04 грудня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/11122/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)» про визнання неправомірною бездіяльності та стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)» про визнання неправомірною бездіяльності та стягнення коштів, у якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)» щодо не виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно, в сумі 18841,05 грн;
стягнути з Державної установи «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)» на користь позивача грошову компенсацію належні до видачі предмети речового майна у сумі 18841 грн 05 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при звільненні зі служби йому не було виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 поновлено позивачу строк звернення до суду з позовом. Прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Витребувано у відповідача докази, а саме інформацію про виплату позивачу компенсації за речове майно. Встановлено відповідачу 15-денний строк, з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі, для подання відзиву разом з доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення.
Вказана ухвала суду була надіслана відповідачу через систему «Електронний суд» та доставлена до його електронного кабінету 04.11.2025 що підтверджується довідкою про доставку документа до електронного кабінету. Також копія ухвали суду та копія позову з додатками були надіслані на поштову адресу відповідача зазначену у позові та отримані представником відповідача за довіреністю 11.11.2025, однак у строк, встановлений судом, відзиву від відповідача до суду не надійшло.
Відповідно до статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи наведене, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, наказом начальника Державної установи «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)» від 02.01.2023 № 1/ОС-23 позивача було звільнено зі служби за станом здоров'я (через хворобу) (а.с.5).
Згідно довідки № 1/23 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, позивачу належить до виплати 18841,05 грн (а.с.7).
Станом на день звернення до суду з позовом вказана компенсація відповідачем виплачена не була, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Закон України« Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 № 2713-IV визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження (далі також Закон № 2713-IV).
Відповідно до статті 23 Закону № 2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578«Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби» затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі- Порядок № 578, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.
Пунктом 2 Порядку № 578 визначено, що речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.
Відповідно до пункту 23 Порядку № 578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін'юстом за пропозицією державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до їх закупівельної вартості.
За приписами пункту 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна. Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).
Відповідно до пункту 60 Порядку № 578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
З аналізу вищенаведених норм слідує, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Суд встановив, що згідно довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, позивачу належить до виплати 18841,05 грн, проте виплата не проведена.
Окрім того, відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі Кечко проти України(рішення від 08.11.2005), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, висловленою у рішенні від 10.03.2011 у справі «Сук проти України», держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, внісши відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Згідно позиції Європейського суду у справі van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Відтак, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Таким чином, проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини, суд приходить до висновку, що після звільнення позивача зі служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України за ним зберігається право на грошову компенсацію вартості за невикористане речове майно, у зв'язку з чим бездіяльність відповідача, що полягає у невиплаті позивачеві грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у розмірі 18841,05 грн, є протиправною.
Вказана правова позиція також узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 23.08.2019 по справі №2040/7697/18 та від 30.07.2020 по справі №820/5767/17.
Враховуючи вищевикладене, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Державної установи «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)» щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна на день його звільнення; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Державної установи «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 18841,05 грн.
Відповідно до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Матеріалами справи (а.с. 3) підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 1211,20 грн
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Державної установи «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)» про визнання неправомірною бездіяльності та стягнення коштів - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)» щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна на день його звільнення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Державної установи «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 18841,05 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Державна установа «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)», вул. Миколаївська, 31, м. Новгород-Сіверський, Чернігівська обл., Новгород-Сіверський р-н, 16000, код ЄДРПОУ 08564972.
Повний текст рішення виготовлено 04 грудня 2025 року.
Суддя Дар'я ВИНОГРАДОВА