04 грудня 2025 року Київ справа №320/36595/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Громадської організації «ЕКО-БУЧА» до Державної служби геології та надр України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - комунальне підприємство «Ірпіньводоканал», про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Громадської організації «ЕКО-БУЧА» до Державної служби геології та надр України, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної служби геології та надр України щодо незастосування заходів щодо анулювання спеціального дозволу на користування надрами №5290 від 13.01.2011 виданого КП «Ірпіньводоканал»;
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби геології та надр України від 30.01.2023 №38 в частині, що стосується продовження КП «Ірпіньводоканал» терміну усунення порушень, який встановлений наказом Державної служби геології та надр України від 26.10.2022 №360, до 01.05.2023 (п.25 Додатку до наказу Державної служби геології та надр України від 30.01.2023 №38);
- зобов'язати Державну службу геології та надр України вжити заходів щодо анулювання спеціального дозволу на користування надрами №5290 від 13.01.2011 виданого КП «Ірпіньводоканал».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; вирішено залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача комунальне підприємство «Ірпіньводоканал».
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що оскаржувана бездіяльність відповідача щодо незастосування заходів щодо анулювання спеціального дозволу на користування надрами, виданого КП «Ірпіньводоканал», свідчить про порушення екологічних прав мешканців відповідних населених пунктів.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує на відсутності обставин порушення ним вимог законодавства у межах спірних правовідносин.
Також свої пояснення щодо заявлених позовних вимог надано третьою особою.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив таке.
Як вбачається з матеріалів справи, КП «Ірпіньводоканал» надано спеціальний дозвіл на користування надрами №5290 від 13.01.2011, з метою видобування підземних вод, придатних для господарсько-питного водопостачання, строком на 20 років, до 01.01.2033.
Наказом Державної служби геології та надр України від 29.05.2019 №172 зупинено дію дозволу №5290 від 13.01.2011 з 01.09.2019.
Наказом Державної служби геології та надр України від 28.09.2021 №705 надрокористувачу продовжено строк встановлений наказом від 29.05.2019 №172 для усунення порушень до 01.02.2022.
Наказом Держгеонадр від 21.06.2022 №196 надрокористувачу продовжено строк встановлений наказом від 28.09.2021 №705 для усунення порушень до 01.10.2022.
Наказом Держгеонадр від 26.10.2022 №360 надрокористувачу продовжено строк встановлений наказом від 21.06.2022 №196 для усунення порушень до 15.01.2023.
Наказом Держгеонадр від 30.01.2023 №360 надрокористувачу продовжено строк встановлений наказом від 26.10.2022 №360 для усунення порушень до 01.05.2023.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Державна служба геології та надр України є центральним органом виконавчої влади, який наділений функціями для забезпечення реалізації державної політики у сфері надрокористування та діє відповідно до Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 року № 1174 (далі - Положення).
Відповідно до п. 4 Положення Держгеонадра відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, але не виключно: веде державний облік родовищ, запасів і проявів корисних копалин; державний баланс запасів корисних копалин,- державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин; державний облік підземних вод та водного кадастру; каталог відомостей про геологічну інформацію; видає в установленому порядку спеціальні дозволи на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами), розпоряджається геологічною інформацією в установленому порядку та ін.
Відповідно до статті 16 Кодексу України про надра (чинного на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, або Радою міністрів Автономної Республіки Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення ч. 2 статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2. статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.
Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відповідно до ч. 3 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
За змістом рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звернутися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес».
Щодо останнього, то в цьому ж рішенні Конституційний Суду України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який : а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, реалізуючи передбачене статтею 55 Основного Закону право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється в його володільця у момент порушення чи оспорення останнього.
Водночас, суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною, відтак, суд повинен встановити, серед іншого, в чому полягає порушення прав особи, яка подає апеляційну скаргу, оскаржуваним судовим рішенням.
Виходячи із системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутися до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Враховуючи, зазначене в межах розгляду даної адміністративної справи насамперед підлягає встановленню факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача. При цьому необхідно зазначити, що обов'язковою ознакою порушення права особи є його припинення, зміна або встановлення неможливості реалізації.
У даній справі позивач оскаржує бездіяльність відповідача та його індивідуальний акт - наказ Державної служби геології та надр України «Про продовження термінів усунення порушень» від 30.01.2023 року №38.
Позивачем наведено порушення екологічних прав, право на безпечне життя і здоров'я довкілля та інтереси мешканців м. Буча та смт. Ворзель.
Разом з тим суд констатує, що позивачем не зазначено в чому саме полягає порушення оскаржуваними рішенням та бездіяльністю його особистих прав чи інтересів, та не надано жодних доказів їх порушення.
Суд зазначає, що для виникнення у особи права на судовий захист, рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень повинні бути порушені саме її права. Якщо рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень для особи не породжуються правові наслідки, право на судовий захист для неї не виникає.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Судовий захист не може розповсюджуватися на майбутнє можливе порушення права, оскільки спрямований на захист конкретних уже порушених прав особи, яка звертається до суду.
Враховуючи наведене, судом встановлено, що матеріали справи не містять підтвердження дійсного порушення прав, свобод чи інтересів позивача у межах спірних правовідносин, що свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог.
Водночас, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.02.2022 у справі № 826/9148/16, від 05.03.2020 у справі № 826/12535/17, від 21.02.2021 у справі №233/3516/18-ц, в яких суд дійшов висновку про те, що відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.
Разом з тим, окремо у контексті доводів позивача суд вважає за необхідне зазначити таке.
Зупинення дії дозволу не звільняє надрокористувача від обов'язку проводити на ділянці надр роботи, пов'язані із запобіганням виникнення аварійної ситуації або усунення її наслідків.
Суди не є установами з питань техногенної та іншої безпеки (відповідну кваліфікацію мають спеціальні державні органи, серед яких органи державного гірничого нагляду), тому суди не можуть самостійно оцінювати можливі екологічні наслідки зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами. Водночас, доцільність рішень державних органів не є предметом судового контролю. Суд не може підміняти відповідний державний орган.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Водночас, згідно вимог статті 57 Кодексу України про надра центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, здійснює розгляд і вирішення питання про зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами або надання строку для усунення порушень вимог законодавства на підставі абзацу третього частини другої цієї статті відповідно до вимог Закону України "Про адміністративну процедуру".
Відтак, вирішення питання про надання надрокористувачу строк на усунення порушень є дискреційним повноваженням Держгеонадр, у суть яких суд не уповноважений втручатись, тим самим підміняючи відповідний державний орган.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову Громадської організації «ЕКО-БУЧА» до Державної служби геології та надр України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - комунальне підприємство «Ірпіньводоканал», про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.