04 грудня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/13910/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Сич С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання - Георгієвої К.Н.,
представника позивача - Чернишкової Г.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні звіт військової частини НОМЕР_1 про результати виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі №440/13910/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 у справі №440/13910/24, що набрало законної сили 07.05.2025, адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням місяця підвищення грошових доходів - січень 2008 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням місяця підвищення грошових доходів - січень 2008 року. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не нарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 03 лютого 2021 року із застосуванням щомісячної індексації різниці відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити суми індексації різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 03 лютого 2021 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум та з урахуванням висновків суду.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року заяву позивача ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі №440/13910/24 - задоволено частково. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 подати протягом двох місяців з дати отримання копії цієї ухвали звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі №440/13910/24. У задоволенні заяви ОСОБА_1 в іншій частині - відмовлено.
24 листопада 2025 року до суду надійшов звіт військової частини НОМЕР_1 про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі №440/13910/24 /а.с. 88-93/. Вказаний звіт зданий відповідачем на пошту 21 листопада 2025 року /а.с. 94/.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року призначено звіт військової частини НОМЕР_1 про результати виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі №440/13910/24 до розгляду у судовому засіданні на 11:30 03 грудня 2025 року.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року клопотання представника позивача Чернишкової Галини Юріївни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у розгляді звіту військової частини НОМЕР_1 про результати виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі №440/13910/24 задоволено. Судове засідання, призначене на 11:30 03 грудня 2025 року, вирішено провести за участю представника позивача Чернишкової Галини Юріївни в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Представник позивача у судовому засіданні 03 грудня 2025 року заперечувала проти прийняття звіту військової частини НОМЕР_1 про результати виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі №440/13910/24, зазначаючи, що рішення суду не виконано у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання 03 грудня 2025 року не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, про причини неявки не повідомив.
Відповідно до статті 382-2 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає звіт суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.
Зважаючи на викладене вище, суд вирішив розглянути звіт військової частини НОМЕР_1 про результати виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі №440/13910/24 за відсутності представника відповідача.
Розглянувши звіт військової частини НОМЕР_1 про результати виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі №440/13910/24, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі Горнсбі проти Греції суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь - яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).
Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
За приписами частин 4, 7 статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.
Частинами 2, 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Окрім того, в Рішенні від 30.06.2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України значив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Відтак, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Головною метою судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах є реалізація завдання адміністративного судочинства, оскільки ефективний захист прав осіб завершується виконанням судового рішення.
Розглядаючи звіт суб'єкта владних повноважень про виконання рішення, суд повинен перевірити чи досягнуто мети задля якої постановлено судове рішення, тобто чи відбулося фактичне відновлення порушеного права.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Частиною третьою статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Згідно з частиною першою статті 382-2 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає звіт суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.
Частиною другою статті 382-2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що звіт суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення має містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається звіт; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає звіт, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); 4) номер справи, в межах якої ухвалено відповідне судове рішення; 5) відомості про виконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання; 6) у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення суб'єктом владних повноважень, які заходи вжито та вживаються ним для їх усунення; 7) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до звіту та підтверджують обставини, зазначені у ньому.
Відповідно до частини третьої статті 382-2 Кодексу адміністративного судочинства України до звіту додаються: 1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо звіт поданий представником і такі документи раніше не подавалися; 2) докази направлення копій звіту та доданих до нього матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу.
Частиною першою 1 статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Відповідно до положень частини другої статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 3822 цього Кодексу.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 3821 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення (частина третя статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України).
Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України (частина четверта статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частиною п'ятою статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням суб'єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб'єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
Якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб'єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб'єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу (частина 11 статті 3823 Кодексу адміністративного судочинства України).
Поданий до суду звіт військової частини НОМЕР_1 про результати виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі №440/13910/24 за формою відповідає вимогам частини другої статті 382-2 Кодексу адміністративного судочинства України.
З'ясовуючи питання щодо фактичного виконання військовою частиною НОМЕР_1 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі №440/13910/24, судом встановлено наступне.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 у справі №440/13910/24, що набрало законної сили 07.05.2025, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням місяця підвищення грошових доходів - січень 2008 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити суми індексації різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 03 лютого 2021 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум та з урахуванням висновків суду.
На виконання рішення суду від 24.01.2025 у справі №440/13910/24 військовою частиною НОМЕР_1 нараховано ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням місяця підвищення грошових доходів - січень 2008 року, що підтверджено розрахунком, доданим відповідачем до звіту /а.с. 92/.
До звіту також додано розрахунок суми індексації різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 03 лютого 2021 року, зміст якого суперечить рішенню Полтавського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 у справі №440/13910/24, що набрало законної сили, яким зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити суми індексації різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 03 лютого 2021 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум та з урахуванням висновків суду.
У мотивувальній частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 у справі №440/13910/24, що набрало законної сили, зазначено наступні висновки, які необхідно було врахувати відповідачу:
"В силу вимог абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме: 4463,15 грн. - 0 грн. = 4463,15 грн.
Таким чином, починаючи з березня 2018 року сума індексації з урахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 мала виплачуватися позивачеві у розмірі 4463,15 грн. до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення з військової частини.
Відповідачем не дотримано вказаних вимог Порядку та не нараховано позивачу належні суми індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 03.02.2021".
Отже, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 у справі №440/13910/24, що набрало законної сили, не виконано в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити суми індексації різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 03 лютого 2021 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, а також не виконано в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням місяця підвищення грошових доходів - січень 2008 року.
Таким чином, усупереч статті 129-1 Конституції України, статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», статей 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем у повному обсязі не виконано рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 у справі №440/13910/24, що набрало законної сили.
Аналізуючи вищевикладене, суд вважає обставини, викладені в звіті військової частини НОМЕР_1 , необґрунтованими та приходить до висновку про неможливість прийняття звіту про виконання судового рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 у справі №440/13910/24.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу (частина 1 статті 3823 Кодексу адміністративного судочинства України).
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення (частина 3 статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд враховує, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Специфіка застосування штрафної санкції, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб'єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює. Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про наявність вини, тобто умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях посадової особи суб'єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення саме цієї посадової особи від виконання рішення суду.
Станом на даний час судом не встановлено умислу на навмисне невиконання рішення суду у цій справі з боку керівника військової частини НОМЕР_1 , який є умовою притягнення особи до відповідальності за статтею 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд також враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №704/1547/17, про те, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту можна, зокрема, встановити новий строк подання звіту. Тобто, суд вправі вжити заходів реагування судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту. Для підтвердження мотивації такого підходу потрібно керуватися абзацом першим підпункту 3.2 пункту 3, абзацу другого пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року №16-рп/2009, де зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини, а виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне встановити військовій частині НОМЕР_1 новий строк для подання звіту про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі №440/13910/24 та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 у строк протягом двох місяців з дня отримання повного тексту ухвали подати звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі №440/13910/24.
На підставі наведеного, керуючись статтями 248, 256, 294, 382, 382-1, 382-2, 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у прийнятті звіту військової частини НОМЕР_1 про результати виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі №440/13910/24.
Встановити військовій частині НОМЕР_1 новий строк для подання звіту про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі №440/13910/24 та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 у строк протягом двох місяців з дня отримання повного тексту ухвали подати звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі №440/13910/24.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали до Другого апеляційного адміністративного суду, в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст ухвали складено 04 грудня 2025 року.
Суддя С.С. Сич