03 грудня 2025 року Справа № 480/6471/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами, в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/6471/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 12.06.2024 №183450031949 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи з 01.04.2024 по 05.06.2024 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 30.06.1992;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1- р/2020, з дати звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 05.06.2024.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивачка подала заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Проте Відповідач - ГУ ПФУ в Полтавській області відмовив Позивачці у призначенні пільгової пенсії у зв'язку з недосягненням пенсійного віку, посилаючись на пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-Г/ у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року №2148-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», яким, зокрема, підвищено вік виходу на пенсію на пільгових умовах до 55 років.
Позивачка вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 12.06.2024 року №183450031949, яким відмовлено в призначенні пенсії Позивачці, є протиправним та незаконним, порушує права та інтереси позивачки, тому підлягає скасуванню.
Відповідач - ГУ ПФУ в Полтавській області подав до суду відзив в якому зазначає про те, що позивачка - ОСОБА_1 звернулася 05.06.2024 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах статті 114 Закону №1058, надавши відповідні документи. Аналіз наданих документів Позивачкою ОСОБА_1 для призначення пенсії за віком на пільгових умовах показує, що пільговий стаж роботи за Списком №1 становить 05 роки 02 місяців 15 дні, якого не достатньо для призначення пенсії па пільгових умовах. Загальний страховий стаж становить 31 років 09 місяці 01 дні.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області (відповідач-1) прийнято рішення від 12.06.2024 № 183450031949 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до положень ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недосягненням відповідного пенсійного віку на дату подання заяви.
Отже, виходячи з вище викладеного, на переконання відповідача-1, Управлінням правомірно прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах. За таких обставин, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідач-2 Головне управління Пенсійного фонду України у Сумській області відзиву на позовну заяву не подало.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позову, дослідивши письмові докази, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного:
05.06.2024, позивачка у справі - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління пенсійного фонду України в Сумській області про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
Позивачка на день звернення з заявою до Відповідача 1 досягла віку 49 років 11 місяців.
Відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 та довідки №184 від 27.05.2024 Позивачка на день звернення мала пільговий стаж 5 років 2 місяці 14 днів за Списком 1, а також страховий стаж 31 рік 09 місяців та 01 день.
Проте Відповідач-1 відмовив Позивачці у призначенні пільгової пенсії у зв'язку з недосягненням пенсійного віку, посилаючись на пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року №2148-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», яким, зокрема, підвищено вік виходу на пенсію на пільгових умовах до 55 років.
На переконання Позивачки, остання має право на зниження пенсійного віку на 6 років 8 місяців від 55-річного віку відповідно до положень абз.4 п.а ст.13 Закону МІ788- XII в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 за №213-У1ІІ.
Тобто Позивачка вважає, що набула права на отримамння пенсії за Списком №1 досягнувши 48 років 5 місяців.
Вважаючи Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 12.06.2024р. №183450031949 протиправним та незаконним, позивачка звернулась до суду з позовом який є предметом розгляду у даній справі.
Фактичні обставини справи.
Як свідчить з матеріалів справи, зокрема, як вбачається з трудової книжки Позивачки НОМЕР_1 від 30.06.1992, ОСОБА_1 з 01.12.2009 - по сьогоднішній день працює на ПАТ «СУМИХІМПРОМ старшим диспетчером виробничо-технічного відділу.
05.06.2024, позивачка - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до Головного управління пенсійного фонду України в Сумській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
Позивачка на день звернення з заявою до Відповідача-2 досягла віку 49 років 11 місяців.
Відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 та довідки №184 від 27.05.2024 Позивачка на день звернення мала пільговий стаж 5 років 2 місяці 14 днів за Списком 1, а також страховий стаж 31 рік 09 місяців та 01 день.
Проте Відповідач-1 відмовив Позивачці у призначенні пільгової пенсії у зв'язку з недосягненням пенсійного віку, посилаючись на пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-Г/ у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року №2148-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», яким, зокрема, підвищено вік виходу на пенсію на пільгових умовах до 55 років.
Так, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення від 12.06.2024 № 183450031949 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до положень ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недосягненням відповідного пенсійного віку на дату подання заяви.
При цьому, проаналізувавши надані документи Позивачкою ОСОБА_1 для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідач дійшов висновку, що пільговий стаж роботи за Списком №1 становить 05 роки 02 місяців 15 дні, якого не достатньо для призначення пенсії па пільгових умовах. Загальний страховий стаж становить 31 років 09 місяці 01 дні.
Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до п.6 ч.І ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі -Закон № 1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).
Закон № 1788-ХІІ був введений в дію з 01 січня 1992 року в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року в повному обсязі.
01 січня 2004 року набув чинності Закон України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Отже, з 01.01.2004 року, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються насамперед, Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який був прийнятий на зміну положення Закону України Про пенсійне забезпечення.
При цьому, оскільки і Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, і Закон України Про пенсійне забезпечення регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України Про пенсійне забезпечення підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Однак, судова практика свідчить про існування виключення з даного загального правила.
Так, згідно з п. ач. 1 ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення (у редакції від 02.03.2015 р. № 213-УІІІ) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII раніше передбачений пункт а ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення віковий ценз для жінок у 45 років було збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали по 31 березня 1970 року включно набували право на пенсію по досягненню 45 років.
Закон України від 02.03.2015 №213-УІІІ набув чинності з 01.04.2015р.
Згідно з п. 2 розділу XV Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України Про пенсійне забезпечення. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт т.а рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів в - е та ж статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення, здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались п. а ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення.
Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-УІІІ (11.10.2017), яким текст Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування був доповнений, зокрема, ст. 114, згідно з частини 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Разом з цим, Законом України від 03.10.2017 № 2148-УІИ у новій редакції був викладений п. 2 розділу XV Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-УІІІ на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по ЗО вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
В силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-УІІІ наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017р.
Таким чином, з 01.10.2017р. правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом а ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-УІП та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-УІІІ.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення статгя 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам....
Відтак, з 23.01.2020р. в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт а ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.
При цьому, згідно ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що право на пенсію за віком мають, зокрема, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років, тоді як за приписами ст.26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Таким чином, правила означених законів містять розбіжність відносно позивача щодо вікового цензу, який складає 55 років за ст. 12 Закону України Про пенсійне забезпечення у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VII1 та 60 років за ст.26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі Щокін проти України (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі Серков проти України (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
Так у цих рішеннях зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі якості закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу якості закону. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Аналізуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме: така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному п. З резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Відтак, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці. - за списком N1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
При цьому, Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, зокрема, на 1 рік 4 місяці жінкам.
Як було вище зазначено та підтверджується доказами наданими позивачем до позовної заяви, на момент звернення до Відповідача 1 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 - Позивачці виповнилось 49 років та 11 місяців.
При цьому, згідно оскаржуваного рішення вбачається, що станом на день звернення за призначенням пенсії стаж роботи Позивачки на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 1, становить 05 років 02 місяці 15 днів.
Тобто, на момент звернення до Відповідача-2 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 від 05.06.2024 Позивачка досягла необхідного віку (49 років) та у неї було в наявності не менше половини стажу на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту (05 років 02 місяці 15 днів).
Вищезазначені обставини свідчать про протиправність висновків відповідача-2 які викладено в рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №183450031949 від 12.06.2024 щодо відсутності підстав для призначення пенсії позивачці зі зменшенням пенсійного віку.
Зазначеної правової позиції також дотримується Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.11.2021р. у зразковій справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20), що набрала законної сили 03.11.2021р.
Дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, що визначені у рішенні Верховного Суду та Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20).
Відповідно до ч.З ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Отже, враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах від 12.06.2024№ 183450031949 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в даній частині підлягають задоволенню.
Що стосується зарахованого страхового стажу, суд зазначає наступне:
В оскаржуваному рішенні зазначено, що страховий стаж Позивачки становить 31 рік 09 місяців 01 день.
Проте, суд погоджується з поясненнями позивачки стосовно того, що якщо уважно розглянути трудову книжку Позивачки та алгоритм розрахунку пенсії Позивачки доданого до оскаржуваного рішення, вбачається що Відповідач 2 абсолютно нічого не вказуючи в рішенні від 12.06.2024 не зарахував ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи 01.04.2024 - 05.06.2024.
При цьому, як вбачається з трудової книжки Позивачки НОМЕР_1 від 30.06.1992, ОСОБА_1 з 01.12.2009 - по сьогоднішній день працює на ПАТ «СУМИХІМПРОМ старшим диспетчером виробничо-технічного відділу.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих архівними установами виникає лише у випадку коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи про періоди роботи.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Таким чином, рішення Відповідача-1, в частині щодо не зарахування до страхового стажу вищевказаного періоду роботи на ПАТ «Сумихімпром» (з 01.04.2024 по 05.06.2024) також є протиправним.
У відповідності до ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Враховуючи, що Позивачка із заявою про призначення пенсії звернулась 05.06.2024, вона має право на призначення пенсії з 05.06.2024 (з дня звернення за пенсією).
При цьому, обираючи належний спосіб захисту порушеного права , Позивачка вважає за необхідне зобов'язати саме ГУ ПФУ в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 05.06.2024 на підставі пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-УІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".
Суд вважає за доцільне зазначити, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області.
З таких підстав, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області зобов'язального характеру.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що з метою ефективного захисту порушеного права позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області :
- зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи з 01.04.2024 по 05.06.2024 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 30.06.1992;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1- р/2020, з дати звернення із заявою про призначення пенсії, а саме - з 05.06.2024.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Судові витрати
Відповідно до статті 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області, який прийняв протиправне рішення, необхідно стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Крім цього, як свідчить з матеріалів справи, Позивачка, з метою захисту своїх законних прав та інтересів уклала договір про надання професійної правничої допомоги з адвокатом Паламаренко Тетяною Іванівною.
Так, відповідно до договору №19/07 від 19.07.2024 укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Паламаренко Тетяною Іванівною, а саме відповідно до п.4.2 та п. 4.3 розмір гонорару становить 5000.00грн.
За надання правничої допомоги згідно цього Договору, Адвокату виплачується гонорар протягом 10 календарних днів з моменту підписання цього договору.
19.07.2024 Позивачка оплатила адвокату гонорар в розмірі 5000,00 грн. (докази у справі).
Положеннями ч. 1 ст. 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
При цьому покладення обов'язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень статті 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).
Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Аналізуючи документи, надані представником позивача на підтвердження витрат на правничу (правову) допомогу, враховуючи критерії оцінки співмірності витрат на оплату послуг адвоката, встановлені ч. 5 ст. 134 КАС України суд вважає за необхідне задовольнити заяву представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 12.06.2024 №183450031949 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01.04.2024 по 05.06.2024 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 30.06.1992.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1- р/2020, з дати звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 05.06.2024.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, місцезнаходження: 36014, Полтавська область, м. Полтава, вул. Гоголя, 34) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн 00 коп.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Кунець