03 грудня 2025 р. Справа № 520/19651/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Сліденко А.В.) від 12.09.2025 по справі № 520/19651/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретного управлінського волевиявлення,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просила:
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 06.06.2025р. № 0331229-2418-2029-UA63140110000087562 про нарахування ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024р. у розмірі 17281,40 грн;
зобов'язати Головне управління ДПС у Харківській області зробити перерахунок податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки враховуючи пільгу відповідно до додатку № 5 рішення Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області XIII сесії VIII скликання № 419-VIII від 17 червня 2021 року “Про встановлення місцевих податків та зборів на території Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області», за 2024р. з винесенням нового податкового повідомлення-рішення, а саме: за кожний квадратний метр, що перевищує 100 кв.м. - 50%.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що контролюючим органом було неправильно розраховано грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за належний заявнику об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю складу - дробілки літ. А загальною площею 243,40 кв.м. за адресою - АДРЕСА_1 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 по справі № 520/19651/25 позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 06.06.2025р. № 0331229-2418-2029-UA63140110000087562 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі - 5090,70 грн.
Позов у решті вимог - залишено без задоволення.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (ідентифікаційний код - 40879107; місцезнаходження - 61057, м. Харків, вул. Григорія Сковороди, буд. 46) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 , місцезнаходження - АДРЕСА_2 ) 285,43 грн (двісті вісімдесят п'ять гривень 43 копійки) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2024 рік здійснено в автоматичному режимі засобами ІКС «Податковий блок» та за вищезазначений об'єкт сформовано податкове повідомлення - рішення від 06.06.2025 № 0331229 -2418-2009-UA631401100000087562 на суму 17281,40 грн, яке оскаржене платником податків. Вказує, що не дозволяється сільським, селищним, міським радам встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів. (підпункт 12.3.7 пункту 12.3 статті 12 ПК України). Отже, оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 06.06.2025 № 0331229- 2418-2009-UA631401100000087562 на суму 17281,40 грн для сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є обґрунтованим, документально підтвердженим та в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 02.12.2010 заявник набув право власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю (склад-дробілка) літ. “А-1» загальною площею - 243,40 кв.м., розміщену на земельній ділянці із кадастровим номером - 63211782700:01:000:0660 за адресою - АДРЕСА_1 (далі за текстом - Об'єкт), що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав (т. 1. а.с. 19) і відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
06.06.2025 без попереднього проведення будь-яких перевірок та без складання жодних письмових документів контролюючим органом - ГУ ДПС у Харківській області відносно майна заявника у вигляді Об'єкту було прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.06.2025 № 0331229-2418-2029-UA63140110000087562 про визначення грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024р. у розмірі - 17281,40 грн.
Відносно рішення контролюючого органу про визначення грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за Об'єкт позивачем було подано як заяву про звірку, так і адміністративну скаргу до ДПС України.
Листом ГУ ДПС у Харківській області від 09.05.2025 (т. 1 а.с. 32-34) та рішенням ДПС України від 04.07.2025 (т. 1 а.с. 37-39) заявника було повідомлено про те, що положення рішення Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області від 17.06.2021 № 419-VIII в частині встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 1% мінімальної заробітної плати (станом на 01 січня поточного звітного року) за 1 кв.м. будівель промисловості (для фізичних осіб) та зменшення цієї ставки на 50% за кожний квадратний метр об'єкта нежитлової нерухомості понад арифметичну величину площі - 100 кв.м. суперечать приписам Податкового кодексу України в частині встановлення пільг із сплати податків (зборів, обов'язкових платежів) стосовно зменшення ставки податку, а тому не підлягають застосуванню.
Не погодившись із винесеним контролюючим органом податковим повідомленням-рішенням, позивач звернулася до суду першої інстанції із вказаними вище позовними вимогами.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за Об'єкт у 2024р. повинен складати 7100,00 грн. (як 1% мінімальної заробітної плати за 1 кв. м. нерухомості за частину об'єкту нерухомого майна площею до 100 кв.м. включно) та 5090,7грн. ((як 0,5% мінімальної заробітної плати за 1 кв. м. нерухомості за частину об'єкту нерухомого майна площею понад 100 кв.м., а саме за 143,4кв.м.), а загалом - 12190,70 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Відповідно до ст. 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно та в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).
Приписами п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.
Положеннями пп. 12.4.1 п. 12.4 ст. 12 ПК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать, крім іншого: встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом.
Згідно з пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України, платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановленим цим Кодексом та законами з питань митної справи, що повністю узгоджується з приписами ст. 19 Конституції України щодо обов'язку кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За визначенням, наведеним у ст. 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Підстави та порядок обчислення та справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, врегульовано статтею 266 ПК України.
Згідно з пп. 266.1.1 п. 266.1 та 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, а об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
У відповідності до пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Згідно із пп. 266.4.2 п.266.4 ст.266 ПК України сільські, селищні, міські ради встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).
Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об'єктом оподаткування.
Відповідно до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Отже, виходячи з наведених норм права орган місцевого самоврядування (сільська, селищна чи міська рада) є тим органом, якому делеговано право встановлювати ставки податку на майно.
Суд апеляційної інстанції погоджується з позицією відповідача про те, що таке право органом місцевого самоврядування повинно реалізовуватися виходячи із вимог Податкового кодексу України, яким визначено ставки податку, об'єкти оподаткування, база оподаткування.
В той же час, суд апеляційної інстанції не може погодитися з позицією відповідача про те, що у спірному випадку органом місцевого самоврядування фактично встановлено пільгові ставки для окремих платників податків, що прямо заборонено пп. 12.3.7 п. 12.3 ст. 12 ПК України.
Так, відповідно пп. 12.3.7 п. 12.3 ст. 12 ПК України не дозволяється сільським, селищним, міським радам встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів.
З матеріалів справи судом встановлено, що Слобожанською селищною радою Чугуївського району Харківської області XIII сесії VIII скликання рішенням № 419-VIII від 17 червня 2021 року «Про встановлення місцевих податків та зборів на території Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області» було встановлено ставки податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки та додатком № 5 до цього рішення надалися пільги з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки для фізичних осіб. Вказане рішення набуло чинності з 01.01.2022 року.
Додатком 1 до рішення Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області XIII сесії VIII скликання № 419-VIII від 17 червня 2021 року визначено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, на будівлі сільськогосподарського призначення за класом 1271, встановлено 1% ставки податку на нерухоме майно до якого відноситься і майно позивача, що нею не заперечується.
Цим же рішенням в додатку № 5 рада надала пільги для фізичних осіб зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме: «Об'єкти нежитлової нерухомості, загальна площа яких перевищує 100 кв.м., що перебуває у власності фізичних осіб та розташовані на території Слобожанської селищної ради, за кожний кв.м., що перевищує 100 кв.м. - 50%.
Колегія суддів зазначає, що приписами ПК України запроваджена заборона на встановлення індивідуальних пільгових ставок для окремих юридичних осіб та фізичних осіб, тобто конкретно визначених юридичних та фізичних осіб, чого у спірному випадку місця не мало, оскільки рішення Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області XIII сесії VIII скликання № 419-VIII від 17 червня 2021 року не містить переліку юридичних та фізичних осіб для яких встановлюються пільгові ставки податку.
Також колегія суддів зазначає, що предметом оскарження у цій справі є виключно податкове повідомлення-рішення відповідача, прийняте ним на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених пп. 20.1.18 п. 20.1 ст. 20 та пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України щодо визначення податкового зобов'язання.
Правомірність рішення органу місцевого самоврядування не є предметом оскарження в цій справі, повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів хоча і визначені в тому числі Податковим кодексом України, проте є виключною «правовстановлюючою» компетенцією цих органів, правомірність реалізації якої не має перевірятися в межах цієї справи.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним судом, зокрема у постановах від 15.05.2019 у справі № 825/1496/17, від 09.07.2019 у справі № 766/10437/17, від 30.05.2022 у справі № 807/1293/17.
В постанові Верховного Суду від 09.10.2025 у справі № 280/9089/24, спірні правовідносини в якій є подібними у цій справі, зроблено такі висновки:
- органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради) наділені повноваженнями на встановлення пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для фізичних та юридичних осіб щодо об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Така пільга встановлюється з урахуванням мінімального значення загальної площі об'єкта/об'єктів житлової нерухомості та максимального значення загальної площі об'єкта/об'єктів оподаткування, що належать на праві власності платникам податків - фізичним особам, які встановлені у підпунктах 266.4.1, 266.4.3 пункту 266.4 статті 264 ПК України. Способи надання пільги органом місцевого самоврядування конкретизовані в пункті 30.9 статті 30 ПК України, і одним із них є встановлення зниженої (в тому числі, нульової) ставки податку чи збору. Встановлення пільги із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у вигляді нульової ставки в межах допустимої загальної площі не вказує на втручання в базу оподаткування;
- рішення Запорізької міської ради від 28 січня 2015 року № 5 (з урахуванням рішень про внесення змін до нього) є нормативно-правовим актом, приписи якого зокрема змінюють для позивача права та обов'язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб'єктом владних повноважень відповідно до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади, а також згідно з приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України. Дане рішення не визнано протиправним, не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов'язковим як для позивача, так і для відповідача у справі.
- за умови чинності рішення Запорізької міської ради від 28 січня 2015 року № 5 та інших рішень, якими до нього вносилися зміни, у відповідача не було правових підстав для їх незастосування під час визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Отже, в межах спірних правовідносин прийняті органами місцевого самоврядування рішення, є нормативно-правовими актами, приписи яких зокрема змінюють для позивача права та обов'язки. Такі рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов'язковими як для позивача, так і для відповідача у справі.
Колегія суддів зазначає, що встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та обов'язковими.
Таким чином, враховуючи встановлені у цій справі обставини справи, приймаючи до уваги вищенаведені висновки Верховного Суду, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині визначення грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 5090,70 грн.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті судового рішення у цій справі, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 по справі № 520/19651/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко