Справа № 620/4294/25 Суддя (судді) першої інстанції: Марія ДУБІНА
03 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив:
-визнати незаконними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок та військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) у зв'язку з перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці;
-зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII у зв'язку з перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 13 червня 2025 року відмовив у задоволенні позову.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що надав належні докази того, що на його утриманні перебуває, зокрема, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є підставою для його звільнення з лав Збройних Сил України. Вказав, що мати ОСОБА_2 не може самостійно надавати сину належну матеріальну допомогу, оскільки не отримує належного доходу та офіційно не працевлаштована, що підтверджується довідкою про отримання соціальної допомоги № 88 від 12.02.2025. Отже, факт утримання позивачем неповнолітньої дитини, зокрема, (пасинка) ОСОБА_2 підтверджується долученими до рапорту письмовими доказами.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира військової ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.02.2025 №40 солдат ОСОБА_1 з 05.02.2025 зарахований до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, призначений на посаду маскувальника інженерно-маскувального відділення інженерно-маскувального взводу інженерно-маскувальної роти інженерно-маскувального батальйону.
17.03.2025 позивач звернувся з рапортом про звільнення з лав Збройних Сил України у зв'язку із сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII у зв'язку з перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
До рапорту додано: копію військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 04.01.2024; копію посвідчення учасника бойових дій ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 25.12.2024; копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 виданого 29.03.2024; копію паспорта громадянина України ОСОБА_3 № НОМЕР_5 ; копію картки платника податків ОСОБА_3 ; копію посвідчення НОМЕР_6 виданого Відділом соціального захисту населення та охорони здоров'я Носівської міської ради від 26.12.2024; копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_7 від 03.01.2014; копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_8 від 17.12.2024; копію свідоцтва про народження ОСОБА_5 серії НОМЕР_9 від 11.07.2018; довідку про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 12.02.2025 № 612-31/85; витяг з реєстру територіальної громади № 2025/002092867 від 12.02.2025 виданий ОСОБА_1 ; витяг з реєстру територіальної громади № 2024/015092604 від 19.12.2024 виданий ОСОБА_3 ; витяг з реєстру територіальної громади № 2024/015092834 від 19.12.2024 виданий ОСОБА_2 ; витяг з реєстру територіальної громади № 2024/015092807 від 19.12.2024 виданий ОСОБА_4 ; витяг з реєстру територіальної громади № 2024/015092754 від 19.12.2024 виданий ОСОБА_5 ; довідка Носівського ліцею № 5 Носівської міської ради Чернігівської області від 13.02.2025 № 02-38/22; довідку про отримання допомоги № 88 від 12.02.2025 видана ОСОБА_3 Управлінням соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області; довідку Ніжинського відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 17.02.2025 № 30502 видану ОСОБА_1 .
Військова частина НОМЕР_1 за результатами розгляду рапорту позивача надала відповідь від 28.03.2025 №2573, в якій зазначено, що надані позивачем документи не підтверджують наявності такої підстави для звільнення з військової служби як перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, оскільки обов'язок утримувати ОСОБА_2 , щодо якого позивач є вітчимом, лежить на його батьках.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи із меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частинами 2, 3 ст. 1 Закону № 2232-XII передбачено, що військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку
Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): в тому числі, перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Судом встановлено, що позивач подав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з тим, що його утриманні перебувають троє дітей віком до 18 років.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що позивач має дві рідні дитини та одну зведену у чинному шлюбі.
Зокрема, згідно долучених до матеріалів копій свідоцтв про народження позивач є батьком ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).
Також, позивач зазначає, що на його утриманні перебуває ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якого згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_10 є ОСОБА_6 .
Слід зазначити, що згідно частини 1 статті 180 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (частина друга статті 157 СК України).
Згідно з частиною першою статті 260 СК України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина статті 268 СК України).
У постанові від 04.10.2024 у справі №160/17962/23 Верховний Суд у схожих правовідносинах зазначив, що та обставина, що між батьками неповнолітньої дитини розірвано шлюб не звільняє біологічного батька від виконання обов'язку по вихованню своєї дитини та не зменшує обсяг його прав та обов'язків. Оскільки приписами СК України обов'язок по вихованню дитини покладено на її батька, а відповідно до частини першої статті 260 СК України вітчим реалізовує таке право на добровільних засадах, відсутні обґрунтовані підстави вважати, що на відчима розповсюджуються положення частини першої статті 23 Закону № 2232-ХІІ.
Колегія суддів зазначає, що перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 , позивач має право на участь у вихованні ОСОБА_2 за умови проживання однією сім'єю, проте обов'язок щодо його утримання у позивача як вітчима виникає за умови, якщо в останньої немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їй належного утримання.
На переконання колегії суддів для підтвердження факту утримання позивачем неповнолітнього ОСОБА_2 , позивач повинен був надати відповідачу документ щодо наявності у нього батьківських прав на третю (не свою біологічну) дитину або інший доказ обов'язку її утримувати, а саме докази того, що він є опікуном чи усиновителем неповнолітнього ОСОБА_2 .
Позивачем не надано відповідачу доказів на підтвердження усиновлення ОСОБА_2 , як й не надано доказів безпосереднього утримання ОСОБА_2 саме позивачем.
Таких доказів не надано й до суду.
Долучені до рапорту докази, зокрема довідка про спільне проживання, не можуть доводи факт утримання позивачем ОСОБА_2 , адже спільне проживання за однією адресою жодним чином не доводить перебування на утриманні позивача неповнолітнього ОСОБА_2 ..
Враховуючи приведене, суд визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність у відповідача правових підстав для звільнення позивача з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Долучені до апеляційної скарги нові докази не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджують наявність у позивача обставин передбачених ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" для звільнення останнього з військової служби.
Доводи апелянта зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, проте не спростовують таких висновків.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О.Сорочко
А.Ю. Коротких