ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"04" грудня 2025 р. справа № 300/2310/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Боброва Ю.О., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідачі) про визнання дій протиправними щодо відмови у зарахуванні до стажу роботи працівника охорони здоров'я, що дає право на вислугу років період проходження строкової служби з 15.05.1983 по 06.05.1986, періоди роботи з 23.05.2000 по 16.07.2002, з 01.01.2004 по 12.03.2009 та зобов'язання зарахувати вказаний стаж до стажу роботи працівника охорони здоров'я, що дає право на вислугу років і виплатити грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем при призначенні пенсії за віком протиправно відмовлено у зарахуванні до спеціального страхового стажу позивача період проходження строкової служби з 15.05.1983 по 06.05.1986, періоди роботи з 23.05.2000 по 16.07.2002, з 01.01.2004 по 12.03.2009 згідно записів у трудовій книжці. Позивачем зазначено, що вказаний період підтверджується відповідними записами в трудовій книжці, яка відповідно до вимог чинного законодавства є основним документом, що підтверджує стаж роботи та була надана пенсійному органу. Таким чином, вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача на належний соціальний захист. Окрім цього вказав, що його стаж на медичних посадах, становить більше 41 року, у зв'язку з чим він має право на грошову допомогу яка виплачується медичному працівнику та не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», однак у виплаті такої допомоги їй було відмовлено. Просива позов задовольнити повністю.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області проти заявлених позовних вимог заперечила з мотивів, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи. Вказала, що до спеціального стажу правомірно не зараховано період навчання з 01.09.1979 по 04.03.1983 та період проходження строкової служби з 15.05.1983 по 06.05.1986, оскільки до такого стажу, що дає право на виплату грошової допомоги враховується виключно робота у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е» - “ж» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення». Зазначила, що страховий стаж позивача становить 39 років 10 місяців 16 днів, спеціальний стажу на медичних посадах - 29 років 11 місяців 17 днів. Вказала, що будь-яких доказів щодо зарахування періодів роботи з 23.05.2000 по 16.07.2002, з 01.01.2004 по 12.03.2009 позивачем не надано. Просила в задоволенні позову відмовити.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області проти заявлених позовних вимог заперечила та вказала, що до спеціального стажу, що дає право на виплату грошової допомоги враховується виключно робота у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», а тому період навчання з 01.09.1979 по 04.03.1983 та період проходження строкової служби з 15.05.1983 по 06.05.1986 правомірно не зараховано. Зазначила, що страховий стаж позивача становить 39 років 10 місяців 16 днів, спеціальний стажу на медичних посадах - 29 років 11 місяців 17 днів.
Розглянувши матеріали адміністративної справи без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявними у справі матеріалами, дослідивши і оцінивши докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатами розгляду його заяви від 10.12.2024, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області 21.09.2024 року призначено пенсії за віком.
Згідно вказаного рішення страховий стаж становить 39 років 10 місяців 16 днів, спеціальний стаж на медичних посадах, що дає право на виплату грошової допомоги та робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років - 29 років 11 місяців 17 днів.
26.12.2024 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про необхідність виплати йому грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій, оскільки його стаж, як працівника охорони здоров'я складає більше 35 років.
Листом від 22.01.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повідомило позивача, що страховий стаж становить 39 років 10 місяців 16 днів, а спеціальний стаж, що дає право на виплату грошової допомоги - 29 років 11 місяців 17 днів, до якого не враховано період навчання з 01.09.1979 по 04.03.1983 та період проходження строкової служби з 15.05.1983 по 06.05.1986, оскільки до такого стажу, що дає право на виплату грошової допомоги враховується виключно робота у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е» - “ж» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Також судом встановлено, що до спеціального страхового стажу позивача не враховано періоди роботи з 23.05.2000 по 16.07.2002, з 01.01.2004 по 12.03.2009, що підтверджується розрахунком стражу (а.с. 12).
Не погоджуючись з вказаним діями пенсійного органу, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи з урахуванням норм матеріального права, суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
За приписами статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
Відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
Згідно із пунктом 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58 (далі - Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.4 Інструкції №58, визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до статті 52 Закону України “Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
Згідно пункту “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Статтею 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також, зокрема: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку;
Судом встановлено, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 15.03.1983, позивач у період з 01.08.1986 по даний час працював на різних посадах у Центральній районній лікарні Надвірнянського району Івано-Франківській області (а.с. 8-11).
Зокрема у період з 01.02.1992 по 01.02.2012 позивач працював на посаді медбрата хірургічного відділення та об'єднаного дитячого гінекологічного відділення Ланчинської МЛ.
Вказане також підтверджується довідкою Центральної районної лікарні Надвірнянського району Івано-Франківській області від 19.12.2017 №193 (а.с. 15-16).
Як встановлено судом, при призначенні пенсії за віком позивачу періоди роботи з 23.05.2000 по 16.07.2002, з 01.01.2004 по 31.10.2004 не зараховано до спеціального стажу працівника охорони здоров'я та період з 01.11.2004 по 12.03.2009 до страхового стажу та спеціального стажу працівника охорони здоров'я, що підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком стажу позивача.
Суд зазначає, що вказані запис у трудовій книжці є послідовним, чітким, без перекреслень, містять номера і дати наказів, підпис відповідальних осіб та печатку підприємства.
При цьому жодних неправильних чи неточних записів саме про періоди роботи позивача, у зв'язку з чим необхідно підтверджувати трудовий стаж, контролюючим органом не виявлено.
Окрім цього, відповідачем також не вказано жодних підстав, за яких таке оформлення записів робить їх недійсними або сумнівними.
Таким чином, оскільки судом не встановлено недостовірності або неточності вказаних записів, зазначене не може бути підставою для не зарахування оспорюваного періоду роботи позивача до його трудового та спеціального стажу.
Слід зазначити, що у разі виявлення будь-яких сумнівів щодо наявності у позивача страхового стажу чи розбіжностях у поданих документах, відповідач мав право отримати будь-які необхідні документи або інформацію безпосередньо від позивача, підприємства, а не відмовляти позивачу у врахуванні зазначеного стажу.
Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає права на пенсію за вислугу років, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909 визначено працівників охорони здоров'я, робота на яких дає права на пенсію за вислугу років, зокрема лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) у таких закладах і установах - лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.
Відтак, враховуючи вищезазначені обставини, на переконання суду, періоди роботи з 23.05.2000 по 16.07.2002, з 01.01.2004 по 31.10.2004 слід зарахувати позивачу до його спеціального стажу працівника охорони здоров'я, що дає право на призначення пенсії за вислугу років та період з 01.11.2004 по 12.03.2009 до страхового стажу та спеціального стажу працівника охорони здоров'я, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Щодо врахування період проходження строкової служби з 15.05.1983 по 06.05.1986 до спеціального стажу позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон №2011-ХІІ), час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України “Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно частини 1 статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відтак, період проходження строкової служби зараховується до стажу роботи за спеціальністю, а тому посилання відповідачів на те, що до такого стажу враховується виключно робота у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років є безпідставними.
Як встановлено судом, позивач з 15.05.1983 по 06.05.1986 проходив військову службу у Збройних Силах, що підтверджується записом у трудовій книжці та довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 19.11.2024 №15049 (а.с. 14).
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про необхідність зарахування періоду проходження строкової служби з 15.05.1983 по 06.05.1986 до його спеціального стажу працівника охорони здоров'я.
Отже, спеціальний стаж працівника охорони здоров'я позивача, з урахуванням зарахованого пенсійним органом складає більше 40 років.
Щодо виплати позивачу грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV “Прикінцеві положення» Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е» - “ж» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України постановою від 23 листопада 2011 року №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV “Прикінцеві положення» Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.
Згідно з пунктом 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е» і “ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ, що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. № 909 “Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає права на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909.
Пункт 5 цього Порядку №1191 передбачає, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е» - “ж» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
З системного аналізу наведених вище норм вбачається, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується із наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад у закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
Відтак, зважаючи на бездіяльність пенсійних органів щодо розгляду вказаного питання при призначенні пенсії, приписами пункту 7-1 Розділу ХV “Прикінцеві положення» Закону України №1058-IV передбачено право позивача на виплату грошової допомоги саме при призначенні та виплаті пенсії за віком.
Як встановлено судом, стаж позивача на медичних посадах становить більше 40 року, що дає йому право визначене законом на отримання зазначеної грошової допомоги.
Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п.7-1 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 71 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».
У відповідності до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, на користь позивача, за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів слід стягнути 1211,20 грн., судового збору.
Стаття 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначає види судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 даного Кодексу до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно частини 2 статті 134 даного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з пунктом 1 частини 3 зазначеної статті Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.9 ст.139 Кодексу).
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн., суду надано договір про надання правової допомоги від 20.03.2025, ордер серії АТ №1098918; попередній розрахунок судових витрат; акт виконаних робіт від 02.04.2025 на суму 5 000 грн.; квитанція про сплату грошових коштів №015/2025 від 02.04.2025 на суму 5000 грн.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу цієї справи у суді, суд враховує наступне.
Так, беручи до уваги зміст виконаних робіт (наданих послуг), суд вважає, що витрати на правничу допомогу за такі послуги, зважаючи на предмет даного позову, є співмірними із складністю справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, відповідають складності та змістовності поданих процесуальних документів, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Тому посилання відповідача щодо неспівмірності заявлених витрат на правову допомогу є безпідставними.
Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 гривень.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 132, 134, 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зарахування ОСОБА_1 при призначенні пенсії за віком до стажу роботи працівника охорони здоров'я, що дає право на призначення пенсії за вислугу років період проходження строкової служби з 15.05.1983 по 06.05.1986, періоди роботи з 23.05.2000 по 16.07.2002, з 01.01.2004 по 12.03.2009.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи працівника охорони здоров'я, що дає право на призначення пенсії за вислугу років період проходження строкової служби з 15.05.1983 по 06.05.1986, періоди роботи з 23.05.2000 по 16.07.2002, з 01.01.2004 по 31.10.2004 та до страхового стажу і стажу роботи працівника охорони здоров'я, що дає право на призначення пенсії за вислугу років період роботи з 01.11.2004 по 12.03.2009.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 71 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 295, 297 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ;
відповідачі:
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, код в ЄДРПОУ - 13322403, вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, Вінницька область, 21100;
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, код в ЄДРПОУ - 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018.
Суддя /підпис/ Бобров Ю.О.