26.11.2025 Справа №607/23967/25 Провадження №3/607/8624/2025
Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Холява О.І., розглянувши матеріали, які надійшли з Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ст.122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №512678 від 14 листопада 2025 року вбачається, що 17 жовтня 2025 року о 19.30 год. по вул. Б. Хмельницького в м. Тернополі водій ОСОБА_1 , будучи причетним до ДТП, місце події залишив, чим порушив вимоги п.2.10 (а) Правил дорожнього руху.
ОСОБА_1 в судовому засіданні вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122-4 КУпАП, не визнав пояснивши суду, що 17 жовтня 2025 року близько 19.30 год. керував тролейбусом №162 по вул. Б. Хмельницького в м. Тернополі, та здійснював перевезення пасажирів за маршрутом №6. Про факт травмування пасажирки дізнався на наступний день від свого керівника, умислу щодо залишення місця події у нього не було.
Суд, заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, вважає наступне.
Згідно з ч.1 ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
З врахуванням загального визначення поняття адміністративного правопорушення, обов'язковою ознакою будь-якого адміністративного правопорушення є вина особи у його вчиненні (у формі умислу або необережності), тобто певне психічне відношення особи до свого протиправного діяння і його суспільно небезпечним або шкідливим наслідкам (результату).
Згідно п.2.10 (а) ПДР у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов'язаний негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди.
Стаття 122-4 КУпАП передбачає відповідальність за залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.1.10 ПДР України, під залишенням місця дорожньо-транспортної пригоди слід розуміти дії учасника дорожньо-транспортної пригоди, спрямовані на приховання факту такої пригоди або обставин її скоєння, які спричинили необхідність проведення поліцейськими заходів щодо встановлення (розшуку) цього учасника та (або) розшуку транспортного засобу.
Тобто, з суб'єктивної сторони правопорушення, передбачене ст.122-4 КУпАП характеризується наявністю виключно прямого умислу.
В якості доказів, на підтвердження вини ОСОБА_1 до протоколу серії ЕПР1 №512678 від 14 листопада 2025 року долучено: довідку про результати розгляду матеріалів, зареєстрованих в ІТС «ІПНПУ» (ЖЄО) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області №60605 від 17 жовтня 2025 року; протокол огляду місцевості від 17 жовтня 2025 року; план-схему (додаток до протоколу огляду місцевості) від 17 жовтня 2025 року; таблицю ілюстрацій; витяг з ІПНП - рапорт інспектора чергового Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області від 18 жовтня 2025 року; письмові пояснення ОСОБА_2 від 17 жовтня 2025 року; пояснення ОСОБА_1 від 18 жовтня 2025 року; заяву ОСОБА_2 від 18 жовтня 2025 року; письмові пояснення ОСОБА_1 від 14 листопада 2025 року; копію постанови серії ЕНА №6149268 від 14 листопада 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ст.125 КУпАП; довідку інспектора відділу адміністративної практики УПП в Тернопільській області ДПП лейтенанта поліції Бучак І. від 14 листопада 2025 року.
Дослідивши вказані матеріали, суд вважає, що долучені до протоколу докази не спростовують пояснення ОСОБА_1 , та не підтверджують наявність в його діях умислу на залишення місця ДТП.
Крім того, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 жодних дій, спрямованих на уникнення відповідальності не вчиняв.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Виходячи з положень ст.8, ст.62 Конституції України дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
На підставі відповідної практики ЄСПЛ можливо зробити однозначний висновок, що суд не має права перебирати на себе функцію обвинувача у справах про адміністративні правопорушення, які в розумінні Конвенції прирівнюються до кримінального провадження, оскільки в такому випадку суд перестає бути незалежним та неупередженим органом з розгляду спорів, що є безумовним порушенням ст.6 Конвенції в частині права кожного на справедливий суд. В такому випадку суд позбавлений можливості самостійно здійснювати збір додаткових доказів, що підтверджували б або спростовували б вину правопорушника, а отже судовий розгляд здійснюється на підставі наданих суду матеріалів.
З огляду на зазначене, суд позбавлений змоги самостійно витребовувати докази та документи на підтвердження вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, вказаний обов'язок покладений на орган або особу, яка складає відповідний протокол.
Це повністю узгоджується з приписами ч.2 ст.251 КУпАП, згідно яких обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
З огляду на викладене, за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, суд приходить до висновку, що в діях останнього відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122-4 КУпАП, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
Керуючись ст.ст. 122-4, 247, 283, 284, 285 КУпАП, Суд, -
провадження в справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст.122-4 КУпАП - закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.
Головуючий суддяО. І. Холява