Справа № 320/47026/24 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.
03 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Кузьменка В.В.,
Василенка Я.М.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо не врахування показника середньої заробітної плати, відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» при перерахунку моєї пенсії у зв'язку з переходом на пенсію за віком;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати, відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за 2020-2022 роки.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що з 16.07.2007 йому призначено пенсію по втраті годувальника, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а 01.12.2023 він звернувся до Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Зазначає, що Пенсійним фондом неправомірно під час призначення пенсії за віком, відповідно до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", взято показник середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2014-2016 роки, оскільки відповідно до приписів Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у 2023 році пенсія повинна розраховуватись із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020-2022 роки.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2020-2022 роки при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком у 2023 році протиправним.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком, у відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2020-2022 роки, тобто за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, починаючи з 01.12.2023.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Стягнуто із Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн на користь ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження на 03.12.2025.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 16.07.2007 позивач перебував на пенсійному обліку, у зв'язку із призначенням пенсії за по втраті годувальника, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
01.12.2023 позивачем до ГУ ПФУ в місті Києві подано заяву про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За заявою від 01.12.2023 позивачу призначено пенсію за віком, відповідно до приписів Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому, призначена пенсія не була обрахована із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме 2020-2022 роки.
Наведене стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, у випадку із заявою позивача, мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а тому має враховуватись показник із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2020-2022 роки. При цьому, статтею 9 Закону № 1058, не передбачено такого виду пенсії, як пенсія за вислугу років. Разом з тим, ч. 3 ст. 45 зазначеного Закону, регламентує порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший.
Натомість, відповідач вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, оскільки позивач отримував пенсію по втраті годувальника, як особа з інвалідністю. Надалі, позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив перевести його на пенсію за віком, згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV. Відповідач перевів на пенсію за віком, однак застосував при розрахунку пенсії за віком середній заробіток по Україні за 2014-2016 роки, адже відбувся перехід на пенсію в межах одного Закону.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
У відповідності до частини першої статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За приписами ч. 2 ст. 40 Закону № 1058-IV, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп -заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск -сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Водночас, ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV, встановлює, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Системний аналіз зазначених вище норм законодавства дає колегії суддів підстави для висновку, що частина третя статті 45 Закону № 1058-IV, встановлює порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший.
Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV.
Суд першої інстанції безпідставно встановив, що із заявою позивача мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а тому має враховуватись показник із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2020-2022 роки.
Натомість, з 16.07.2007 позивач перебував на пенсійному обліку, у зв'язку із призначенням пенсії за по втраті годувальника, як особа з інвалідністю з дитинства, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За заявою від 01.12.2023 позивачу призначено пенсію за віком, відповідно до приписів того ж самого Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Тож, оскільки у випадку із заявою позивачки мало місце переведення з одного (пенсія у зв'язку з втратою годувальника) на інший вид пенсії (пенсія за віком) в межах одного закону, зокрема - Закону № 1058-IV, а тому, правових підстав для застосування показника середньої заробітної плати, з якої сплачені страхові внески за 2020-2022 роки при обрахунку позивачці пенсії за віком відсутні.
Аналогічні висновки щодо застосування наведених вище норм викладено у постановах Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 727/8049/17, від 25.09.2018 у справі № 336/2004/17, від 10.11.2022 у справі № 813/2355/18, від 30.11.2023 у справі № 580/3792/23.
Отже, суд першої інстанції, навівши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, неправильно встановив, що мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, та що позивачу первісно було призначено пенсію за вислугу, відповідно до Закону № 1058, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, що призвело до неправильного вирішення даного спору. (а.с. 12, 21)
Суд апеляційної інстанції вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити, оскільки у розглядуваних спірних правовідносинах мало місце переведення з одного на інший вид пенсії в межах одного Закону, тобто наявні підстави для застосування положень частини третьої статті 45 Закону № 1058-ІV про врахування заробітної плати (доходу) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення пенсії відповідно Закону № 1058-ІV.
Щодо посилання на правові позиції Верхвного Суду, зокрема, згідно з правовою позицією у постанові від 16.06.2020 (справа № 127/7522/17) де суд зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому, при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV, колегія суддів вважає такі висновки не є релевантними, позаяк, позивачу первинно було призначено пенсію не за вислугу років, а по втраті годувальника, як особі з інвалідністю з дитинства, тобто, все ж в межах одного Закону № 1058 що і перехід на пенсію за віком, що не є тотожним з такими висновками.
Ураховуючи зазначене, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що адміністративний позов не підлягає задоволенню, а висновки суду першої інстанції є помилковими та ухваленими з неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Доводи апеляційної скарги відповідача знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді В.В. Кузьменко
Я.М. Василенко