02 грудня 2025 року №640/16651/20
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Щавінського В.Р., судді Василенко Г.Ю., судді Лапія С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною бездіяльності. зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Кабінету Міністрів України, у якому просить:
визнати бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не забезпечення виконання норми Закону України №1339-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо усунення дискримінаційного ставлення до громадян, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях та військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї", передбаченої його Прикінцевими положеннями, а саме: "Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом" - протиправною;
визнати бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не забезпечення виконання норми Закону України №2082-VIII "Про внесення зміни до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", передбаченої його Прикінцевими положеннями, а саме: "Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом" - протиправною;
визнати бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення відповідно статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991 року за 2020 рік, за який неможливо оздоровитися - протиправною;
стягнути з Кабінету Міністрів України за рахунок Державного бюджету України суми щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення відповідно статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991 року за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних заробітних плат на час виплати допомоги, на які позивач мав право до внесення змін Законом України №1339-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо усунення дискримінаційного ставлення до громадян, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях та військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї", Законом України №2082-VIII "Про внесення зміни до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідно частині 4 пункту 6 Рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.07.2020 відкрито провадження у справі №640/16651/20.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.07.2021 справу №640/16651/20 призначено до розгляду до попереднього судового засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.07.2021 закрито підготовче провадження та призначено по справі №640/16651/20 судове засідання для розгляду справи по суті колегіальним складом під головуванням судді Добрянської Я.І.
Законом України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 прийнято справу до провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.08.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового засідання для розгляду справи по суті.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач встановивши розмір щорічної допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС ще у 2005 році, жодного разу його не підвищував, що призвело до того, що за виплачені кошти неможливо оздоровитися.
Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав відсутності протиправної бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо підвищення сум щорічної допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС.
На підставі ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог має бути відмовлено з наступних підстав.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС категорії І, громадянином з інвалідністю другої групи, що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_1 виданим 27.05.2003 Донецькою обласною державною адміністрацією.
Листом від 26.06.2020 №Д-37-5.1-6.2 Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради на запит позивача від 23.06.2020 повідомлено, що щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС виплачується у порядку та розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»: особам з інвалідністю І і ІІ групи - 120,00грн., для осіб з інвалідністю ІІІ групи - 90,00грн. Щорічна допомога на оздоровлення позивачу виплачена за 2020 рік у розмірі 120,00грн.
На переконання позивача, відповідач встановивши розмір щорічної допомоги на оздоровлення ще у 2005 році, жодного разу його не підвищував, що призвело до того, що за виплачені кошти неможливо оздоровитися.
Позивач, вважаючи оскаржувану бездіяльність відповідача протиправною, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VII (далі по тексту - Закон №794-VII) Кабінет Міністрів України (далі-Уряд України) є вищим колегіальним органом у системі органів виконавчої влади.
Згідно із статтею 19 Закону №794-VII діяльність Уряду України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.
Статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі по тексту - Закон №796-XII) (у редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році.
Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 р. № 760 (далі по тексту - Порядок №760) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що цей Порядок регулює питання здійснення виплати передбачених статтею 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї (далі - одноразова компенсація), та щорічної допомоги на оздоровлення (далі - щорічна допомога) деяким категоріям громадян.
Пунктом 10 Порядку №760 встановлено, що щорічна допомога виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь в ліквідації наслідків інших ядерних аварій, ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь в ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, - в розмірах, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У разі виникнення права на щорічну допомогу з різних підстав допомога надається за однією з таких підстав за вибором особи.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. №562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» установлено громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, такий розмір щорічної допомоги на оздоровлення:
- особам з інвалідністю І і II групи - 120 гривень;
- учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 - 100 гривень;
- особам з інвалідністю III групи та дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою - 90 гривень;
- учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, віднесеним до категорії 3 та кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році - 75 гривень.
Щодо вимоги позивача про здійснення перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення у 2020 році у розмірі відповідно до ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» станом на 2020 рік, слід зазначити наступне.
Законом України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII були внесені зміни, зокрема, до статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно із Прикінцевими положеннями Закону №76-VIII в зазначеній частині цей Закон набирає чинності із 01.01.2015.
При цьому розділ VI “Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VII було доповнено пунктом 26 згідно із Законом № 79-VIII від 28.12.2014, яким установлено, що норми і положення, зокрема, статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказані зміни до Розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України набрали чинності 01.01.2015.
Отже, починаючи з 01.01.2015 стаття 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не містить положень щодо виплати щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії у фіксованому розмірі мінімальних заробітних плат. Зазначені зміни не визнані неконституційними та є чинними.
Отже, нормами Законів України від 28.12.2014 №76-VIII та № 79-VIII, які набрали чинності 1 січня 2015 року, встановлено спеціальні правила застосування з 01.01.2015, зокрема, статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до яких при здійсненні передбачених ними виплат застосовуються їх розміри, встановлені Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів всіх рівнів та бюджету Пенсійного фонду, тобто по-іншому врегульовано спірні відносини.
Законом України «Про внесення змін до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо усунення дискримінаційного ставлення до громадян, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях та військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї“ від 21.04.2016 № 1339-VIII статтю 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладено в новій редакції.
Зокрема, згідно з частиною 2 статті 48 цього Закону в редакції Закону України від 21.04.2016 № 1339-VIII щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою.
Згідно з частиною 3 статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону України від 21.04.2016 №1339-VIII компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Зміни внесені Законом України від 21.04.2016 №1339-VIII набрали чинності 22.05.2016 із дня, наступного за днем його опублікування.
Також, Законом України “Про внесення зміни до статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.2017 № 2082-VIII статтю 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладено в новій редакції.
Зокрема, згідно з частиною 2 статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону України від 06.06.2017 №2082-VIII щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році.
Згідно з частиною 3 статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону України від 06.06.2017 №2082-VIII компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.
Закон України від 06.06.2017 № 2082-VIII набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме з 28 червня 2017 року.
Слід зазначити, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства.
При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 у справі № 1-42/2011).
На думку Конституційного Суду України (справа № 1-4/2018), держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
Щодо звуження та зменшення обсягу прав позивача, гарантованих статтею 22 Конституції України, суд зазначає наступне.
Конституційний Суд України в рішенні від 25.01.2012 року № 3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості..
Крім того, при вирішенні справи судом враховано, що Конституційний Суд України у Рішенні від 17 липня 2018 р. № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 2-7, 12 та 14 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року № 76-VIII, надав висновок щодо неконституційності окремих статей вказаного Закону, проте не зробив жодних висновків щодо невідповідності Конституції України чинної редакції статті 48 Закону № 796-XII. Отже, ця норма є чинною і неконституційною не визнавалася.
Відтак, нарахування та виплата позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі згідно вимог постанови № 562, а не норм статті 48 Закону № 796-XII, що діяли до 01.01.2015 року, не суперечить вимогам частини третьої статті 22 Конституції України.
Верховний Суд у постанові 17.04.2019 у справі №342/158/17 зазначив, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Таким чином, відсутні підстави стверджувати, що відповідачем допущено оскаржувану протиправну бездіяльність.
Щодо позовних вимог про стягнення з Кабінету Міністрів України за рахунок Державного бюджету України суми щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення відповідно статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991 року за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних заробітних плат на час виплати допомоги, суд зазначає, що нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення здійснювали органи соціального захисту населення (Департаменти соціального захисту населення районних, міських державних адміністрацій або відповідні структурні підрозділи виконавчих органів територіальних громад) за місцем реєстрації отримувача.
Кабінет Міністрів України не є органом, який здійснює нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення відповідно статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Отже, з підстав викладеного вище, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог має бути відмовлено.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 72, ч. 2 ст. 73, ст. 76, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов не підлягає задоволенню.
У зв'язку із тим, що у задоволенні позовних вимог відмовлено та позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Головуючий - суддя Щавінський В.Р.
Суддя Василенко Г.Ю.
Суддя Лапій С.М.