03 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/15197/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Димерлія О.О.,
суддів Вербицької Н.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 року у справі №420/15197/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
15 травня 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просила:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців (184 календарних дня з 18.09.2024 року по 20.03.2025 року);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні при звільненні за шість місяців (184 календарних дня з 18.09.2024 року по 20.03.2025 року) із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення та невиплаченого грошового забезпечення із урахування прожиткового мінімуму встановленого на відповідний календарний рік (2020-2025 роки) за весь час затримки її виплати;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення та невиплаченого грошового забезпечення із урахування прожиткового мінімуму встановленого на відповідний календарний рік (2020-2025 роки) за весь час затримки її виплати із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначала, що відповідачем порушено вимоги статей 47, 116, 117 Кодексу законів про працю України, оскільки не виплачено їй при звільненні грошове забезпечення у повному обсязі, а тому ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні.
Більше того, як стверджувала позивачка, у зв'язку з несвоєчасною виплатою відповідачем грошового забезпечення, ОСОБА_1 має право на отримання компенсації втрати частини доходів згідно до приписів статті 4 Закону України "Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
За наслідками розгляду зазначеної справи Одеським окружним адміністративним судом 23 червня 2025 року прийнято судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців з 19.08.2020 року по 18.02.2021 року включно, у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 19.08.2020 року та грошового забезпечення за 2020 рік по день фактичної виплати 20.03.2025 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції зазначив, що чинне законодавство про працю, її оплату та вирішення спорів про працю, зокрема, приписи статті 117 КЗпП України є загальними і поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Разом з цим, як зауважено окружним адміністративним судом, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України.
Враховуючи те, що грошове забезпечення позивачці не виплачено в день її звільнення з військової служби, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 права на виплату середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України.
Крім цього, суд першої інстанції дійшов висновку, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину заробітної плати (грошового забезпечення), така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, військовою частиною НОМЕР_1 (далі - скаржник) подано апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено про те, що рішення суду у справі №420/23038/23 щодо виплати на користь позивачки грошового забезпечення у розмірі 207 675 грн. 52 коп. виконано військовою частиною у добровільному порядку 20 березня 2025 року шляхом перерахування вказаних коштів на рахунок ОСОБА_1 .
Разом з цим, як стверджував скаржник, у даному випадку позивачка звернулась до суду з позовною заявою про стягнення середнього заробітку лише 15.05.2025 року, тобто з пропуском місячного строку, передбаченого ч.5 ст. 122 КАС України.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Як установлено судом першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 року по справі №420/23038/23, зокрема:
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок сум грошового забезпечення з 30.01.2020 року по 19.08.2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Закону України від 14.11.2019 року №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020 року;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань із врахуванням щомісячної додаткової, грошової винагороди за 2014 - 2017 роки.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 року по справі №420/23038/23 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 19.08.2020 року включно із врахуванням щомісячної фіксованої індексації відповідному розмірі на суму 121 353 грн. 90 коп.
Ухвалено в цій частині по справі №420/23038/23 нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено.
Зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 4045 грн. 13 коп. у загальній сумі 121 353 грн. 90 коп. за період з 01.03.2018 року по 19.08.2020 року включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання судових рішень у справі №420/23038/23, 20.03.2025 року відповідачем виплачено на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення, у тому числі індексацію, у розмірі 207 675 грн. 52 коп., що не заперечується сторонами у справі.
Відтак, як з'ясовано апеляційним судом, остаточний розрахунок з ОСОБА_1 проведено відповідачем не в день її звільнення з військової служби - 19.08.2020 року, а лише 20.03.2025 року.
Уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, 15.05.2025 року позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Спірним питанням, яке стало предметом апеляційного розгляду, є визначення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні та його дотримання позивачкою.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.
Спірні правовідносини у цій справі виникли, зокрема, у зв'язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби всіх належних йому сум. Відтак, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом даний спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з цим, згідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас, частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено в рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
Проте, слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому, норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість, строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята вказаної статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням даного публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, підстав для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України немає.
Зазначена правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20.
Як вбачається з матеріалів справи та установлено апеляційним судами, повний розрахунок військовою частиною НОМЕР_1 із позивачкою проведено 20.03.2025 року.
Отже, перебіг строку звернення до суду з позовом у справі, що розглядається, розпочався 21.03.2025 року (наступний день за днем повідомлення позивача про повний розрахунок), а сплив зазначений строк, відповідно, 21.04.2025 року.
Натомість, даний адміністративний позов із вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні подано до суду першої інстанції через підсистему «Електронний суд» 15.05.2025 року, тобто з пропуском, передбаченого приписами чинного процесуального законодавства місячного строку.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
У справі Європейського суду з прав людини «Стаббігс та інші проти Великобританії» визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25.01.2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку щодо пропуску позивачкою законодавчо визначеного процесуального строку звернення до суду з даною позовною заявою.
Як з'ясовано колегією суддів, в адресованому до суду першої інстанції відзиву на позовну заяву відповідач вказував, що позивачкою пропущено строк звернення до суду із відповідними вимогами.
Однак, такі доводи військової частини НОМЕР_1 залишились поза увагою окружного адміністративного суду.
Жодного процесуального рішення з досліджуваного питання судом першої інстанції не прийнято, як і не надано йому оцінку в оскаржуваному рішенні від 23.06.2025 року у справі №420/15197/25.
При цьому, слід зауважити, що під час відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду запропоновано позивачці викласти позицію щодо обставин пропуску строку звернення до суду із відповідними вимогами.
Водночас, будь-яких заяв від позивачки на адресу апеляційного суду не надходило.
Крім цього, за наслідками дослідження наявних у матеріалах справи документів, колегією суддів установлено відсутність об'єктивних обставин непереборного характеру, які унеможливили або ж значно утруднили можливість реалізації ОСОБА_1 права на звернення до суду у межах визначеного приписами чинного процесуального законодавства строку.
Підстави для скасування рішення повністю із залишенням позовної заяви без розгляду містить стаття 319 КАС України, відповідно до частини 1 якої судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Згідно із п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначено статтею 123 КАС України, відповідно до частин 3, 4 якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Оскільки позивачкою пропущено місячний строк, визначений частиною п'ятою статті 122 КАС України, позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні підлягають залишенню без розгляду.
Керуючись ст. 240, 308, 311, 319, 321, 325, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 року у справі №420/15197/25 скасувати в частині задоволених позовних вимог щодо:
«Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Зобов'язати військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців з 19.08.2020 року по 18.02.2021 року включно, у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.».
У цій частині у справі №420/15197/25 прийняти нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні - залишити без розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді Н.В. Вербицька О.І. Шляхтицький