03 грудня 2025 р. Справа № 520/11706/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Ніколаєва О.В.) від 18.09.2025 по справі № 520/11706/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просила:
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 11.11.2022 № 0637934-2416-2030 за 2021 на суму 72219,60 грн;
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 11.11.2022 № 0637933-2416-2030 за 2021 на суму 49896,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідачем неправильно визначено ставку податку для об'єктів нежитлової нерухомості у розмірі 1% (замість 0,1%) при нарахуванні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 по справі № 520/11706/23 позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 11.11.2022 № 0637933-2416-2030 за 2021 в частині нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у сумі 49896,00 грн.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 11.11.2022 № 0637934-2416-2030 за 2021 в частині нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у сумі 72219,60 грн.
Стягнуто з Головного управління ДПС в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що в автоматичному режимі було нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2021 рік та сформовано оскаржувані Позивачем податкові повідомлення-рішення від 11.11.2022 № 0637934-2416-2030 на суму 80244,00 грн. та № 0637933-2416-2030 на суму 55440,00 грн. Вказує, що ОСОБА_1 , зареєстрована платником єдиного податку 2 групи. Основний вид діяльності - 46.90 - неспепіалізована оптова торгівля. Згідно наданої заяви про застосування спрощеної системи оподаткування, місце проведення підприємницької діяльності є місце реєстрації, а саме, за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно даних ІТС «Податковий блок» повідомлення про об'єкти оподаткування за Формою № 20-ОПП не надавала. Зважаючи на викладене, при формуванні податкових повідомлень-рішень з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік застосована ставка податку відповідно до Рішення Харківської міської ради від 22.02.2017 № 542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» (далі - Рішення № 542) зі змінами та доповненнями внесеними згідно з рішенням Харківської міської ради 23 сесія 7 скликання від 28.11.2018 № 1284/18 - будівлі торгівельні. Ставка податку у 2021 році становила 1 % від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на січень відповідного року (6 000,00 грн). Таким чином, ставка податку у 2021 році дорівнювала 60,00 гривень. Також вказує, що Позивача не було позбавлено можливості надати до податкового органу уточнюючі документи щодо характеристик оподаткованих будівель для вірного розрахунку податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, шляхом застосування вірних коефіцієнтів для обчислення такого податку. Отже, саме Позивач мав право на звернення до контролюючого органу з метою надання відповідних документів та проведення звірки щодо об'єктів оподаткування. Зворотного механізму положеннями ПК України не передбачено.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником нерухомого майна: нежитлових будівель, а саме:
- виробничого будинку літ "ВЦ-1" з призначенням "цех", загальною площею 1337,4 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , придбаний на підставі договору купівлі-продажу від 28.03.2007, який посвідчений приватним нотаріусом Науменко О.М. за № 308, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових правочинів від 24.12.2014;
- виробничого будинку літ "ВМ-1" з призначенням "цех", загальною площею 924,0 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , придбаний на підставі договору купівлі-продажу від 28.03.2007, який посвідчений приватним нотаріусом Науменко О.М. за № 308, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових правочинів від 28.03.2007.
Згідно експлікації технічного паспорту виготовленого Харківським міським бюро технічної інвентаризації будівля літ. "ВМ-1", загальною площею 924,0 кв. м., яка розташована за адресою: місто Харків, вулиця Плиткова, 12 - є цехом.
Згідно експлікації технічного паспорту виготовленого Харківським міським бюро технічної інвентаризації будівля літ. "ВЦ-1", загальною площею 1337,4 кв. м., яка розташована за адресою: місто Харків, вулиця Плиткова, 12 - є цехом.
Позивач зареєстрована платником єдиного податку 2 групи 10%. Основний вид діяльності 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля. Згідно наданої заяви про застосування спрощеної системи оподаткування, місце проведення підприємницької діяльності є місце реєстрації, а саме, за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно даних ІТС “Податковий блок» повідомлення про об'єкти оподаткування за формою № 20-ОПП не надано.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав, відповідно до договору найму нежитлових приміщень від 17.05.2017 № 1798, позивач офіційно надала ці будівлі в оренду ТОВ “ТЕХНО-ЛОГІСТИКА» код ЄДРПОУ 35069972 до 17.05.2032.
В автоматичному режимі засобами ІКС “Податковий блок» позивачу сформовано податкові повідомлення-рішення про визначення податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021:
- за нежитлову будівлю, літ."ВМ-1", загальною площею 924,0 кв. м., яка розташована за адресою: місто Харків, вулиця Плиткова, 12, із застосуванням ставки 1% (як за будівлі торгівельні) відповідно до рішення Харківської міської ради “Про місцеві податки і збори у місті Харкові» від 22.07.2017 № 542/17, а саме податкове повідомлення-рішення від 11.11.2022 № 0637933-2416-2030 у сумі 55440,00 грн. Розрахунок податкового зобов'язання: 924,0 кв.м х (6000,00 грн х 1%) = 55440,00 грн, де 924,0 кв.м - загальна площа об'єкта оподаткування; 6000 грн - мінімальна заробітна плата на 1 січня звітного 2021 року; 1% - ставка податку;
- за нежитлову будівлю, літ."ВЦ-1", загальною площею 1337,4 кв. м., яка розташована за адресою: місто Харків, вулиця Плиткова, 12, із застосуванням ставки 1% (як за будівлі торгівельні) відповідно до рішення Харківської міської ради “Про місцеві податки і збори у місті Харкові» від 22.07.2017 № 542/17, а саме податкове повідомлення-рішення від 11.11.2022 № 0637934-2416-2030 у сумі 80244,00 грн. Розрахунок податкового зобов'язання: 1337,40 кв.м х (6000,00 грн х 1%) = 80244,00 грн, де 1337,40 кв.м - загальна площа об'єкта оподаткування; 6000 грн - мінімальна заробітна плата на 1 січня звітного 2021 року; 1% - ставка податку.
Зазначені податкові повідомлення-рішення надіслані позивачу листом № 6130122253379 від 12.01.2023 засобами поштового зв'язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою: АДРЕСА_1 та вручені останньому 17.01.2023.
Позивач не погоджуючись з використанням ставки податку (1%) та вважаючи частково протиправними оскаржувані податкові повідомлення-рішення, звернулася до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем помилково визначено до якого типу нежитлової нерухомості відносяться нежитлові будівлі позивача, та помилково визначено ставку податку для об'єктів нежитлової нерухомості у розмірі 1 відсотка при нарахуванні позивачу податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, оскільки необхідно застосовувати правильну ставку 0,1% за об'єкт нерухомості до якого застосовується ставка "інші будівлі".
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України (далі по тексту -ПК України).
Відповідно до пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України, об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об'єктами житлової нерухомості.
До об'єктів нежитлової нерухомості відносяться: будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; будівлі промислові та склади; будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; інші будівлі.
Згідно із п. 7.1.3 п. 7.1 ст. 7, п. 23.1 ст. 23, п. 24.1 ст. 24 ПК України, під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи, зокрема, база оподаткування. Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування. База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання. Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку.
Відповідно до пп. 16.1.4 п.16.1 ст. 16 ПК України, платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановленим цим Кодексом та законами з питань митної справи, що повністю узгоджується з приписами ст. 19 Конституції України щодо обов'язку кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно із ст. 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп. 266.1.1 п. 266.1 ст.261 ПК України).
Згідно із пп. 266.3.1 та 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України).
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що для справляння податку у порядку ст. 266 ПК України визначальними кваліфікуючими ознаками кожного окремого об'єкту нерухомого майна (будівлі чи приміщення) як об'єкту стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є: відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; місце розташування об'єкта (тобто адреса будівлі), 3) технічні характеристики об'єкта (тобто тип будівлі чи категорія будівлі, площа об'єкту тощо).
Для визначення бази оподаткування необхідно встановити як використовує позивач належні їй приміщення, чи застосовуються до неї пільги, передбачені чинним законодавством.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду, яка викладена по постанові від 07.03.2023 у справі № 140/2387/19.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з пп. 266.7.1 п. 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України).
Рішенням 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання Про місцеві податки і збори у місті Харкові від 22.02.2017 № 542/17 зі змінами та доповненнями, яке є чинним, відповідно до Податкового кодексу України, на підставі ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, керуючись ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено на території міста Харкова на 2017 рік та наступні роки місцеві податки і збори: п. 1.1. податок на майно, який складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно з пп. 1 - 3 Додатку № 1 до вищезазначеного рішення ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування.
Так, пунктом 5 зазначеного вище Додатку № 1 встановлено ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах: 1) будівлі готельні - 1 відсоток; 2) будівлі офісні - 1 відсоток; 3) будівлі торговельні - 1 відсоток; 4) гаражі - 0,1 відсотка; 5) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; 6) господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; 7) інші будівлі - 0,1 відсотка.
Отже, ставка податку коливається в залежності від цільового призначення нежитлового приміщення, яке перебуває у власності особи.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Класифікацію будівель залежно від їх функціонального призначення наведено у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому та введеному в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, чинний з 01 січня 2001 року (далі - ДК 018-2000).
Відповідно до вказаного ДК 018-2000 об'єктами класифікації є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
У розділі 1 ДК 018-2000 наведено визначення, згідно з яким: споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт; будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів; інженерні споруди - це об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та ін.
Згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, будівлі офісні віднесено до підрозділу “Будівлі нежитлові» група 122 “Будівлі офісні» клас 1220 “Будівлі офісні», який в свою чергу включає підкласи: будівлі, що використовуються як приміщення для конторських та адміністративних цілей, в тому числі для промислових підприємств, банків, поштових відділень, органів місцевого управління, урядових та відомчих департаментів та т. ін., центри для з'їздів та конференцій, будівлі органів правосуддя, парламентські будівлі.
Згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, будівлі торговельні віднесено до підрозділу “Будівлі торговельні» група 123 “Будівлі торговельні» клас 1230 “Будівлі торговельні», який в свою чергу включає підкласи: торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні тощо, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування, будівлі торговельні інші.
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Колегія суддів зазначає, що ДК 018-2000 використовується у даному випадку не для визначення ставок оподаткування, а виключно для визначення статусу нежитлового приміщення, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації будівлі.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 822/2624/16 та в ухвалі Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 520/2983/22.
Судовим розглядом встановлено, що спірне нерухоме майно належало у відповідному податковому періоді позивачці на праві власності та сторонами ця обставина не заперечуються.
З матеріалів справи судом встановлено, що об'єктом оподаткування, за яким обраховано спірні податкові зобов'язання, є нежитлові будівлі:
- літ "ВМ-1", загальною площею 924,0 кв. м., яка згідно експлікації технічного паспорту виготовленого Харківським міським бюро технічної інвентаризації є цехом;
- літ "ВЦ-1", загальною площею 1337,4 кв. м., яка згідно експлікації технічного паспорту виготовленого Харківським міським бюро технічної інвентаризації є цехом.
Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що згідно інформаційних баз ІТС «Податковий блок» ОСОБА_1 , перебуває на обліку як фізична особа - підприємець в ГУ ДПС, платник єдиного податку 2 групи, основним видом діяльності визначено - неспеціалізована оптова торгівля, а отже платник отримує дохід з даного виду діяльності, колегія суддів зазначає, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав, відповідно до договору найму нежитлових приміщень від 17.05.2017 № 1798, позивач надала ці будівлі в оренду ТОВ “ТЕХНО-ЛОГІСТИКА» код ЄДРПОУ 35069972 до 17.05.2032.
Доказів використання позивачем належної їй нежитлової будівлі у торговельному або виробничому процесі відповідачем до суду не надано, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що не можна достеменно стверджувати про використання позивачем нежитлової будівлі у господарській діяльності (торгівлі), спираючись лише на те, що позивач є платником єдиного податку 2 групи 10%, одним з видів діяльності якого, є неспеціалізована оптова торгівля.
Отже, відповідно до Державного класифікатора ДК 018-2000 у сукупності із даними технічних паспортів слід визначити приналежність об'єктів нерухомості за своїм функціональним призначенням до класу «Інші будівлі», які підлягають оподаткуванню за ставкою 0,1 відсотка, а не 1 відсоток, як обчислено відповідачем, а тому ним необґрунтовано кваліфіковано нежитлову власність позивача, у якості об'єкту оподаткування податком на нерухоме майно за ставкою 1% як до будівель готельних, офісних, торгівельних або для публічних виступів, оскільки відомостей про те, що такі докази існували у розпорядженні суб'єкта владних повноважень на момент видання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, матеріали справи не містять.
Щодо посилань ГУ ДПС в Харківській області на невиконання позивачем обов'язку щодо звірки даних, суд зазначає, що право платника податків ініціювати проведення звірки даних не може вважатись обов'язковим порядком досудового врегулювання спору та жодним чином не нівелює висновок суду про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.
Водночас, відповідачем не надано до матеріалів справи документів, які б підтверджували обґрунтованість винесення оскаржуваного рішення, зокрема із зазначенням відомостей щодо цільового призначення нежитлової будівлі, як офісної будівлі.
Крім того, за відсутності такої інформації, контролюючий орган мав вжити заходів, спрямованих на з'ясування типу (цільового призначення) вказаної будівлі для визначення розміру ставки податку, а не на власний розсуд, без законного на те обґрунтування довільно визначати ставку податку.
Стосовно посилань відповідача на те, що позивачем не подані до контролюючого органу повідомлення за формою № 20-ОПП, колегія суддів зазначає, що не подання суб'єктом господарювання повідомлення за формою № 20-ОПП є підставою для накладення штрафу чи віднесення платника податків до Критеріїв ризиковості платника податку, проте не може слугувати доказом того, що такі об'єкти є будівлями торгівельними.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті судового рішення у цій справі, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 по справі № 520/11706/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко