02 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/5951/24 пров. № А/857/28345/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Калинич Я.М. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Ужгороді) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) у Вінницькій області, ГУ ПФУ у Закарпатській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області про відмову у перерахунку пенсії №921020121367 від 02.07.2024 та зобов'язати ГУ ПФУ у Закарпатській області перевести його на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993 (далі - Закон №3723-ХІІ), зарахувавши до стажу державної служби періоди його роботи в митних органах з 05.11.1991 по 01.08.2013, а також з урахуванням довідок Закарпатської митниці про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби №7.7-22/33-1221 від 20.06.2024 та про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) №77.-22/33-1220 від 20.06.2024, з дня звернення із заявою, 25.06.2024.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що у позивач не має права на пенсію відповідно до Закону №3723-ХІІ, оскільки робота на посадах в митних органах не зараховується до стажу державної служби відповідно до цього Закону.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Закарпатській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058).
25.06.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Закарпатській області із заявою, в якій просив перевести його на пенсію відповідно до Закону України “Про державну службу».
Рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області №921020121367 від 02.07.2024 позивачу було відмовлено у проведенні перерахунку його пенсії.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що ГУ ПФУ у Вінницькій області протиправно прийняло оспорюване рішення. Суд дійшов висновку, що належним відповідачем за позовними вимогами зобов'язального характеру є ГУ ПФУ у Вінницькій області.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України “Про державну службу» №889-VІІІ від 10.12.2015, який набрав чинності з 01.05.2016 (далі - Закон №889-VІІІ).
Підпунктом 1 пункту 2 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII визнано таким, що втратив чинність Закон №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до ч.1 ст.37 Закону №3723-ХІІ, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону №1058, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Пунктом 10 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців
Пунктом 12 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Проаналізувавши приведені вище норми, колегія суддів дійшла висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 цього Закону та Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.03.2021 по справі №500/5183/17, від 11.04.2023 по справі №1.380.2019.003855.
Колегія суддів звертає увагу, що підставою для відмови позивачеві у переведені з пенсії за віком на пенсію державного службовця в оспорюваному рішенні пенсійний орган зазначив відсутність необхідного стажу на посадах віднесених до категорії посад державної служби, а саме вказав, що періоди роботи посадових осіб в митних органах, органах державної фіскальної служби на посадах, в період на яких були присвоєні персональні та спеціальні звання не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.
Однак, суд апеляційної інстанції вважає протиправними такі підстави для відмови у переведені пенсії за віком на пенсію державного службовця, з огляду на наступне.
Пунктом 8 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством
Для призначення пенсії державного службовця відповідно до Закону №3723-ХІІ стаж державної служби обраховується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 “Про порядок обчислення стажу державної служби» (діяв до набрання чинності Законом №889-VIII).
З матеріалів справи видно, що згідно з відомостями трудової книжки позивача, у період з 05.11.1991 по 01.08.2013 він працював на різних посадах в органах митної служби.
Також, записами трудової книжки позивача підтверджується, що йому були присвоєні персональні звання, а саме : 17.06.1994 присвоєне персональне звання “Інспектор митної служби І рангу», 15.12.2003 - персональне звання “Радник митної служби III рангу», 01.04.2004 - персональне звання “Інспектор митної служби II рангу», 22.08.2006 - спеціальне звання “Радник митної служби 3 рангу».
Пунктом 1 Порядку № 283 визначено, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обчислення стажу державної служби позивача здійснено відповідно до Порядку №283.
Згідно п.2 Порядку №283, до стажу державної служби зараховується робота на посадах керівних працівників та спеціалістів у апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції та її територіальних органів.
Пунктом 4 Порядку №283 передбачено, що документами, які підтверджують стаж державної служби, є трудова книжка та інші документи, визначені чинним законодавством.
Відповідно до п.5 Порядку №283, обчислений стаж державної служби застосовується для встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії.
Також колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст.408 Митного кодексу України (в редакції Закону України №92-IV від 11.07.2202) (далі - МК України), правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України “Про державну службу».
Згідно ч.1 ст.413 МК України, особи, які вперше зараховуються на посади державної служби у митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях, приймають Присягу державного службовця.
Відповідно до ч.1, 2 ст.569 МК України (у редакції Закону України №4495-VI від 13.03.2012), посадовими особами митної служби України є працівники митних органів України, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності митної служби України і яким присвоєно спеціальні звання митної служби. Посадові особи митної служби України є державними службовцями.
Правове становище посадових осіб митної служби України визначається цим Кодексом, а в частині, неврегульованій ним, законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.
Відповідно до ч.1 ст. 588 МК України, пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України “Про державну службу». Час служби зазначених осіб в митних органах зараховується до стажу державної служби, необхідного для призначення пенсії державного службовця.
Частиною першою статті 588 МК України (у редакції Закону України №405-VII від 04.07.2013) передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України “Про державну службу». При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України “Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Крім того, частиною сімнадцятою статті 37 Закону №3723-ХІІ визначено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Аналогічні положення щодо віднесення посадових осіб органів доходів і зборів до державних службовців та пенсійного забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів в порядку та на умовах, передбачених Законом України “Про державну службу», були передбачені і МК України від 11.07.2002 (про що зазначено вище) та від 12.12.1991 (зокрема, ч. 3 ст. 154 МК України в редакції Закону № 1970-XII).
Отже, законодавством, яке діяло в період роботи (служби) позивача, та яке діє на теперішній час, визначено, що посадові особи державної митної служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Вказане підтверджується також положенням п. 7 ч. 2 ст. 46 Закону № 889-VIII та п. 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 229 від 25.03.2016 (далі - Порядок № 229), які діють з 01.05.2016, де закріплено, що до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Отже, правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов'язки регулюються МК України, Законом України “Про державну службу» та іншими нормативно-правовими актами, які визначають порядок зарахування періодів служби до стажу державної служби.
Згідно ст.ст.408, 413, 569, 588 МК України, посадові особи митної служби України, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями, а час їх служби в митних органах зараховується до стажу державної служби для призначення пенсії державного службовця. Ця норма збережена в чинному законодавстві, зокрема в частині 17 статті 37 Закону №3723-XII, п.7 ч.2 ст.46 Закону №889-VIII та п.4 Порядку №229.
Колегія суддів вважає, що період проходження позивачем служби в митних органах, на посадах із присвоєнням спеціальних звань, підлягає зарахуванню до стажу державної служби відповідно до чинного законодавства.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у відповідача не було фактичних та правових підстав для не зарахування до стажу державної служби позивача періодів роботи на посадах в митних органах та відмови у зв'язку із цим у переведенні позивача на інший вид пенсії, а у позивача наявні умови, передбачені частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ (а саме, досягнення віку, наявність не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та страхового стажу), для реалізації права на одержання пенсії державних службовців згідно із пунктом 12 розділу ХІ Закону №889-VIII та відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Щодо врахування довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії, суд першої інстанції вірно зазначив, що постановою Правління Пенсійного фонду України «Про форми довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям» від 17.01.2017 №1-3, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.02.2017 за №180/300048 (далі Постанова №1-3), затверджено форми довідок про заробітну плату для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу», від 16.12.1993 №3723-ХІІ, а саме:
1) форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років);
2) форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією);
3) форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби.
З матеріалів справи встановлено, що позивачу Закарпатською митницею видано довідку №7.7-22/33-1221 від 20.06.2024 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та довідку №7.7-22/33-1220 від 20.06.2024 про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби.
Колегія суддів зазначає, що такі довідки відповідають формам довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям, затвердженим Постановою №1-3 та відображають складові заробітної плати: посадовий оклад, надбавка за спеціальне звання; надбавка за вислугу років, та особи, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби.
При цьому, на всі види оплати праці, включені в довідки, нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вищевказані довідки повинні братися відповідачем до уваги при призначенні та розрахунку розміру пенсії позивача відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обгрунтованості даного позову.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року по справі №260/5951/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук