02 грудня 2025 року ЛуцькСправа № 140/9731/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення Комісії з питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, оформленого протоколом від 18 серпня 2025 року №64, в частині відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543-XII); зобов'язання надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі вказаної норми Закону.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 подав до ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII, оскільки на його утриманні перебуває троє дітей віком до 18 років, двоє з яких є йому пасинками. Однак листом від 19 серпня 2025 року №3065 відповідач повідомив про відмову протоколом від 18 серпня 2025 року №64 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з тих підстав, що поданими документами не підтверджено обов'язок ОСОБА_1 утримувати двох пасинків до досягнення ними 18 років за наявності можливості здійснення такого утримання їх батьком.
Позивач вважає таку відмову протиправною та стверджує, що він утримує двох пасинків, батько яких не буре участі в їх утриманні та вихованні, бо перебуває на постійній основі за кордоном. На переконання позивача, норма пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ не ставить право військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу у залежність від того, чи є він батьком таких дітей (тобто від батьківства), водночас вирішальне значення має саме факт перебування дітей (трьох і більше дітей віком до 18 років) на його утриманні. На переконання позивача, такий факт у його випадку підтверджує акт про обстеження матеріально-побутових умов фактичного місця проживання особи від 14 серпня 2025 року №162 та акт обстеження умов проживання від 13 серпня 2025 року, посвідчення батьків багатодітної сім'ї.
З наведених підстав просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач, отримавши ухвалу про відкриття провадження (а.с.23), відзив на позов не подав.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_1 (а.с.14).
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 11 серпня 2025 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII - на утриманні перебуває троє дітей віком до 18 років.
У відповідь на вказану заяву відповідач листом від 19 серпня 2025 року №3065 повідомив, що протоколом від 18 серпня 2025 року №64 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Вказано, що двоє неповнолітніх дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є пасинками ОСОБА_1 , однак наданими документами, перелік яких передбачений додатком 5 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 (далі - Порядок №560), не підтверджено обов'язок заявника утримувати двох пасинків до досягнення ними 18 років (за наявності можливості здійснення такого утримання їх батьком).
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Як установлено частиною шостою статті 2 Закону №2232-ХІІ, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період є одним із видів військової служби.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ) в Україні введено воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово було продовжено.
Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 "Про загальну мобілізацію" оголошено про проведення загальної мобілізації.
Пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 (далі - Положення №154), визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з пунктом 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема: здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Пунктом 11 Положення №154 також установлено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
За приписами частин сьомої, восьмої статті 23 Закону №3543-ХІІ перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.
З 18 травня 2024 року набрав чинності Порядок №560 (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин), який визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Підпунктами 56, 57 Порядку №560 установлено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно з пунктом 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов'язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Під час подання заяви військовозобов'язаний пред'являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації в день її подання.
За наявності технічної можливості відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період може оформлятися та надаватися автоматично у разі створення запиту на її оформлення військовозобов'язаним через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз (банків) даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (пункт 59 Порядку №560).
Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов'язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв'язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.
Про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
За обставин цієї справи позивач 11 серпня 2025 року звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 3 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII та згідно з протоколом від 18 серпня 2025 року №64 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав ненадання документів, які підтверджують обов'язок ОСОБА_1 утримувати двох пасинків до досягнення ними 18 років.
Надаючи оцінку підставам відмови позивачеві у наданні відстрочки, суд зазначає таке.
Статтею 23 Закону №3543-ХІІ визначено перелік військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Зокрема, згідно з пунктом 3 частини першої названої статті призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Норма пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не ставить право військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу у залежність від того, чи є він батьком таких дітей (тобто від батьківства), водночас вирішальне значення має саме факт перебування дітей (трьох і більше дітей віком до 18 років) на його утриманні.
Додатком 5 до Порядку №560 визначений Перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII є: свідоцтво про народження кожної дитини із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та (або) рішення суду про встановлення факту перебування дитини (дітей) на утриманні військовозобов'язаного (за наявності), інші документи, на підставі яких у військовозобов'язаного виник обов'язок утримувати падчерку, пасинка до досягнення ними 18 років відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України (за наявності), та один з таких документів:
свідоцтво про шлюб з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше);
рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), що є військовозобов'язаним;
рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), що є військовозобов'язаним;
письмовий договір між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні;
свідоцтво про шлюб з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) та документи, які свідчать про відсутність у малолітніх, неповнолітніх падчерки, пасинка матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або про те, що такі особи не можуть з поважних причин надавати їм належне утримання (свідоцтво про смерть; витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; рішення суду про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим; вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я чи витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, якщо зазначені мати, батько, дід, баба, повнолітні брати та сестри самі потребують постійного догляду; рішення суду про позбавлення батьківських прав матері, батька);
інформація з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовозобов'язаного за категорією стягнення (характером зобов'язання) "стягнення аліментів" з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п'ять днів до дня подання заяви про надання відстрочки.
У цій справі судом встановлено, що 09 травня 2024 між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено шлюб, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с.10).
Зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 вбачається, що батьками малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (а.с.7), тобто позивач є батьком дитини.
Зі свідоцтв про народження серії НОМЕР_4 та серії НОМЕР_5 слідує, що на час укладення шлюбу з позивачем у його дружини ОСОБА_4 були неповнолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьком яких записаний ОСОБА_6 (а.с.8, 9).
У контексті спірних відносин визначальним для цієї справи є встановлення факту утримання позивачем як вітчимом неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Вирішуючи цей спір, суд досліджує спірні правовідносини крізь призму прав та обов'язків учасників цих правовідносин, а також балансу публічних та приватних інтересів та з огляду на це врахову,є крім зазначених вище, також норми Сімейного кодексу України (далі - СК України).
За змістом положень статті 3 СК України, якою визначено поняття сім'ї, сім'я створюється не лише на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення.
Конституційний Суд України у Рішення від 03 червня 1999 року №5-рп/99 надав офіційне тлумачення терміну член сім'ї: членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
Обов'язковими умовами для визнання членом сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, термін "сім'я" означає не лише створення сім'ї на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а має більш широкі критерії для його визначення.
Однак визначальним для цієї справи є не встановлення факту батьківства чи проживання однією сім'єю, а утримання позивачем як вітчимом неповнолітніх дітей дружини, а саме ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .
Відповідно до частини першої статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з частиною першою статті 260 СК України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Отже, сімейне законодавство містить чітке розмежування таких понять, як "батько", "мати", "дитина", "вітчим", "пасинок", "усиновлений", "усиновитель". Передусім це пов'язано із різним обсягом прав та обов'язків названих суб'єктів сімейних правовідносин по відношенні один до одного.
Законодавець безальтернативно наголошує на тому, що батько зобов'язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей навіть у тому випадку, коли не проживає разом з ними. Форми такого утримання можуть різнитись. Тобто, законодавець надає право сторонам сімейних правовідносин диспозитивно вирішити питання про форму утримання дитини одним із батьків, який проживає окремо.
У батьків дитини зберігається обов'язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов'язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками, факту позбавлення батьківських прав, визнання батьків недієздатними тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків.
Отже позивач, який не є батьком дітей своєї дружини ( ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ), не має обов'язку щодо їх утримання, оскільки такий обов'язок за ним законодавчо відсутній і утримання дітей він може здійснювати лише з власної волі. Якщо сімейне законодавство визначає безумовний обов'язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, то стосовно вітчима (мачухи) передбачені певні застереження.
Відповідно до положень частини першої статті 268 СК України мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14 грудня 2023 року №160/11228/23 зазначив, що заявник, перебуваючи у шлюбі з громадянкою, яка є матір'ю дітей, має право на участь у вихованні цих дітей (за умови проживання однією сім'єю). При цьому обов'язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Отже, у батька ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зберігається обов'язок утримання своїх дітей з моменту їх народження до досягнення ними повноліття, при чому такий обов'язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками та факту позбавлення батьківських прав.
Вітчим має обов'язок утримувати своїх падчерку/пасинків лише за сукупності таких обставин: такі діти не мають матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або ж ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання; вітчим може надавати матеріальну допомогу.
Необхідно зазначити, що СК України не передбачає можливості одночасного перебування дитини на утриманні як у батька, так і вітчима.
Матеріали справи не містять судового рішення, яким би ОСОБА_6 було б звільнено від обов'язку утримувати своїх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; відсутні документи, що свідчать про наявність заборгованості зі сплати аліментів у ОСОБА_6 або про позбавлення батьківських прав. Не доведено, що інші, визначені СК України родичі, не здатні утримувати цих неповнолітніх, не надано доказів наявності у матері дітей поважних причин, з яких вона не може надавати їм належного утримання.
У позовній заяві позивач зазначив, що ОСОБА_6 перебуває за кордоном.
Доводи позивача щодо нездійснення ОСОБА_6 обов'язків з утримання своїх неповнолітніх дітей суд не приймає, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.
Стосовно наданих акта обстеження умов проживання від 13 серпня 2025 року (а.с.13) та акта про обстеження матеріально-побутових умов фактичного місця проживання особи від 14 серпня 2025 року №162 (а.с.12), то суд враховує, що вказані документ підтверджують виключно факт проживання разом у квартирі 5 осіб, що фактично може свідчити про добровільну участь позивача у вихованні та забезпеченні потреб неповнолітніх дітей його дружини ( ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ), однак не вказує на обов'язок позивача як вітчима щодо їх утримання та безпосереднього їх утримання.
У позовній заяві позивач зазначає про те, що перебування дітей на його утриманні підтверджується посвідченням багатодітної родини від 11 липня 2024 року серії НОМЕР_6 (а.с.11), однак навіть наявність у сім'ї позивача статусу багатодітної згідно з правовою позицією Верховного Суду (постанова від 07 листопада 2024 року у справі №340/2502/23) не надає права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації за відсутності встановленого факту утримання саме військовозобов'язаним трьох і більше дітей віком до 18 років.
Жодних доказів того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебувають на утриманні позивача, суду не надано. Суд зауважує, що матеріали справи навіть не містять достовірних даних про місце роботи або ж рід занять позивача та щодо розміру отриманих ним доходів, що не дозволяє суду встановити, чи дійсно позивач має фактичну можливість надавати матеріальну допомогу пасинкам, тобто утримувати їх.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на неподання ОСОБА_1 документів, які підтверджують факт перебування на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років, у відповідача відсутні підстави для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а тому комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 правомірно відмовила позивачу у задоволенні його заяви.
Отже, у задоволенні позовних вимог належить відмовити повністю.
Одночасно суд зазначає, що позивач не позбавлений права повторно звернутись до комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, надавши документи, передбачені додатком 5 до Порядку №560, на підтвердження обставин, з якими частина перша статті 23 Закону №3543-ХІІ пов'язує можливість відстрочки.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати не підлягають відшкодуванню позивачу.
Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_8 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ж.В. Каленюк