Справа № 620/3318/25 Суддя (судді) першої інстанції: Олена ЛУКАШОВА
03 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 29 травня 2025 року позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік у кількості 02 доби та додаткову оплачувану відпустку за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за 2022-2024 роки. Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік у кількості 02 доби та додаткову оплачувану відпустку за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я згідно з Постановою КМУ від 01.08.2012 №702 за 2022-2024 роки, розраховану пропорційно часу проходження ним служби у відповідних умовах та посадах. У задоволенні решти позову відмовив.
Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Позивач також подав апеляційну скаргу, в якій просить суд змінити рішення суду шляхом задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Оскільки апеляційні скарги подані на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та згідно наказу №28 від 28.01.2025 був звільнений відповідно до підпункту «д» пункту три частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" з військової служби на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.12.2024 №62о/с у запас (у зв'язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), з 28 січня 2025 року.
Як слідує з матеріалів справи на запит представника позивача, відповідач разом з листом від 17.02.2025 №41/9-161-К-12 надав відомості про нарахування грошового забезпечення за 2024 рік та довідку №267 від 15.02.2025 щодо відпусток, якою було повідомлено, що згідно пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей", надання додаткових видів відпусток в особливий період припинено, інформація про надання відпусток за період проходження служби позивача знаходиться в Центральному архівному відділі Національної гвардії України (далі - ЦАВ НГУ).
Згідно архівної довідки від 18.02.2025 №82-306 позивач перебував у відпустках:
у 2014 році - 31 календарний день (щорічної основної відпустки, 1 день святковий) та 14 календарних днів - згідно ЗУ №796-ХІІ;
у 2015 році - 44 календарних дні (з них 30 календарних днів щорічної основної відпустки, 14 календарних днів згідно ЗУ №796-ХІІ);
за 2016 рік - щорічна основна відпустка тривалістю 14 календарних днів та щорічна основна відпустка тривалістю 33 календарних дні (з них 3 дні святкових);
за 2017 рік - щорічна основна відпустка тривалістю 16 календарних днів (з них 2 дні святкових) та 31 календарний день (з них 16 календарних днів щорічної основної відпустки, 14 календарних днів згідно ЗУ №796-ХІІ, 1 день святковий),
за 2018 рік - 47 календарних днів (з них 30 календарних днів щорічної основної відпустки, 14 днів згідно ЗУ №796-ХІІ, 3 дні святкових),
за 2019 рік - щорічна основна відпустка тривалістю 16 календарних днів (з них 2 дні - святкові, 1 та 9 травня 2019 року) та 30 календарних днів (з них 16 календарних днів щорічної основної відпустки, 14 календарних днів згідно ЗУ №796-ХІІ),
за 2020 рік - щорічна основна відпустка тривалістю 14 календарних днів та щорічна основна відпустка тривалістю 29 календарних днів (з них 14 календарних днів щорічної основної відпустки, 14 календарних днів згідно ЗУ №796-ХІІ),
за 2021 рік - щорічна основна відпустка тривалістю 14 календарних днів та щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів (з них 16 календарних днів щорічної основної відпустки, 14 календарних днів згідно ЗУ №796-ХІІ) (а.с.21).
Інформація щодо використання позивачем відпусток за 2022 та 2023 роки у вищевказаній довідці відсутня.
В наказі №28 від 28.01.2025 вказано про перебування позивача у полоні з 24.02.2022 по 28.10.2022. Також зазначено щодо нарахування компенсації за невикористані 15 календарних днів щорічної відпустки за 2023 рік, 35 календарних днів щорічної відпустки за 2024 рік, 1 календарний день згідно із Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за 2025 рік.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації за невикористані 2 доби основної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я згідно з Постановою КМУ від 01.08.2012 №702, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік у кількості 02 доби, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У частині другій статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) наведений перелік складових грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За умовами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з пунктом 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
За правилами абзаців 1 - 2 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
За умовами абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлює такі види щорічних відпусток: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки.
З матеріалів справи вбачається, що згідно наказу №28 від 28.01.2025 позивача звільнено відповідно до підпункту «д» пункту три частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" з військової служби у запас (у зв'язку із звільненням з полону), з 28 січня 2025 року.
Відповідачем не заперечується факт невиплати позивачу компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік у кількості 02 доби.
Вказані обставини свідчать про те, що на день звільнення позивача з військової служби відповідач протиправно не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної, отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, наявні підстави для задоволення вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік у кількості 02 доби.
Щодо позовних вимог про нарахування компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я згідно з Постановою КМУ від 01.08.2012 №702 за 2014-2025 роки, колегія суддів зазначає наступне.
Перелік військових посад Національної гвардії, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я затверджений Додатком 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 "Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах" (далі - Постанова №702).
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами 1, 6, 8 (у частині надання одноразової відпустки при народженні дитини, передбаченої статтею 19-1 Закону України "Про відпустки"), 9, 10 і 12 цієї статті. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки, передбачені пунктами 9 і 10 цієї статті, військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-XII під час дії воєнного стану військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
У силу вимог пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
У той же час, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України" (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Згідно статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
У той же час, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
До того ж, Постановою №702 також затверджено Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я.
Згідно з пунктом 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі додаткової.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
Отже, у силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що, в свою чергу, не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористанні дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.
В межах обставин цієї справи відповідачем не спростовано, що позивач виконував обов'язки військової служби на території радіоактивного забруднення, тобто у місцевості з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, проходження військової служби (крім військовослужбовців строкової служби) в яких дає право на щорічну додаткову відпустку. Крім того, займав посаду яка пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що також дає право на щорічну додаткову відпустку.
З архівної довідки від 18.02.2025 №82-306 вбачається, що інших щорічних додаткових відпусток позивач у спірний період не використовував, а тому безпідставним є посилання апелянта на положення абз. 3 ч. 4 ст. 10-1 Закону 2011-XII.
Враховуючи викладені обставини у сукупності, колегія суддів вважає, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за період з 2014 по 2025 рік.
При цьому колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було помилково ототожнено використані позивачем щорічні основні відпуски згідно Закону України №796-XII "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", які надаються у кількості 44 дні та невикористані та некомпенсовані відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаної з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 "Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах", які надаються у кількості до 12 днів, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 статті 317 КАС України - підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 311, 315, 317 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року скасувати в частині відмовлених позовних вимог.
Прийняти в цій частині нову постанову про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Викласти абзац другий та третій резолютивної частини Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у наступній редакції:
«Визнати протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік у кількості 02 доби та додаткових оплачуваних відпусток за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я згідно Постанови КМУ від 01.08.2012 №702 з 2014 по 2025 роки.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік у кількості 02 доби та додаткові оплачувані відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я згідно Постанови КМУ від 01.08.2012 №702 з 2014 по 2025 роки, відповідно до часу проходження ним служби в зоні відчуження.»
В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О.Сорочко
А.Ю. Коротких