04 грудня 2025 року справа №200/1883/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року у справі № 200/1883/25 (головуючий І інстанції Молочна І.С.) за позовом адвоката Степанової Ольги Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Адвокат Степанова Ольга Володимирівна в інтересах ОСОБА_1 , позивача, звернувся з позовом до Донецького окружного адміністративного суду з вимогами до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про зарахування до її страхового та пільгового стажу роботи за Списком №2 періодів роботи на Шахті “Росія» та шахті “Котляревська» ДП “Селідіввугілля» з березня 2010 року по грудень 2010 року включно та з січня 2021 року по липень 2024 року включно та здійснення перерахунку пенсії з урахуванням спірного періоду та заробітної плати з березня 2010 року по грудень 2010 року включно, з січня 2021 року по липень 2024 року включно; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового та до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком №2 періоди роботи на Шахті “Росія» та шахті “Котляревська» ДП “Селідіввугілля» (код страхувальника 33621594) з березня 2010 року по грудень 2010 року включно, з січня 2021 року по липень 2024 року включно та здійснити перерахунок пенсії з урахуванням спірного періоду та заробітної плати з березня 2010 року по грудень 2010 року включно, з січня 2021 року по липень 2024 року включно з урахуванням приписів частини четвертої статті 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 05 лютого 2025 року позивач через особистий електронний кабінет на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України звернулася до відповідача із заявою, в якій просила зарахувати до страхового та пільгового стажу роботи за Списком №2 період роботи на Шахті “Росія» та шахті “Котляревська» ДП “Селідіввугілля» з березня 2010 року по грудень 2010 року включно, з січня 2021 року по липень 2024 року включно, та здійснити перерахунок пенсії з урахуванням спірного періоду та заробітної плати з березня 2010 року по грудень 2010 року включно , з січня 2021 року по липень 2024 року включно. До заяви були додані скановані документи - паспорт, рнокпп, трудова книжка, ОК-5. За результатами розгляду заяви листом вих.№4922-2726/П-02/8-0500/25 від 28 лютого 2025 року відповідач фактично відмовив у задоволенні заяви позивача про перерахунок пенсії на підставі того, що за періоди роботи за Списком №2 з березня 2010 року по грудень 2010 року та з січня 2021 року по липень 2024 року відомості про сплату страхових внесків не відображені в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного страхування. Також, зазначено, що до заяви на перерахунок пенсії від 03 жовтня 2023 року позивач не долучила довідку, що підтверджує пільговий характер роботи по Списку №2 та накази про проведення атестації робочих місць на підприємстві, тому пільговий стаж по Списку №2 після призначення пенсії по 30 червня 2020 року не враховувався.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року у справі № 200/1883/25 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонд України в Донецькій області щодо не здійснення з 01 лютого 2025 року перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 із врахуванням суми заробітної плати за періоди з 01 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року, з 01 січня 2021 року по 31 липня 2024 року, та не зарахуванням до загального страхового стажу періоду роботи з 01 липня 2023 року по 31 липня 2024 року, до пільгового страхового стажу за Списком №2 періоду з 01 січня 2021 року по 31 липня 2024 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01 липня 2023 року по 31 липня 2024 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до пільгового страхового стажу за Списком №2 ОСОБА_1 період роботи з 01 січня 2021 року по 31 липня 2024 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 01 лютого 2025 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, із зарахуванням до загального страхового стажу періоду роботи з 01 липня 2023 року по 31 липня 2024 року, до пільгового страхового стажу за Списком №2 періоду з 01 січня 2021 року по 31 липня 2024 року, врахуванням відомостей про суми заробітної плати за періоди з 01 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року, з 01 січня 2021 року по 31 липня 2024 року, та з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обгрунтовано відзив на позовну заяву.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV з 25 листопада 2014 року, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до прокольного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (м.Селидове) №914620151647 про перерахунок пенсії 15 серпня 2024 року здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01 серпня 2024 року, вид перерахунку: “Факт працевлаштування/звільнення».
05 лютого 2025 року позивач через вебпортал Пенсійного фонду України звернувся із заявою (клопотанням) №ВЕБ-05001-Ф-С-25-021777 про перерахунок пенсії, якою повідомила адресата, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вказала, що згідно даних пенсійної справи страховий стаж складає 40 років 0 місяців 11 днів, з яких стаж до 01 січня 2004 року 24 роки 2 місяця 27 днів, після 01 січня 2004 року стаж 15 років 9 місяців 14 днів, в тому числі робота за Списком №2 - 5 років 7 місяців 8 днів. Між тим, записами в трудовій книжці серії НОМЕР_2 підтверджено трудову діяльність, зокрема, в період з 01 січня 2004 року по 31 липня 2024 року у СП Шахта “Росія» ДП “Селидіввугілля» , ВП Шахта “Росія» ДП “Донецька вугільна енергетична компанія», ВП Шахта “Росія» ДП “Селидіввугілля», ВП “Шахта “Котляревська» ДП “Селидіввугілля». Відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Крім того, в Індивідуальних відомостях про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5) є відомості про спецстаж роботи (код підстави для обліку ЗПЗ013Б1) , починаючи з січня 2001р. по липень 2024 року включно та відомості про щомісячну заробітну плату на зазначених вище підприємствах, зокрема, - з березня 2010 року по грудень 2010 року включно, з січня 2021 року по липень 2024 року включно (код страхувальника 33621594). Згідно Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування органам ПФУ, Звіт до органів Пенсійного фонду подається страхувальником або відповідальною особою страхувальника. Заявник зазначив, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку (в індивідуальних відомостях про застраховану особу - позивача (Форма ОК-5)) відомостей про сплату підприємством-роботодавцем страхових внесків(єдиного внеску) для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення мене права на належну пенсію. Таким чином, орган Пенсійного фонду України неправомірно не зарахував вказаний період в повному обсязі до страхового та пільгового стажу, чим порушив пенсійні права позивача.
Зверненням №ВЕБ-05001-Ф-С-25-021777 від 05 лютого 2025 року позивач просив зарахувати до страхового та пільгового стажу роботи за Списком №2 період роботи на Шахті “Росія» та шахті “Котляревська» ДП “Селідіввугілля» (код страхувальника 33621594) з березня 2010 року по грудень 2010 року включно, з січня 2021 року по липень 2024 року включно; здійснити перерахунок пенсії з урахуванням спірного періоду та заробітної плати з березня 2010 року по грудень 2010 року включно, з січня 2021 року по липень 2024 року включно; результати розгляду заяви облікувати в особистому електронному кабінеті на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України (https://portal.pfu.gov.ua/), з обов'язковим додаванням рішення за результатами розгляду. Також наголошено, що означена заява є заявою про перерахунок пенсії, і не може розглядатися в порядку Закону України “Про звернення громадян» (відповідно до правової позиції Верховного Суду - постанова від 27 листопада 2019 року у справі №748/696/17).
28 лютого 2025 року відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, листом вих.№4922-2726/П-02/8-0500/25 надав відповідь на заяву позивача від 05 лютого 2025 року №ВЕБ-05001-Ф-С-25-021777, яка зареєстрована за вх.№2726/П-0500-25, та розглянута відповідно до Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР “Про звернення громадян». Так, пенсійний орган за результатом розгляду заяви роз'яснив положення Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР “Про звернення громадян», вказав, що подана заява на перерахунок пенсії не відповідає вимогам пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, тому вона кваліфікована та зареєстрована як звернення громадян від 05 лютого 2025 року №2726/П-0500-25. Пенсійний орган повідомив адресатові, що на підставі заяви від 03 жовтня 2023 року №2841 здійснено перерахунок пенсії по стажу згідно з частиною четвертою статті 42 Закону №1058 з 01 жовтня 2023 року. За даними електронної пенсійної справи страховий стаж враховано по 30 червня 2020 року відповідно сплаченим внескам, що складає 43 роки 8 місяців 25 днів, із них 5 років пільгової роботи по Списку №2. Також повідомив, що для зарахування до страхового та пільгового стажу по Списку № 2 періодів роботи: з березня 2010 року по грудень 2010 року і з січня 2021 року по липень 2024 року включно та для врахування сум заробітної плати з березня 2010 року по грудень 2010 року відсутні законні підстави, оскільки відомості про сплату страхових внесків не відображені в реєстрі страхованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Повідомлено, що оскільки до заяви на перерахунок пенсії від 03 жовтня 2023 року не долучено довідку, що підтверджує пільговий характер роботи по Списку №2 та накази про проведення атестації робочих місць на підприємстві, відсутні підстави для врахування пільгового стажу по Списку №2 після призначення пенсії по 30 червня 2020 року.
Отже, страховий та пільговий стаж визначено згідно з чинним законодавством.».
Позивач, не погодившись із такими діями відповідача, звернувся із цим позовом до суду.
Судом встановлено, що відповідно до записів №18-23 трудової книжки серії НОМЕР_2 від 10 квітня 1982 року, на ім'я ОСОБА_1 , позивач:
- з 15 квітня 2009 року по 31 липня 2024 року - працювала на посаді машиніста підіймальних машин та звільнена за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію за віком, з Відокремленого підрозділу “Шахта “Котляревська» Державного підприємства “Селидіввугілля».
Відповідно до розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 , форми РС-Право, період роботи позивача з 15 квітня 2009 року по 31 січня 2015 року зараховано до загального страхового та пільгового стажу за Списком №2, період роботи з 01 лютого 2015 року по 30 червня 2023 року зараховано виключно до загального страхового стажу позивача, період з 01 липня 2023 року по 31 липня 2024 року не зараховано до страхового стажу позивача. Загальний страховий стаж позивача складає 43 роки 08 місяців 25 днів, в тому числі пільговий стаж, робота за Списком №2, - 5 років 07 місяців 08 днів.
Випискою з індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 , форми ОК-5, яка сформована 26 березня 2025 року, підтверджено, що за періоди з 01 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року, з 01 січня 2021 року по 31 липня 2024 року підприємством-страхувальником страхові внески за позивача не сплачено. Крім того, підтверджено, що за періоди з 01 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року, з 01 січня 2021 року по 31 липня 2024 року наявні суми заробітку для нарахування пенсії (грн), які виплачувались позивачу Відокремленим підрозділом “Шахта “Котляревська» Державного підприємства “Селидіввугілля». Також, зокрема, у 2010-2024 роках позивач має облікований спеціальний стаж за кодом ЗПЗ013Б1.
Отже, спірним питанням у справі є допущення відповідачем бездіяльності під час розгляду заяви позивача про зарахування до її страхового та пільгового стажу роботи за Списком №2 періодів роботи з березня 2010 року по грудень 2010 року включно та з січня 2021 року по липень 2024 року включно, та не здійснення перерахунку пенсії з урахуванням спірних періодів та заробітної плати.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керувався наступним.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII “Про пенсійне забезпечення» та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №1058-ІV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 44 Закону №1058-ІV порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058-ІV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з абзацом першим частини третьої статті 24 Закону №1058-ІV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Як встановлено судом вище, випискою з індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 , форми ОК-5, яка сформована 26 березня 2025 року, підтверджено, що за періоди з 01 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року, з 01 січня 2021 року по 31 липня 2024 року підприємством-страхувальником страхові внески за позивача не сплачено.
Разом із цим, відповідно до розрахунку страхового стажу, форми РС-Право, до загального страхового стажу ОСОБА_1 зараховано періоди роботи включно по 30 червня 2023 року.
Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону №1058-XV.
Частинами четвертою-шостою, дев'ятою, десятою, дванадцятою статті 20 Закону №1058-IV встановлено, що сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення.
Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники - фізичні особи, які не мають банківських рахунків, сплачують страхові внески шляхом готівкових розрахунків через банківські установи.
Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць; для страхувальників, зазначених у пункті 5 статті 14 цього Закону, - квартал.
Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду; у разі сплати сум страхових внесків готівкою - день внесення страхувальником коштів у банківську установу чи відділення зв'язку для перерахування на банківські рахунки органу Пенсійного фонду.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Пунктом 10 частини першої статті 1 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) передбачено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Частиною першою статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.
Відповідно до частини другої статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (пункт 171.1 статті 171).
Нормами статті 106 Закону №1058-XV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Як зазначив Європейський Суд з прав людини у справі Latvia (пункт 77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18 лютого 2009 року) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.
У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява №38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні або перерахунку пенсії позивачу періодів його роботи.
Аналогічна позиція викладена Верховним судом у постановах від 09 вересня 2019 року у справі №242/5448/16-а та від 31 жовтня 2019 року у справі №235/7373/16.
Відтак, відповідачем при перерахунку пенсії позивача безпідставно не зараховано до загального страхового стажу позивача період роботи з 01 липня 2023 року по 31 липня 2024 року.
Підсумовуючи, суд зазначає, що за результатом розгляду справи не знайшли підтвердження доводи відповідача щодо не підтвердження загального страхового стажу позивача за період з 01 липня 2023 року по 31 липня 2024 року, тому зазначений період роботи підлягає зарахуванню до загального страхового стажу позивача.
Разом із цим, суд звертає увагу представника позивача, що періоди роботи з 01 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року та з 01 січня 2021 року по 30 червня 2023 року вже зараховано до загального страхового стажу позивача, тому повторному зарахуванню вони не підлягають. Отже, позовні вимоги в цій частині є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, до набрання чинності Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України “Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із частиною третьою статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
При цьому, суд зазначає що положеннями статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (зі змінами) (далі - Порядок №637).
Положеннями статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В силу вимог абзацу 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Разом із цим, Порядок №637, застосовується в разі коли відсутня трудова книжка, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17.
Як передбачено частиною п'ятою статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, (далі - Порядок №22-1) заява про призначення, перерахунок, поновлення, продовження пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4); заява про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном (додаток 9) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
На підставі пункту 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:
ідентифікує заявника (його представника);
надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного стажу роботи. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;
з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;
видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Як встановлено судом вище, матеріали справи не містять доказів пропозиції суб'єкта владних повноважень на адресу позивача надати додаткові документи після прийняття його заяви від 05 лютого 2025 року, яка за своєю суттю є заявою про перерахунок пенсії.
Водночас, з аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що використання норм Постанови №637 шляхом надання уточнюючих довідок про підтвердження спеціального стажу має місце лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників.
Як встановлено судом вище, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач з 15 квітня 2009 року по 31 липня 2024 року працювала на посаді машиніста підіймальних машин та звільнена за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію за віком, з Відокремленого підрозділу “Шахта “Котляревська» Державного підприємства “Селидіввугілля», що є її безперервним трудовим стажем.
Разом із цим, відповідно до розрахунку страхового стажу позивача, форми РС-Право, період роботи позивача з 15 квітня 2009 року по 31 січня 2015 року зараховано до загального страхового та пільгового стажу за Списком №2, період роботи з 01 лютого 2015 року по 30 червня 2023 року зараховано виключно до загального страхового стажу позивача, період з 01 липня 2023 року по 31 липня 2024 року не зараховано взагалі.
Крім того, судом встановлено, що відповідно до виписки з індивідуальних відомостей про застраховану особу, форми ОК-5, у 2010-2024 роках позивач має облікований спеціальний стаж за кодом ЗПЗ013Б1.
Відповідно до постанов Правління Пенсійного фонду України від 10 червня 2004 року №7-6 “Про затвердження Порядку формування і подачі органам ПФУ відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування», від 05 листопада 2009 року №26-1 “Про Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування органам Пенсійного фонду України», від 08 жовтня 2010 року №22-2 “Про Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», встановлено наступні коди підстав та відповідні їм назви посад та робіт.
ЗПЗ013Б1: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Враховуючи дані форми ОК-5 (відомості по спеціальному стажу) позивача, суд висновує, що страхувальник зазначав код підстав для обліку спецстажу, зокрема, у 2010-2024 роках - ЗПЗ013Б1, що відноситься до Списку №2.
Суд зауважує, що представник позивача у позовних вимогах зазначив, що періоди роботи з березня 2010 року по грудень 2010 року включно, з січня 2021 року по липень 2024 року включно необхідно зарахувати до страхового та до пільгового стажу позивача за Списком № №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Водночас, як вбачається з розрахунку страхового стажу позивача, форма РС-Право, визначений представником позивача в позовних вимогах період роботи з 01 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року вже зараховано до пільгового страхового стажу позивача за Списком №2, а період з 01 січня 2021 року по 31 липня 2024 року, що є безперервним трудовим стажем позивача, не зараховано відповідачем до пільгового страхового стажу позивача за Списком №2.
Доказів протилежного матеріали розглядаємої справи не містять.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року за №1451/11731, встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому, до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Списки №1, 2 затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173 застосовуються до пільгової роботи до 31 грудня 1991 року; якщо пільгова робота продовжується після 01 січня 1992 року (або тільки почалася після цієї дати), але не більше як до 11 березня 1994, - застосовуються Списки №1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року №10; якщо пільгова робота продовжується після 11 березня 1994 року (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 16 січня 2003 року, - застосовуються Списки №1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року №162; після 16 січня 2003 року та до 03 серпня 2016 року, - застосовуються Списки №1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року №36; а вже з 03 серпня 2016 року, - застосовуються Списки №1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року №461.
Відповідно до пункту 1.1.а підрозділу 1а Розділу 1 “Відкриті гірничі роботи та роботи на поверхні» Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року №36, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають робітники, які працюють на посадах “Машиністи підіймальних машин».
Разом із цим, як встановлено судом вище, трудова книжка позивача містить належним чином здійснені записи щодо роботи позивача у період з 01 січня 2021 року по 31 липня 2024 року на посаді машиніста підіймальних машин у Відокремленому підрозділі “Шахта “Котляревська» Державного підприємства “Селидіввугілля». Записи про зазначені періоди роботи засвідчені відповідними печатками підприємств і дефектів їх вчинення не мають, що не заперечується відповідачем.
З огляду на наведене, враховуючи сукупність належних та допустимих доказів, суд дійшов висновку, що записи у трудовій книжці підтверджують пільговий характер роботи позивача з 01 січня 2021 року по 31 липня 2024 року, що надає право включення спірного періоду роботи до пільгового стажу.
Разом із цим, суд звертає увагу представника позивача, що період роботи з 01 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року вже зараховано до пільгового страхового стажу позивача, тому повторному зарахуванню він не підлягає. Отже, позовні вимоги в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.
Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17, від 05 серпня 2020 року у справі №127/9289/17.
Незарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в пункту 3.1 Рішення Конституційного Суду України у справі від 29.06.2010 № 1-25/2010 зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.
Таким чином, позовній вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Крім того, згідно з частиною першою статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Відповідно до частини четвертої статті 45 Закону №1058-IV перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки:
у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа;
у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (абзац 1 частини п'ятої статті 45 Закону №1058-IV).
Як встановлено судом вище, випискою з індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 , форми ОК-5, яка сформована 26 березня 2025 року, підтверджено, що за періоди з 01 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року, з 01 січня 2021 року по 31 липня 2024 року підприємством-страхувальником страхові внески за позивача не сплачено. Крім того, підтверджено, що за періоди з 01 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року, з 01 січня 2021 року по 31 липня 2024 року наявні суми заробітку для нарахування пенсії (грн), які виплачувались позивачу Відокремленим підрозділом “Шахта “Котляревська» Державного підприємства “Селидіввугілля».
Отже, у періоди з 01 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року, з 01 січня 2021 року по 31 липня 2024 року заробітна плата підприємством-страхувальником виплачувалась позивачу в повному обсязі. Протилежного відповідачем в межах цієї справи не доведено.
Відтак, суд враховує, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо сплати страхових внесків, тому відповідач при перерахунку пенсії позивача повинен врахувати заробітну плату позивача за періоди його роботи з 01 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року, з 01 січня 2021 року по 31 липня 2024 року.
Водночас, суд відхиляє доводи відповідача відносно того, що заява позивача про перерахунок пенсії не відповідає вимогам пункту 1.1 Порядку №22-1, тому вона кваліфікована та зареєстрована як звернення громадян від 05 лютого 2025 року №2726/П-0500-25, оскільки із такої заяви вбачається, що вона подана позивачем особисто, та в ній міститься чітке волевиявлення позивача щодо питання перерахунку його пенсії, із зарахуванням визначених ним періодів роботи та з урахуванням заробітної плати за такі періоди роботи.
Згідно норм пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Таким чином, відповідно до вимог Порядку №22-1 відповідач зобов'язаний був розглянути питання про перерахунок пенсії позивачу.
Отже, у суду є підстави зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу відповідно до його заяви від 05 лютого 2025 року - з 01 лютого 2025 року відповідно до частини четвертої статті 45 Закону №1058-IV, із зарахуванням визначених судом періодів роботи, та з урахуванням заробітної плати за спірні періоди роботи позивача.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “РуїсТоріха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до пункту 7 частини другої статті 245 КАС України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з пункту 7 частини другої статті 245 КАС України.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку за доцільне: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонд України в Донецькій області щодо не здійснення з 01 лютого 2025 року перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 із врахуванням суми заробітної плати за періоди з 01 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року, з 01 січня 2021 року по 31 липня 2024 року, та не зарахуванням до загального страхового стажу періоду роботи з 01 липня 2023 року по 31 липня 2024 року, до пільгового страхового стажу за Списком №2 періоду з 01 січня 2021 року по 31 липня 2024 року; зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01 липня 2023 року по 31 липня 2024 року; зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до пільгового страхового стажу за Списком №2 ОСОБА_1 період роботи з 01 січня 2021 року по 31 липня 2024 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 01 лютого 2025 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, із зарахуванням здо загального страхового стажу періоду роботи з 01 липня 2023 року по 31 липня 2024 року, до пільгового страхового стажу за Списком №2 періоду з 01 січня 2021 року по 31 липня 2024 року, врахуванням відомостей про суми заробітної плати за періоди з 01 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року, з 01 січня 2021 року по 31 липня 2024 року, та з урахуванням раніше виплачених сум.
Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною третьою статті 132 цього Кодексу до витрат, пов'язаних із розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Отже, витрати на професійну правничу допомогу входять до складу судових витрат.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).
Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
У відповідності до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Судом встановлено, що правнича допомога позивачу надавалась адвокатом Степановою Ольгою Володимирівною на підставі договору від 07 березня 2025 року про надання правничої допомоги та ордера серії АН №1642303 від 11 березня 2025 року.
Відповідно до пункту 3.2 договору від 07 березня 2025 року про надання правничої допомоги сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару (винагороди) за надання Адвокатом Клієнту правничої допомоги (консультації з вивчення документів та судової практики з аналогічних питань, складання процесуальних документів, подання процесуальних документів до суду та участь у розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанцій) у розмірі 6000,00 грн., які Клієнт вносить готівкою в день підписання договору.
Згідно з детальним описом робіт (послуг) за договором від 07 березня 2025 року про надання правничої допомоги, який складається з наступного: підготовка позовної заяви та формування пакету документів для її подання - 4500,00 грн.; представництво інтересів Клієнта в суді: супровід справи, інформування Клієнта про стан розгляду справи, тощо, - 1500,00 грн. Всього: 60000,00 грн.
Відповідно до пункту 2 акта прийняття-передачі наданих послуг від 07 березня 2025 року вартість робіт (послуг) наданих Адвокатом Клієнту становить 60000,00 грн., яка складається з: підготовка позовної заяви та формування пакету документів для її подання - 4500,00 грн.; представництво інтересів Клієнта в суді: супровід справи, інформування Клієнта про стан розгляду справи, тощо, - 1500,00 грн.
Позивачем сплачено 6000,00 грн. за надання правничої допомоги згідно з договором від 07 березня 2025 року про надання правничої допомоги, що підтверджується долученою до матеріалів довідкою від 07 березня 2025 року про отримання адвокатом 6000,00 грн. від ОСОБА_1 .
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що стягнута сума витрат в розмірі 6000,00 грн. є необґрунтованою, не відповідає реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а її стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Разом з тим, вказаний обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом, суд вважає завищеним, оскільки дана справа є справою незначної складності та не потребує значної затрати часу на вказані та здійснені роботи.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “East/WestAllianceLimited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Суд вважає, що дії направленні на підготовку позовної заяви та її супроводження в суді першої інстанції та вартістю таких послуг у розмірі 6000,00 грн. не є співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, враховуючи те, що вказана справа була розглянута в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання як справа незначної складності, виходячи з критерію пропорційності, суд висновує, що сума судових витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності до 3000,00 грн.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що визначені витрати на професійну правничу допомогу не є співмірними з обсягом проведеної роботи, і вважає можливим стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року у справі № 200/1883/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року у справі № 200/1883/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 04 грудня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Е.Г. Казначеєв
І.Д. Компанієць