04 грудня 2025 року м. Житомир справа № 240/25264/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", в редакції чинній з 29.01.2020, при обчисленні йому в період з 23.03.2022 по 11.08.2025 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити йому за період з 23.03.2022 по 11.08.2025 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", в редакції чинній з 29.01.2020, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023, Законом України від 09.11.2023 № 3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" на 01.01.2024, Законом України від 19.11.2024 № 4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік" на 01.01.2025, на відповідні тарифні коефіцієнти, без зміни при проведенні такого перерахунку попередньо встановлених відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час проходження військової служби в період з 23.03.2022 по 11.08.2025 відповідач невірно встановив йому розмір посадового окладу та окладу за військове звання, що призвело до виплати грошового забезпечення в значно меншому розмірі.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи в порядку ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Крім того, даною ухвалою клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено, зобов'язано військової частини НОМЕР_1 надати до суду у термін, протягом п'ятнадцяти днів, з дня отримання даної ухвали:
- інформацію чи перебуває військова частина НОМЕР_2 на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 ;
- інформацію про розмір прожиткового мінімуму застосованого для обчислення ОСОБА_1 посадового окладу та окладу за військове звання з 23.03.2022 по 11.08.2025 включно;
- довідку про розмір виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення з 23.03.2022 по 11.08.2025 включно із помісячним відображенням нарахованих сум та відокремленням складових;
- довідку про розмір виплачених ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, підйомної допомоги та усіх інших одноразових додаткових видів грошового забезпечення з 23.03.2022 по 11.08.2025 включно із помісячним відображенням нарахованих сум та відокремленням складових.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування зазначає, що відповідач діяв правомірно, застосовуючи, при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб щодо визначення суми грошового забезпечення позивачу, визначений Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 №2246-VIII на 01.01.2018.
Вказує, що первісна редакція пункту 4 постанови №704 не може бути застосована до визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, оскільки суперечить нормам розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VІІІ.
Також, просить постановити у справі окрему ухвалу з приводу грубого порушення закону з боку Міністерства юстиції України у вигляді бездіяльності, що полягає у невнесенні чинної редакції постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" до Єдиного державного реєстру нормативних актів та направити її до Кабінету Міністрів України.
Окрім того, просить постановити у справі окрему ухвалу з приводу грубого порушення закону з боку Кабінету Міністрів України, що полягає в ухваленні пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704" та направити її до Верховної Ради України, та звернутися до Верховного Суду з поданням про розгляд цієї справи Верховним Судом, як судом першої інстанції.
Також, просить застосувати заходи процесуального примусу у справі №240/25264/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, у вигляді накладення на представника позивача - адвоката Дубка Сергія Миколайовича, штрафу у розмірі трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
До відзиву представником відповідача долучено витребувані докази.
У період з 19.11.2025 по 03.12.2025 головуюча суддя перебувала у відпустці.
У відповідності до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що позивач з 23.03.2022 по 31.05.2022 та з 21.07.2022 по 11.08.2025 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , а з 01.06.2022 по 20.07.2022 - у військовій частині НОМЕР_3 .
Військова частина НОМЕР_2 є окремим батальйоном у складі бригади - військової частини НОМЕР_1 та перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
Сторонами не заперечується та матеріалами справи підтверджується, що протягом 2022-2025 грошове забезпечення позивача нараховувалося та виплачувалося відповідачем із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Не погоджуючись з визначеним розміром посадового окладу та окладу за військовим званням позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Частиною 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч.2-3 ст.9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до ч.4 ст.9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - постанова № 704) було підвищено грошове забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та закладено механізм щорічного збільшення його розміру у подальшому.
Так, відповідно до пункту 4 цієї постанови у редакції, що була чинною до 24.02.2018, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З 24.02.2018 набула чинності постанова № 103, пунктом 6 якої пункт 4 постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та нечинним пункт 6 постанови № 103.
Відтак, починаючи з 29.01.2020, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року.
Суд також ураховує, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон України №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01.01.2017) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.
Під час розгляду і вирішення цієї справи суд виходить із того, що положення пункту 4 постанови № 704 та пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №1774-VIII підлягають солідарному застосуванню.
Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови № 704.
Водночас, суд враховує, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704" (далі - постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023.
Пунктом 1 постанови №481 приписано скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Також пунктом 2 указаної постанови внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виклавши абзац 1 в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Викладення пункту 4 постанови №704 у згаданій редакції та встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, свідчить про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023.
При цьому суд зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 в справі № 320/29450/24, яке набрало законної сили 18.06.2025 згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
За таких обставин, у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для перерахунку розміру грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 по 17.06.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 01 січня календарного року, відповідно до пункту 4 постанови №704.
Посилання позивача, на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 є необґрунтованими, оскільки згідно з частиною 2 статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Відтак, визнання у судовому порядку пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023 нечинним не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.
Дана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.06.2025 у справі № 280/8605/24, від 03.07.2025 у справі № 280/8605/24.
Разом із тим, суд вважає обґрунтованими вимоги за період з 18.06.2025 по 11.08.2025, з підстав викладених судом вище.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача, яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", в редакції чинній з 29.01.2020, при обчисленні ОСОБА_1 в період з 23.03.2022 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 11.08.2025 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до вказаної постанови, є протиправною.
З метою належного захисту порушеного права позивача, суд вважає за можливе зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок з 23.03.2022 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 11.08.2025 сум грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", в редакції чинній з 29.01.2020, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023, Законом України від 19.11.2024 № 4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік" на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо постановлення окремих ухвал, про які в прохальній частині відзиву зазначає представник відповідача, суд зазначає наступне.
Слід зазначити, що ч.1 ст.249 КАС України передбачене право суду постановити окрему ухвалу.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними (ч.2 ст.249 КАС України).
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.
Системний аналіз наведених норм свідчить, що при виявленні під час розгляду справи порушення закону, судом може бути постановлена окрема ухвала, де мають бути визначені вказівки щодо усунення порушень.
Суд зауважує, що винесення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду, і реалізація такого права безпосередньо пов'язана з виявленням саме судом під час розгляду справи порушення закону. Для встановлення факту допущеного порушення вказане має бути належним чином обґрунтовано та підтверджено відповідними доказами.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для винесення окремих ухвали.
Щодо вимоги відповідача про звернення до Верховного Суду з поданням про розгляд цієї справи Верховним Судом, як судом першої інстанції, то у відповідності до вимог статті 290 КАС України, такі дії визначені як право, а не обов'язок суду. Більше того, під час розгляду даної справи, судом не встановлено підстав для вчинення зазначених процесуальних дій.
Суд вважає, що розгляд цієї справи в межах спрощеного провадження є достатнім для забезпечення ефективного судового захисту прав позивача, а отже, клопотання про направлення справи до Верховного Суду задоволенню не підлягає.
Вирішуючи клопотання представника відповідача щодо застосування заходів процесуального примусу, суд дійшов такого висновку.
Згідно зі ст.144 КАС України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходами процесуального примусу є: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) привід; 5) штраф (ч.1 ст.145 КАС України).
Відповідно до п.3 ч.2 ст.149 КАС України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення.
У випадку невиконання процесуальних обов'язків, зловживання процесуальними правами представником учасника справи суд з урахуванням конкретних обставин справи може стягнути штраф як з учасника справи, так і з його представника (ч.3 ст.149 КАС України).
Із зазначеної норми вбачається, що постановлення ухвали про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу є правом суду, яке здійснюється за ініціативою суду у визначених Кодексом адміністративного судочинства України випадках.
Отже, стаття 149 КАС України містить диспозитивну норму та закріплює право суду щодо постановлення відповідної ухвали, а не обов'язок, а тому може бути ініційована виключно з ініціативи суду.
При вирішенні даної адміністративної справи, суд не вбачає підстав в даному випадку для постановлення ухвали про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу.
Частинами 1-2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню частково.
Враховуючи відсутність судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись положеннями статей 72-77, 242-246, 251, 262, 293 КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", в редакції чинній з 29.01.2020, при обчисленні ОСОБА_1 в період з 23.03.2022 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 11.08.2025 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до вказаної постанови.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 23.03.2022 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 11.08.2025 сум грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", в редакції чинній з 29.01.2020, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023, Законом України від 19.11.2024 № 4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік" на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Панкеєва
04.12.25