Справа № 420/36805/25
04 грудня 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративні справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 04.11.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
Ухвалою суду від 11.11.2025 заяву представника позивача про поновлення пропущеного строку на звернення до суду задоволено та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії. Відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Цією ж ухвалою витребувано у Військової частини НОМЕР_1 докази письмового повідомлення позивача про нараховане та виплачене йому грошове забезпечення за спірний період; накази про прийняття та звільнення/виключення ОСОБА_1 зі служби; належним чином засвідчені копії довідок про нараховане/виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за спірний період.
27.11.2025 надійшов відзив на позовну заяву, в пункті 1 якого представник Військової частини НОМЕР_1 просить суд залишити без розгляду адміністративний позов в частині позовних вимог про здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 01.08.2022 по 20.05.2023, у зв'язку із пропуском строку звернення до суду.
Клопотання мотивоване тим, що Оскільки позовні вимоги ґрунтуються на тому, що позивачу невірно здійснювалося нарахування посадового окладу, а також інших складових грошового забезпечення (надбавки, премія, одноразові додаткові види, які залежать від розміру посадового окладу та розраховуються у відсотковому відношенні від нього), позивач, якому було оголошено наказ та надано витяг з нього, мав реальну можливість визначити, чи правильно, на його думку, йому здійснювалося нарахування. Отже, в день видання та оголошення зазначеного наказу 25.03.2022 року позивач повинен був і мав беззаперечну можливість дізнатися про порушення своїх прав. В цьому випадку тримісячний строк звернення до суду з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, сплив 01.10.2023 року. Позов подано до суду 17.10.2025, а отже, строк звернення до суду був пропущений на 2 роки.
Вирішуючи клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, суд зазначає та враховує наступне.
Частиною 1 статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
За приписами частини 1, 3 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 дійшов до висновку, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року справа № 380/17776/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, 03 серпня 2023 року справа № 280/6779/22.
Так, згідно частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України у редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правову позицію Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини 1 статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності (справа №260/3564/22).
Предметом спору в цій справі є перерахунок грошового забезпечення за період із 01 серпня 2022 року по 20 травня 2023 року, який регулюється чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Відповідач зазначає, що Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 25.03.2022 року №2 позивача призначено на посаду старшого водія автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення, визначено вважати таким, що з 25.03.2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою, встановлено оклад за посадою 2910,00 гривень (6 тарифний розряд). Як вбачається з довідки від 27.11.2025 №11/2268 про розміри нарахованого позивачу грошового забезпечення, протягом усього спірного періоду розмір посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових грошового забезпечення позивача не змінювався. Згідно додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 тарифному розряду 6 відповідає тарифний коефіцієнт 1,65.
На думку відповідача, цієї інформації достатньо для того, щоб визначити, який прожитковий мінімум для працездатних осіб у період з 25.03.2022 по 19.05.2023 використовувався для розрахунку посадового окладу позивача: 2910/1,65 = 1763,6 грн. Отже, такою розрахунковою величиною у вказаний позивачем період був прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2018 року в розмірі 1762,00 грн.
Суд звертає увагу, що позивач просить суд зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату сум, право на які він набув під час проходження військової служби. При цьому важливим є те, що позов про стягнення належного грошового забезпечення подано вже після звільнення позивача з військової служби.
У Рішенні від 05 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Крім обов'язку оплатити результати праці робітника‚ існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо.
Конституційний Суд України зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу (у редакції, чинній до 19 листопада 2022 року)‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Чинна редакція частини другої статті 233 КЗпП України містить поняття «суми, що належать працівникові при звільненні».
З огляду на викладене Суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
З копії наказу командира військової частини НОМЕР_2 №15 від 15.01.2025 позивача було виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.
Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем мав бути здійснений у день його звільнення з військової частини.
На переконання Суду, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України (у чинній редакції), слід пов'язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум у спірний період. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Так, ухвалою суду від 11.11.2025 у Військової частини НОМЕР_1 було витребувано докази письмового повідомлення позивача про нараховане та виплачене йому грошове забезпечення за спірний період, однак відповідачем не надано таких доказів.
З урахуванням наведено та за відсутності інших доказів обізнаності позивача про порушення своїх прав, суд дійшов висновку, що саме з дати отримання листа від відповідача від 14.08.2025 позивач дізнався, що йому не нараховано та не виплачено всіх належних сум грошового забезпечення.
З огляду на викладене, клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 щодо залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду є необґрунтованим та безпідставним.
Керуючись статтями 49, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Токмілова Л.М.