01 грудня 2025 року Справа № 280/7237/24 провадження ПР/280/27/24
м. Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., при секретарі судового засідання Рубель А.М.,
за участю:
представника позивача Хомутова Г.В.
представник відповідача Жовтоножко Д.Ф.
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в режимі відео конференції питання про поновлення строку звернення до суду у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АМБАР ЕКСПОРТ БКВ" до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "АМБАР ЕКСПОРТ БКВ" (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 00015670701 від 25.01.2022 Головного управління ДПС у Запорізькій області про збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ “АМБАР ЕКСПОРТ БКВ» з податку на додану вартість на суму 28 833 591,25 грн.
Разом із цим, позивач просить суд поновити пропущений процесуальний строк для звернення до адміністративного суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 07 серпня 2024 року позовну заяву повернуто позивачу.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року скасовано ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року про повернення позовної заяви та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27 листопада 2024 року справу передано головуючому судді - Сіпаці А.В.
Ухвалою суду від 06.12.2024 визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з даною позовною заявою та поновити такий строк. Прийнято до провадження справу №280/7237/24 (провадження № ПР/280/27/24), призначено підготовче засідання на 26.12.2024.
Протокольною ухвалою суду від 26.12.2024 відкладено підготовче засідання на 29.01.2025.
Протокольною ухвалою суду від 29.01.2025 відкладено підготовче засідання на 05.03.2025.
Ухвалою суду від 12.02.2025 ухвалено судове засідання у справі №280/7237/24 (провадження № ПР/280/27/24), призначене на 05 березня 2025 року об 10:00 год., провести в режимі відео конференції, поза межами приміщення суду за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю "АМБАР ЕКСПОРТ БКВ" за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).
Ухвалою суду від 05.03.2025 провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №500/2276/24.
Ухвалою суду від 11.08.2025 поновлено провадження у справі, призначено підготовче засідання на 10.09.2025.
Протокольною ухвалою суду від 10.09.2025 у задоволенні клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції відмовлено, відкладено підготовче засідання на 06.10.2025.
06.10.2025 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 10.11.2025.
Ухвалою суду від 09.10.2025 ухвалено судове засідання у справі №280/7237/24 (провадження № ПР/280/27/24), призначене на 10 листопада 2025 року об 10:00 год., провести в режимі відео конференції, поза межами приміщення суду за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю "АМБАР ЕКСПОРТ БКВ" за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).
Ухвалою суду від 10.11.2025 позовну заяву відповідно до ч.13 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви. Також у підготовчому засіданні оголошено перерву до 01.12.2025
19.11.2025 до суду від представника позивача надійшла на виконання вимог ухвали суду від 10.11.2025 заява про поновлення строку звернення до суду.
Протокольною ухвалою суду від 01.12.2025 підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи по суті.
У підготовчому засіданні представник позивача обґрунтовуючи заяву про поновлення строку звернення до суду вказав про те, що на стадії розгляду апеляційної скарги ліквідатора Центральним апеляційним господарським судом відбулась зміна усталеної судової практики підсудності майнових спорів із податковими органами тих боржників, щодо яких відкрито провадження у справі про банкрутство. За таких обставин, враховуючи незмінність положень Кодексу України з процедур банкрутство щодо підсудності майнових спорів боржника, спростування ліквідатором обґрунтованості та законності ППР у рамках справи про банкрутство позивача здійснювалось у належний спосіб і відбувалось з дотриманням вимог законодавства, у т.ч. ст.7 і ч.1 ст.61 Кодексу України з процедур банкрутство відповідно до якої ліквідатор, серед іншого, заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими. Звернув увагу суду, що недоцільність застосування ліквідатором у рамках справи про банкрутство заходів для захисту прав позивача від необґрунтованих вимог відповідача із посиланням на ППР, була визначена Центральним апеляційним господарським судом із прийняттям Постанови від 04.09.2024 року, у якій неможливість оцінки судом доводів ліквідатора щодо ППР обґрунтована саме зміною практики. Але ж це не зумовлює неправильність заходів, вжитих ліквідатором до цього моменту. Також звернув увагу суду, що саме зміна позиції Великої Палати Верховного Суду щодо предметної юрисдикції вищевказаних спорів, мала наслідком і суттєве скорочення строку оскарження рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу, а саме з 1095 днів (строк передбачений п.56.16 ст.56 Податкового кодексу України) до 6 місяців (строк передбачений ч.2 ст.122 КАС), що й спричинило пропуск останнього ліквідатором у цій справі. У зв'язку з викладеним, представник позивача просив поновити строк звернення до суду із даною позовною заявою.
Представник відповідача заперечив у підготовчому засіданні щодо поновлення позивачу строку звернення до суду та зазначив, що відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду по справі № 500/2276/24, строк звернення з позовом до адміністративного суду щодо оскарження податкових повідомлень-рішень становить 1 місяць з дня отримання відповіді на заперечення, подані до податкового органу та 6 місяців з дня, коли платник податків отримав податкові повідомлення-рішення, або дізнався про них. Податкове повідомлення-рішення № 00015670701, яке прийняте Головним управлінням 25.01.2022 вручене представнику позивача 26.01.2022, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення представнику позивача поштового відправлення 69005 12159713. Отже, саме з 26.01.2022 позивач дізнався про прийняття контролюючим органом рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 28 833 591,25 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням в сумі 23 066 873,00 грн., штрафними санкціями в сумі 5 766 718,25 грн. В адміністративному порядку вказане податкове повідомлення-рішення позивачем не оскаржувалося. Тобто, позивач, повинен був звернутись до адміністративного суду на протязі 6 місяців з дня отримання податкових повідомлень-рішень. Крім того, звернув увагу суду на той факт, що позивачем не було вжито жодних, передбачених законодавством заходів, щодо визнання незаконними оскаржуваних податкових-рішень в межах справи про банкрутство, про що позивачу було зазначено суддею господарського суду під час розгляду справи про банкрутство. Відповідач вважає, що процедури провадження у справі про банкрутство не заважали ТОВ «Амбар Експорт БКВ» у відведений частиною другою статті 122 КАС України шестимісячний строк звернутися з позовом до адміністративного суду щодо оскарження в судовому порядку зазначеного податкового повідомлення-рішення. Просив відмовити у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суд.
Суд, заслухавши думку учасників справи, ознайомившись із заявами по суті справи та матеріалами адміністративної справи, надаючи оцінку питанню дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом, зазначає наступне.
Частиною 2 статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ч. ч. 1. 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень (ч. 3 ст. 122 КАС України).
Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Згідно з п.58.19 ст.58 Податкового кодексу України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Верховний Суд у своїй постанові від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19 зробив висновок про те, що норма пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України (далі ПК України) не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України.
Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Водночас Верховний Суд у вищезазначеній постанові зазначив про відступ від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 03.04.2020 у справі №2540/2576/18, у частині того, що строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду, у тому числі після використання процедури адміністративного оскарження, становить 1095 днів з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено.
Таким чином, процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з цим, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19 (адміністративне провадження №К/9901/19455/20) дійшов висновку, що аналіз статті 102 ПК України дає підстави для висновку, що після закінчення визначеного у ній строку давності питання вирішення спору, зокрема, щодо правомірності податкового повідомлення рішення взагалі не може бути поставлене перед контролюючим органом вищого рівня або судом. Верховний Суд у складі судової палати вважає, що зазначений у пункті 102.1 статті 102 ПК України строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду. Між правовою природою матеріально-правового строку давності в податкових правовідносинах та процесуального строку звернення до адміністративного суду є сутнісна різниця, а тому помилковим є ототожнення їх призначення при використанні. Крім того, зміст правовідносин щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень контролюючого органу, якими цим органом платнику податків визначаються грошові зобов'язання, свідчить про те, що вони об'єктивно не можуть існувати як спірні протягом 1095 днів (або у відповідних випадках 2555 днів) з дня отримання відповідного податкового повідомлення-рішення.
Отже, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19 (адміністративне провадження №К/9901/19455/20), з урахуванням наведеного відступив від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 3 квітня 2020 року у справі №2540/2576/18, у частині того, що строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду, у тому числі після використання процедури адміністративного оскарження, становить 1095 днів з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено, і вважав за необхідне сформулювати такий правовий висновок. Норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 160/11673/20.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду надаючи оцінку строкам звернення до суду з позовами про оскарження податкових повідомлень-рішень за різних обставин, у постанові від 16 липня 2025 року у справі №500/2276/24, зробила такі висновки:
1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України);
2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов'язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України);
3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов'язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 ПК України).
У цій постанові Велика Палата також відступила від висновку, викладеного в пункті 101 постанови Великої Палати від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, про те, що норма пункту 56.18 статті 56 ПУ України встановлює спеціальні строки звернення до суду, відсилаючи в цьому питанні до статті 102 цього Кодексу.
У контексті зазначеного Велика Палата виснувала, що норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не встановлює строку звернення до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення та не є відсильною до норми, яка їх встановлює, а отже, не є тим «іншим законом», яким встановлені спеціальні строки звернення до суду.
Строк у 1095 днів, встановлений статтею 102 ПК України, є саме строком давності, у межах якого за платником податків зберігається право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу, а не строком звернення до суду із такими вимогами.
Велика Палата зауважила, що вона відступає не від постанов у вказаних справах, а від конкретного висновку, викладеного в них.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20 зауважила, що частинами другою та третьою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
Суд звертає увагу, що встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/20314/20 (постанова від 02.12.2021) досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, при цьому такі обставини повинні бути підтверджені належним чином.
Правова позиція аналогічного змісту наведена у постанові Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 120/5780/20-а.
Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16 лютого 2023 року у справі №803/1149/18, від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20 зробила висновок, що зміна правового регулювання, зміна Верховним Судом способу захисту порушеного права та підтверджені у встановленому порядку фактичні обставини щодо неможливості реалізації права особою, перелік спрямованих нею на досягнення цієї мети заходів підлягають оцінці судом за заявою позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в кожному конкретному випадку при з'ясуванні поважності причин пропуску цього строку.
У цій справі позивач оскаржує податкове повідомлення-рішення, прийняте відповідачем в січні 2022 року. Копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 6900512159713 підтверджується, що уповноваженою особою позивача оскаржуване рішення було отримано 26.01.2022. Доказів оскарження рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку суду не подано. До суду з цим позовом про скасування оскаржуваного рішення позивач звернувся 01.08.2024, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду.
В обґрунтування поважності причин пропущеного строку звернення до суду представник позивача посилається на те, що на момент прийняття оскаржуваного рішення у позивача у відповідності до положень Кодексу України з процедур банкрутство та сформованих правових висновків Верховного Суду виключалась доцільність і можливість оскарження податкового повідомлення - рішення поза рамками справи про банкрутство боржника. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.06.2023, між іншим, визнано грошове зобов'язання відповідача з податку на додану вартість за податковим повідомленням - рішенням від 25.01.2022 № 00015670701. За наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 14.06.2023, апеляційний господарський суд у постанові від 09.09.2024 зазначив, що викладені в апеляційній скарзі доводи, фактично зводяться до оскарження правомірності дій контролювального органу під час ухвалення податкового повідомлення - рішення, на якому ґрунтуються грошові вимоги контролювального органу у даній справі. Водночас, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 01.11.2023, прийнятої за результатами розгляду справи № 908/129/22 (908/1332/22), вимоги платника податків (також й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу стосуються насамперед перевірки законності дій суб'єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, в якому суб'єкт владних повноважень реалізує свої владно-управлінські функції, а тому цей спір віднесено до розгляду саме за правилами адміністративного судочинства. Таким чином, надання оцінки правомірності податкового повідомлення-рішення не належить до юрисдикції господарського суду, оскільки це б суперечило вищевказаному висновку Великої Палати Верховного Суду, у зв'язку з чим апеляційний господарський суд не надає оцінку доводам скаржника у цій частині.
Суд наголошує, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.
Усталеною є практика Верховного Суду про те, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Зокрема, питання наявності підстав вважати поважними причини пропуску строку звернення до суду з позовом, які пов'язані зі зміною правової позиції Верховного Суду з цього питання було предметом дослідження Верховним Судом у справі № 640/11650/21, за наслідками касаційного розгляду якої було ухвалено постанову від 23.09.2021.
Верховний Суд зазначив, що у перехідний період для забезпечення реалізації права особи на звернення до суду у вказаних умовах їй має бути забезпечений певний розумний строк, достатній для формулювання правової позиції і вчинення дій з підготовки відповідного позову та його подання до суду. Тобто, новий підхід Верховного Суду у питанні визначення строку звернення до суду з позовами може застосовуватися для нових позовів, поданих після ухвалення постанови від 26 листопада 2020 року, однак, при вирішенні питання поновлення строку звернення з позовом істотне значення мають такі обставини: строк, який сплинув після зміни судової практики і до моменту звернення до суду з позовом; причини, які заважали звернутися до суду з позовом у максимально короткий термін після зміни судової практики; чи є підставі вважати, що позивачем було допущено необґрунтовані зволікання.
Аналогічний підхід було продемонстровано Верховним Судом при розгляді справи №580/3400/20 (постанова від 27 липня 2021 року) та справи №160/11673/20 (постанова від 22 січня 2022 року).
Суд зазначає, що Верховний Суд не тільки забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, про що зазначено в частині першій статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а й забезпечує остаточне вирішення спору як суд останньої інстанції, адже саме рішення Верховного Суду гарантують дотримання принципу правової визначеності (Верховний Суд постановляє остаточні судові рішення, які не можуть ставитися під сумнів). Крім того, на відміну від судів першої та апеляційної інстанцій, саме Верховний Суд наділений правом відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.
Необхідність відступити від висновку, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду, має виникати з певних визначених об'єктивних причин, і такі причини повинні бути чітко визначені й аргументовані.
Обґрунтованими підставами для відступлення від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики щодо застосування норм права тощо.
Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Верховний Суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.
Водночас суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми.
Зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Така правова позиція була викладена, зокрема, Верховним Судом у постанові від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19.
У постанові від 30 червня 2022 року у справі № 1.380.2019.004460 Верховний Суд зауважив, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.
При цьому, при оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи «Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії» та інші).
Суд зазначає, що розуміючи важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, ЄСПЛ сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (рішення ЄСПЛ від 27 червня 2000 року у справі Ільхан проти Туреччини (Ilhan v. Turkey), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України (заява №3236/03), рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України (заяви №23759/03 та № 37943/06)).
Отже, поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, зазвичай, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2010 року у справі Мушта проти України (заява № 8863/06)); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (рішення ЄСПЛ від 24 липня 2003 року у справі Рябих проти Росії (заява № 52854/99); рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі Устименко проти України (заява № 32053/13)); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі Брумареску проти Румунії (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95).
У рішенні по справі "Іліан проти Туреччини" ЄСПЛ зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду, у зв'язку з пропуском строку звернення, повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).
Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Таким чином, враховуючи ту обставину, що відбулась зміна усталеної судової практики підсудності майнових спорів із податковими органами тих боржників, щодо яких відкрито провадження у справі про банкрутство, а також незмінність положень Кодексу України з процедур банкрутство щодо підсудності майнових спорів боржника, спростування ліквідатором обґрунтованості та законності податкового повідомлення - рішення, у рамках справи про банкрутство позивача, останній мав достатньо обґрунтовані правомірні очікування, що строк звернення до суду ним був дотриманий, оскільки, як вже зазначалось, не знав та не міг бути обізнаним про те, що в липні 2025 року судова практика зазнає змін в частині застосування строків звернення до суду у справах подібної категорії.
Наведене, у свою чергу, свідчить про добросовісність поведінки позивача, прояв ним належної обачності щодо вчинення належних та достатніх для захисту своїх прав дій.
Подібна правова позиція викладена у судових рішеннях Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі №160/11673/20 тощо.
При вирішенні питання дотримання позивачем строків звернення до суду, суд також враховує, що зміна підходів до правозастосування в таких правовідносинах була непередбачуваною.
Враховуючи викладене та приймаючи до уваги зазначені представником позивача у заяві обставини, суд дійшов висновку, що строк звернення до суду був пропущений позивачем з поважних та незалежних від його волі причин, які пов'язані виключно зі зміною правової позиції (судової практики) Верховного Суду щодо строку звернення до суду у справах подібної категорії.
З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, визнати причини пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом поважними і поновити йому такий строк.
Керуючись статтями 121, 122, 241, 248 КАС України, суд,
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АМБАР ЕКСПОРТ БКВ" про поновлення строку звернення до суду, - задовольнити.
Визнати поважними підстави, вказані у заяві про поновлення строку звернення до суду та поновити Товариству з обмеженою відповідальністю "АМБАР ЕКСПОРТ БКВ" строк звернення до суду із позовною заявою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
У задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Запорізькій області про залишення позову без розгляду, - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її проголошення.
Повний текст ухвали складено та підписано 04.12.2025.
Суддя А.В. Сіпака