03 грудня 2025 р. Справа № 520/9918/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 року (ухвалене суддею Лук'яненко М.О.) по справі № 520/9918/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, у якому з урахуванням уточненої позовної заяви, просила: визнати противоправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області від 20.12.2024 р. № 204750022166 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; визнати противоправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 24.03.2025 р. № 204750022166 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; визнати противоправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 07.04.2025 р. № 204750022166 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; зобов'язати Пенсійний фонд України в Харківській області, отримані з архівного відділу Адміністрації міського округа м. Красний Луч Луганської області (з тимчасово окупованій території Російською Федерацією) - довідки (витяги з Наказів) про прийняття та звільнення ОСОБА_2 з підприємства "Краснолуцький міськмолзавод" та архівну довідку про реорганізацію підприємства - взяти до уваги при призначенні пенсії за віком; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до загального страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 18.06.1983 на ім'я ОСОБА_1 , з 29.05.1984 р. по 26.01.1998 р. на підприємстві "Краснолуцький міськмолзавод"; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-ІУ; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області кошти у сумі 6424,80 грн. за проведення експертизи, а також з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за оплату судового збору кошти у сумі 1211,20 грн. на користь ОСОБА_1 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 р. частково задоволено адміністративний позов, а саме: визнано противоправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 20.12.2024 р. № 204750022166 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; визнано противоправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 24.03.2025 р. № 204750022166 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; визнано противоправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 07.04.2025 р. № 204750022166 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи з 29.05.1984 р. по 26.01.1998 р. на підприємстві "Краснолуцький міськмолзавод" згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 18.06.1983 р., з урахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась 16.12.2024 р. до відділу обслуговування громадян №11 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до принципу екстериторіальності, заява позивачки про призначення пенсії за віком розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 20.12.2024 р. №204750022166 позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 29.05.1984 р. по 26.01.1998 р. відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 18.06.1983 р. на підприємстві "Краснолуцький міськмолзавод" у цей період, а саме 13 років 7 місяців 27 днів, оскільки на записі про звільнення не читається печатка та відсутня інформація про реорганізацію підприємства.
02.01.2025 р. позивачка звернулась з заявою до Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса" для проведення експертного дослідження трудової книжки з метою встановлення змісту невидимого (знебарвленого) тексту відтиску печатки на аркуші № 4 від 26.01.1998 р. трудової книжки на ім'я позивачки.
Згідно висновку експерта № 18 від 05.03.2025 р. встановлено, що у трудовій книжці НОМЕР_1 на ім'я позивачки, досліджуваний відтиск круглої печатки, нанесений на сторінці 4 у рядках графи "Сведения о приеме на работу, о переводах на другую работу и об увольнении" має текст наступного змісту: "*УКРАИНА* Луганская область город Красный Луч *Закрытое акционерное общество* Код 004447254 Краснолучский ГОРМОЛЗАВОД".
17.03.2025 р. позивачка повторно звернулась до відділу обслуговування громадян № 11 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у м. Харкові із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до принципу екстериторіальності, заява позивачки про призначення пенсії за віком розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 24.03.2025 р. № 204750022166 позивачці знову відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з незарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 29.05.1984 р. по 26.01.1998 р. згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 18.06.1983 р., оскільки відсутня довідка про реорганізацію підприємства.
У зв'язку з чим, як зазначає позивачка, вона звернулась до сина ОСОБА_3 , який проживає на тимчасово окупованій території у м. Луганськ, з метою отримання з архівного відділу, який знаходиться у м. Красний Луч Луганської області, копій наказів про приймання на роботу та звільнення позивачки з Краснолуцького міського молокозаводу, та довідку про дату реорганізації даного підприємства.
Згідно отриманих архівних виписок від 10.02.2025 р., наданих архівом з тимчасово окупованої території м. Красний Луч Луганської області, позивачка 29.05.1984 р. прийнята на роботу до Краснолуцького міськмолзаводу та звільнена 26.01.1998 р. В 1995 році Краснолуцький міськмолзавод перейменовано на дочірнє акціонерне товариство "Луганськмолпром" та на підставі наказу від 20.09.1996 р. № 117 Дочірнє підприємство перейменовано у Закрите акціонерне товариство "Краснолуцький міськмолзавод".
31.03.2025 р. позивачка втретє звернулась до відділу обслуговування громадян № 11 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області м. Харкова із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до принципу екстериторіальності, заява позивача про призначення пенсії за віком розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 07.04.2025 р. № 204750022166 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з незарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 29.05.1984 р. по 26.01.1998 р. на Краснолуцькому міськмолзаводі згідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 18.06.1983 р. (13 р. 7 міс. 27 днів), не взявши до уваги висновок експерта щодо трудової книжки позивачки, посилаючись на відсутність довідки про період роботи на підприємстві та про реорганізацію підприємства, не визнавши надані позивачкою архівні виписки з архіву розташованому у м. Красний Луч Луганської області, яка визнана тимчасово окупованою територію.
Вважаючи протиправними вказані рішення пенсійного органу про відмову в призначенні пенсії за віком, позивачка звернулась з цим позовом до суду.
Задовольняючі частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з протиправності рішень: Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 20.12.2024 № 204750022166, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 24.03.2025 р. № 204750022166, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 07.04.2025 № 204750022166 про відмову у призначенні пенсії за віком, а тому належним способом захисту прав позивачки є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи з 29.05.1984 р. по 26.01.1998 р. на підприємстві "Краснолуцький міськмолзавод" згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 18.06.1983 р., з урахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в подальшому - Закон №1058-IV).
Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За приписами ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг 60-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому для призначення позивачці пенсії за віком після набуття нею встановленого законом 60-річного віку, її загальний страхований стаж повинен був становити не менше 31 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До набрання чинності Законом № 1058-ІV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. № 1788-XII (в подальшому - Закон № 1788-XII).
Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону № 1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із ст. 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (в подальшому - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядок № 637, визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Судовим розглядом встановлено, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.06.1983 р. у період з 29.05.1984 р. по 26.01.1998 р. позивачка працювала на різних посадах на Краснолуцькому міськмолзаводі.
Зазначені записи у трудовій книжці є чіткими, зрозумілими, скріплені печатками та підписами відповідальних осіб.
Згідно висновку експерта № 18 від 05.03.2025 встановлено, що у трудовій книжці НОМЕР_1 на ім'я позивачки, досліджуваний відтиск круглої печатки, нанесений на сторінці 4 у рядках графи "Сведения о приеме на работу, о переводах на другую работу и об увольнении" має текст наступного змісту: "*УКРАИНА* Луганская область город Красный Луч *Закрытое акционерное общество* Код 004447254 Краснолучский ГОРМОЛЗАВОД". Вказаний висновок експерта надавався пенсійному органу разом з заявою про призначення пенсії, проте, врахований не був.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що трудова книжка позивачки містить інформацію про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивачки з 29.05.1984 р. по 26.01.1998 р. на Краснолуцькому міськмолзаводі.
Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що посилання пенсійного органу на те, що запис про звільнення не читається печатка, як на підставу для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, є необґрунтованим та безпідставним.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, викладену, зокрема, у постановах від 28.02.2018 р. в справі № 428/7863/17 та від 16.04.2020 р. в справі №159/4315/16-а про те, що певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.
Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 р. у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що до матеріалів справи відповідачами не надано доказів того, що спірні записи в трудовій книжці позивачці є сфальсифікованими або мають підробний характер, а отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсутні підстави для неврахування вказаних періодів роботи, відображених в трудовій книжці позивачки.
Крім того, суд апеляційної інстанції не приймає посилання пенсійного органу на відсутності інформації про реорганізацію підприємства, та зазначає наступне.
Судовим розглядом встановлено, що позивачка разом з заявою про призначення пенсії подавала архівні виписки від 10.02.2025 р., надані архівом з тимчасово окупованої території м. Красний Луч Луганської області, відповідно до яких, позивачка 29.05.1984 р. прийнята на роботу до Краснолуцького міськмолзаводу та звільнена 26.01.1998 р. В 1995 році Краснолуцький міськмолзавод перейменовано на дочірнє акціонерне товариство "Луганськмолпром" та на підставі наказу від 20.09.1996 р. № 117 Дочірнє підприємство перейменовано у Закрите акціонерне товариство "Краснолуцький міськмолзавод". Вказані архівні виписки завірені Адміністрацією міського округу муніципального утворення міського округу міста Красний Луч Луганської Народної Республіки та містять відмітку непідконтрольних територій.
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 р. № 1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України", територія Ровеньківського району Луганської області, до складу якого входить м. Красний Луч, де знаходиться вказане підприємство, входить до переліку населених пунктів, де проводилась антитерористична операція, та відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженому Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 р. № 376, є тимчасово окупованою територією з 07.04.2014 р.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 р. №1207-VII (в подальшому - Закон №1207-VII), тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону №1207-VII, на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Частиною 1 статті 17 Закону №1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Відповідно до ст. 18 Закону №1207-VII, громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Разом з цим, суд першої інстанції правильно зазначив, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах "Лоізіду проти Туречиини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать".
При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Враховуючи викладене, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться території проведення антитерористичної операції (на тимчасово окупованій території), як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивачки на соціальний захист та гарантоване її право на пенсійне забезпечення як громадянки, яка працювала з 29.05.1984 р. по 26.01.1998 р. на Краснолуцькому міськмолзаводі.
Із урахуванням вищевикладеного суд апеляційної інстанції вважає, що спірний період трудової діяльності позивачки підтверджено записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 18.06.1983 р., яка в силу законодавства є основним документом, що підтверджує страховий стаж, а тому відповідачі відмовляючи зарахувати періоди роботи позивача з 29.05.1984 р. по 26.01.1998 р. на Краснолуцькому міськмолзаводі діяли не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Таким чином суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаний період трудової діяльності підлягає врахуванню до страхового стажу позивачки.
Із урахуванням вищевикладеного суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суд першої інстанції про визнання противоправними та скасування рішень: Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 20.12.2024 р. № 204750022166, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 24.03.2025 р. № 204750022166, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 07.04.2025 р. № 204750022166 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи з 29.05.1984 р. по 26.01.1998 р. на підприємстві "Краснолуцький міськмолзавод" згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 18.06.1983 р., з урахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду, у зв'язку з чим вимоги апеляційної скарги відповідача задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; пу. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 по справі № 520/9918/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич