28 листопада 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/6648/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 26.08.2020 по 19.05.2023, з 18.06.2025 по 14.07.2025 без використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2025;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основне, додаткове, одноразові виплати, індексація) за період з 26.08.2020 по 19.05.2023, з 18.06.2025 по 14.07.2025 з використанням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ухвалою від 08 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що згідно з Постановою КМУ № 704 (в редакції Постанови КМУ № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. З огляду на викладене, командування військової частини вважає помилковою позицію позивача щодо незастосування військовою частиною при обчисленні посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, такої розрахункової величини як мінімальна заробітна плата, оскільки зміст приміток до додатків 1 та 14 до Постанови КМУ № 704 не є нормами права та не узгоджуються з п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774. Відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації з 26.08.2020 по 14.07.2025 у військовій частині НОМЕР_2 , за станом здоров'я був переміщений до нового місця служби на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_4 та на день звернення з даним позовом продовжує проходження служби в ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказане підтверджується військовим квитком та витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій) від 14.07.2025 № 199.
Позивач вважає, що військова частина НОМЕР_2 в порушення норм чинного законодавства проводила нарахування та виплату грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали справи суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Частиною 4 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011) передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до приписів Наказу Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», відповідно до якого грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова КМУ № 704) затверджені, зокрема, тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 2 Постанови КМУ № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови КМУ № 704 (в первинній редакції) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим особам» (далі Постанова КМУ № 103), п. 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, в Постанові КМУ № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Постанова КМУ № 103 набрала чинності 24 лютого 2018 року.
Проте, зміст приміток до додатків 1 та 14 Постанови КМУ № 704 не був приведений у відповідність з нормою п. 4 цієї ж постанови.
Згідно з п. 4 Постановою КМУ № 704 в редакції Постанови КМУ № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови КМУ № 103, яким, зокрема, були внесені зміни до в п. 4 Постанови КМУ № 704.
Отже, зміни до п. 4 Постанови КМУ № 704, внесені п. 6 Постанови КМУ № 103, з 29 січня 2020 року не підлягають застосуванню.
Таким чином, відповідно до п. 4 Постанови КМУ № 704 в редакції, яка діяла до внесення змін п. 6 Постанови КМУ № 103, та вимог п. 1 Приміток до додатку 1 та Примітки до додатку 14 до Постанови КМУ № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Закон України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон № 2017) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями ст. 1 якого державні соціальні стандарти це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (ст. 6 Закону № 2017).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно з частиною 2 статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (п. 1) та порядок встановлення державних стандартів (п. 3).
Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів (окладів за військове (спеціальне) звання) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, п. 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі Закон № 294) та Закон України від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі Закон № 1082), Закон України від 2 грудня 2021 року №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі Закон №1928), Закону України від 3 листопада 2022 року №2710-IX «Про державний бюджет України на 2023 рік» (далі Закон №2710), Закону України від 19.11.2024 року №4059-ІХ «Про Державний бюджет на 2025 рік» (далі Закон №4059) - таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020, 2021, 2022, 2023 та 2025 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01 січня 2020 року набрання чинності Законом № 294 не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи на те, що з 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону № 294, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Верховний Суд в постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 навів такі висновки: з 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічний висновок наведений Верховним Судом в постановах від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, від 28 лютого 2023 року у справі № 380/18850/21.
При цьому під час розгляду справи № 380/18850/21 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) положень п. 4 Постанови № 704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою КМУ № 103.
Щодо спірних періодів з 01.01.2023 по 19.05.2023 року (включно) та з 18.06.2025 по 14.07.2025 року (включно), суд зазначає наступне.
Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову №481 від 12 травня 2023 року «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», даною постановою визначено:
1. Скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (Офіційний вісник України, 2018 р., № 20, ст. 662).
2. Внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня2017 р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77,ст. 2374), виклавши абзац перший в такій редакції: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
3. Установити, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
В той же час, вищезазначена Постанова КМУ від 12.05.2023 №481 набрала законної сили з 20 травня 2023 року відповідно до публікації в Урядовому кур'єрі №101. Водночас жодним із положень Постанови №481 не надано зворотної дії в часі для застосування її приписів, в тому числі в період з 29.01.2020 - дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №826/6453/18, якою залишено в силі рішення суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування п.6 Постанови №103, яким внесено зміни до п.4 Постанови №704.
За загальними правилами застосування норм права в часі, відповідний нормативно-правовий акт врегульовує правовідносини із дати набрання ним чинності.
Так, згідно з ч.1 ст.52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» №794-VІІ від 27.02.2014 постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
Зважаючи на відсутність приписів в Постанові №481 про її застосування із іншої дати, ніж дата набрання чинності, суд, станом на час вирішення спору, не має підстав формувати інші висновки, ніж ті, які містяться в усталеній практиці Верховного Суду, та покликання на які наведено вище.
В свою чергу, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року по справі № 320/29450/24, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 неправомірними. Визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року по справі № 320/29450/24, залишено без змін.
Отже, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 по справі № 320/29450/24 набрало законної сили 18 червня 2025 року, а відтак п. 2 постанови КМУ № 481 не підлягають застосуванню з 18.06.2025.
Судом встановлено, що також підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про грошове забезпечення позивача, а також не заперечується відповідачем по справі, що при обчисленні посадового окладу та окладу за військове звання відповідач застосовував розмір - 1762 гривні (прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року).
Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року №294 ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює 2270,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 2 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює 2481,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 3 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює 2684,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 19 листопада 2022 року № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що станом на 01.01.2025 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює 3028,00 грн.
Слід врахувати, що неправильне обчислення посадового окладу та окладу за військове звання призвело до неправильного нарахування інших складових грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), розмір яких визначається з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Отже судом під час розгляду матеріалів позовної заяви було встановлено, що Військовою частиною НОМЕР_2 при нарахуванні та виплаті позивачу його грошового забезпечення, а саме посадового окладу, окладу за військовим званням за період з 26 серпня 2020 по 19 травня 2023 року (включно) та з 18.06.2025 по 14.07.2025 (включно) застосовувався при обчисленні розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 1 січня 2018 року, замість розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 1 січня 2020, на 1 січня 2021, на 1 січня 2022 року, на 1 січня 2023 року та на 1 січня 2025 року, що насамперед підтверджується відзивом відповідача на позовну заяву та копіями довідок про виплачене грошове забезпечення позивача за 2020-2025 роки та не заперечується самим відповідачем.
Згідно з частиною п'ятою статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, позов підлягає задоволенню.
Судові витрати щодо сплати судового збору, які підлягали б розподілу на підставі статті 139 КАС України, у справі відсутні. Докази понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу наразі суду не подані.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 26.08.2020 по 19.05.2023, з 18.06.2025 по 14.07.2025 без використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2025.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основне, додаткове, одноразові виплати, індексація) за період з 26.08.2020 по 19.05.2023, з 18.06.2025 по 14.07.2025 з використанням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.В. КРАВЧУК