02.12.2025 Справа №607/20112/25 Провадження №2/607/5611/2025
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Позняка В.М., за участю секретаря судового засідання Козак О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 , просить стягнути із відповідачки заборгованість за кредитним договором №101436141 від 09.06.2021 у розмірі 17202.15 грн.
Позов мотивовано тим, що 09.06.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 101436141 в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, який підписаний одноразовим ідентифікатором.
На виконання умов договору кредитором на підставі платіжного доручення Відповідачу були перераховані кредитні кошти на Картковий рахунок в сумі 9800 грн.
Відповідач не виконав належним чином кредитні зобов'язання.
Згідно умов Договору відступлення прав вимоги від 12.11.2021 №13Т, ТОВ «МІЛОАН» відступлено право вимоги за Кредитним Договором №101436141 від 09.06.2021 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», а відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто права вимоги.
Сума боргу перед Новим кредитором становить 17202,15 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 6380 грн; заборгованість за відсотками 9352,15 грн; заборгованість за комісійними винагородами 1470 грн.
Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06.10.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач в судове засідання свого представника не направив, звернувся в суд із заявою, в якій просив розглядати справу в його відсутності.
Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, в судове засідання не з'явився, не повідомив про причини неявки, відзиву на позов не надав. За відсутності заперечень позивача, суд постановив проводити заочний розгляд справи.
Розглянувши справу, судом досліджено такі докази та встановлено такі обставини.
Позивач надав текст договору, який уклали Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_2 09.06.2021 № 101436141 в електронній формі, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 9800 гривень строком на 15 днів до 24.06.2021.
Відповідно до пункту 7.1, цей договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Анкета-заява на кредит містить відомості щодо погодження отримання кредиту відповідачем.
Згідно п. 2.1 Кредитного договору, кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Відповідно до вимог розділу 6 Кредитного договору, кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь прийняття пропозиції про укладання цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника або передається іншим чином засобами зв'язку вказаними позичальником під час реєстрації особистого кабінету, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/ електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту) в особистому кабінеті на сайті товариства. Після укладення цей кредитний договір розміщується в особистому кабінеті позичальника. Цей договір прирівнюється до такого, що укладений в письмовій формі.
Як вбачається з копії платіжного доручення №28550378 від 09.06.2021 ТОВ «Мілоан» на картковий рахунок Гук Марії Богданівни VISA № НОМЕР_1 *19 згідно договору №101436141 перераховано грошові кошти в сумі 9800 грн.
Згідно умов договору відступлення прав вимоги від 12.11.2021 № 13Т, витягу із Додатку до договору №13Т від 12.11.2021, ТОВ «МІЛОАН» було відступлено право вимоги за кредитним договором 09.06.2021 № 101436141 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_2 .
Право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору, після чого Новий Кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості (п.6.2.3 договору).
Дослідивши докази, суд доходить висновку, що позов слід задовольнити частково, зважаючи на таке.
Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі №732/670/19.
Водночас, у відповідності до преамбули Закону України «Про електронні довірчі послуги», цей Закон визначає правові та організаційні засади електронної ідентифікації та надання електронних довірчих послуг, права та обов'язки суб'єктів відносин у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг, порядок здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг.
Пунктами 1,11,21,22 частини першої статті 1 Закону унормовано, що автентифікація - електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних; електронна ідентифікація - процес використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або уповноваженого представника юридичної особи; ідентифікаційні дані особи - набір даних, які дають змогу встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи; ідентифікація особи - процес використання ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті якого забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або уповноваженого представника юридичної особи та перевірка належності особі таких даних.
Отже, процедура накладення електронного підпису особою передбачає її електрону ідентифікацію, яка полягає у використанні засобів і методів, які дозволяють однозначно встановити особу.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215
ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника(-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Подібна правові висновки викладені у постанові Верховного Суду 21 січня 2021 року у справі № 759/1695/17 .
Звертаючись до суду із позовом, товариство посилалося на те, що між сторонами був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого відповідач отримав споживчий кредит, однак належним чином взятті на себе зобов'язання за цим договором не виконував, у зв'язку з чим утворилась заборгованість.
На підтвердження позовних вимог про укладення кредитного договору, позивачем до позовної заяви було долучено: договір про споживчий кредит із ОСОБА_2 (не ОСОБА_1 ), графік платежів, як додаток № 1 до договору про споживчий кредит, паспорт споживчого кредиту, анкету-заяву на кредит, відомість про щоденні нарахування та погашення.
Однак, позивачем не надано доказів того, що цей договір був підписаний Електронним підписом у вигляді одноразового ідентифікатора відповідача, як і анкета-заява до договору та графік платежів.
Таким чином, позивачем не доведено узгодження всіх умов кредитного договору відповідачем.
Відповідачем надано платіжне доручення №28550378 від 09.06.2021 ТОВ «Мілоан» на картковий рахунок ОСОБА_2 № НОМЕР_1 *19 згідно договору №101436141 зараховано грошові кошти в сумі 9800 грн.
Разом із тим, суду не надано доказів, що вказаний рахунок належить відповідачці ОСОБА_1 .
При цьому, позивач покликається на те, на підставі договору відступлення прав вимоги від 12.11.2021 № 13Т, витягу із Додатку до договору №13Т від 12.11.2021, до ТОВ «МІЛОАН» було відступлено право вимоги за кредитним договором № 46053139 від 09.06.2021 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС».
Разом із тим, прізвище особи, до якої перейшло право вимоги за вказаним договором у його додатку зазначено «Гук», а не «Флейтута», доказів того, що це одна й та ж особа суду не надано.
Крім того, як уже зазначено раніше, суду не надано доказів, що такий кредитний договір № 46053139 від 09.06.2021 із ОСОБА_1 укладався та нею підписувався.
Право вимоги за іншими зобов'язаннями, в тому числі за зобов'язаннями за безпідставно набутими коштами, до відповідача не переходили.
При цьому, договір відступлення, на підставі яких право вимоги перейшло до позивача, не свідчить про безумовний перехід права вимоги до відповідача. Законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов'язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов'язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов'язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов'язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги.
Аналогічних за своїм змістом правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, у постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, у постанові від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18.
Крім того, у частині першій статті 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Такі ж положення містяться і у наданих договорах факторингу.
Таким чином, позивач, звертаючись до суду із позовом, повинен був надати первинні документи, які підтверджують перерахування на рахунок відповідача чи видачу йому коштів за кредитним договором, а також розміру заборгованості за ним.
Відповідно до вимог частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
У своїй заяві представник позивача просив розглянути справу при їх відсутності, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа 755/18920/18, провадження 61-17205ск19.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи вище наведені положення законодавства, а також досліджені у справі докази, суд, оцінивши їх з точки зору достатності для встановлення фактичних обставин, якими обґрунтовуються заявлені позовні вимоги, дійшов остаточного висновку про відмову в задоволенні позову за недоведеністю заявлених вимог.
Судові витрати слід покласти на позивача в межах понесених ним.
На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 12, 76, 77, 78, 80, 81 141, 258, 259, 264, 265, 280-282, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду відповідачем подається протягом тридцяти днів здати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення до Тернопільського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду учасниками справи подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС", ел. пошта info@dgfinance.com.ua тел. 380671510087 адреса 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, ЄДРПОУ 42649746.
Відповідач: ОСОБА_1 , ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 , тел. НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Головуючий суддяВ. М. Позняк