(заочне рішення)
04.11.2025Справа №607/1411/25
04 листопада 2025 року м. Тернопіль
головуючої судді Черніцької І.М.
за участю секретаря судового засідання Кокітко І.В.
з участю: позивача ОСОБА_1 ,
представника органу опіки та піклування -Паславської О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав,- В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування вимог позивач вказала, що з 07 вересня 2013 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 березня 2018 року. Від даного шлюбу у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Син проживає разом з нею по АДРЕСА_1 . Відповідач не приймає участі у вихованні сина більше п'яти років, не сплачує аліменти. Вона самостійно займається вихованням дитини, дбає про забезпечення його побутових потреб та розвиток, створює належні умови для здобуття освіти та піклується про його здоров'я. Відповідач свідомо самоусунувася від виконання своїх батьківських обов'язків.
Посилаючись на наведене, просила задовольнити позов.
Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 січня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2025 року зобов'язано Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради надати висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно чина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 травня 2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча про його час та місце був повідомлений належним чином, шляхом направлення рекомендованого повідомлення за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання та розміщення оголошення про виклик до суду на сайті Судової влади України. Попередньо не повідомив суд про причини своєї неявки, заяви про відкладення та відзив на позов не подавав.
Присутня в судовому засіданні представник органу опіки та піклування пояснила, що підтримує наданий висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав.
На підставі вимог ст. ст. 223, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності відповідача та проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що з 07 вересня 2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 березня 2018 року.
Від даного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 05 лютого 2014 року, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції, про що зроблено актовий запис за №279.
08 жовтня 2022 року позивач зареєструвала шлюб із ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серій НОМЕР_2 від 08 жовтня 2022 року, виданим Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ). Після одруження змінила прізвище на « ОСОБА_6 ».
Від даного шлюбу у позивачки ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дочка ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 04 серпня 2023 року, виданим Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що зроблено актовий запис за №1405.
Згідно витягів з реєстру територіальної громади №2022/001094669 від 10 листопада 2022 року та №2023/009409597 від 16 листопада 2023 року встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вбачається із довідки №30 від 15 січня 2025 року, виданої ПП «ТернопільКомСервіс, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 .
З розрахунку заборгованості по аліментах №65 від 21 січня 2025 року, наданого старшим державним виконавцем Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції слідує, що заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів станом на 21 січня 2025 року становить 67 640,34 грн
З довідки від 20 березня 2025 року, виданої лікарем ОСОБА_9 слідує, що ОСОБА_3 відвідує амбулаторно прийоми в КНП «ЦПМСД» АЗПСМ №4 у супроводі матері, батько на прийом до лікаря разом з дитиною не з'являвся.
Відповідно до довідки Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Тернопільської міської ради за №23 від 25 лютого 2025 року встановлено, що ОСОБА_3 є учнем 5-Г класу. Батько не відвідує батьківські збори, не цікавиться життям дитини.
З висновку органу опіки та піклування Тернопільської міської ради від 15 квітня 2025 року за № 528, затвердженого рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради слідує, що ОСОБА_2 був відсутній на засіданні комісії з питань захисту прав дитини. ОСОБА_1 на засіданні комісії повідомила, що батько близько 5 років не приймає участі у вихованні дитини, ухиляється від сплати аліментів. ОСОБА_3 на засіданні комісії повідом, що не спілкувався з батьком по телефоні, востаннє вони спілкувалися у третьому класі. Враховуючи наведене, орган опіки та піклування прийшов до висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо сина ОСОБА_4 .
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 , яка є сусідкою позивача, суду пояснила, що відповідача бачила один раз, на їх з позивачкою весіллі. ЇЇ дитина товаришує з ОСОБА_4 , однак ні від своєї дитині, ні від ОСОБА_4 , вона не чула, що відповідач контактує із сином.
Свідок ОСОБА_11 , яка є сусідкою позивача, пояснила, що знає позивача протягом 5 років. Відповідача не знає та ніколи не бачила. ОСОБА_4 проживає з мамою, бабусею та сестрою.
В судовому засіданні був заслуханий ОСОБА_12 , пояснив, що проживає разом з матір'ю, бабусею та сестрою. Останній раз спілкувався з батьком по телефоні п'ять років тому. Знає, що батько перебуває за межами України.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, прийшов до наступного висновку.
Відповідно до вимог частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з вимогами частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Відповідно до вимог статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Вказані правові висновки викладені в Постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року у справі № 462/4705/19.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько чи мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов'язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.
Відповідно до вимог частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
В оцінці обставин справи, суд, виходить з того, що першочергове значення мають якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
В оцінці доводів позову суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та враховує, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Позивач звертаючись до суду із вказаним позовом, посилалася на те, що відповідач не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться сином, не виконує батьківські обов'язки, не сплачує аліменти, що є достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.
Водночас, при розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та достатніми доказами.
У справі відсутні докази застосування до ОСОБА_2 заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, притягнення до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.
Як вже зазначалось судом, умовою по ухиленню від обов'язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідача відносно дитини в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до роз'яснень викладених у постанові Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 за №3, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Відповідно до вимог ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).
Також, Верховних Суд у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Суд критично оцінює довідки з навчального закладу та КНП «ЦПМСД» АЗПСМ №4, оскільки такі докази не є достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав, так як беззаперечно не підтверджують факт свідомого ухилення батька від виконання обов'язків з виховання дитини та неможливість зміни його поведінки у кращу сторону без позбавлення батьківських прав.
Також, суд критично оцінює покази свідка ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , оскільки надані ними пояснення не підтверджують обставин, які б свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків відносно дитини.
Те, що батько не може піклуватися про дитину через перебування за межами України, без надання доказів його винної поведінки та свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов'язками, не є підставою для позбавлення батьківських прав.
Суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки такий висновок є передчасним, недостатньо обґрунтованим та таким, що суперечить на даний час інтересам дитини, батька і засадам справедливості.
У цьому висновку не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, не вказано про встановлені фактичні обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дитини.
Тобто, такий висновок не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Позивачкою не подано до суду доказів негативної характеристики відповідача чи вчинення ним неправомірних дій.
Сама по собі заборгованість відповідача по сплаті аліментів не є обставиною, з якою закон - норми статті 164 СК України пов'язують позбавлення відповідача батьківських прав.
Таким чином, суд вважає, що позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно дитини є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками та наявність в його діях вини, та те, що поведінка відповідача не може змінитися у кращу сторону без позбавлення батьківських прав.
Позивач не довела та не надала суду доказів того, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно дитини.
Враховуючи вищенаведені вимоги закону, встановленні обставини справи та те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які порушують батьківські обов'язки, суд вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення батька батьківських прав щодо сина ОСОБА_4 слід відмовити.
Суд вважає, що на даний час, поданий позов є передчасним.
Водночас, суд.вважає, що.в діях..відповідача .частково..має .місце..неналежне
виконання батьківських обов'язків відносно сина, а тому його слід попередити про необхідність змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання сина ОСОБА_4 , оскільки ухилення від них є підставою для позбавлення батьківських прав.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 81, 259, 263, 265, 268, 273, 280-289, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовити.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов"язків щодо виховання сина ОСОБА_4 , оскільки ухилення від них є підставою для позбавлення батьківських прав.
Покласти на Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради контроль за виконання відповідачем своїх батьківських обов'язків.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем у загальному порядку безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса останнього місця реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_5 .
Третя особа: Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, код ЄДРПОУ 43459222, адреса місцезнаходження: бульвар Тараса Шевченка,1 м.Тернопіль.
Повне судове рішення складено 14 листопада 2025 року.
Головуюча суддя І.М. Черніцька