обмеженість відомостей прайс-листа не є обґрунтованою підставою, як для витребування в декларанта додаткових документів, так і коригування з цієї причини митної вартості.
Верховний Суд у постанові від 10 травня 2023 року у справі №815/1780/17 зазначив, що на законодавчому рівні відсутнє визначення складових (реквізитів) прайс-листа, який продавець може оформлювати в довільній формі та на власний розсуд. Тому будь-які сумніви в правильності складання прайс-листа не повинні впливати на висновок митного органу про необхідність коригування митної вартості товару.
Верховний Суд висловив позицію в постанові від 23 жовтня 2020 року по справі №810/690/17, згідно з якою прайс-лист, по-перше, не є основним документом відповідно до частини другої статті 53 МК України, який підтверджує митну вартість товарів; по-друге, прайс-лист - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців, а по-третє, жодним нормативним актом, в тому числі і міжнародним, не встановлено вимоги до форми та змісту прайс-листів, тобто прайс-лист є документом довільної форми, а тому митний орган не може посилатись на неповноту чи обмеженість відомостей у прайс-листі, як на підставу для коригування митної вартості товару.
Також колегія суддів враховує, що позивач надав відповідачу додаткову угоду №9 від 26.11.2021 до контракту №D-P-102-17 від 16.02.2016, в пункті 3 якої визначено реквізити банківського рахунку компанії «Denckermann Sp. z o.o.», а саме НОМЕР_1 . Цей же банківський рахунок зазначений в інвойсах №2024/FVE/G/000098 та №2024/FVE/G/000099 від 11.06.2024.
Таким чином, мотиви митного органу в цій частині не можуть бути покладені в основу рішення про коригування митної вартості товарів.
Щодо не надання відомостей про вартість навантажувально-розвантажувальних робіт, а також інформацію про транспортно-експедиційні витрати, то суд зазначає, що перевезення вантажу здійснювалося ТОВ «МЕГГА ТРАНС» на підставі договору №10/05/23-1 про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні від 10.05.2023, укладеного з ТОВ «ПІТСТОП».
Відповідно до заявки на перевезення №11/06/21-1 від 11.06.2024 до договору №10/05/23-1 про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні від 10.05.2023 визначено: маршрут за яким перевозитиметься товар; характеристики вантажу; дати та адреси завантаження/розвантаження; вартість перевезення (т.1 а.с.102).
13.06.2024 ТОВ «МЕГГА ТРАНС» виставило позивачу рахунок на оплату №13/06/24-04 на суму 56 592,00 грн (т.1 а.с.103).
Вартість перевезення вантажу автомобілем НОМЕР_2 / НОМЕР_3 по маршруту Варшава, Польща - м/п Ягодин, складає 37 000,00 грн, що додатково підтверджується довідкою про транспортні витрати №13/06/24-1 від 13.06.2024, що надана ТОВ «МЕГГА ТРАНС» (т.1, а.с.104).
Окрім цих витрат жодних інших витрат позивачем понесено не було (інше не випливає з умов контракту та рахунка-фактури).
Факт перевезення товару, придбаного позивачем у компанії «Denckermann Sp. z o. o.», підтверджується міжнародною товаро-транспортною накладною (CMR) №125245 від 12.06.2024.
Отже, твердження відповідача з даного приводу також є безпідставними.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи, які зазначені відповідачем у рішенні про коригування митної вартості, не є підставою для коригування митної вартості товару. Відповідачем не надано до суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. А надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари. Тобто, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.
Враховуючи позицію Верховного Суду у постановах від 12 березня 2019 року у справі № 826/2313/16, від 13 червня 2019 року у справі № 820/6315/15, слід зауважити, що вимоги частин третьої та четвертої статті 53 та частини другої статті 58 МК зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товару, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товару має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товару, інших умов, що могли вплинути на ціну товару), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2019 року у справі № 825/648/17 зазначив, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товару та ініціювання повної її перевірки, але така інформація аж ніяк не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.
Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції що рішення про коригування митної вартості товарів від 17.06.2024 №UA205140/2024/000162/2 та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2024/001579, є протиправними та такими, що підлягають до скасування.
Щодо розподілу судових витрат апеляційний суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України. Відповідно до частини 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Склад та обсяг судових витрат визначено у частині 3 статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5ст.134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат відповідно до вимог частини сьомої цієї статті покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини 3статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд апеляційної інстанції зауважує також, що у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20 вказано, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено. На переконання колегії суддів, зазначені норми (статті 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб'єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Судом встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу позивач надав договір про надання правничої допомоги і здійснення представництва від 13.09.2024, додаткову угоду №2 від 27.09.2024, рахунок №1 від 27.09.2024, платіжну інструкцію від 30.09.2024 №1493, акт №1 приймання-передачі наданих послуг (правничої допомоги і представництва) від 22.11.2024 (т.1, а.с.157-162), з яких вбачається надання позивачу адвокатом Матвіївим В.М. у цій справі правової допомоги у фіксованій сумі 15 000,00 грн (пункт 4.4.1 договору, акт №1 приймання-передачі наданих послуг (правничої допомоги і представництва) від 22.11.2024).
Також, апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до акт №1 приймання-передачі наданих послуг (правничої допомоги і представництва) від 22.11.2024 правова допомога полягає не лише у підготовці проекту позовної заяви, а й у наданні консультацій клієнту з питання визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови, а також вивченні та аналізі документів, що були подані клієнтом Волинській митниці разом із МД №24UA205140038715U3 від 14.06.2024 та на вимогу митного органу, однак такі послуги охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду.
Щодо стягнення на користь позивача понесених витрат на послуги перекладача, суд зазначає таке.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, пункт 3 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, серед іншого, відносить витрати пов'язані із залученням перекладача.
Спеціаліст, перекладач, експерт отримують винагороду за виконані роботи (надані послуги), пов'язані із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов'язків (частина 3 статті 137 Кодексу)
Згідно з частинами 6, 7 статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).
Склад та розмір витрат, пов'язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач на понесення витрат на послуги з перекладу надав копії рахунку-фактури №56988 від 01.11.2024, акта надання послуг №56988 від 01.11.2024, платіжну інструкцію №4476 від 07.11.2024 в сумі 21 350,00 грн (т.1, а.с.185-187).
З акту надання послуг №56988 від 01.11.2024, укладеного між ТОВ «ПІТСТОП» (Замовник) та ФОП ОСОБА_1 (Виконавець), слідує, що Виконавець надав, а Замовник прийняв послуги офіційного перекладу: 1) Транзитний супровідний документ MRN 24PL445010E1604919 від 12.06.2024, 2) Транзитний супровідний документ MRN 24PL445010E1604919 від 12.06.2024, 3) Рахунок 2024/FVE/G/000099 від 11.06.2024, прайс-лист до рахунку 2024/FVE/G/000098 від 11.06.2024, 4) Рахунок 2024/FVE/G/000099 від 11.06.2024, прайс-лист до рахунку 2024/FVE/G/000098 від 11.06.2024.
Колегія суддів зауважує, що надані послуги з перекладу документів фактично дублюються, проте їх ціна відрізняється.
Крім того, такі документи, як прайс-лист до рахунка-фактури, митна декларація 24PL445010E1604919 від 12.06.2024, як докази не мають значення в цілях визначення митної вартості у межах цього спору, а також зважаючи на обсяг послуг, складність роботи (обсяг тексту на сторінці), суд першої інстанції вірно виснував, що підстави для відшкодування позивачу у повному обсязі витрат на залучення перекладача (для перекладу документів у справі) відсутні. Керуючись принципом співмірності цих витрат обсягу виконаної роботи (з урахуванням кількості текстової інформації, перекладеної на українську мову, у документах, що є письмовими доказами у справі), на користь позивача за рахунок відповідача належить стягнути витрати у розмірі 2000,00 грн.
Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що на користь позивача підлягають до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати в загальному розмірі 8 844,80 грн (з них: судовий збір в сумі 4 844,80 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 000,00 грн, витрати на перекладача в сумі 2 000,00 грн).
При обґрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Варто зазначити, що відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі №140/13651/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді В. С. Затолочний
Н. М. Судова-Хомюк