04 грудня 2025 року м. Житомир справа № 240/19897/25
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо зменшення розміру виплачуваної йому пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з 01 червня 2025 року відновити виплату йому пенсії в розмірі, який він отримував до червня 2025 року.
На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Вказує, що з 01.06.2025 отримує пенсію в меншому розмірі. Причиною зазначеного стало те, що до 01.06.2025 розмір його пенсії обчислювався з урахуванням заробітної плати за роботу в зоні відчуження, вказаної в довідці ДП "Житомирський регіональний центр стандартизації, метрології та сертифікації" від 15.02.2005 №92. Однак, з 01.06.2025 пенсійний орган почав виплачувати йому пенсію, обчислену як п'ятикратний розмір мінімальної заробітної плати, відповідно до абзаців 13-15 пункту 9 постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки дійшов висновку, що вищезазначена довідка про заробітну плату від 15.02.2005 №92 не підтверджена первинними документами, а тому перестав враховувати її при визначенні розміру його пенсії. Позивач вважає, що такі дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області є протиправними та порушують його право на належне пенсійне забезпечення, а тому для захистку своїх порушених прав він звернувся до суду.
Ухвалою суду від 12.08.2025 провадження в адміністративній справі №240/19897/25 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію управління зазначило, що на даний час розмір пенсії позивача, як учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з числа осіб, стосовно яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з роботами, пов'язаними з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС обчислений з урахуванням п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, при втраті працездатності 60 %, та становить 15837,94 гривень. Вказало, що підставою для проведення розрахунку заробітної плати за період роботи в зоні відчуження є первинні документи про нараховану заробітну плату, періоду та фактичної тривалості робочого дня і місця її виконання. Відповідно до довідки від 30.11.1987 №1167/27, виданої військовою частиною НОМЕР_1 , ОСОБА_1 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в період з 11.09.1987 по 30.11.1987. Натомість, відповідно до архівної довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 03.12.2014 №179/1/1561, наявної в пенсійній справі, позивач приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в складі військової частини № НОМЕР_1 в період з 11.09.1987 (наказ №254) по 02.12.1987 (наказ №335), в тому числі на об'єктах: 1) дезактивація в районі 3-енергоблоку ЧАЕС (вересень з 15 по 20, з 22 по 26, 28, 29; жовтень з 2 по 6, 8, 9, 12, 13, 15, 16, 19, 20, 23, 26, 27, 29, 30; листопад 1, 3, 4, 6, 7, 8, 10, 12, 18, 19, 22, 23 ,25 ,27); 2) в районі ЧАЕС (зони та населені пункти не відображено) (жовтень 25, 28); 3) в населених пунктах: н.п. Народичі (21 вересня), н.п. Любарка, Закусили (17 жовтня), АДРЕСА_1 (30 вересня), н.п. Любарка, Поліське (21 жовтня), "Рудий ліс" (14 жовтня, листопад - 5, 9, 11, 13, 14, 17). Разом з тим, відповідач зауважує, що первинних документів, які підтверджують виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС позивачем не надано. Крім того, відповідач зазначив відповідно до довідки від 15.08.2005 №92, виданої Державним підприємством "Житомирський регіональний центр стандартизації, метрології та сертифікації" основна заробітна плата ОСОБА_1 за жовтень та листопад місяць 1987 становила 278,00 руб, доплата за навчальні збори за жовтень місяць 1987 року становила 758,05 руб, за листопад 1987 року - 749,96 руб. Враховуючи вищезазначене, пенсійний орган вказав, що врахувати заробітну плату за роботу в зоні відчуження згідно довідки від 15.08.2005 №92, для обчислення пенсії в розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до ст. 54 Закону немає можливості, так як довідка не відповідає формі, затвердженій листом Міністерства соціального захисту населення України від 27.02.1996 №01-3/244-013-2 та не підтверджена жодним первинним документом. У зв'язку з цим, пенсію Позивача було приведено у відповідність до чинного законодавства, тобто без урахування заробітної плати згідно з довідкою від 15.08.2005 № 92.
Відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році (посвідчення 1 категорії серії НОМЕР_2 від 01.03.2019).
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та з 01.01.1954 отримує пенсію по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що при визначенні розміру пенсії позивача була врахована довідка Державного підприємства "Житомирський регіональний центр стандартизації, метрології та сертифікації" від 15.08.2005 №92 про заробітку плату за період його роботи в зоні відчуження в жовтні та листопаді 1987 року.
Станом на 31.05.2025 року розмір пенсії, яку отримував ОСОБА_1 , становив 23610,00 гривень.
Починаючи з 01.06.2025, пенсійний орган виплачує позивачу пенсію в розмірі 15837,94 гривень.
У зв'язку з отриманням у червні 2025 року пенсії у меншому розмірі позивач звернувся до відповідача із заявою про надання роз'яснення щодо причини зменшення розміру його пенсії.
Листом від 11.06.2025 №0600-0307-8/52376 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивача, що до 01.06.2025 його пенсія обчислювалась з урахуванням заробітної плати, взятої за роботу в зоні відчуження з 01.10.1987 по 30.11.1987, згідно з довідкою Державного підприємства "Житомирський регіональний центр стандартизації, метрології та сертифікації" від 15.08.2005 №92. У зв'язку з тим, що вищезазначена довідка про заробітну плату не підтверджена первинними документами, з 01 червня 2025 року розмір пенсії, обчислений виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, відповідно до абзаців тринадцятого - п'ятнадцятого пункту 9 постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та становить 15837,94 гривень.
Вважаючи такі дії щодо зменшення з 01.06.2025 розміру його пенсії через не врахування довідки від 15.08.2005 №92 про заробітну плату в зоні відчуження протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796)
Метою та завданнями Закону №796 є захист громадян, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї.
За правилами статті 54 Закону №796-XII (в редакції від 09.07.2007 згідно з Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008) пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.
У Рішенні від 17 липня 2018 року №6-р/2018 Конституційний Суд України зауважив, що «скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов'язку держави, передбаченому у статті 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України» (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
Статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію положень статті 16 Конституції України установив у Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту.
Покладення Конституцією України на державу обов'язку захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров'я, що зумовлює їх посилений соціальний захист.
У Рішенні від 07 квітня 2021 року № 1-р(П)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку № 1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону№796-ХІІ, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою зазначеної статті у редакції Закону № 230/96-ВР та зазначив, що приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв'язку зобов'язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров'ю.
У цьому рішенні Конституційний Суд України також вказав на те, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.
Проте держава в особі Кабінету Міністрів України визначила у Порядку №1210 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР, знівелювавши саму сутність визначених статтями 3, 16, 50 Конституції України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов'язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту.
Також у зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав, що соціальні зобов'язання держави перед громадянами, які втратили здоров'я внаслідок того, що держава свого часу зобов'язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища.
Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 03 квітня 2024 року №4- р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров'я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону № 796-ХІІ вкотре порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.
Системна судова практика у справах щодо захисту соціальних прав дійшла висновку, що прийняттям Закону №1584-ІХ не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(П)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Пряме застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає правомочність судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають як неконституційний в цілому або в частині.
Частиною другою статті 6 КАС передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Закон України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» установлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
Аналіз встановлених обставин справи дозволяє суду зробити висновок, що національне законодавство зазнало змін в частині зменшення мінімального розміру державної пенсії по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи, та встановлення обмеження максимального розміру заробітної плати, з якої може обраховуватись така пенсія.
Водночас, з огляду наявність Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, яким досліджено п. 11, 12 Порядку №1210 та Рішення Конституційного Суду № 4-р(І)/2024 від 03.04.2024, якими визнано частину 3 статті 54 Закону № 796-ХІІ такою, що не відповідає Конституції України, вказані норми національного законодавства не можуть бути застосовані судом до правовідносин між сторонами, однією з яких є особа щодо якої встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, та яка має право на посилений соціальний захист, що пов'язаний з реалізацією її права на відшкодування завданої здоров'ю шкоди.
Суд звертає увагу, що у наявних правовідносинах між сторонами відсутній спір щодо наявності у позивача статусу особи з інвалідністю що виникла у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Так, ОСОБА_1 , як ліквідатору наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, пенсію по інвалідності було призначено з розрахунку заробітку, одержаного ним за роботу в зоні відчуження в 1987 році та зазначеного в довідці Державного підприємства "Житомирський регіональний центр стандартизації, метрології та сертифікації" від 15.08.2005 №92.
Однак з 01.06.2025 відповідачем перераховано пенсію позивача без урахування заробітної плати, вказаної в довідці Державного підприємства "Житомирський регіональний центр стандартизації, метрології та сертифікації" від 15.08.2005 №92 за період його роботи в зоні відчуження протягом жовтня - листопада 1987 року.
Обґрунтовуючи вказані дії пенсійний орган вказує, що підставою для проведення розрахунку заробітної плати за період роботи в зоні відчуження є первинні документи про нараховану заробітну плату, періоду та фактичної тривалості робочого дня і місця її виконання. Натомість довідка Державного підприємства "Житомирський регіональний центр стандартизації, метрології та сертифікації" від 15.08.2005 №92 не підтверджена первинними документами. Відтак, на думку відповідача пенсію позивачу приведено у відповідність до чинного законодавства.
Надаючи правову оцінку вказаним доводам Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами суд виходить з того, що неможливість вчинення державним органом тих чи інших дій, у спірному випадку проведення перевірки відповідності довідки про заробітну плату первинним документа, зокрема достовірності відомостей, підтверджених в особових рахунках та визначення сум, на які нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, не може бути підставою для обмеження прав пенсіонера, оскільки це не залежить від волі особи. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.10.2022 у справі №808/1735/18.
Окрім того, територіальні органи Пенсійного фонду України мають право проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати, про що зазначено у пункті 2 частини першої статті 64 Закону №1058-IV та пункті 4.2 Порядку №22-1.
Тобто перевірка достовірності виданих підприємством документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні пенсії. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №291/99/17.
Також Верховний Суд у постанові від 08.02.2021 у справі №2487/68/17 дійшов висновку, що особа, яка звертається за отриманням пенсії, не може нести відповідальність за неналежне оформлення роботодавцем особових справ працівників, відсутність у них певних документів, їх умисне ненадання на запити уповноважених органів, зокрема під час проведення пенсійним органом зустрічних перевірок на предмет достовірності поданих йому на розгляд документів (в тому числі уточнюючих довідок) і обґрунтованості їх видачі, й так само за неналежне, неповне проведення пенсійним органом таких перевірок.
Суд враховує, що надана позивачем разом із заявою про призначення пенсії довідка Державного підприємства "Житомирський регіональний центр стандартизації, метрології та сертифікації" від 15.08.2005 №92 містить відомості про його заробітку плату, отриману за роботу в зоні відчуження в жовтні - листопаді 1987 року.
Тож у разі наявності у територіального органу Пенсійного фонду України сумнівів у достовірності відомостей про заробітну плату, нараховану та виплачену позивачу за жовтень-листопад 1987 року за період роботи в зоні відчуження, такий орган має можливість провести перевірку даних, наведених у довідці Державного підприємства "Житомирський регіональний центр стандартизації, метрології та сертифікації" від 15.08.2005 №92.
Однак, доказів проведення такої перевірки відповідач до суду не надав.
За наведених обставин суд дійшов висновку про відсутність у Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області правових підстав для неврахування при обчисленні розміру пенсії позивача, заробітної плати, отриманої ним за період роботи в зоні відчуження та зазначеної в довідці Державного підприємства "Житомирський регіональний центр стандартизації, метрології та сертифікації" від 15.08.2005 №92, оскільки відповідачами не надано доказів зловживання пенсіонером своїми правами чи зазначення в цій довідці неправдивих відомостей.
Відтак, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо обчислення з 01 червня 2025 року пенсії позивача з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати вважаються судом спрямованими на обмеження попередньо встановленого права позивача та визнаються протиправними.
Враховуючи вищевикладене та з метою поновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити позивачу з 01 червня 2025 року пенсію по інвалідності, передбачену статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням при визначенні її розміру заробітної плати, за роботу в зоні відчуження, вказаної в довідці Державного підприємства "Житомирський регіональний центр стандартизації, метрології та сертифікації" від 15.08.2005 №92.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, суд, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" та в матеріалах справі відсутні докази на підтвердження понесення ним інших судових витрат по даній справі, підстави для вирішення питання про розподілу судових витрат - відсутні.
Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не врахування з 01.06.2025 при визначенні розміру пенсії ОСОБА_1 заробітної плати, отриманої ним за період роботи в зоні відчуження, що зазначена в довідці Державного підприємства "Житомирський регіональний центр стандартизації, метрології та сертифікації" від 15.08.2005 №92, та обчислення у зв'язку із цим розміру його пенсії виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 з 01 червня 2025 року пенсію по інвалідності, передбачену статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", із урахуванням заробітної плати за роботу в зоні відчуження, вказаної в довідці Державного підприємства "Житомирський регіональний центр стандартизації, метрології та сертифікації" від 15.08.2005 №92.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович