вул. Шевченків шлях, 30-А, м. Березань, Київська область, 07541
№ провадження 2/356/471/25
Справа № 356/836/25
РІШЕННЯ (ЗАОЧНЕ)
17.11.2025 Березанський міський суд Київської області у складі:
головуючої судді Дудар Т. В.,
за участю секретаря Харченко Ж.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Березанського міського суду Київської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
До Березанського міського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 жовтня 2024 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» (далі - первісний кредитор) та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 73483256.
Згідно з п.1 договору позики, за цим договором позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти (надалі - позику), на погоджений умовами договору строк (надалі - «строк позики»), шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.
Підписанням цього договору позики відповідач підтверджує, що він ознайомився на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/ з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, що передбачена ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (п.п.5.1 п.5 договорів позики).
14.06.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 14/06/21, у відповідності до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.
Згідно з п. 1.1 договору факторингу, згідно умов цього договору фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (позики), плату за позикою (плату за процентною ставкою), процент за порушення грошових зобов'язань, право на одержання яких належить клієнту.
Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені у відповідних реєстрах боржників, які формуються згідно додатку №1 є невід'ємною частиною договору.
Згідно з п. 9.1 договору факторингу, зі змінами та доповненнями відповідно до Додаткової угоди № 7 від 13 червня 2022 року, даний договір є дійсним протягом 12 місяців з дня набрання чинності, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. У випадку, якщо жодна зі сторін не направить письмове повідомлення про розірвання договору за один місяць до закінчення строку дії договору, даний договір автоматично пролонгується на кожен наступний рік.
Відповідно до Реєстру боржників № 44 від 21.02.2025 до договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 30362 грн., з яких: 17000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 2550 грн. - сума заборгованості за відсотками; 8262 грн. - сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування позикою; 0 грн. - сума заборгованості за пенею; 2550 грн. - комісія за надання позики.
24.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір надання коштів у кредит №8796754.
Згідно з п.п.2.1 кредитного договору, за цим договором позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти (надалі кредит), на погоджений умовами договору строк (надалі - строк кредиту), шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника з використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку кредиту, або достроково, та сплатити кредитодавцю плату (проценти) від суми кредиту та комісію за надання кредиту.
Відповідно до п.п. 11.1 кредитного договору, підписанням цього договору відповідач підтверджує, що ознайомився на сайті кредитодавця https://clickcredit.ua/informaciya з повною інформацією щодо кредитодавця та його послуги, в тому числі інформацією, що передбачена ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та нормативно-правовими актами Національного банку України.
27.03.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 27/03/25, у відповідності до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.
Згідно з п. 1.1 договору факторингу, згідно умов цього договору фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (позики), плату за позикою (плату за процентною ставкою), процент за порушення грошових зобов'язань, право на одержання яких належить клієнту.
Відповідно до Реєстру боржників № 3 від 23.04.2025 до договору факторингу № 27/03/25 від 27.03.2025, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 19080 грн., з яких: 6000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 17,40 грн. - сума заборгованості за відсотками; 0,00 грн. - сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування кредитом; 12000 грн. - сума заборгованості за пенею; 1062,60 грн. - комісія за надання кредиту.
Відтак позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "ЄАПБ" заборгованість за договором позики № 73483256 в розмірі 30 362,00 грн., з яких: 17 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 2 550,00 грн. - сума заборгованості за відсотками; 8262,00 грн. - сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування позикою; 0,00 грн. - сума заборгованості за пенею; 2 550,00 грн. - комісія за надання позики; заборгованість за кредитним договором № 8796754 в розмірі 19 080,00 грн., з яких: 6000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 17,40 грн. - сума заборгованості за відсотками; 0,00 грн. - сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування кредитом; 12 000,00 грн. - сума заборгованості за пенею; 1 062,60 грн. - комісія за надання кредиту. Всього стягнути заборгованості за договорами у загальному розмірі: 49 442,00 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "ЄАПБ" понесені судові витрати.
Ухвалою Березанського міського суду Київської області від 10.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання.
Позивач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, до суду не направив свого представника (а.с. 86; 90).
В прохальній частині позовної заяви представник ТОВ "ФК "ЄАПБ" Кудіна А.В. просила розглядати цивільну справу за відсутності представника позивача, і у випадку неявки відповідача в судове засідання у визначені судом дату та час, ухвалити заочне рішення (а.с. 5).
Відповідачу ОСОБА_1 копія ухвали від 10.09.2025, судові повістки про виклик до суду, позовна заява з додатками були надіслані судом на адресу місця проживання відповідача, яка також вказана позивачем в позовній заяві.
Однак, конверти повернулися до суду з відміткою органів поштового зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 87-88; 92-170).
Згідно з п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Тобто, відповідач є належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання в силу вимог ст. 128 ЦПК України.
Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, а також надав сторонам строк для подачі відзиву, відповіді на відзив, заперечень.
Кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з матеріалами справи, аргументами іншої сторони та реагувати на них відповідно до вимог ЦПК України.
Відповідач ОСОБА_1 не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим ст. 178 ЦПК України, та не подав відзив на позовну заяву.
Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Підстав, передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України, для відкладення судом розгляду справи, суд не вбачає.
В силу приписів ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Як визначено ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Зважаючи на те, що належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання відповідач ОСОБА_1 повторно не з'явився в судове засідання без поважних причин та без повідомлення причин такої неявки, не подав відзив, а позивач не заперечує проти проведення заочного розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність усіх умов для проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими Главою 11 Розділу ІІІ ЦПК України (ч. 2 ст. 281 ЦПК України).
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною 1 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
В силу приписів ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Доказами згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України закріплює право особи на захист цивільних прав та інтересів. Так, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).
В силу приписів ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За правилом частини першої ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Як закріплено у ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів врегульовані Законом України «Про електронну комерцію».
Так, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. (ч. 3, 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа, що закріплено в ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму (Постанова першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 561/77/19).
Судом встановлено, що в матеріалах справи міститься договір позики (з комісією за надання позики на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 73483256, сторонами якого зазначено ТОВ " Безпечне Агенство необхідних кредитів" та ОСОБА_1 . Датою укладення вказаного договору позики зазначено 01.10.2024 р. Договір укладено в електронній формі (а.с. 8-11).
Відповідно до умов договору, позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк, з метою придбання товарів (робіт, обслуг) для задоволення власних потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики та комісію за надання позики.
Згідно з договором позики №73483256, параметрами та умовами позики, зокрема, є: сума позики: 17000,00 грн.; строк позики/ строк договору: 30 днів; процентна ставка/ день: 0,500 % (фіксована); комісія за надання позики від суми наданої позики: 15,00 % (що у грошовому виразі складає 2550,00 грн.); дата повернення позики (останній день): 30.10.2024 (а.с. 8).
Судом досліджено копію договору позики № 73483256 від 01.10.2024 (а.с 8-11); копію додатку №1 до договору позики таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (а.с. 11-12); копію паспорту споживчого кредиту (а.с. 13-14); копію розрахунку заборгованості за договором позики (а.с. 24-25).
З вказаних документів неможливо поза розумним сумнівом встановити, що саме ОСОБА_1 укладав вищевказаний кредитний договір, адже відповідно до п. 23 договору позичальник ідентифікований та верифікований за допомогою Системи BankID НБУ, однак доказів цього матеріали справи не містять. Окрім цього, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що первісний кредитор - ТОВ «1 БАНК» свої зобов'язання за договором позики № 73483256 від 01.10.2024 виконало, надавши відповідачу кошти у розмірі та у спосіб, визначений договором, а саме: первинних бухгалтерських документів, передбачених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» або документів, передбачених ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» у разі здійснення розрахунків у сфері електронної комерції відповідно до Законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Отже, з огляду на вказане, матеріали справи не містять належних доказів, що підтверджують укладення договору та виконання первісним кредитором ТОВ «1 БАНК» умов договору позики № 73483256 від 01.10.2024, щодо здійснення безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок відповідача.
Щодо підтвердження позивачем наявності у нього права вимоги до відповідача за договором позики № 73483256 від 01.10.2024, суд виходить з такого.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.
Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов'язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 761/33403/17 (провадження № 61-12551св20).
Права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20).
З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов'язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов'язанні кредитор.
Таким чином, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
У розрізі викладеного, ураховуючи сталу практику Верховного Суду, яка регулює правовідносини із відступлення права вимоги вбачається, що саме на первісного кредитора покладено обов'язок представити новому кредитору всі документі, які слугували підставою виникнення боргового зобов'язання у боржника, оскільки правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Отже, суд дійшов висновку про те, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Судом встановлено, що 14.06.2021 між ТОВ «1 БАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 14/06/21, до якого з часом укладалися додаткові угоди. Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (позики), плату за позикою (плату за процентною ставкою), процент за порушення грошових зобов'язань, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені у відповідних реєстрах боржників, які формуються згідно додатку №1 та є невідємною частиною договору (а.с. 15).
Згідно з договором факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021, боржники - позичальники клієнта, яким клієнт надав позику, тобто які мають зобов'язання перед клієнтом згідно з договором позики, щодо внесення основної суми боргу (кредиту), плати за кредитом (плати за процентною ставкою), проценти за прорушення грошових зобов'язань, а також будь-які представники боржника, повірені, правонаступники, поручителі, інші особи, що взяли на себе обов'язок виконати (повністю або частково) зобов'язання щодо сплати заборгованості замість боржника. Право вимоги - права грошової вимоги щодо погашення (стягнення) заборгованостей з боржників, які виникли на підставі договору позики.
Аналізуючи зміст договору факторингу, укладеного 14.06.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» з наступними додатковими угодами, зокрема, розділу "Визначення термінів, що використовуються в у даному Договорі", п. 1.1. Договору в розрізі чинного законодавтсва та судової практики, яка склалась у подібних правовідносинах, суд приходить до висновку, що в Реєстрах прав вимоги, в яких зазначається перелік прав вимог до Боржників, що відступається за цим договором, могли відображатися лише ті зобов'язання, які існували або могли виникнути на момент укладення вказаного договору факторингу.
Отже, за договором факторингу, укладеним 14.06.2021 між ТОВ «1 БАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» з подальшим укладенням додаткових угод, зазначених вище, не могло бути передано право вимоги за договором позики № 73483256, укладеним 01.10.2024 між ТОВ «1 БАНК» та ОСОБА_1 , оскільки права вимоги у ТОВ «1 БАНК» до ОСОБА_1 не існували на момент укладення вказаного вище договору факторингу (14.06.2021). Тому сторони не могли передбачити, що 01.10.2024 буде укладено договір позики № 73483256.
Отже, суд дійшов висновку, що позивач не надав суду доказів переходу до нього прав вимоги за договором позики № 73483256 від 01.10.2024.
З приводу договору про надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) № 8796754 суд зазначає наступне.
Відповідно до матеріалів справи вищезазначений договір було укладено 24.11.2024 між ТОВ «1 БАНК» та ОСОБА_1 (а.с. 34-41). Договір укладався в електронній формі.
Відповідно до п.2.1 умов договору, кредитодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку кредиту, або достроково, та сплатити кредитодавцю плату (проценти) від суми позики та комісію за надання кредиту.
Згідно з вищевказаним договором, параметрами та умовами кредиту, зокрема, є: сума кредиту: 5750,00 грн.; строк кредитування/ строк договору: 30 днів; процентна ставка/ день: 0,01 % (фіксована); комісія за надання кредиту 17,71% від суми наданого кредиту (що у грошовому виразі складає 1018,325 грн.); дата повернення кредиту (останній день): 23.12.2024 (а.с. 35).
Судом досліджено копію договору про надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) № 8796754 від 24.11.2024 (а.с 34-41); копію додатку №1 до договору надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (а.с. 41-42); копію розрахунку заборгованості за договором позики (а.с. 49).
З вказаних документів неможливо поза розумним сумнівом встановити, що саме ОСОБА_1 укладав вищевказаний договір про надання коштів у кредит, адже відповідно до п.п. 4.4 п.4 договору позичальник ідентифікований та верифікований за допомогою Системи BankID НБУ, однак доказів цього матеріали справи не містять. Окрім цього, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що первісний кредитор - ТОВ «1 БАНК» свої зобов'язання за договором про надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) № 8796754 від 24.11.2024 виконало, надавши саме відповідачу кошти у розмірі та у спосіб, визначений договором, а саме: первинних бухгалтерських документів, передбачених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» або документів, передбачених ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» у разі здійснення розрахунків у сфері електронної комерції відповідно до Законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Також суд зазначає, що розрахунок заборгованості за договором про надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) № 8796754 від 24.11.2024 (а.с. 49) суперечить п.п. 2.1 п.2 договору, так як сума кредиту складала 5750,00 грн., а відповідно до розрахунку заборгованості відповідачу було перераховано 6000,00 грн.
З огляду на вказане, матеріали справи не містять належних доказів, що підтверджують укладення договору саме з відповідачем та виконання первісним кредитором ТОВ «1 БАНК» умов договору про надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) № 8796754 від 24.11.2024, щодо здійснення безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок відповідача.
Згідно з копією договору факторингу № 27/03/25 від 27.03.2025, укладеного між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «1 БАНК», відповідно до п. 1.1 вказаного договору за цим договором клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується прийняти такі права вимоги та передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за відповідний реєстр за плату, у передбачений цим договором спосіб. Перелік боржників, підстави виникнення права гршової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені у відповідних реєстрах боржників, відображаються у відповідному реєстрі боржників, складеному за формою згідно додатку №1 та є невід'ємною частиною договору (а.с. 43-44).
До позовної заяви долучено копію додаткової угоди №2 до договору факторингу № 27/03/25 від 27.03.2025 (а.с. 45); копію Акту прийому-передачі Реєстру Боржників №3 від 23.04.2025 за договором факторингу № 27/03/25 від 27.03.2025 (а.с. 46); копію платіжної інструкції №5 від 29.04.2025, призначення платежу: плата за відступлення прав вимоги згідно ДУ №2 від 23.04.2025р. до Договору факторингу № 27/03/25, від 27 березня 2025 року, без ПДВ (а.с. 47); копію витягу з Реєстру боржників №3, який містить запис про кредитний договір №8796754, боржник: ОСОБА_1 , сума заборгованості за основною сумою боргу: 6000,00 гривень, сума заборгованості за відсотками: 17,40 гривень; сума заборговансоті за пенею: 12000 гривень; комісія за надання позики/кредит: 1062,60 гривень; сума заборгованості разом: 19080,00 гривень.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що первісний кредитор - ТОВ «1 БАНК» уклало кредитний договір саме з ОСОБА_1 та виконало свої зобов'язання за договором про надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) № 8796754 від 24.11.2024, надавши саме відповідачу кошти у розмірі та у спосіб, визначений договором, таким чином суду не надано підтвердження.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В ухвалі про відкриття провадження у справі, серед іншого, було роз'яснено позивачу та відповідачу порядок та строки подачі доказів.
Частиною першою статті 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст. 12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Позивачем не долучено жодних доказів надання відповідачу кредитних коштів та отримання саме відповідачем цих коштів за договором позики № 73483256 від 01.10.2024 та договором про надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) № 8796754 від 24.11.2024, а саме: відсутня ідентифікація відповідача як особи, яка уклала кредитний договір, неможливо підтвердити волевиявлення відповідача на надання згоди на укладення вказаного вище договору, а також доказів перерахування коштів на рахунок відповідача.
При цьому, суд бере до уваги, що до позовної заяви, на виконання припису ч. 4 ст. 177 ЦПК України, представником позивача додано копію платіжної інструкції про сплату судового збору за подання цієї позовної заяви, яка містить усі необхідні реквізити бухгалтерського документу, у тому числі відомості про призначення платежу: «101 Судовий збір, за позовом ТОВ «ФК «ЄАПБ», Березанський міський суд Київської області до ОСОБА_1 №82819», підпис та відмітку надавача платіжних послуг (а.с. 7).
З викладеного суд робить висновок, що представник позивача обізнаний, що документом, яким доводиться відповідна сплата коштів є платіжна інструкція, яка заповнена у визначеному законом порядку та її виконання підтверджено надавачем платіжних послуг.
Отже, суд вважає, що в матеріалах справи відсутні належні докази укладення кредитного договору чи договору позики, належні первинні розрахункові документи, що позбавляє можливості перевірити факт звернення відповідача за отриманням кредитних коштів, а також факт перерахування чи отримання позичальником коштів у кредит/позику, перевірити розмір спірної заборгованості, порядок її нарахування, а також підстави та порядок нарахування відсотків за користування кредитом/позикою.
Таким чином, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, і питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Позивач при пред'явленні позову до суду сплатив судовий збір в сумі 3028,00 гривень (а.с. 7).
Отже, з огляду на відмову у задоволенні позову судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі наведеного та керуючись ст. 15-16, 203, 205, 207, 509-510, 526, 611, 627, 1048-1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. 4, 5, 12-13, 76-81, 141, 258-259, 268, 280, 354-356 ЦПК України, суд
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач та треті особи мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення до Київського апеляційного суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів", місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, 30, м. Київ, код ЄДРПОУ: 35625014.
Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Суддя Т.В. Дудар