Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 грудня 2025 року Справа№200/6996/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голуб В.А. розглянув у спрощеному позовному (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення від 25.07.2025 № 054450005031, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення від 25.07.2025 № 054450005031, зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах. Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного пільгового стажу. В свою чергу, пенсійним фондом при розгляді документів позивача не було зараховано всіх періодів роботи позивача, зазначених у його трудовій книжці серії НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці відсутня дата заповнення. На переконання позивача, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання про призначення пенсії.
З огляду на зазначене, позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 25.07.2025 № 054450005031 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.07.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням періодів роботи за трудовою книжкою серії НОМЕР_2 з 07.07.1994 до 01.09.1996, з 01.11.1996 до 01.12.2005, з 10.05.2006 до 06.02.2007, з 01.06.2009 до 05.01.2010, з 16.10.2023 до 11.04.2025, а також зарахувати періоди роботи з 07.02.2007 до 01.04.2008, з 18.11.2014 до 31.01.2016, з 01.02.2016 до 29.02.2016, з 01.03.2016 до 04.07.2016, з 05.07.2016 до 02.08.2016, з 03.08.2016 до 24.02.2022 до стажу роботи на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідач позов не визнав. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначив, що за наданими документами страховий стаж позивача становить 24 роки 07 місяців 01 день, у тому числі пільговий стаж - лише 08 років 01 місяць 29 днів (з 01.02.2007 по 22.12.2007, з 18.11.2014 по 09.06.2016 та з 11.06.2016 по 24.02.2022), що не дає право на призначення пенсії. Відповідач вважає, що відсутні підстави до страхового стажу зарахувати період роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , оскільки на її титульній сторінці відсутня дата заповнення, що є порушеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Враховуючи вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою від 15 вересня 2025 року Донецький окружний адміністративний суд прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення від 25.07.2025 № 054450005031, зобов'язання вчинити певні дії та відкрив провадження по справі № 200/6996/25. Розгляд адміністративної справи суд вирішив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Разом з тим, суд зазначає, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому дію воєнного стану продовжено та станом на день винесення рішення суду він діє.
З огляду на введення на території України воєнного стану, справа розглянута судом протягом розумного строку.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України із зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_1 , про що свідчить копія паспорту № НОМЕР_3 та довідки № 878 від 03.07.2019 про реєстрацію місця проживання особи.
Відповідно до записів з трудових книжок позивача серії НОМЕР_1 , серії НОМЕР_4 від 07.02.2007, серії НОМЕР_5 від 16.10.1974 позивач у періоди роботи з 07.07.1994 до 01.09.1996, з 01.11.1996 до 01.12.2005, з 01.06.2009 до 05.01.2010, з 16.10.2023 до 11.04.2025 працював на різних посадах, що дають право на зарахування періодів роботи до страхового стажу.
У періоди з 07.02.2007 до 01.04.2008, з 18.11.2014 по 31.01.2016 позивач працював підземним електрослюсарем, з 01.02.2016 по 24.02.2022 учнем та машиністом буремних установок, що підтверджується відомостями про застраховану особу (за формою ОК-7) та довідкою Державного підприємства “Шахта і. М.С. Сургая» № 21 від 14.03.2025.
У період з 10.05.2006 до 06.02.2007 позивач отримував допомогу по безробіттю.
17 липня 2025 року позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 25.07.2025 № 054450005031 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу 10 років. Так, станом на момент звернення позивач досяг віку 50 років. Страховий стаж позивача становить 24 роки 07 місяців 01 день, пільговий стаж - 08 років 01 місяць 29 днів.
Суд зазначає, що з розрахунку стажу ОСОБА_1 вбачається, що періоди з 07.07.1994 до 01.09.1996, з 01.11.1996 до 31.12.1998 не враховано позивачу до страхового стажу.
Періоди з 01.01.1999 до 01.12.2005, з 01.06.2009 до 05.01.2010, з 16.10.2023 до 11.04.2025 враховано позивачу до страхового стажу.
Період роботи з 01.02.2007 до 22.12.2007, з 18.11.2014 до 09.06.2016, з 11.06.2016 по 24.02.2022 враховано ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 1.
Період з 23.12.2007 по 01.04.2008 та 10.06.2016 не враховано позивачу до пільгового стажу.
Вважаючи протиправним рішення про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058- ІV).
Відповідно до положень статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 44 Закону № 1058-ІV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до положень пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.
Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Так, відповідно до статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 № 637 (далі - Порядок № 637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
На час початку ведення трудової книжки позивача порядок ведення трудових книжок працівників регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція № 58).
Так, відповідно до вимог вказаної Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами. Заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
Таким чином, позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Як вбачається зі спірного рішення, за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою позивача серії НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці відсутня дата заповнення.
Разом із цим суд зауважує, що пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, за загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права. Працівник не повинен контролювати роботодавця щодо заповнення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Таким чином, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Суд зауважує на тому, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 300/860/17, від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, в постанові від 17.07.2018 у справі № 220/989/17, від 25.04.2019 у справі № 593/283/17, від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а.
З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
З наведених обставин вбачається, що пенсійний орган фактично переклав відповідальність за неналежне виконання роботодавцем своїх обов'язків на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Крім того, відповідно до пункту 1.8 розділу І Порядку № 22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через веб-портал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача веб-порталу або засобами Порталу Дія).
Пунктом 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 визначено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Водночас, частинами другою та третьою статті 44 Закону № 1058-ІV передбачено, що у разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається великий обсяг прав та обов'язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного трудового стажу для її призначення.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що органи Пенсійного фонду України повинні використовувати всі передбачені законом повноваження задля повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.
Проте, доказів вчинення відповідачем Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області будь-яких дій, спрямованих на встановлення та перевірку спірних періодів роботи позивача, які мають бути враховані до його страхового стажу роботи для призначення пенсії, зокрема, направлення запитів щодо отримання таких документів до юридичних осіб, надання позивачу часу для подання додаткових документів, суду не подано.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що періоди роботи з 07.07.1994 до 01.09.1996, з 01.11.1996 до 31.12.1998 мають бути зараховані до страхового стажу позивача.
При цьому, періоди з 01.01.1999 до 01.12.2005, з 01.06.2009 до 05.01.2010, з 16.10.2023 до 11.04.2025 враховано позивачу до страхового стажу, а тому вимоги і цій частині не підлягають задоволенню.
Суд також зауважує, що період з 23.12.2007 по 01.04.2008 та 10.06.2016 не враховано позивачу до пільгового стажу, період з 10.05.2006 по 06.02.2007 не враховано до страхового стажу. Проте відповідачем не надано жодного обґрунтування підстав для не врахування вказаного періоду.
Суд зауважує, що у період з 23.12.2007 по 01.04.2008 позивач працював на посаді підземного електрослюсаря, яка передбачена Списком № 1 розділу 1 підрозділу 1 пункт «а» позиція 1.1а постанови Кабінету Міністрів України № 36 від 16.01.2003 та дає право на зарахування вказаного періоду до пільгового стажу.
Щодо 10.06.2016, то у вказаний день позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати.
Згідно зі статтею 84 КЗпП України у випадках, передбачених статтею 25 Закону України "Про відпустки" працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.
За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем, але не більше 30 календарних днів на рік.
Як убачається із статті 4 Закону України "Про відпустки", відпустки без збереження заробітної плати є одними із видів відпусток.
Відповідно до статей 25 та 26 Закону України "Про відпустки" відпустки без збереження заробітної плати надаються в обов'язковому порядку, або за згодою сторін.
У листі Міністерства соціальної політики України від 08.02.2016 № 713/039/161-16 зазначено, що час простою та періоди відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони пов'язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють в шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше 1 місяця в календарному році.
Цим листом Міністерство соціальної політики України роз'яснило, що відповідно до статті 34 Кодексу законів про працю України, простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
Час простою та періоди відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов'язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють в шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше 1 місяця в календарному році.
У постанові від 19.03.2019 у справі № 295/8979/16-а Верховний Суд, між іншим, зазначив, що час простою та періоди відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов'язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють у шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше одного місяця в календарному році.
Отже, позивач має право на зарахування до пільгового стажу, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, днів відпустки без збереження заробітної плати за умови що: 1) вони пов'язані з виробничою необхідністю та 2) не більше 1 місяця в календарному році.
Водночас, належні та допустимі докази, які б підтверджували, що дні відпустки без збереження заробітної плати були пов'язані з виробничою необхідністю, як пенсійному органу, так і суду, надані не були.
А тому вказаний період правомірно не був врахований відповідачем.
Щодо періоду отримання допомоги по безробіттю, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 12 частини першої статті 1 Закону України від 02.03.2000 № 1533-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (далі - Закон № 1533-III, в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески (нею, роботодавцем).
Статтею 21 вказаного Закону передбачено, що страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем.
Період, протягом якого застрахована особа була звільнена відповідно до цього Закону від сплати страхових внесків або отримувала виплати за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів, включається до страхового стажу.
Водночас, згідно зі статтею 56 Закону № 1788-ХІІ, до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховуються, зокрема, періоди одержання допомоги по безробіттю.
Відповідно до пункту 1 статті 31 Закону України від 01.03.1991 № 803-XII "Про зайнятість населення" безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 процентів встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Приписами пункту "ж" частини 1 статті 4 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні: включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу.
Так, відповідно до записів трудової книжки позивача, судом встановлено, що у період з 10.05.2006 по 06.02.2007 він отримував допомогу по безробіттю.
Відтак, враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що записи трудової книжки позивача підтверджують отримання ним допомоги по безробіттю згідно з положеннями Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", відтак спірний період підлягає зарахуванню до її страхового стажу.
Враховуючи, що спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 25.07.2025 № 054450005031, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, ґрунтується на невірному визначенні страхового та пільгового стажу позивача, воно підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Поряд з цим, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання пенсійного органу повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.07.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 07.07.1994 по 01.09.1996, з 01.11.1996 по 31.12.1998, з 10.05.2006 по 06.02.2007 та до пільгового стажу за Списком № 1 періоду з 23.12.2007 по 01.04.2008.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем за подання даного адміністративного позову було сплачено судовий збір в розмірі 968, 96 грн.
Оскільки позов ОСОБА_1 задоволено частково, суд дійшов висновку про необхідність стягнення суми судового збору у розмірі 600, 00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь позивача, адже саме вказаним відповідачем було винесено спірне рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 12, 72-77, 94, 132, 139, 192-193, 242-246, 255-258, 262, 293, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, Одеська обл., м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення від 25.07.2025 № 054450005031, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 25.07.2025 № 054450005031, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.07.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 07.07.1994 по 01.09.1996, з 01.11.1996 по 31.12.1998, з 10.05.2006 по 06.02.2007 та до пільгового стажу за Списком № 1 періоду з 23.12.2007 по 01.04.2008.
В решті заявлених вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 600, 00 грн. (шістсот гривень).
Повний текст рішення складено та підписано 03 грудня 2025 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Голуб