04 грудня 2025 року м. Житомир справа № 240/23219/25
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просить:
- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області щодо проведення з 01.06.2025 перерахунку його пенсії без врахування довідки про заробітну плату за роботу в зоні відчуження з 03.05.1986 по 20.05.1986, виданої Житомирською лікарнею ім. О.Ф. Гербачевського;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області здійснити з 01.06.2025 йому перерахунок та виплату пенсії з урахуванням довідки про заробітну плату за роботу в зоні відчуження з 03.05.1986 по 20.05.1986, виданої Житомирською лікарнею ім. О.Ф. Гербачевського;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області поновити йому раніше встановлений розмір пенсії до її перерахунку, з дати зменшення розміру пенсії 01.06.2025.
В обґрунтування позову вказано, що з червня 2025 року позивач отримує пенсію обчислену виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, відповідно до абз.13-15 п.9 постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 № 1210. Вказані дії обґрунтовані відсутністю підтвердження довідки виданої Житомирською лікарнею ім. О.Ф. Гербачевського.
Позивач стверджує, що в матеріалах пенсійної справи наявні усі документи на підтвердження роботи в зоні відчуження.
Ухвалою суду від 08.10.2025 позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
До суду надійшов відзив з проханням відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
17.10.2025 головуюча суддя перебувала на періодичному навчанні, 31.10.2025, з 19.11.2025 по 03.12.2025 - у відпустці.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію по інвалідності за нормами ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
У зв'язку з отриманням у червні 2025 року пенсії у меншому розмірі, позивач звернувся до відповідача щодо роз'яснення причин таких дій.
Листом від 10.06.2025 №0600-0307-8/51954 позивача повідомлено, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка до 01.06.2025 обчислювалась з урахуванням заробітної плати, взятої за роботу в зоні відчуження з 03.05.1986 по 20.05.1986, згідно з довідкою, виданою "Житомирська лікарня ім.О.Ф. Гербачевського без номера та дати реєстрації. У зв'язку з тим. що вищезазначена довідка про заробітну плату не підтверджена первинними документами, 3 01 червня 2025 року розмір пенсії позивача, обчислений виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, відповідно до абзаців 13-15 пункту 9 постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 № 1210 та становить 13705,77 грн.
Вважаючи таку бездіяльність протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси - порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 16 Конституції України визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
За змістом статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796)
Метою та завданнями Закону №796 є захист громадян, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї.
За правилами статті 54 Закону №796-XII (в редакції від 09.07.2007 згідно з Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008) пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.
У Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 Конституційний Суд України зауважив, що "скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов'язку держави, передбаченому у статті 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України" (абзац 5 пункту 4 мотивувальної частини).
Статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію положень статті 16 Конституції України установив у Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту.
Покладення Конституцією України на державу обов'язку захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров'я, що зумовлює їх посилений соціальний захист.
У Рішенні від 07 квітня 2021 року № 1-р(П)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини 4 статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР та пунктів 11-12 Порядку № 1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону №796-ХІІ, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною 4 зазначеної статті у редакції Закону № 230/96-ВР та зазначив, що приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв'язку зобов'язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров'ю.
У цьому рішенні Конституційний Суд України також вказав на те, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.
Проте держава в особі Кабінету Міністрів України визначила у Порядку № 1210 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, знівелювавши саму сутність визначених статтями 3, 16, 50 Конституції України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов'язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту.
Також у зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав, що соціальні зобов'язання держави перед громадянами, які втратили здоров'я внаслідок того, що держава свого часу зобов'язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища.
Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 03 квітня 2024 року № 4- р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам, виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров'я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною 3 статті 54 Закону № 796-ХІІ вкотре порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині 1 статті 3, частині 2 статті 8, статті 16, частині 3 статті 22, частині 1 статті 46, частині 1 статті 50 Конституції України.
Системна судова практика у справах щодо захисту соціальних прав дійшла висновку, що прийняттям Закону №1584-ІХ не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(П)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Пряме застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає правомочність судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають як неконституційний в цілому або в частині.
Частиною 2 статті 6 КАС передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" установлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
Аналіз встановлених обставин справи дозволяє суду зробити висновок, що національне законодавство зазнало змін в частині зменшення мінімального розміру державної пенсії по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи, та встановлення обмеження максимального розміру заробітної плати, з якої може обраховуватись така пенсія.
Водночас, з огляду наявність Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, яким досліджено п.11-12 Порядку №1210 та Рішення Конституційного Суду № 4-р(І)/2024 від 03.04.2024, якими визнано частину 3 статті 54 Закону № 796-ХІІ такою, що не відповідає Конституції України, вказані норми національного законодавства не можуть бути застосовані судом до правовідносин між сторонами, однією з яких є особа щодо якої встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, та яка має право на посилений соціальний захист, що пов'язаний з реалізацією її права на відшкодування завданої здоров'ю шкоди.
Суд звертає увагу, що у наявних правовідносинах між сторанами відсутній спір щодо наявності у позивача статусу особи з інвалідністю, що виникла у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Так, пенсію по інвалідності, як ліквідатору аварії на ЧАЕС позивачу призначено попередньо з розрахунку заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986 році на підставі довідки, виданої Житомирською лікарнею ім. О.Ф. Гербачевського, посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 1) Серія НОМЕР_1 .
Однак з 01.06.2025 відповідачем перераховано пенсію позивача без урахування заробітної плати згідно з довідкою, виданою Житомирською лікарнею ім. О.Ф. Гербачевського за період роботи в зоні відчуження з 03.05.1986 по 20.05.1986.
Обґрунтовуючи вказані дії Пенсійний орган вказує, що вказана довідка не підтверджена первинними документами.
Відтак, на думку суб'єкта владних повноважень, пенсію позивача приведено у відповідність до чинного законодавства.
Водночас, обґрунтування в чому саме змінилось законодавче регулювання з 01.06.2025 та що могло слугувати зміні прав особи, саме зі спірного періоду, відповідачем не вказано.
Інших обставин, що спричинили зміни підстав попередньо призначеної позивачу пенсії відповідачем не наведено, а судом не встановлено.
Отже, зобов'язання пенсіонера повторно підтверджувати первинними документами своє право на врахування заробітку отриманого у 1986 році до обрахунку пенсії, відповідачем не обґрунтовано.
Суд наголошує, що соціальні зобов'язання держави перед громадянами, які втратили здоров'я внаслідок того, що держава свого часу зобов'язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не можуть бути поставлені в залежність від певних обставин, в тому числі: від фінансових можливостей держави та її економічного становища.
Відтак, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо обчислення пенсії позивачу з 01 червня 2025 року з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати вважаються судом спрямованими на обмеження попередньо встановленого права особи та визнаються - протиправними.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
Так у справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви № 68385/10 та № 71378/10) ЄСПЛ вказав, що якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя: наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 35).
У справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Враховуючи вищевикладене та з метою поновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити позивачу з 01 червня 2025 року пенсію по інвалідності передбачену статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням заробітної плати, взятої за роботу в зоні відчуження з 03.05.1986 по 20.05.1986, згідно з довідкою виданою Житомирською лікарнею ім. О.Ф. Гербачевського, без обмеження її максимального розміру.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, позивачем спростовано правомірний характер дій відповідача, у зв'язку з чим позовні вимоги слід задовольнити частково.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до ст.5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 4, 6-9, 32, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 255, 258, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд, -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О. Ольжича,7, м.Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003, ЄДРПОУ 13559341) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо обчислення з 01 червня 2025 року пенсії ОСОБА_1 , виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01 червня 2025 року пенсію по інвалідності передбачену статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням заробітної плати, взятої за роботу в зоні відчуження з 03.05.1986 по 20.05.1986, згідно з довідкою виданою Житомирською лікарнею ім. О.Ф. Гербачевського, без обмеження її максимального розміру.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Панкеєва
04.12.25