Справа № 463/10359/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/752/25 Доповідач: ОСОБА_2
02 грудня 2025 року м. Львів
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_6 , представника потерпілої ОСОБА_7 на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 01.07.2025 року у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Антонівка, Жидачівського району, Львівської області, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,
з участю прокурора ОСОБА_8 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_9 ,
обвинуваченої ОСОБА_6 ,
встановила:
цим вироком обвинувачену ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначено покарання у виді у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
Цивільний позов задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.
Згідно з вироком судуВироком суду ОСОБА_6 визнана винною в тому, що 09.10.2024 приблизно о 01:00 год., перебуваючи в приміщенні КНП ЛОР «ЛОКЛ», що за адресою: м. Львів, вул. Юрія Руфа,4, умисно, у ході конфлікту, який раптово виник між нею та ОСОБА_10 на ґрунті особистих неприязних відносин, тримаючи в руці набір інструментів для родів, нанесла ним потерпілій один удар в область обличчя з правої сторони, заподіявши їй наступні тілесні ушкодження: синець в скроневій ділянці справа, в ділянці зовнішнього кута правого ока і на верхній повіці ззовні, який відноситься до тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості.
На вирок суду обвинувачена подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати і закрити кримінальне провадження.
В мотивах апеляційної скарги зазначає, що злочину вона не вчиняла. Жодних свідків події немає. Зазначає, що потерпіла створила в колективі недоброзичливу атмосферу по відношенню до неї. Вважає висновки експертиз недопустимими доказами, оскільки такі не відповідають показанням обвинуваченої, потерпілої та свідка у кримінальному провадженні. Вважає, що експерт, який проводив експертизу, перебуває у службовій залежності Львівської обласної ради. Прокурор ОСОБА_11 , яка брала участь у кримінальному провадженні у суді першої інстанції не мала на це повноважень. Розгляд справи відбувся без допиту свідка ОСОБА_12 .
Представник потерпілої у апеляційній скарзі просить вирок суду в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким обвинуваченій призначити покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що обвинувачена не визнала вину у вчиненому, не намагалася примиритися із потерпілою. Вважає, що покарання у виді штрафу не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченої.
Заслухавши доповідача, доводи обвинуваченої та її захисника, які підтримали апеляційну скаргу та заперечили проти апеляційної скарги представника потерпілої, думку прокурора, який заперечив проти апеляційних скарг, представника потерпілої, який підтримав свою апеляційну скаргу та заперечив проти апеляційної скарги обвинуваченої, дослідивши матеріали судового провадження, в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що у їх задоволенні слід відмовити з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів цього провадження, суд першої інстанції, у відповідності до ст.370 КПК України, ухвалив законне рішення згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, об'єктивно з'ясував обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК, а також навів належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Так, в суді першої інстанції потерпіла ОСОБА_10 показала, що працює акушеркою в пологовому відділенні КНП ЛОР «ЛОКЛ» разом з обвинуваченою. 09.10.2024 р. приблизно в 01:00 в приміщенні маніпуляційної кімнати знаходились вона та ОСОБА_13 . Пізніше зайшла ОСОБА_6 та почала збирати інструменти для прийняття родів. На її запитання: «що сталось, хто поступає?» ОСОБА_6 відповіла «Яке ваше діло». Між ними знаходилась тумба висотою приблизно 1 м, на якій лежав набір металевих інструментів, серед яких багато загострених предметів, зокрема ножиці, затискачі та інше, в стерильному пакеті. Несподівано ОСОБА_6 двома руками взяла цей пакет та нанесла ним сильний удар потерпілій в праву сторону голови в ділянку ока та скроні, внаслідок чого вона відчула нестерпний біль та запаморочення. В результаті удару у нею утворилась велика гематома над правим оком, тривалий час, близько 1 місяця, були сильні головні болі. Уточнила, що жодних ударів чи іншого фізичного впливу по відношенню до ОСОБА_6 не здійснювала, ні перед описаною подією, ні після такої.
Допитана в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_13 показала, що працює в пологовому відділенні КНП ЛОР «ЛОКЛ» акушеркою. 09.10.2024 приблизно о 01:00 год. знаходилась в маніпуляційній кімнаті разом з ОСОБА_10 . В приміщення кабінету зайшла обвинувачена та взяла крафт пакет з інструментами для пологів. Несподівано обвинувачена нанесла удар вказаним пакетом в ділянку правого ока та скроні ОСОБА_10 , після чого потерпіла одразу вийшла з кабінету.
З метою перевірки та уточнення показань потерпілої судом першої інстанції досліджено протокол слідчого експерименту з відеозаписом за її участю та експерта ОСОБА_14 , відповідно до якого потерпіла показала та відтворила обставини вчинення кримінального правопорушення обвинуваченою, нанесення нею тілесних ушкоджень потерпілій.
В суді апеляційної інстанції обвинувачена ОСОБА_6 заявила клопотання про визнання вказаного доказу недопустимим, оскільки вона не викликалась на вказану слідчу дію та не була присутня при її проведенні.
Згідно з ч. 1 ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Відповідно до ч. 3 ст. 240 КПК України, до участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник.
Відтак, залучення вказаних осіб, в т. ч. підозрюваної є правом органу досудового розслідування, а не його обов'язком.
З огляду на те, що ОСОБА_6 , як ствердила в суді апеляційної інстанції свою вину під час досудового розслідування заперечувала, таку заперечила під час судового та апеляційного розгляду, орган досудового розслідування, скориставшись своїми дискреційними повноваження, обґрунтовано не здійснював виклику підозрюваної на вказану слідчу дію.
Таким чином, на переконання колегії суддів проведена слідча дія відповідає вимогам ст. 240 КПК України, суд першої інстанції надав вірну оцінку її даним та підстав для визнання протоколу слідчого експерименту недопустимим доказом немає.
В суді апеляційної інстанції обвинувачена тричі заявляла клопотання про визнання висновків судово-медичних експертиз, проведених щодо потерпілої недопустимими доказами.
В мотивах клопотань зазначила, що експертизи були проведені безпідставно, оскільки у потерпілої були відсутні тілесні ушкодження, а також без участі обвинуваченої.
Відповідно до положень ст. ст. 86, 87 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Як вбачається із матеріалів судового провадження у справі у відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 242 КПК України з метою встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, що є обов'язком органу досудового розслідування, проведено судово-медичну експертизу потерпілої ОСОБА_10 та відповідно до даних №748 від 9 жовтня 2024 року, складеного за результатами її проведення у потерпілої виявлено синець в скроневій ділянці справа, в ділянці зовнішнього кута правого ока і на верхній повіці ззовні, який утворився від дії тупого предмета, міг виникнути протягом доби 09.10.2024 року і відноситься до легкого ступеня тяжкості.
29.10.2024 року з метою перевірки доводів потерпілої, наданих під час слідчого експерименту та встановлення механізму нанесення тілесних ушкоджень у кримінальному провадження проведена додаткова судово-медична експертиза.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 811 тілесні ушкодження виявлені у ОСОБА_10 могли виникнути протягом доби 9 жовтня 2024 р. за обставин повідомлених потерпілою, в т. ч. під час слідчого експерименту.
Допитана в судовому засіданні експерт ОСОБА_14 вказані вище висновки підтримала.
В процесі апеляційного розгляду обвинувачена звернулась із клопотанням про призначення повторної експертизи, проте відмовилась від нього.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що судово-медичні експертизи були проведені лікарем судово-медичним експертом ОСОБА_14 відповідно до положень Інструкції про проведення судово-медичної експертизи» та п. 4-1 Правил визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень та методичних вказівок до них, затверджених Наказом МОЗ України №6 від 17.01.1995 року. Фотофіксація особи, щодо якої проводилась експертиза не здійснювалась, оскільки у Інструкції відсутні вказівки на її проведення. Для проведення додаткової судово-медичної експертизи були надані матеріали кримінального провадження, а саме протокол слідчого експерименту від 23.10.2024 року з фототаблицями.
Під час проведення експертиз не були допущені істотні порушення прав та свобод обвинуваченої ОСОБА_6 , висновки експертиз були отримані у порядку, передбаченому ст. 242 КПК України, а тому такі є допустимими доказами.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про помилковість тверджень обвинуваченої про службову та іншу залежність експертної установи від сторін кримінального провадження та про суттєву відмінність показів потерпілої і свідка наданих в судовому засіданні, від тих які враховані експертом.
Під час судового та апеляційного розгляду обвинувачена заперечувала факт нанесення нею тілесних ушкоджень потерпілій і такі тілесні ушкодження були відсутні на її тілі.
Однак, матеріалами справи встановлено, що 09.10.2024 року, о 01:20 год. потерпіла подала заяву про вчинення відносно неї кримінального правопорушення.
В цей же день, у відповідності до положень ст. 214 КПК України, невідкладно о 08:02 год. відомості про кримінальне правопорушення було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 ст. 125 КК України.
Згідно з даними консультаційного висновку спеціаліста від 09.10.2024 року, який проведено о 13:50 год. у потерпілої ОСОБА_10 виявлено забій повіки та навколоочної ділянки.
Відтак, сукупність вказаних доказів спростовують наведені доводи обвинуваченої, оскільки звернення в органи поліції мало місце відразу після події в цей же день, на підставі якого встановлена наявність тілесних ушкоджень у потерпілої.
Колегія суддів вважає, що дії обвинуваченої ОСОБА_6 знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку із заподіяними потерпілій ОСОБА_10 наслідків у вигляді умисних легких тілесних ушкоджень, а позиція обвинуваченої спрямована на уникнення нею кримінальної відповідальності за вчинене.
Разом з цим, допитана в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_13 показала, що була очевидцем вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення та підтвердила, що 09.10.2024 приблизно о 01:00 год. в маніпуляційній кімнаті в пологовому відділенні КНП ЛОР «ЛОКЛ» обвинувачена взяла крафт пакет з інструментами для пологів та несподівано нанесла ним удар в ділянку правого ока та скроні ОСОБА_10 .
Як вбачається із журналу та звукозапису судового засідання від 10.03.2025 року, у задоволенні клопотання про виклик та допит свідка ОСОБА_12 судом першої інстанції було обґрунтовано відмовлено, оскільки він не був очевидцем події кримінального правопорушення.
Доводи обвинуваченої про те, що прокурор ОСОБА_15 не мала повноважень у вказаному кримінальному провадженні спростовуються наявною постановою про призначення групи прокурорів від 30.06.2025 року.
Таким чином, колегія суддів вважає, що покликаючись на безпосередньо досліджені докази, суд першої інстанції відповідно до ст. 94 КПК України всебічно, повно та неупереджено дослідив всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, в сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов до правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_16 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що представник потерпілої фактично порушує питання про недотримання судом першої інстанції визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб'єкта.
При призначенні покарання обвинуваченій суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченої, яка страждає на ряд захворювань, а саме: атеромклеротичний кардіосклероз, гіпертонічну хворобу ІІ ст., вперше притягується до кримінальної відповідальності, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання судом першої інстанції не встановлено.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що покарання обвинуваченій призначене з дотриманням вимог ст. 65 КК України у межах встановлених у санкції статті, та є необхідним й достатнім для її виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як вбачається із вироку, при вирішенні цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди з обвинуваченої на користь потерпілої суд першої інстанції врахував обставини вчинення злочину, характер та обсяг понесених потерпілим душевних страждань.
З врахуванням конкретних обставин справи, глибини фізичних та душевних страждань потерпілої, врахувавши вимогу розумності та справедливості, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив частково цивільний позов потерпілої до обвинуваченої в частині стягнення моральної шкоди у сумі 20000 грн., що є достатньою і співмірною понесеним потерпілою стражданням і вчиненому кримінальному правопорушенню.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування вироку колегією суддів не встановлено, а тому його слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
у задоволенні апеляційних скарг обвинуваченої ОСОБА_6 , представника потерпілої ОСОБА_7 відмовити.
Вирок Личаківського районного суду м. Львова від 01.07.2025 року відносно ОСОБА_6 залишити без змін.
На ухвалу суду може бути подана касаційна скарга протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4