03 грудня 2025 року м. Житомир справа № 240/392/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У січні 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ), звернулася у суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області) про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення нарахування та виплати її дитині з 15 жовтня 2024 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (далі - Закон України №796-ХІІ), що становить два прожиткових мінімуму (згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік) та зобов'язання вчинити відповідні дії.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що отримує пенсію у разі втрати годувальника на неповнолітню дитину, яка постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення. З огляду на прийняття 17 липня 2018 року Конституційним Судом України рішення №6-р/2018 уважає, що згідно положень статті 39 Закону України №796-ХІІ позивач має право на отримання доплати до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік). Однак, відповідач у проведенні нарахування і виплати такої доплати, на переконання ОСОБА_1 , протиправно відмовив, що і зумовило звернення до суду.
Ухвалою суду від 13 січня 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
07 лютого 2025 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що діти, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, мають право виключно на пільги, не компенсації, визначені Розділом V «Захист дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи» Закону України №796-ХІІ, а тому жодних правових підстав для нарахування дитині доплати у порядку саме статті 39 Закону України №796-ХІІ, як непрацюючому пенсіонеру, немає.
На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що ОСОБА_1 на неповнолітню дитину - позивача отримує пенсію по втраті годувальника. Також позивач має статус дитини, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає в зоні гарантованого добровільного відселення.
На своє звернення до відповідача щодо призначення та виплати позивачу доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, ОСОБА_1 отримала відмову, з огляду на те, що частина 2 статті 39 Закону України №796-ХІІ (відновлена за рішенням Конституційного Суду України) не передбачає та не дає права позивачу на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Уважаючи таку бездіяльність протиправною, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
Відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до положень статті 46 Основного Закону громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Такі положення щодо громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (далі - Закон України №796-ХІІ).
Частина 1 статті 39 цього Закону у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, передбачала виплату громадянам, які працюють у зоні гарантованого добровільного відселення доплати у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Право на таку ж доплату закріплювали положення частини 2 цієї ж правової норми для непрацюючих пенсіонерів, які проживають у такій зоні.
28 грудня 2014 року прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII (далі - Закон України № 76-VІІІ), який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону України № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і включив до Закону України № 796-ХІІ статтю 39, яка передбачає виплату доплати виключно громадянам, які працюють у зоні відчуження та у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України № 76-VІІІ.
Конституційний Суд України у названому рішенні указав, що обмеження чи скасування Законом України № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом України № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина 2), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон України № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом України № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини 2 статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому в рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону України № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом України № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону України № 796-ХІІ вказане рішення не містить.
За результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року зазначила, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону України № 796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону України № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом України № 987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону України № 987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону України № 796-ХІІ до внесення змін Законом України № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону України № 796-ХІІ у редакції Закону України № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право громадян на отримання підвищення до пенсії як непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону України № 796-ХІІ.
За таких обставин суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, яка передбачена статтею 39 Закону України № 796-ХІІ у редакції, яка була чинною до 01 січня 2015 року, є протиправною.
Наведене обумовлює правові підстави для зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату зазначеної доплати до пенсії позивачу з 15 жовтня 2024 року.
Визначаючись щодо розміру підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру передбаченого статтею 39 Закону України № 796-ХІІ, суд, у силу положень статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, керується висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04 квітня 2024 року у справі №240/19227/21, та уважає, що розмір підвищення до пенсії встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року.
Вирішуючи питання щодо права на виплату підвищення до пенсії по втраті годувальника, яку особа отримує на свою неповнолітню дитину, що проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України № 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, суд уважає за необхідне вказати наступне.
Так, відновлена редакція статті 39 Закону України № 796-ХІІ регулює питання доплат громадянам, які працюються на територіях радіоактивного забруднення, згідно із частиною першою якої громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата у розмірі, в залежності від категорії радіаційного забруднення відповідної території.
При цьому, частина 2 цієї правової норми передбачає, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розрахункової величини.
Тобто, аналізуючи вказане, суд зазначає, що право на отримання підвищення до пенсії гарантується саме непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон України №1058-ІV).
Відповідно до статті 1 Закону України № 1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом;
пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом;
Види пенсійних виплат визначені у статті 9 Закону України № 1058-IV, відповідно до частини першої якої в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника визначені у статті 36 Закону України № 1058-IV, частиною першою якої передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Згідно із пунктом 2 частини 2 статті 36 Закону України № 1058-IV непрацездатними членами сім'ї вважаються діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.
Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні.
Пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками (частина 1 статті 37 Закону України № 1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 38 Закону України № 1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 39 Закону України № 1058-IV на всіх членів сім'ї, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, призначається одна спільна пенсія.
Суд також зауважує, що за правилами статті 160 Сімейного кодексу України (далі - СК України) неповнолітня дитина не вправі самостійно визначати місце свого проживання та проживає з батьками або одним з батьків.
Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей (частина 1 статті 242 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 7 статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Окрім того, згідно із пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Аналізуючи на підставі вище наведених норм питання наявності у неповнолітніх осіб, яким призначено пенсію по втраті годувальника, права на отримання доплати, передбаченої статтею 39 Закону України № 796-XII, у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2024 року у справі №240/1458/23 вказав, що неповнолітні діти, яким призначена пенсія у зв'язку з втратою годувальника, за наявності на це умов, визначених у частині 1 статті 36 Закону України № 1058-IV, є непрацюючими пенсіонерами в розумінні Закону України № 1058-IV через їх непрацездатність, тому на таких осіб поширюється загальне правило щодо права на виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України № 796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року, за умови їх проживання на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення).
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд також у постановах від 16 жовтня 2024 року у справі №240/34069/22, від 22 жовтня 2024 року у справі №240/918/23, від 23 жовтня 2024 року у справі №240/6210/23, від 23 жовтня 2024 року у справі №460/42639/22, від 28 жовтня 2024 року у справі № 240/15092/23 та від 11 листопада 2024 року у справі №240/16844/23.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не було доведено в судовому порядку належними та допустимими доказами правомірність не проведення нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
За відсутності документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись положеннями статей 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , з 15 жовтня 2024 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції, яка була чинна до 01 січня 2015 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести нарахування та виплату виплати ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , з 15 жовтня 2024 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, визначеного статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції, яка була чинна до 01 січня 2015 року, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
03.12.25