Справа № 521/16526/25
Номер провадження № 2/521/7445/25
02 грудня 2025 року м.Одеса
Хаджибейський районний суд м.Одеси у складі:
головуючого судді - Ганошенко С.А.,
за участю секретаря судового засідання Присяжнюка О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних за користування грошовими коштами, -
18.09.2025 року до Хаджибейського районного суду м. Одеса звернувся позивач з позовною заявою, в якій зазначив, що 10 серпня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №30/КВ-07. Відповідно до умов даного договору, Банк надав Позичальнику грошові кошти в сумі 57 000 доларів США строком до 09 серпня 2014 року. Вказаний кредитний договір було забезпечено порукою ОСОБА_2 відповідно до Договору поруки №30/Zпор-07-02.
У зв'язку з невиконанням взятих на себе зобов'язань, 03 червня 2015 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси у справі №521/7017/14-ц позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задоволено. Вирішено стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість в розмірі 38 262,23 доларів США.
У зв'язку з тим, що Відповідачі безпідставно користуються грошовими коштами, рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 03.06.2015 у справі №521/7017/14-ц залишається невиконаним, у ТОВ «Консалт Солюшенс», як правонаступника ПАТ «Дельта Банк», виникло законне право на стягнення 3 % річних за користування коштами, передбачене статтею 625 ЦК України, в розмірі 3 444,60 дол. США.
В судове засідання представник позивача ТОВ «Консалт Солюшенс» не з'явився, проте від нього надійшло до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. В клопотанні представник позивача зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач ОСОБА_1 до судового засідання не з'явилася, про час, дату та місце судового засідання повідомлена належним чином у встановленому порядку. Відзиву на позовну заяву, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за її відсутності до суду не подавала.
Відповідач ОСОБА_2 до судового засідання не з'явилася, про час, дату та місце судового засідання повідомлена належним чином у встановленому порядку. Відзиву на позовну заяву, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за її відсутності до суду не подавала.
Суд, у зв'язку з неявкою відповідачів та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачами відзиву на позов, зі згоди представника позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідачів, згідно ст.ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 10 серпня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 30/КВ-07. Відповідно до умов даного договору, Банк надав Позичальнику грошові кошти в сумі 57 000 доларів США строком до 09 серпня 2014 року. Вказаний кредитний договір було забезпечено порукою ОСОБА_2 відповідно до Договору поруки № 30/Zпор-07-02, за змістом якого, Поручитель зобов'язується перед Кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Позичальником зобов'язань, що випливають з Кредитного договору.
Банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором та видав Позичальнику грошові кошти, а Позичальник зобов'язався в повній мірі виконати умови кредитного договору.
Позичальник не дотримувався умов кредитного договору та не здійснював повернення отриманих кредитних коштів, у зв'язку з чим утворилась значна заборгованість по кредиту.
03 червня 2015 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси у справі №521/7017/14-ц позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задоволено. Вирішено стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість в розмірі 38 262,23 доларів США.
У вказаному рішенні судом було встановлено, що відповідачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором не виконували, у зв'язку з чим станом на час розгляду справи виникла заборгованість за кредитним договором №30/КВ-07 від 10.08.2007 року в розмірі 38 262,23 дол. США.
Таким чином, вказаним рішенням було встановлено, що Відповідачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають невиконане грошове зобов'язання перед Кредитором у розмірі 38 262,23 дол. США.
Відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
30 червня 2010 р. між ТОВ «Український промисловий банк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань, в тому числі за цим договором було передано право вимоги до Відповідачів.
21 липня 2020 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» укладено договір № 2292/К про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. та зареєстрованим в реєстрі № 236.
За змістом п. 50 Додатку № 1 до Договору № 2292/К про відступлення прав вимоги від 21.07.2020 року до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого, ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , за кредитним договором №30/КВ-07 від 10.08.2007, ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , за договором поруки №30/Zпор-07-02.
За змістом пункту 92 Додатку № 2 до Договору № 2292/К про відступлення права вимоги від 21.07.2020 року також вбачається, що загальна передана заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Консалт Солюшенс» становить 66 078 (шістдесят шість тисяч сімдесят вісім) доларів США 21 центів, з яких:
- основна сума боргу (тіло): 31 841,20 дол. США;
- проценти: 34 237,01 дол. США.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 08.09.2020 року було замінено сторону стягувача - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» її правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» у виконавчому провадженні за виконавчими документами, виданими Малиновським районним судом м. Одеса у цивільній справі № 521/7017/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Враховуючи все вищенаведене, Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» є правонаступником ПАТ «Дельта Банк» у матеріальних правовідносинах, що виникли на підставі кредитного договору № 30/КВ-07 від 10.08.2007.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
А згідно з ч. 2 цієї статті зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Згідно ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість надана Верховною Радою України, - і за її межами.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 08.11.2019 р. у аналогічній цивільній справі № 127/15672/16-ц зробила такий правовий висновок:
«Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов?язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов?язання до моменту його усунення.
Стаття 625 ЦК України у конструкції Цивільного кодексу України розташована у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Кодексу. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а так само й на грошові зобов'язання, що виникли на підставі рішення суду та за своєю правовою природою носять цивільно-правовий характер.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.
Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, а також у постанові від 31 січня 2019 року у справі №761/4878/16-ц.
За змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, в постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 753/23612/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 461/479/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц, а відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 вбачається, що у «межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання».
Відповідачі мають невиконане грошове зобов'язання перед Позивачем за кредитним договором № 30/КВ-07 від 10.08.2007, що підтверджується рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 03.06.2015 по справі № 521/7017/14-ц та розрахунком заборгованості зазначеному в пункті 92 Додатку № 2 до Договору № 2292/К про відступлення права вимоги від 21.07.2020 року.
З огляду на те, що Відповідачі порушили грошове зобов'язання, у Позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України та стягнення з Відповідачів заборгованості в розмірі 3 444,60 дол. США.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених ЦПК України випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Питання розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України
Судом встановлено, що внаслідок невиконання відповідачами взятих на себе зобов'язань позивач поніс додаткові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 гривень, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням на зазначену суму
Після всебічного, повного дослідження, оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку, щодо необхідності задоволення позовних вимог, вважає їх обґрунтованими і доведеними, а також такими, що знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 18, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, ч.4 ст.223, 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України; ст.ст.1, 3, 16, 509, 525, 526, 610-612, 625-626, 629 ЦК України, суд -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних за користування грошовими коштами - задовольнити.
Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» (код ЄДРПОУ: 42251700) грошову суму у розмірі 3 444,60 дол. США.
Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» судові витрати у розмірі 2 422,40 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 04.12.2025 року.
Суддя Сергій ГАНОШЕНКО