04 грудня 2025 року справа №320/16366/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Щавінського В.Р., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 від 14.09.2021 №103950002716 про відмову у призначенні пенсії;
- зобов'язати відповідача-1 з 14.09.2021 здійснити позивачу призначення та виплату пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до положень статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2021 відкрито спрощене провадження по справі без проведення судового засідання (суддя Харченко С.В.).
Відповідно до ч. 1 ст. 35 КАС України справа, розгляд якої розпочато одним суддею, повинна бути розглянута цим самим суддею, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.
Згідно з ч. 9 ст. 31 КАС України невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 суддю Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 було звільнено у зв'язку з поданням заяви про відставку, проведено повторний автоматизований розподіл справи №320/16366/21, за результатами якого, головуючим суддею визначено Щавінського В.Р.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.03.2024 прийнято адміністративну справу до провадження, постановлено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
Позов мотивовано протиправністю рішення відповідача про відмову в призначенні позивачу пенсії зі зменшенням пенсійного віку, з огляду на наявність права на призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв'язку із постійним проживанням у зоні посиленого радіологічного контролю, наявністю статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи та необхідного страхового стажу.
Відповідачами подано відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. Зазначено про відсутність у позивача права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, з огляду на непідтвердження документально нею необхідного терміну проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та відзиви, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 .
Крім того, позивач є громадянкою, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного забруднення (4 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .
Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою від 14.09.2021 про призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 14.09.2021 №103950002716 відмовлено позивачу у призначенні пенсії, у зв'язку із тим, що за доданими документами періоди з 22.09.1986 по 30.06.1990 - навчання в Вінницькому політехнічному інституті (стаціонар) та 01.08.1990 по 31.05.1991 робота на Саратовському заводі електронного машинобудування, не зараховано як проживання у зоні посиленого радіологічного контролю.
Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-ІV (далі Закон №1058-ІV), передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-ІV.
В той же час, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі Закон №796-ХІІ).
Статтею 49 Закону №769-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом №796-ХІІ або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року не менше 35 років.
Статтею 55 Закону №796-ХІІ визначені умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Згідно з частиною першою статті 55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 вищезазначеної частини передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною 3 статті 55 Закону №796-ХІІ прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям проводиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Згідно з пунктом 13 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали та територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-ХІІ. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Спір у цій справі фактично виник з питання щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання чи постійної роботи позивача у зоні посиленого радіологічного контролю та відповідно його права користуватися пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Згідно зі статтею 9 Закону №796-XII (в редакції Закону, яка була чинна на момент видачі посвідчення категорії 4) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до статті 11 Закону №796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років.
Статтею 14 Закону №796-XII передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, категорія 4.
Згідно з частинами третьою-четвертою статті 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - місцевими Радами народних депутатів на цих територіях.
Відповідно до пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4), громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.
Згідно з пунктом 10 Порядку видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, керівним і відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури, Вищого Арбітражного Суду, Кабінету Міністрів, а також керівникам центральних органів державної виконавчої влади, представникам Президента України в областях і містах Києві та Севастополі, працівникам підприємств і організацій, розташованих в зоні відчуження Міністерством у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.
З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Закону №796-XII, є відповідне посвідчення.
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21.11.2019 у справі №572/47/17, від 15.01.2021 у справі №520/7846/17 та інших.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Таким чином посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986 р. надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, у тому числі, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
Судом встановлено, що 07.12.1995 Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю (категорії 4) серії НОМЕР_2 .
Матеріали справи не містять доказів визнання недійсним цього посвідчення як на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, так і на момент розгляду даної справи.
В контексті наведеного, суд зазначає, що документом, який підтверджує, факт проживання або роботи позивача в зоні посиленого радіологічного контролю протягом не менше 4 років до 01.01.1993 є саме посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зон посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4), серії НОМЕР_2 , яке, як було вказано вище, видавалося лише за умови, що станом на 01.01.1993 такий громадянин прожив у цій зоні не менше чотирьох років.
З матеріалів справи встановлено, що відповідачем не враховано період проживання позивача 22.09.1986 по 30.06.1990, до періодів проживання на території радіоактивного забруднення.
Водночас, наявними у матеріалах справи повністю спростовується таке твердження відповідача. Зокрема, з довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданої Виконавчим комітетом Фастівської міської ради, судом встановлено, що ОСОБА_1 проживає за АДРЕСА_1 з 06.02.1987.
Посилання відповідача на неможливість врахування до періоду проживання на території, яка відноситься до зони посиленого радіологічного контролю з 22.09.1986 по 30.06.1990, оскільки у вказаний період вона навчалася в Вінницькому політехнічному інституті, тобто в чистій зоні, є безпідставним, з огляду на те, що таке твердження не спростовує інформацію, що міститься в вищевказаній чинній довідці та посвідченні громадянина, якій постійно проживав на території зони посиленого радіоекологічного контролю.
Отже, подані позивачем документи не викликають сумнівів щодо її проживання в зоні посиленого радіологічного контролю протягом періоду, достатнього для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ за умови досягнення нею 55 років.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати спірне рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону №796-ХІІ, суд зазначає таке.
Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідач неправомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
На момент розгляду відповідачем заяви позивача про призначення пенсії позивачу виповнилось 55 років, страховий стаж становив 38 років 03 місяці 29 днів, період проживання у зоні посиленого радіологічного контролю дає їй право на зменшення пенсійного віку на 5 років, тобто, позивач набула право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, відповідно до положень статті 55 Закону №796-ХІІ з моменту досягнення 55 річного віку.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи виписки про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. Відтак, враховуючи задоволення позову у повному обсязі, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 14.09.2021 №103950002716 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з моменту звернення до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області згідно поданої заяви від 14.09.2021.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судовий збір у розмірі 908 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.