Справа № 320/36768/25 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко А.В.
03 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Кузьменка В.В.,
Василенка Я.М.,
за участі секретаря судового засідання Фищук Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Печерського районного суду міста Києва, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, в якому позивач просив суд:
визнати протиправною бездіяльність Держави Україна в особі її судових органів, що виразилася у порушенні права ОСОБА_1 на розгляд цивільної справи №757/16969/16-ц упродовж розумного строку, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 578581,50 грн, з проведенням індексації присудженої суми відповідно до індексу споживчих цін (індексу інфляції) за період з моменту ухвалення судового рішення до дня його фактичного виконання.
У зв'язку з невідповідністю позовної заяви вимогам процесуального закону, керуючись статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалою від 29.07.2025 позовну заяву залишив без руху з наданням позивачеві строку для усунення її недоліків.
На виконання вимог ухвали від 29.07.2025 позивачем подано уточнену позовну заяву в якій позивач просив суд:
визнати протиправною бездіяльність Держави Україна в особі Печерського районного суду міста Києва, що виразилася у порушенні права ОСОБА_1 на розгляд цивільної справи № 757/16969/16-ц упродовж розумного строку;
стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , через Державну казначейську службу України компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 730 831,50 грн, з проведенням індексації присудженої суми до дня його фактичного виконання.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі № 320/36768/25 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Печерського районного суду міста Києва та Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення моральної шкоди.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену ухвалу суду та прийняти нову постанову, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03.12.2025.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2025 клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено. Призначено розгляд апеляційної скарги через систему програмного забезпечення «ВКЗ» (за посиланням https://vkz.court.gov.ua). Попереджено заявника, що відповідно до частини п'ятої ст. 195 КАС України, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
У судове засідання сторони не з'явились, будучи належним чином повідомленими про дату та час апеляційного розгляду.
Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, виходив з того, що позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки оскаржувані дії/бездіяльність відповідача не пов'язані зі здійсненням владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Даний спір не є публічно-правовим і не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції.
Натомість, апелянт наголошує на тому, що суд першої інстанції не врахував, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суддя помилково розцінила позов, як спробу оскарження процесуальних дій суддів у цивільній справі № 757/16969/16-ц. Однак, предметом позову є не оцінка вини чи правомірності дій конкретних суддів, а констатація факту надмірної тривалості розгляду, як системного порушення з боку держави та отримання за це компенсації. Таким чином, ухвала судді ґрунтується на помилковому підході.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч. 1 і 3 ст. 124 Основного Закону України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з ч. 1 та 5 ст. 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації, відповідно до якого з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Тобто, для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Згідно з ч. 1 і 2 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36).
Так, фактично в обґрунтування своїх вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 578581,50 грн, з проведенням індексації присудженої суми відповідно до індексу споживчих цін (індексу інфляції) за період з моменту ухвалення судового рішення до дня його фактичного виконання, позивачем зазначено про протиправну бездіяльність Печерського районного суду м. Києва стосовно строків розгляду цивільної справи №757/16969/16-ц.
Колегія суддів, у контексті доводів апеляційної скарги, вважає, що здійснення суддею/судом процесуальних функцій, пов'язаних із судовим розглядом справи, не може бути самостійним предметом судового розгляду, тому суд першої інстанції правильно виснував, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки оскаржувані дії/бездіяльність відповідача не пов'язані зі здійсненням владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Позовні вимоги, з приводу яких було заявлено відшкодування моральної шкоди, є вимогами виключно процесуальними, пов'язаними з відправленням судом правосуддя, функції, які не можна охарактеризувати як управлінські; дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається. У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов'язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади.
У свою чергу, посилання апелянта на висновки Верховного Суду в постанові від 03.07.2024 у справі № 757/43310/16-ц, на переконання колегії суддів, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки такі висновки висловлені Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду з вимогами до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України в вимогами лише про стягнення моральної шкоди, натомість, у даній справі інший суб'єктний склад учасників справи, інші позовні вимоги, насаперед пов'язані з оскарженням бездіяльності Держави Україна в особі Печерського районного суду міста Києва, що виразилася у порушенні права ОСОБА_1 на розгляд цивільної справи № 757/16969/16-ц упродовж розумного строку.
Суд також повинен враховувати сформовані Європейським судом з прав людини умови обмеження права особи на доступ до суду. Такі умови: не можуть зашкоджувати самій суті права на звернення до суду; переслідують легітимну мету, і така мета відповідає потребам суспільства та окремих осіб; забезпечують розумну пропорційність між встановленими обмеженнями та поставленою метою; доводи позивача про неправомірність втручання у реалізацію його прав є безпідставними; запропонований альтернативний спосіб захисту гарантує не теоретичну, а практичну та ефективну можливість захисту порушеного права.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої, частини другої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суд відмовляє у відкриття провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Про відмову у відкритті провадження у справі суд постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви.
Частиною шостою вказаної статті визначено, що в разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Таким чином, колегія суддів вважає цілком обґрунтованим та правильним висновок про те, що позовні вимоги в даній справі не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки оскаржувані дії/бездіяльність відповідача не пов'язані зі здійсненням владних управлінських функцій/на виконання делегованих повноважень, з огляду на що, вимоги про стягнення моральної шкоди, є лише похідними від оскарження бездіяльності суду, щодо розгляду справи поза межами встановленого строку такого розгляду.
За наслідками розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість її доводів та відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом апеляційної інстанції не було встановлено порушення норм процесуального права судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому, у її задоволенні необхідно відмовити, а ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді В.В. Кузьменко
Я.М. Василенко
Повний текст постанови складено 03.12.2025