Справа № 560/5130/25
іменем України
04 грудня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Тарновецького І.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю нарахування відповідачем державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю до 18 років в розмірі нижче прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на відповідний рік".
Ухвалою суд відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою суд замінив неналежного відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради, належним відповідачем - Головним управлінням ПФУ в Хмельницькій області.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначає, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.
У відзиві на позов відповідач просив розглянути справу в судовому засіданні з викликом сторін у зв'язку зі складністю справи, та з метою з'ясування всіх обставин справи.
Вирішуючи зазначене клопотання, суд враховує, що частиною шостою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Враховуючи те, що ця справа є незначної складності, характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання, тому в задоволенні клопотання необхідно відмовити.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Позивач здійснює догляд за дитиною з інвалідністю та отримує з 06.04.2024 державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю віком до 18 років та надбавку на догляд в розмірі 2934,20 грн., яка призначена по 29.04.2026.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо нарахування та виплати державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю віком до 18 років та надбавки на догляд у вищевказаному розмірі звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частина 1 статті 1 Закону України від 15.07.1999 №966-XIV "Про прожитковий мінімум" (далі - Закон №966-XIV) визначає прожитковий мінімум як вартісну величину достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
За нормами частини 2 статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Частиною 1 статті 2 Закону №966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум застосовується зокрема для: загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм; встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; визначення права на призначення соціальної допомоги; визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших.
За змістом частин 1, 3 статті 4 Закону №966-XIV прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 1 Закону України від 17.01.2019 №2671-VIII "Про соціальні послуги" (далі - Закон №2671-VIII) соціальні послуги - дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають. Особі/сім'ї можуть надаватися одна або одночасно декілька соціальних послуг. Порядок організації надання соціальних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України.
Частиною 6 статті 13 Закон №2671-VIII встановлено, що фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є, з поміж іншого, дітьми з інвалідністю.
Закон України від 16.11.2000 №2109-ІІІ «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» (далі - Закон №2109-ІІІ) відповідно до Конституції України гарантує особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму.
Статтею 1 Закону №2109-ІІІ визначено, що право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю. Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги, перелік документів, необхідних для призначення допомоги згідно з цим Законом, встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням вимог Закону України "Про адміністративну процедуру".
Відповідно до статті 2 Закону №2109-ІІІ державна соціальна допомога призначається у таких розмірах: особам з інвалідністю з дитинства I групи - 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; особам з інвалідністю з дитинства II групи - 80 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; особам з інвалідністю з дитинства III групи - 60 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; на дітей з інвалідністю віком до 18 років - 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
За приписами статті 3 Закону №2109-ІІІ надбавка на догляд за іншою дитиною з інвалідністю встановлюється в розмірі: на дитину з інвалідністю віком до 6 років - 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років; на дитину з інвалідністю віком від 6 до 18 років - 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років. Надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю віком до 18 років призначається одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які не працюють, не навчаються (крім заочної форми навчання), не проходять службу, не займають виборну посаду і фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю.
Згідно із статтею 4 Закону №2109-ІІІ державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства призначається на весь час інвалідності. На дітей з інвалідністю державна соціальна допомога призначається на строк, зазначений у медичному висновку, який видається у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, але не більш як по місяць досягнення дитиною з інвалідністю 18-річного віку.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» було встановлено у 2024 році прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років - 3196 грн; для осіб, які втратили працездатність, - 2361 грн.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2021 №79 «Деякі питання призначення і виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» затверджений Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю дитинства та дітям з інвалідністю (далі - Порядок №79), який відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" визначає умови призначення і виплати, перелік документів, необхідних для призначення, зокрема: державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства або дітям з інвалідністю віком до 18 років (далі - державна соціальна допомога); надбавок на догляд за особами з інвалідністю з дитинства або дітьми з інвалідністю віком до 18 років (далі - надбавка на догляд) (пункт 1 Порядку №79).
Пунктом 5 Порядку №79, передбачено, що право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства та діти з інвалідністю віком до 18 років. До державної соціальної допомоги призначається також надбавка на догляд: особам з інвалідністю з дитинства I групи; одиноким особам з інвалідністю з дитинства II і III груп, які за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного стороннього догляду; за дітьми з інвалідністю віком до 18 років. Надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю віком до 18 років призначається одному з батьків, усиновлювачів, опікуну, піклувальнику, які не працюють, не навчаються в закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти (крім заочної форми здобуття освіти), не проходять військову службу, не займають виборну посаду і фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю віком до 18 років.
Пунктом 9 Порядку №79 ( в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що державна соціальна допомога (в тому числі надбавка на догляд) призначається з дня звернення за їх призначенням, якщо протягом трьох місяців подано всі необхідні документи. Якщо до заяви подано документи не в повному обсязі, орган соціального захисту населення повідомляє заявнику про прийняття відповідних документів із зазначенням дати їх прийняття, а також про документи, які у тримісячний строк необхідно подати (повідомлення видається/надсилається йому у паперовій або електронній формі (за наявності електронної адреси). Днем звернення за призначенням державної соціальної допомоги (в тому числі з надбавкою на догляд) вважається день прийняття заяви з документами. Якщо заява з документами надсилається засобами поштового зв'язку, то днем звернення за державною соціальною допомогою (у тому числі надбавкою на догляд) вважається дата, зазначена на відбитку календарного штемпеля. Заява розглядається не пізніше ніж через 10 днів після її надходження з документами.
Відповідно до пункту 10 Порядку №79 розмір державної соціальної допомоги призначається відповідно до прожиткового мінімуму, що визначається згідно із законом. Державна соціальна допомога на дітей з інвалідністю віком до 18 років, призначається в розмірі 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Розмір надбавки на догляд на іншу дитину з інвалідністю віком до 6 років призначається в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. У разі збільшення розміру прожиткового мінімуму перерахунок державної соціальної допомоги (в тому числі з надбавкою на догляд) проводиться органами соціального захисту населення без подання заяви особою з інвалідністю з дитинства чи законним представником особи з інвалідністю з дитинства, визнаної недієздатною, та дитини з інвалідністю віком до 18 років, яка отримує державну соціальну допомогу (далі - отримувач). Державна соціальна допомога та надбавка на догляд призначаються в новому розмірі з дня набрання чинності законом про збільшення розміру прожиткового мінімуму. Якщо щомісячний розмір державної соціальної допомоги не досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам призначається щомісячна доплата в сумі, якої не вистачає до зазначеного розміру. У разі коли щомісячний розмір державної соціальної допомоги з надбавкою на догляд особам з інвалідністю з дитинства I групи, віднесених до підгрупи А, не досягає розміру державної соціальної допомоги з надбавкою на догляд, що виплачується на дітей з інвалідністю підгрупи А віком від 6 до 18 років, призначається щомісячна доплата в сумі, якої не вистачає до зазначеного розміру.
Як з'ясовано судом у цій справі, позивач доглядає за дитиною з інвалідністю - донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та з 06.04.2024 у відповідності до вимог Закону №2109-ІІІ та Порядку №79 отримує державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю з дитинства в сумі 1652,70 грн., що є нижчою розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на відповідний рік та надбавку на догляд за дитиною з інвалідністю в сумі 1281,50 грн, що також є нижчою розміру прожиткового мінімуму. Разом, розмір соціальної допомоги на дитину з інвалідністю та розмір надбавки на догляд становить 2934,20 грн., що не заперечується відповідачем.
У пункті 2.3 Рішення Конституційного Суду України №76-VIII від 22.05.2018 №5-р/2018 зазначено: "Конституційний Суд України виходить з того, що статтею 46 Конституції України передбачено право громадян на соціальний захист, включаючи право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша); визначено джерела і механізми соціального забезпечення громадян (частина друга); та встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя). У державі, яку проголошено соціальною, визначений законодавцем розмір прожиткового мінімуму має реально забезпечувати гідний рівень життя людини.
Згідно зі статтею 46 Основного Закону України соціальний захист пов'язується, зокрема, "з неможливістю мати заробіток (трудовий дохід), його втратою чи недостатнім рівнем життєвого забезпечення громадянина і непрацездатних членів його сім'ї" (абзац третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28.04.2009 №9-рп/2009).
Наведений зміст права, гарантований статтею 46 Конституції України, узгоджується із її приписами, за якими, зокрема, людина її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48).
Конституційний Суд України вважає, що зазначені положення Основного Закону України зобов'язують державу створити ефективну систему соціального захисту різних категорій осіб, яка сприяла б узгодженню рівня їхнього життя з реалізацією права на достатній життєвий рівень для них та їхніх сімей шляхом надання відповідного соціального забезпечення. Заходи соціального захисту мають втілювати ідеї соціальної солідарності та справедливості, бути спрямовані на охорону і захист особи при настанні можливих соціальних ризиків.
На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю".
Приймаючи до уваги наведені вище правові норми, юридичні позиції та обставини справи, зокрема, що позивач інших доходів, окрім зазначених вище соціальних виплат не отримує, суд погоджується з доводами позивача, оскільки відповідач в цьому випадку не застосував закон, який підлягав застосуванню.
За приписами статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії.
Частиною третьою статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Судом встановлено, що позивач отримує державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю віком до 18 років та надбавку на догляд, відтак позивач та його дитина з інвалідністю з дитинства підпадають під всі умови, визначені зазначеною конституційною нормою, для того, щоб його рівень життя та рівень життя дитини з інвалідністю був забезпечений не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Конституція України має найвищу юридичну силу (частина 2 статті 8 Конституції України).
Аналіз зазначених норм дає підстави суду зробити висновок, що для вирішення цього спору, необхідно застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії, які мають найвищу юридичну силу, в тому числі й над законами України та постановами Кабінету Міністрів України.
За такого правового врегулювання, суд має повноваження у порядку адміністративного судочинства застосувати положення статті 46 Конституції України під час надання оцінки правомірності здійснення відповідачем нарахування та виплати позивачці соціальних виплат.
Зазначена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 16.07.2020 у справі №562/2658/15-а.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на розмір соціальної допомоги на дитину з інвалідністю у розмірі не нижче прожиткового мінімуму, встановленого законом про державний бюджет України на відповідний рік та розмір надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю не нижче прожиткового мінімуму, встановленого законом про державний бюджет України на відповідний рік.
Суд зауважує, що соціальна допомога на дитину з інвалідністю та надбавка на догляд є соціальними виплатами, які пов'язані між собою, і надбавка на догляд за дитиною встановлюється у випадках, коли дитина потребує постійного догляду. Однак зазначені соціальні виплати не можна рахувати сукупно, оскільки виплати стосуються двох осіб (дитини та батька), а не однієї особи. У даному випадку, позивач не отримував інших виплат, окрім надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 11.04.2024 у справі №500/429/23.
Під час судового розгляду спору відповідач не довів правомірність відмови позивачу щодо виплати державної соціальної допомоги, як батькові дитини з інвалідністю та надбавки на догляд, відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України у розмірі не нижче прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на відповідний рік".
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тому з метою забезпечення ефективного судового захисту порушених прав позивача, керуючись статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови позивачу у виплаті державної соціальної допомоги, як батькові дитини з інвалідністю до 18 років та надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України у розмірі не нижче прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на відповідний рік" та зобов'язати відповідача нарахувати та виплачувати позивачу, як батькові ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю віком до 18 років та надбавку на догляд за дитиною з інвалідністю, відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України у розмірі не нижче прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на відповідний рік" та зобов'язати відповідача донарахувати та виплатити недоотриману державну соціальну допомогу та надбавку на догляд позивачу, як батькові ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 06.04.2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відносно вимоги позивача проводити нарахування і виплату в подальшому, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Отже, судовому захисту підлягає лише дійсне порушене право. Задоволення позовних вимог на майбутнє не допускається.
Задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства.
З урахуванням наведеного, судом не встановлено підстав для зобов'язання відповідача проводити нарахування і виплату державної соціальної допомоги у подальшому, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Оскільки відповідно до вимог Закону України "Про судовий збір" позивачка звільнена від сплати судового збору та не сплачувала його, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управлінню Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю до 18 років та надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю, як батькові ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України у розмірі не нижче прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на відповідний рік".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 , як батькові ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю віком до 18 років та надбавку на догляд за дитиною з інвалідністю, відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України у розмірі не нижче прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на відповідний рік".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області донарахувати та виплатити недоотриману державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю віком до 18 років та надбавку на догляд за дитиною з інвалідністю, ОСОБА_1 , як батькові ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 06.04.2024, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати в порядку статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10,м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29013 , код ЄДРПОУ - 21318350)
Головуючий суддя І.І. Тарновецький