Справа № 309/2140/25
Іменем України
18 листопада 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді Джуги С.Д.,
суддів - Кожух О.А., Мацунич М.В.
з участю секретаря судових засідань: Мочан М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хустського районного суду Закарпатської області від 20 червня 2025 року у складі судді Сідей Я.Я., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,-
У червні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за розпискою.
Одночасно з поданою заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій ОСОБА_2 просить в межах суми позовних вимог, яка становить 4 441 570 грн. накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Мукачівським МВ УМВС України в Закарпатській області, 25.06.1998 р., РНОКПП НОМЕР_2 ) до вирішення справи по суті. Посилається на те, що 25.11.2022 р. передав у борг відповідачу грошову суму у розмірі 107 000 доларів США у строк до 25.11.2023 р. У вказаний строк сума боргу не повернута, зобов'язання не є виконаним, відповідач відмовляється повертати борг. Враховуючи наведене, з метою забезпечення виконання рішення суду про стягнення боргу за розпискою, у разі задоволення судом позову, необхідним є також вжиття інших видів заходів забезпечення.
Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 20 червня 2025 року заяву про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт в межах суми позовних вимог, яка становить 4 441 570 (чотири мільйони чотириста сорок одна тисяча п'ятсот сімдесят) гривень, на все рухоме та нерухоме майно, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Мукачівським МВ УМВС України в Закарпатській області, 25.06.1998 р., РНОКПП НОМЕР_2 ) до вирішення справи по суті.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що вона не підписувала жодних розписок та не отримувала жодних коштів за розпискою, така розписка є фіктивною. Вказує, що позивач фактично пред'являє вимогу про стягнення грошових коштів, які є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і належать обом з подружжя в рівній мірі. Позивачем не доведено ризиків невиконання майбутнього рішення, накладення арешту є необґрунтованим, передчасним та суперечить закону.
Представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Голубничий О.І. в судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав подану апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторони та представника сторони, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
Згідно зі ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України, позов може бути забезпечено, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст.150 ЦПК України).
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Враховуючи вищенаведене, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає у рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Заходи забезпечення позову визначаються, виходячи із засад розумності, співмірності та враховуючи конкретні обставини справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».
Наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюється судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
З матеріалів справи слідує, що у червні 2025 року ОСОБА_2 звернувся у суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.
Позов мотивує тим, що 25.11.2022 року він , ОСОБА_2 , передав у борг відповідачу ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 107 000 доларів США у строк до 25.11.2023 року, що підтверджено розпискою, власноручно підписаною відповідачем. У строк до 25.11. 2023 року сума позики не повернута. Станом на день звернення до суду з позовом зобов'язання є невиконаним, відповідач відмовляється повертати борг, а тому він вимушений звертатися до суду за захистом своїх порушених прав. Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за борговою розпискою від 25.11.2022 року у розмірі 4 441 570 грн.
Таким чином з поданих позивачем матеріалів вбачається, що між позивачем та відповідачем дійсно наявний спір щодо стягнення з відповідача боргу за договором позики від 25.11.2022 року, відповідач не виконує своє зобов'язання та заперечує факт підписання розписки та отримання коштів у борг, і у позивача, з врахуванням вищенаведених обставин, наявні достатні обґрунтовані підстави та об'єктивні побоювання, що відповідач може відчужити належне йому майно і уникнути виконання свого зобов'язання.
Подаючи заяву про забезпечення позову позивач обґрунтовував її тим, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Колегія суддів погоджується з такими доводами позивача, а застосування виду забезпечення позову у вигляді накладення арешту на рухоме та нерухоме майно відповідача у межах суми позовних вимог на загальну суму 4 441 579 грн., спроможне забезпечити ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача.
При цьому обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки обтяжене майно фактично перебуває у володінні власника, не перешкоджає відповідачу як власнику рухомого та нерухомого майна володіти і користуватися ним, а лише обмежує розпорядження ним щодо відчуження будь-яким способом іншим особам.
Заявлений вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами.
Окрім того, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції на законних підставах вжито заходів забезпечення позову та обґрунтовано постановлено оскаржувану ухвалу. Підстав для її скасування чи зміни не має.
Доводи апеляційної скарги не спростовують вищенаведених висновків суду, і фактично стосуються обставин і фактів, які входять у предмет доказування у даній справі при розгляді справи по суті, а тому не заслуговують на увагу.
За таких обставин, апеляційну скаргу, відповідно до ст.375 ЦПК України, слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Керуючись нормами статей 149, 150, 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Хустського районного суду Закарпатської області від 20 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 28 листопада 2025 року .
Головуючий:
Судді: